• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Антоніми в українській мові

Взаємозв’язок між словами у мові може виявлятися на ґрунті протилежності значень. Людське мислення схильне утворювати асоціації за схожістю і контрастом. Причому мовцеві значно легше підібрати слова протилежні за значенням, ніж близькі. Найбільш повне протиставлення слів розцінюється як лексична антонімія.

Антоніми (від гр. anti – проти, onyma – ім’я) – це пари слів з протилежним значенням, що виражають несумісні поняття, але обов’язково співвідносні:

північ і південь називають протилежні напрями,

великий і малий називають протилежні розміри,

вийти і зайти називають протилежні напрямки руху

і т.д.

У визначенні антонімів тісно переплітаються філософські, логічні й лінгвістичні категорії. Лінгвістичне поняття антонімії пов’язане з логічним членуванням явищ дійсності на родові й видові поняття. В антонімічні пари входять слова, що позначають широке родове поняття. Так, поняття розміру передають пари високий ↔ низький, широкий ↔ вузький, великий ↔ малий, але відповідно – по вертикалі, по горизонталі та в загальному плані.

Антоніми перебувають на крайніх точках ряду і взаємно виключають одне одного: будь-яка річ не може бути одночасно білою і чорною, не можна одночасно працювати і байдикувати.

Відомо, що суперечності виявляються не тільки в протилежності, не всякі видові поняття можуть вступати у такі відношення, отже, не всі слова можуть мати антоніми. В антонімічні зв’язки не вступають слова, які означають конкретні поняття: іменники з конкретним значенням (чай, Київ, півень, книга, нафта, стіл), деякі якісні й відносні прикметники (волошковий, жовтогарячий, український, залізний), числівники і більшість займенників (п’ять, нуль, десятий, ми, він), окремі дієслова (читати, лагодити).

Природною особливістю людського розуму є те, що поняття викликає у мовця парне слово. Парами у людській свідомості закладені абстрактні поняття. Кожне із слів цієї пари викликає уявлення про друге:

краса ↔ потворність добре ↔ погано

чесний ↔ підлий дружити ↔ ворогувати

Це діаметрально протилежні за значенням слова, між якими наявний повний контраст, на відміну від пар слів добре, краще; білий, сірий. Це не антоніми.

Групуючи слова в антонімічні пари, необхідно враховувати полісемічність слова. Протилежна за значенням пара добирається до кожного значення полісеманта:

повітря тепле

хліб черствий

свіжий (-а,-е) риба морожена

вигляд стомлений

букет зів’ялий

метафора стерта.

Трапляється, що не до всіх значень багатозначного слова можна дібрати антоніми. Так, із чотирьох значень слова день (1. Частина доби від світанку до смеркання. 2. Доба. 3. Число місяця. 4. Час, пора, період) антонім можна дібрати лише до першого з них – ніч.

Антонімія неоднаково властива різним частинам мови. Найбільш поширена антонімія прикметникова (мілкий ↔ глибокий, розумний ↔ дурний), іменникова (молодість ↔ старість, любов ↔ ненависть), менш поширена дієслівна (світати ↔ смеркати, кричати ↔ мовчати), прислівникова (корисно ↔ шкідливо, твердо ↔ м’яко), зрідка зустрічаються антоніми-займенники (усі ↔ ніхто, усякий ↔ ніякий), числівники (багато ↔ мало), службові частини мови (до ↔ після, над ↔ під).

Як правило, антонімічна пара – слова однієї частини мови, а відхилення можливі тоді, коли одна частина мови вживається у значенні іншої: ні собі ні людям, свій ↔ чужий, перший ↔ останній. Може існувати антонімія між словами і фразеологізмами: близько ↔ за тридев’ять земель, увечері ↔ серед білого дня.

Антоніми поділяються за двома основними різновидами показників – семантичними і структурними.

За характером протиставлення значень слів (семантична класифікація) виділяють кілька класів:

І клас – градуальні антоніми, що позначають якісні протилежності і характеризуються різною мірою, інтенсивністю ознаки, а тому між ними можливі проміжні слова:

холодний ← (холоднуватий, теплий) → гарячий

майбутнє ← (сьогодення) → минуле

завжди ← (іноді) → ніколи

верх ← (середина) → низ

гігантський ← (малий, крихітний) → мікроскопічний.

Цей клас охоплює усі частини мови і складає ядро української антонімії. Протиставлення у таких парах позначає крайні точки або не сягає їх, а стосується перехідних стадій.

ІІ клас – комплементарні антоніми. Це слова, протилежність яких ґрунтується на відношенні між поняттями, що взаємодоповнюють одне одного, але не характеризуються проміжними членами. В антонімічні відношення вступають суворо визначені пари слів:

присутній ↔ відсутній цілий ↔ розбитий

живий ↔ мертвий холостий ↔ жонатий

всередині ↔ зовні чоловік ↔ жінка.

Оскільки антонімія – явище синхронічне, то у свідомості носіїв мови фіксуються характеристики людей, предметів відповідно до усталених суспільних норм. Такі антонімічні пари мають резерв додатковості.

ІІІ клас утворюють векторні антоніми, які позначають взаємне протилежне спрямування дій, ознак і властивостей:

додавати ↔ віднімати нагрівати ↔ охолоджувати

хвалити ↔ лаяти народний ↔ антинародний.

У цьому класі виділяють окремо антоніми, пов’язані відношенням конверсії (лат. обертання, зміна, перетворення). Антоніми-конверсиви – це опозиції слів, що називають відношення, в які входять дві взаємозалежні, суміжні сторони, пов’язані усталеними ситуаціями: так, ситуація гра передбачає обов’язкову єдність виграш ↔ програш; екзамен – складати ↔ приймати і т.д.

Окремий різновид антонімії становить енантіосемія – поєднання протилежних значень в одному слові:

позичати – брати і давати в борг,

прослухати – не пропустити і не почути сказаного.

З боку структури (структурна класифікація) розрізняють антоніми різнокореневі та однокореневі.

Основна група – різнокореневі слова (власнелексичні): зустріч ↔ розлука, лівий ↔ правий, купляти ↔ продавати.

Друга група – однокореневі антоніми (граматичні, афіксальні), в яких значення протиставлення вноситься найчастіше префіксами (українськими і запозиченими): ініціативний ↔ безініціативний, раціональний ↔ ірраціональний, дія ↔ протидія, демократичний ↔ антидемократичний, помірний ↔ надмірний. Особливо активні такі антоніми у дієсловах, тому що ця частина мови відзначається високою частотою префіксальних утворень (вийти ↔ зайти, залітати ↔ відлітати).

У цій групі слід окремо зауважити про антоніми, утворені за допомогою частки не – так звані “найпримітивніші” антоніми, що виражають значення відсутності ознаки:

залежний ↔ незалежний, доречний ↔ недоречний, наголошений ↔ ненаголошений. Відсутність ознаки необов’язково пов’язана з вираженням повної протилежності. Врешті, правильно сказати:

близький ↔ неблизький і близький ↔ далекий

поганий ↔ непоганий і поганий ↔ хороший

малий ↔ немалий і малий ↔ великий.

Однак, у парах з не – відсутня повна протилежність, є відтінок помірності, негострого контрасту; у парах різнокореневих наявна категоричність, гострий контраст.

Іноді в науковій літературі антоніми з не та з деякими іншими префіксами, які утворюють нове значення, поняття (мало ↔ чимало), називають антонімами-евфемізмами.

У лексичній системі мови виділяють також загальномовні й контекстуальні антоніми.

Загальномовні (постійні, узуальні) антоніми постійно взаємодіють між собою в одних і тих же умовах. Антонімічні стосунки між ними зрозумілі поза будь-якими контекстами. Саме вони фіксуються у спеціальних словниках (в українській мові – це Словник антонімів української мови Л.М.Полюги) і регулярно відтворюються в подібних умовах: постійний ↔ тимчасовий, більше ↔ менше, альтруїзм ↔ егоїзм, аналіз ↔ синтез, архаїзм ↔ неологізм та ін.

Нерідко слова набувають антонімічності лише тоді, коли вживаються у переносному значенні, тобто в певній ситуації, контексті. Це контекстуальні (індивідуально-авторські) антоніми: прізвище ↔ псевдонім, правда ↔ легенда, чорний ↔ вогняний, світ ↔ антисвіт.

У душі моїй місця немає туманам,

У душі моїй – сонце червоне буя (В.Сим.).

Нащо мені магнолії, агави?

Я поцілую мальву у щоку (Л.К.).

Мати в’яне – дочка червоніє (Н.тв.).

До контекстуальних протилежностей наближаються такі опозиційні зіставлення, як: викладачі ↔ студенти, батько ↔ мати, хлопці ↔ дівчата, державний ↔ приватний, дідів ↔ бабин, цап ↔ коза і под.

Лексичні антоніми широко використовуються як стилістичні засоби у різних жанрах літератури. Та найбагатше антонімія представлена в усній народній творчості (прислів’я, приказки, загадки, дотепи, жарти).

Прислів’я, приказки

Правда долає кривду.

Весна красна квітками, а осінь пирогами.

Хто хоче багато знати, той повинен мало спати.

Добрі діти доброго слова послухають, а лихі – й дрючка не бояться.

Скромних скрізь поважають, а хвальків зневажають.

Хоч у голові пусто, аби грошей густо.

Загадки

Білі квіти, що ввечері розквітають, а ранком в’януть;

Живе – лежить, помре – біжить.

Інколи приказки, примовки створюються на основі прихованої антонімії, яка має місце при іронічній характеристиці явищ дійсності: Ладять, як собака з кішкою; Так любить, як вовк порося (собака палицю); Милості просимо на ваших харчах; Такий добрий, що в ложці води утопить; Швидкий, як черепаха; Красива, як свиня сива. Такі вислови називають ще антифразами.

На основі антонімів у мові часто твориться така популярна стилістична фігура як антитеза – зіставлення з метою різко протиставити факти, явища, думки, характери, образи, щоб посилити враження описуваного, щоб наголосити на чомусь:

Людина родиться для щастя … й розквітає людина в щасті, а не в журбі, в світлі, а не в темряві і незнайстві, в сім’ї, а не в розлуці, і ніколи не в неволі (О.Довж.).

Уся ти, як море, - незнана та різна,

Сувора й ласкава, жорстока і мила.

Смієшся до мене чи дивишся грізно –

Люблю я, бо жити без тебе несила (В.Коротич).

За допомогою антонімів створюється ще одна мовна фігура оксиморон – непряме протиставлення. Це сполучення контрастних за значенням слів, які суперечать одне одному, взаємовиключають, але в єдності дають нове поняття. У розмовно-побутовому, публіцистичному мовленні зустрічаються такі приклади: страшенно веселий, ходяча смерть, старий Новий рік, початок кінця, поспішай повільно, червоне чорнило. Українська художня література має багаті традиції у використанні авторських оксиморонів: наша, не своя земля (Т.Ш.), раби волі (І.Ф.), залізна ласка (Д.Павл.), дзвінка тиша (І.Др.), беззвучний спів (Р.Братунь), “Жорстоке милосердя” (Ю.Мушк.), “Прекрасні катастрофи” (Ю.См.) та ін.

У газетно-публіцистичному стилі зустрічається ще один вияв стилістичного викоритсання антонімів – вживання одного з них замість іншого: бюро поганих послуг, клуб губителів природи, олімпійський неспокій тощо.

Таким чином, антонімія належить до одного з найбагатших виражальних засобів мови. Використання антонімів у художніх творах дає можливість повніше розкрити всю складність чи суперечливість зображуваного явища, створити відповідну інтонацію, настрій твору, а в поезії – повністю вибудувати яскравий, самобутній образ, зробити його опорою цілого твору, як це бачимо у вірші М.Вороного “Sententia”:

І сміх і плач – з одного джерела.

Вони бринять в однім акорді

З глибин таємності Добра і Зла,

Де бережуть їх душі горді.

І сміх і плач – се рідні два брати,

Коли від болю серце рветься.

Будь гордим же, не зраджуй серця ти,

Як плаче сміх, як плач сміється.

Таким чином, систематизація лексики за характером відношень між словами допомагає вільно користуватися багатством мови.

Читайте також:

1. АНТОНІМИ
2. Асиміляції приголосних в українській мові
3. Багатозначність слів у сучасній українській мові
4. Вимова голосних звуків в українській мові
5. Гетьман І.Мазепа та його роль в українській історії.
6. Граматичних значень слова в українській мові
7. Економічні ідеї революційної та радикальної демократії в українській економічній думці
8. З історії обліку успішності учнів в українській школі
9. Загальномовні та контекстуальні антоніми
10. Закономірності сполучуваності звукових одиниць в українській літературній мові
11. Закономірності сполучуваності звукових одиниць в українській літературній мові. Позиційні зміни приголосних і голосних звуків

Переглядів: 18122