Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Синоніми в українській мові

Одним із цікавих мовних явищ, яке безпосередньо пов’язане з багатством і різнобічністю словникового складу, є синонімія (від гр. synonimon – співназва). Її маємо тоді, коли на позначення одного й того ж поняття вживаються паралельні, різні слова, граматичні форми (з можливими відмінностями у стилістичній і граматичній характеристиках та в сполучуваності), хоч і близькі чи навіть тотожні за значенням: світає, видніє, дніє, благословляється на світ; багато, незліченно, видимо-невидимо; мовознавство, лінгвістика; заробітна плата, зарплата; крізь, через.

Явище синонімії виявляється на різних мовних рівнях. Так, можна спостерігати подібність морфем: спати, спатуні, спатунечки; (на) синьому (-ім) небі; літ. ходить, робить – діал. ходе, робе; сполучень слів: Дощ - Іде дощ - Дощить; тримати нейтралітет - моя хата скраю - про мене хай вовк траву їсть - наше діло півняче: проспівали, а там хоч трава не рости – ’бути байдужим до чогось’; мчати як стріла, мчати стрілою; форм одних і тих же слів: учитель, вчитель; мла, імла; читатиму, буду читати; стриманіший, більш стриманий.

Отже, синоніміка – це сукупність синонімів певної мови або діалекту, окремого мовного рівня, мови письменника тощо.

Найповніше і найвиразніше виявляється синонімія в лексиці. Складна значеннєва природа синонімії зумовлює різні лінгвістичні критерії визначення, класифікації синонімів.

Одна із класифікацій лексичних синонімів – це поділ їх на абсолютні, або повні, і неповні (їх у мові більшість).

Абсолютні синоніми – це переважно пари слів, які цілком тотожні щодо свого лексичного значення й емоційно-експресивного забарвлення (тобто нейтральні), а значить взаємозамінювані у контекстах: процент – відсоток, передавати – транслювати, кількісний – квантитативний, вік – століття – сторіччя, база – основа – фундамент – підґрунтя.

Вони з’являються у мові різними шляхами: 1) внаслідок взаємодії літературної мови і діалектів (лелека – бусол – чорногуз), 2) у результаті співіснування запозичених і власнеукраїнських слів (азбука – алфавіт – абетка, градусник – термометр), 3) як результат словотворення (роковини – річниця, функціональний – функційний).

У час появи абсолютні синоніми в основному не різняться змістом. Однак ця спільність недовготривала: слова набувають відмінностей у сфері використання (пор.: фурункул – чиряк, півники – ірис), одне з них стає менш активним у мові (наприклад, учбовий, міліцейський поступаються місцем словам навчальний, міліційний).

Вважають, що пари слів лоб – чоло, губи – уста, голова – глава теж були абсолютно однаковими, тотожними за значенням.

Абсолютним синонімам протиставляють повні або квазісиноніми (лат. qasi – майже, приблизно) – слова з близькими, але не тотожними лексичними значеннями, а значить вони не взаємозамінювані. Саме ця група синонімів парш за все мається на увазі, коли мова йде про лексичні синоніми. Це слова, що визначають одне і те ж поняття, спільні за своїм основним значенням, але відрізняються значеннєвими відтінками або емоційно-експресивним забарвленням (чи тим і другим одночасно), сферою стилістичного використання чи можливостями поєднання з іншими словами.

Отже, синоніми мають дві основні ознаки: 1) спільність значення і 2) обов’язкове розрізнення чимось.

Українська мова, як і всі слов’янські, відзначається багатством лексичних синонімів. До окремих слів (наприклад, говорити, хуртовина), можна дібрати по півтора-два десятки синонімів.

За належністю до різних частин мови синонімів найбільше серед дієслів і прикметників, за ними йдуть прислівники, а потім іменники з абстрактним і оцінним значеннями та емоційно-експресивними елементами значення. Поодинокими є приклади числівникової (типу півтораста – сто п’ятдесят, дев’яносто – дев’ятдесят, кілька – декілька, немало – чимало) та займенникової (будь-який, всякий, абиякий, який завгодно; який, котрий) синонімії. Серед неповнозначних частин мови можуть вступати у синонімічні відношення деякі прийменники (біля, коло, край, при), сполучники (але, проте, однак; бо, оскільки, тому що, позаяк, понеже), частки (невже, хіба; наче, ніби, мов, як), вигуки (ей, гов, агов).

Синоніми групуються у синонімічні ряди (гнізда, групи). Це об’єднання мінімально двох і більше слів з граничною близькістю значень. Починається синонімічний ряд стрижневим словом (основним, опорним), яке є найуживанішим серед інших членів ряду, семантично наймісткіше, звичайно нейтральне у стилістичному відношенні, таке, що найточніше і найповніше виражає значення усього ряду. Так, у ряду високий, довготелесий, довгов’язий, чугуївська верста (про людину високого зросту) усі слова синонімічні між собою, але семантичною домінантою є перше з них. У синонімічних словниках реєстрове слово – це і є домінанта (в українській мові найвідомішими є такі спеціальні словники: Короткий словник синонімів української мови П.М.Деркача, 1960 – досліджено 4280 рядів; Практичний словник синонімів української мови С.Караванського, 1993 – близько 15 тис. синон.рядів; Словник фразеологічних синонімів М.П.Коломійця і Є.С.Регушевського, 1988 – понад 300 синон.рядів; Російсько-український словник синонімів за ред. М.М.Пилинського, 1995; академічний Словник синонімів української мови у 2-х томах, 2000 – містить 9200 синон.рядів; Словник синонімів української мови Л.М.Полюги, 2001).

Іноді домінанту встановити важко. Значеннєві відтінки, зв’язки між членами синонімічного ряду досить різноманітні:

одні з них об’єднують слова з широким і вужчим обсягом поняття: письменник, прозаїк, поет; філолог, мовознавець, літературознавець;

у других синонімічних рядах об’єднуються стилістично нейтральні й стилістично марковані слова: Батьківщина, Вітчизна, рідна земля; солдат, воїн, оборонець; синець, фінгал, гематома;

у третіх – слова різних історичних епох: заст. супліка, наймичка – сучас. скарга, хатня робітниця;

у четвертих – слова літературні й діалектні: гарний, файний, лепський; півень, когут, пітух;

у п’ятих – власне українські слова й запозичення: фон – тло, ексклюзивний – винятковий.

Крім цього, у синонімічних рядах можуть об’єднуватися цілком нейтральні слова (екзамен, іспит, випробування), в інших – усі емоційно забарвлені (іти, швендяти, тягтися, плентатися і т.д.), ще в інших – слова протиставляються значеннєвими відтінками (дорога, траса, автострада, автобан).

Якщо синонімічний ряд має значну кількість слів, то після домінанти вони розташовуються у градаційному порядку – по спадній чи висхідній (від найбільш забарвленого до найменш – або навпаки).

У синонімічний ряд, як правило, об’єднуються слова однієї частини мови, значить, вони мають спільні граматичні ознаки, але можуть бути відхилення від цих закономірностей:

багато, чимало, сила, безліч, маса, тьма, сила-силенна, кури не клюють (один член ряду – фразеологізм);

сум, смуток, журба, жаль, печаль, горе (різні роди);

вага, ваги, вагівниця, терези (різні числа);

здрастуй, будь здоров, добрий день (різні мовні одиниці).

Синонімізуються як різнокореневі (в абсолютній більшості), так і однокореневі слова (славний, преславний, славетний, славнозвісний; темрява, темнота, темінь). Афікси надають синонімам значеннєвих відтінків, емоційних забарвлень.

В українській мові існують синоніми постійні (вільні, загальномовні), синонімічні зв’язки яких не залежать від жодного контексту: старий, давній, стародавній, старовинний, старожитній, прадавній, одвічний, предковічний.

Слова, що вступають у синонімічні стосунки лише у певному контексті, називаються контекстуальними синонімами. Вони часто вживаються у художній літературі, рідше – у публіцистиці:

тиша – повна, абсолютна, цілковита, мертва

хлопець – засмаглий, загорілий, бронзовий.

Як правило, контекстуальні синоніми мають яскраве емоційне забарвлення і стилістичну виразність. Вони можуть переходити у загальномовні синоніми: говорити, балакати, молоти, плести. В.В.Виноградов писав про них: “У системі літературного твору можуть бути створені широкі й навіть несподівані контексти для синонімічного зближення дуже далеких за значенням слів, особливо в експресивно-іронічному чи образному вживанні. Контекстуальний синонім часто має емоційне забарвлення, глибоку стилістичну виразність”.

У синонімічні ряди об’єднуються не просто слова, а їх мінімальні спільні значення. Лише тоді, коли слова однозначні, можна говорити, що вони повністю синонімізуються. Це стосується перш за все абсолютних синонімів, наприклад: парус – вітрило, райдуга – веселка.

Багатозначні слова вступають у синонімічні ряди кожним своїм значенням:

проспект негомінкий, нешумний

тихий (-а,-е) крок беззвучний, нечутний

течія повільна, некваплива

життя спокійне, безтурботне.

Докладна класифікація синонімів ґрунтується на тому, чим різняться між собою квазісиноніми. Умовно виділяють 3 основні групи.

1. Семантичні або ідеографічні (значеннєві, понятійні) синоніми різняться значеннєвими відтінками, широтою семантики: дивувати, вражати, приголомшувати, потрясати; відомий, видатний, знаменитий; разом, вкупі, гуртом; дрібниця, мализна, малість.

Помітної відмінності у стилістичному використанні між такими синонімами немає.

2. Стилістичні синоніми характеризуються закріпленістю за певним стилем і певним емоційним забарвленням: обличчя, поет. лице, розм. морда, згруб. пика, писок; хвилюватися, тривожитися, непокоїтися, трепетати; повідомлення, оповіщення, донесення. У синонімічних рядах цієї групи синонімів можуть об’єднуватися слова, що знаходяться в активному словнику, а інші обмежені професійним, діалектним вжитком: земляк, співвітчизник, краянин; кухня, камбуз; публічно, прилюдно; майбутній, прийдешній, грядущий, потомний; фотокартка, фото, світлина та ін.

Синоніми можуть різнитися можливостями поєднання з іншими словами: чорний, вороний; відкрити, відчинити; вишуканий, витончений, добірний, елегантний і т.д.

3. Семантико-стилістичні синоніми відрізняються як за значенням, так і за емоційно-експресивним забарвленням одночасно: лихо, біда, нещастя, горе; безжалісний, безсердечний, жорстокий; охоче, радо, залюбки; пити, хлистати, жлуктити.

Учені вважають, що основному словниковому фонду властива ідеографічна синонімія, а в загальному мовному запасі переважає синонімія стилістична, яка відображає багатство мовних стилів нашої мови.

Синоніміка охоплює не всі групи слів української мови. Перш за все вона властива загальновживаній лексиці. Не бажана вона для термінології, бо терміни точно визначають поняття, є нейтральними. Якщо у мовній практиці й виникають терміни-синоніми, то згодом вони або витісняють одне одного, або розширюють чи звужують значення (аероплан – літак, геліокоптер – вертоліт, кавалерія – кіннота).

Не характерні синоніми для назв конкретних предметів, але якщо такі найменування вживаються переносно, то синоніми з’являються: очі, баньки; живіт, пузо, черево.

Синоніміка – явище синхронічне. Склад синонімічних рядів є сталим для певного етапу мови, а в цілому – вони незамкнені, поповнюються новими словами, перегруповуються, наприклад, у давній українській мові слова гіркий і бридкий входили в один синонімічний ряд, а в сучасній мові кожне з них об’єднується у синонімічні групи з іншими словами.

З лексичною синонімікою безпосередньо пов’язані перифрази та евфемізми.

Перифраз – це описовий зворот мови або поетична фігура (троп), з допомогою якого передається зміст іншого слова чи виразу:

місто козацької слави - Запоріжжя

колиска слов’янської писемності - Болгарія

сонячний камінь - янтар (бурштин)

пора жовтого листя - осінь

народні обранці - депутати

майстри веселого цеху - гумористи

зелений змій - алкоголь та ін.

Часто ці образні назви є замінниками осіб: Дочка Прометея, співачка досвітніх огнів – Л.Українка, Великий Каменяр – І.Франко, українська Сафо – Маруся Чурай, батько вітчизняної історії – Нестор-літописець. Такі й подібні загальновживані описові звороти стали крилатими висловами. Однак найчастіше перифрази є наслідком індивідуально-авторського бачення світу, тобто в певних умовах вони виступають контекстуальними синонімами. Хоч існує також думка, що деякі загальновживані (традиційні) перифрази втрачають зв’язок з конкретним ситуативним чи контекстуальним вживанням і перетворюються у фразеологізми, типу головою накласти – загинути, пуститити червоного півня – спалити, слізьми вмиватися – плакати.

Наближаючись до розгорнутих метафор, метонімій, перифрастичні вислови завжди несуть в собі якусь оцінку, тому відіграють велику стилістичну роль, яка важлива перш за все для публіцистики, мови періодичної преси. Чимало їх – у художньому й науковому стилях. Взагалі перифрази активно вживаються в усіх функційних стилях української мови з метою надання урочистої піднесеності або зниженості, уникнення повторів.

В українській мові перифрази певного етапу її розвитку зібрані у Короткому словнику перифраз М.П.Коломійця і Є.С.Регушевського (К., 1985), який охоплює понад 700 таких мовних одиниць.

Своєрідними синонімами є також евфемізми – слова чи словосполучення, які не прямо, а приховано, ввічливо чи пом’якшено визначають якийсь предмет, явище, особу, аби уникнути небажаного слова:

старий - літній чоловік

брехати - говорити неправду, вигадувати

померти - навіки спочити

нечистий - чорт.

Причина появи евфемізмів – збереження таємниці (летальний кінець – смерть, ліквідація, знешкодження – убивство), бажання позбутися грубих, немилозвучних слів, виразів (нерозумний, небагатий на розум – дурний, заслужений відпочинок – пенсія, комбінація з трьох пальців – дуля, міні-зачіска – лисина), облагородження назв (техпрацівниця – прибиральниця, доглядач будинку – двірник, оператор машинного доїння – доярка).

Українська мова, як і інші мови, має свою самобутню і глибоко національну синонімічну систему, що склалася поступово у процесі розвитку і збагачення рідної мови. Виникнення синонімів пов’язують із процесом пізнання мовцями об’єктивної дійсності, із розкриттям і вивченням найрізноманітніших ознак і сторін предмета. А ці процеси є вічними, безкінечними. Пізнаючи глибше предмет, людина вносить корективи у розуміння його властивостей. Як результат цього – поява нових слів-синонімів.

Джерела збагачення української синонімії такі:

1) розвиток багатозначності слова: так, слово пильний може входити у 2 ряди за умови характеристики людини (уважний, спостережливий; ретельний старанний, дбайливий) і ще в один – за умови характеристики неістот (потреба – пекуча, доконечна, нагальна, настійлива);

2) словотворення на основі власнеукраїнських коренів з допомогою різних словотвірних засобів: хлюпання, хлюпотіння; помалу, помаленьку, помалесеньку, помалу-малу;

3) запозичення та похідні утворення від чужомовних слів: вада, ґанж, хиба, недолік; підроблений, фальшивий, фальсифікований; веселитись, радіти, тріумфувати; аналіз, розбір;

4) діалектна, професійна, просторічна мова: багаття, вогнище, ватра; повар, кок; підбурювати, під’юджувати; сказати, ляпнути; садиба, оселя, обійстя.

Синоніми з’являються для задоволення потреб (стилістичних, естетичних) у різних стилях мови і мовлення.

Стилістичну роль синонімів глибоко розкрив М.Рильський: “Багатство синонімів - одна з питомих ознак багатства мови взагалі. Уміле користування синонімами, тобто вміння поставити саме те слово і саме на тому місці – невід’ємна прикмета хорошого стилю, докінечна риса справжнього майстра. Синоніми – могутня зброя в руках письменика, оратора, лектора, вчителя, матері, що виховує своїх дітей, майстра, що показує учням, як працювати при верстаті, дипломата, що розмовляє з представниками держави і таке інше. Безнадійні педанти викорчовують їх, свідомі митці любовно їх плекають”.

Наявність багатої синоніміки дає можливість:

1) відшукати точне, доречне, образне слово для яскравої і виразної передачі думки, для відтінення нюансів при характеристиці образів, предметів, явищ. Розгляд рукописної спадщини майстрів слова показує, що вони багато працювали над точним добором слів. У зв’язку з цим доречно назвати прийом ампліфікації, тобто нагнітання, нагромадження, нанизування синонімів із зростаючою експресивністю, аби дати переконливу характеристику предмету, образу (Плаче, голосить і тужить до болю голос сумний (Л.У.); Реве та стогне Дніпр широкий. Сердитий вітер завива (Т.Ш.);

2) уникнути повторів, чим підвищується естетична й стилістична виразність фрази.

Таким чином, синонімія якнайкраще репрезентує лексичне багатство мови і є невичерпним джерелом стилістики.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пароніми	\|	Антоніми в українській мові

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.