З історії обліку успішності учнів в українській школі

Питання контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів в історії розвитку української школи завжди перебували в центрі уваги вчених і педагогів-практиків.

Досліджуючи розвиток педагогічної думки в Україні у XVI–XVII ст., професор Б.М. Мітюров зазначає, що в братських школах учні „видану науку” вчителем списували на таблиці, які переписували вдома начисто, а наступного дня в школі вчитель їх перевіряв. У Києво-братській колегії старші учні (аудитори) ще до приходу вчителя вислуховували задані уроки і ставили в „Нотатах” оцінки відповідно до ступеня засвоєння навчального матеріалу. Після приходу вчителя вони доповідали йому про успіхи кожного учня. Оцінки в „Нотата” перевірялися вчителем шляхом опитування окремих учнів

Практика залучення учнів до контролю знань підтримувалася й пізніше. Закарпатський педагог і громадський діяч XIX ст. О.В. Духнович радив учителям „мати своїх помічників — десятників. Їх призначає вчитель або директор з кращих учнів. До обов’язків десятника входить контроль за навчальною роботою довірених їм 5–10 учнів”.

Характерно, що в минулі століття вже склалась певна практика початку уроку в усіх школах України: у братських; у школах, що були організовані в полках сільськими общинами; у школах різних протестантських громад; у католицьких школах; у національних школах різних народів, які мешкали в Україні. Як правило, спочатку йшла перевірка присутніх на заняттях, а потім кожен учень відповідав учорашній урок, показував учителеві виконану вдома вправу тощо.

Щодо оцінки знань учнів протягом тривалого часу точилися і точаться дискусії, оскільки облік знань завжди викликав чимало труднощів. Оцінка знань не завжди знаходила своє вираження в балах. Вона, як свідчить історія педагогіки, виявлялась у схваленні словом, жестом, мімікою вчителя, у короткому судженні, зауваженні, оцінному висловлюванні. Педагоги-дослідники стверджують, що в історії освіти найдавнішою єсловесна оцінка. Так, у Київській духовній академії першої половини XVII ст. використовувалися такі оцінки: „учение изрядное, надежно-бодрое, охочеприлежное, всенадежное, скоропостижное, учение подлое, прехудое, малонадежное”.

Що стосується цифрової системи оцінювання, то є підстава говорити, що вона пов’язана з єзуїтськими школами, учні в яких поділялись на розряди залежно від їхньої успішності, старанності і поведінки. Відлік починався з першого розряду, куди входили найкращі учні.

У вітчизняній школі тривалий час була п’ятибальна система оцінювання. У кадетських корпусах і в окремих жіночих гімназіях застосовувалась 12-бальна система оцінювання: «12» – відмінно, «11» – надто добре, «10» – дуже добре, «9» і «8» – добре, «7» – досить добре, «6» – задовільно, «5-1» – слабо.

В історії розроблення системи оцінок у вітчизняній школі після 1917 р. можна відзначити кілька поворотних моментів. Перший: 1918 р. — була скасована бальна оцінка знань і поведінки учнів. У школах стали проводитися так звані залікові конференції або виставлялись оцінки групам учнів: задовільно і незадовільно. Вже у 1935 р. було введено п’ятиступінчасту словесну систему оцінок: «Дуже добре», «Добре», «Посередньо», «Погано», «Дуже погано». А в 1944 р. прийнято рішення про заміну словесної системи оцінки успішності й поведінки учнів цифровою п’ятибальною системою: 5, 4, 3, 2, 1.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
До фільтрів періодичної дії відносяться ємнісні, листові, патронні фільтри та фільтрпреси. Фільтри неперервної дії – це барабанні, дискові, стрічкові, тарілкові та карусельні.	\|	Під оцінкою успішності учнів розуміють систему певних показників, що відбивають об’єктивні знання та вміння учнів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.