Ідеї та діяльність М. Драгоманова в українській соціології кінця XIХ—початку ХХ ст.

Головні риси української суспільної думки у XVI—ХІХ ст.

Головними рисами української суспільної думки являлося те, що ідеї значення фольклору, народних вірувань, звичаїв і традицій з точки зору вивчення суспільства загалом поділялися багатьма діячами того часу, а дослідники народної творчості досить часто висловлювались щодо питань, які можна вважати соціологічними. Так, зокрема, слід згадати так звану “Руську трійцю”, що працювала на західноукраїнських землях і видала відому збірку народної творчості “Русалка Дністровая” (1838). Це Іван Вагілевич (1811 – 1855), Маркіян Шашкевич (1811 – 1843) та Яків Головацький (1814 – 1888). На основі історичних даних вони показували, що класовий поділ слов’ян існував не вічно, а кріпосницьке поневолення є наслідком економічного та політичного насильства.

Взагалі ж можна назвати багато прикладів досліджень, які поєднують у собі елементи етнографічного та соціологічного аналізу. Так, наприклад, у другому томі журналу “Записки о Южной Руси” (1857) під тією самою назвою “Про причини ворожості поляків і українців у XVII ст.” опубліковано дві статті, авторами яких були польський учений М. Грабовський та згадуваний нами П. Куліш. М. Грабовський відзначав позитивну роль в історії України Речі Посполитої, яка допомагала освоювати й захищати українські землі, не експлуатувала українців. Запровадження ж унії було зумовлене не намаганням поляків ліквідувати православну церкву, а необхідністю створити уніфіковану державу через введення єдиного релігійного культу. Конфлікти між поляками та українцями виникали з вини незадоволених козаків, стосовно яких польське військо вимушене було застосовувати жорстокі засоби приборкання. П. Куліш вбачав причини боротьби в тому, що українське населення було об’єктом зневаги й знущання, розглядалося поляками як істоти нижчого гатунку. Причиною цього була різниця в менталітеті й світогляді двох народів. П. Куліш зазначав, що полякам притаманний аристократичний світогляд, пов’язаний з відчуттям зверхності, тоді як серед українців панував демократичний світогляд, якому було притаманне розуміння рівності людей, а не переваги однієї людини над іншою чи одного народу над другим.

Також М. Костомаров, порівнюючи менталітет росіян та українців у праці “Дві руські народності” (1861), протиставляє домінанту загального, нетерпимість до інших народів, вірувань, звичаїв, байдужість до природи росіян повазі особистості, толерантності до чужих народів і культур, опоетизованій любові до природи українців. Попри всю спірність висновків цих та інших дослідників, їх аналіз певною мірою можна вважати соціологічним або ж соціально-психологічним, побудованим на вивченні історичних та етнографічних джерел.

Отже, як висновок, слід зазначити, що передумовами формування української соціологічної думки можна вважати такі:

- осмислення подій української історії (полонізація та спротив їй, церковна унія та розвиток православ’я, кріпацтво та становлення суспільних станів тощо);

- самоусвідомлення та осмислення українського суспільства та культури, їх своєрідності та бажаних шляхів їх розвитку;

- спорідненість певним світовим тенденціям розвитку суспільної думки (Просвітництво, ідеї суспільного договору).

Слід додати також, що, якщо європейська соціологія до певної міри “витікала” із філософських, економічних та юридичних “роздумів”, до того ж пов’язаних переважним чином із осмисленням розвитку всього людства (приводом до яких слугувало становлення капіталістичного суспільства), то українська – скоріше із історичних та культурознавчих, спрямованих на самоусвідомлення українського народу та суспільства.

Однією з ключових осіб в українській соціології є Михайло Петрович Драгоманов (1841 – 1895). Саме він вперше серед українських вчених використав поняття “соціологія” у авторському курсі лекцій з всесвітньої історії перед студентами Київського університету. М. Драгоманов – професор Київського університету, автор низки яскравих публіцистичних статей. Як і інші українські соціалісти, він вірив у московський, а не європейський соціалізм. М. Драгоманов розглядав соціологію як універсальну й точну науку про суспільство, решта наук мають стати її розділами. Соціологія (наука про діяльність людей в суспільстві), як і історія (наука про закінчену, минулу діяльність), мусять давати “такі ж точно узагальнення, які дають інші науки, математичні, фізико-хімічні та біологічні, тобто так звані закони“. У своїх наукових і публіцистичних працях він закликав українських вчених-суспільствознавців використовувати у своїх дослідженнях ті ідеї та принципи, які заклала західна соціологічна думка.

Найважливішим способом реалізації завдань соціології виступає, за М. Драгомановим, соціологічний метод “логічної семантики”, який полягає в аналітичному групуванні суспільних явищ, що вивчаються, їх класифікації й типологізації. В підсумку суспільство постає складною багаторівневою структурою, яка з’єднує три основні підсистеми: А) Матеріал, з якого складаються суспільства (індивідууми та народності), В) Суспільства (їх форми, сім’я, клас, державний союз, міждержавний союз), С) Продукти суспільної діяльності: матеріальні й моральні. Очевидно, що цей метод грунтується на порівняльному методі.

Провідною темою, яка цікавила М. Драгоманова, окрім названих, була тема соціальних змін і прогресу. Головним фактором суспільного розвитку він вважав спосіб виробництва, оскільки праця – “найголовніша основа суспільного життя”. Суспільний поділ людей на класи, на багатих та бідних М. Драгоманов пояснював існуванням приватної власності, яка є історичним явищем і виникає лише на достатньо високому рівні розвитку суспільства. Тому бідність може бути подолано зміною економічного устрою: приватна власність має бути замінена колективною.

Одне з найважливіших понять М. Драгоманова – поняття прогресу. Для М. Драгоманова прогрес – це не просто розвиток суспільства до певного ідеалу, а такі суспільні зміни, які відповідають потребам суспільства, і вони можуть відбуватися лише тоді, коли для них існуватимуть певні умови. Суспільно-історичний рух, за М. Драгомановим, не є прямолінійним, він зазнає і змін темпу, і тимчасових зупинок, і відкатів назад, повернення до вже пройдених етапів. Питання, які ж саме суспільні зміни відповідають потребам суспільства, можна дослідити за допомогою соціальної науки. Цікаво, що в цілому погоджуючись з ідеєю про існування соціальної еволюції, складовою частиною її, причому однією із найважливіших, М. Драгоманов вважає і революцію.

Особливої уваги М. Драгоманов приділяє проблемі федералізму його визначають як прихильника політичного федералізму, однак сам Драгоманів пише, що в одних випадках потрібна централізація влади, а в інших – децентралізація. Федералізм для М. Драгоманова – це антипод не централізації взагалі, а централізації бюрократичної й антидемократичної.

Загалом слід сказати, що творчість М. Драгоманова дає всі підстави для того, щоб розглядати його як справжнього класика української соціології, який справив великого впливу на її подальший розвиток. Зокрема, його ідеї набули певного розвитку в роботах таких визначних вчених, як Б. Кістяківський, М. Грушевський та інші.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історичний контекст виникнення та розвитку української суспільної думки у XVI—ХІХ ст.	\|	Проект створення наукової соціології Б. Кістяківського.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.