• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Феномен лідерства в колективі

Лідерство – це соціально-психологічне явище, яке виникає і реалізується тільки в суспільному середовищі. Як явище лідерство відоме ще з давніх-давен, як категорія соціальної психології почало вивчатися з кінця XIX ст.

Лідер (від англ. leader – ведучий) – авторитетний член організації чи соціальної групи, особистий вплив якого дозволяє йому відігравати істотну роль у соціально-політичних ситуаціях і процесах, у регулюванні взаємовідносин у колективі, групі, суспільстві.

В основі даного процесу лежить здатність лідерів притягувати до себе людей, несвідомо викликати почуття захоплення і любові. Невід’ємною властивістю лідера є наявність наслідувача.

Лідерство – це питання сили впливу, що залежить від співвідношення особистих якостей лідера з якостями тих, на кого він хоче вплинути.

Лідер і керівник відрізняються в наступному:

ü якщо керівник, як правило, призначається, то лідер висувається групою стихійно;

ü якщо керівник має обумовлені законом, розпорядженнями права та обов’язки, то лідер, як правило, їх не має;

ü якщо керівник використовує ці права і обов’язки, то лідер – ні, його головні козирі – авторитет, вплив;

ü лідер, безперечно, є неординарною особистістю (не обов’язково із соціально позитивними якостями), продуктом природного відбору, і ці якості постійно потрібно підтверджувати, а якості керівника сприймаються як стабільні.

М.Вудкок і Д.Френсіс називають лідерство вирішальною та унікальною управлінською якістю, що визначає ефективність роботи керівника. Головні дослідники менеджменту визначають лідерство як здатність керівника максимально використовувати людські та інші ресурси для досягнення конкретного результату. За рахунок лідерства підвищується сила управлінського впливу на підлеглих, що виражається в більш повному та точному виконанні директивних вказівок.

Авторитет керівника (лідера) – важливий фактор надійності управління; його прикметами є довіра, згода та повага з боку підлеглих.

Лідерство в системі міжособистісних комунікацій являє собою стосунки домінування та підпорядкованості, причому за лідером люди йдуть добровільно.

Феномен лідерства полягає в тому, що лідер – це необов’язково керівник установи або закладу, але лідером може стати й формальний керівник. За результатами соціологічних досліджень, поєднання в одній особі офіційного керівника та неофіційного лідера підвищує продуктивність праці колективу до 30%. За виразом Р.Л.Крічевського, діловий лідер – це лідер-генератор ідей, мотиватор, майстер. Між феноменами лідерства і керівництва багато загального, в першу чергу, вони є засобами координації та організації стосунків членів колективу. Перший функціонує в системі формальних (офіційних) відношень (коли лідер – керівник), а другий – у системі неформальних (неофіційних) відношень (лідер не займає керівної посади). Тому, як показує практика, нерідко лідерство переходить у керівництво, а керівник стає лідером. Лідер здатний залучати людей до діяльності, не вдаючись до прямих розпоряджень і команд. Лідер імпліцитно наділений "почуттям ліктя", вміє переконувати, схильний до заохочення. Він володіє неформальним авторитетом, йому підпорядковуються, за ним йдуть навіть тоді, коли він не займає ніякої керівної посади.

Теорії лідерства.

1. Одним із механізмів, що пояснює виникнення лідерства у груповому процесі, є теорія "соціального обміну" Дж.Хоманса. Згідно теорії, соціальні відносини – це постійний процес обміну, в якому залучені не лише матеріальні цінності, речі, а й емоції, почуття. У процесах обміну людина схильна вести розрахунки, основною метою яких є своєрідне "очікування винагороди". Це очікування як мотив поведінки здатне видозмінюватися від ситуації, але не зникає, залишаючись завжди домінуючою орієнтацією людини.

Виникнення лідерства – це результат своєрідного психологічного обміну цінностями між учасниками взаємодії. Цінності представлені в вигляді значущих особистісних якостей, вмінь, знань, досвіду і реалізуються у міжособистісних взаємодіях з користю як для окремих індивідів, так і для групи в цілому. Тут основна складова обміну – ключові компоненти статусу, репрезентовані авторитетом і визнанням. Ці компоненти поряд із соціальним схваленням, грішми, повагою розглядаються як основні винагороди і цінності в сучасному суспільстві. Оцінка внеску індивіда відбувається не лише на діадному рівні взаємодії, але й охоплює загально-груповий рівень. Чим значуща цінність внеску індивіда в загальні результати, тим вищий його груповий статус (визнання лідерства), який виступає як своєрідна винагорода зі сторони групи.

2. Теорія людських ролей (Р.Бейлс) розглядає ролі "професіонала" лідера, орієнтованого на вирішення ділових проблем, і "соціально-емоційного фахівця", який вирішує проблеми людських стосунків.

3. Харизматична концепція – лідерство послане окремими видатними особами як деяка благодать ("харизма"). Приклади таких лідерств як – Наполеон, Лінкольт, Уінстон Черчель. Харизма – це наділення особистості властивостями, що викликають поклоніння перед нею і беззаперечну віру в її можливості. Ось деякі характеристики харизматичних особистостей: показна зовнішність, добрі риторичні здібності, незалежність характеру, гідна і впевнена манера триматися. У реальному житті харизматичність лідера викликає добровільне визнання його винятковості, що зумовлює безперечне підкорення, наслідування його дій і поведінки в цілому.

4. Прибічники інтерактивної теорії вважають, що лідером може стати будь-яка людина, яка займає відповідне місце в системі міжособистісних стосунків. Питання про те, хто конкретно візьме на себе лідерство, має вирішуватися з урахуванням індивідуальних особливостей кандидата в лідери, особистісних характеристик інших членів групи, наявної ситуації і виконуваного завдання.

5. Синтетична (або комплексна) теорія розглядає лідерство як процес організації міжособистісних стосунків у групі, а лідер як суб’єкт управління цим процесом, причому сам феномен лідерства розглядається в контексті спільної групової діяльності.

6. До ситуативної теорії. Цей підхід є загальновизнаним. Він визначає лідерство як продукт ситуації. Вимогли ситуації диктують вибір адекватних засобів і прийомів поведінки, відповідної комбінації особистісних рис, здатних максимально враховувати можливі зміни у її розвитку.

Психоаналітики виділили десять типів лідерства.

“Соверен”.

“Вожак”

“Тиран”

“Організатор”

“Спокусник”

“Герой”

“Дурний приклад”

“Кумир”

“Вигнанець”

“Козел відпущення”

Загальне лідерство в групі складається із таких компонентів – емоційного, ділового і інформаційного.

Прагнення до лідерства – ознака соціально благополучної, психічно повноцінної людини. Це намагання посісти гідне місце в групі, колективі, суспільстві в цілому. Тому не прагнути до лідерства – протиприродно. Інша справа – масштаб лідерства. Тут необхідною умовою є визнання лідера з боку інших людей, тобто групи (у загальному значенні цього терміна). Отже, розуміння феномена лідерства неможливе без аналізу взаємодії лідера і групи.

К.Левін, Р.Ліппіт, Р.Уайт на основі дослідження психологічного клімату, який формується в результаті реалізації різних стилів лідерства, виділили три основних моделі взаємовідносин лідера і групи: авторитарну, демократичну і модель потурання (ліберальну).

При авторитарній моделі взаємодії лідера і групи:

ü самим лідером детермінується спосіб прийняття рішення;

ü підлеглі жорстко і повністю підпорядковані лідеру;

ü лідер має можливість різко критикувати підлеглих і застосовувати до них серйозні санкції;

ü рівень свободи учасників групи зведений майже до нуля;

ü ставлення до підлеглих з боку лідера залежить не від результатів їх діяльності, а від особистих симпатій.

Демократична модель взаємодії лідера та групи – це:

ü залучення членів групи до обговорення тих питань, стосовно яких передбачається прийняття рішення (при цьому сам лідер виконує функцію регулятора і коректора ідей підлеглих);

ü надання підлеглим достатнього рівня свободи в період обговорення рішення та стимулювання їх активності;

ü члени групи вільні у виборі форми виконання спільно прийнятого рішення;

ü демократія всередині групи відіграє роль своєрідного способу групової саморегуляції;

ü об’єктивне ставлення до діяльності кожного члена групи відбувається відповідно до конкретних результатів їх роботи.

Особливістю ліберальної моделі взаємодії лідера і групи можна вважати:

ü стихійність, безсистемність у прийнятті рішення (відсутність серйозного опрацювання проблеми);

ü відсутність дієвого контролю за виконанням прийнятих рішень;

ü повну відсутність чітко сформульованих вимог лідера до діяльності групи, це ж стосується і процесу впровадження прийнятих рішень;

ü спонтанність у реакціях лідера на діяльність підлеглих;

ü можливість непрогнозованих і невизначених санкцій з боку лідера щодо членів групи.

У результаті численних експериментів дослідники дійшли висновку, що авторитарні лідери ефективні у випадку, коли йдеться про кількість виробленої учасниками групи продукції, демократичні – її якість і моральний стан колективу.

Члени групи з авторитарним лідером або апатичні, або агресивно налаштовані стосовно один одного, у той час як групи з демократичним стилем лідерства відрізняються згуртованістю, об’єднаністю, відчуттям спільного “ми”. Членам груп із ліберальним стилем лідерства не притаманне відчуття єдності, в них, як правило, низька продуктивність праці та високий рівень незадоволення роботою. На думку вчених, жоден із названих стилів лідерства не може бути рекомендований для підвищення ефективності діяльності колективу в чистому вигляді. Проте для забезпечення задоволеності роботою членів колективу найбільше підходить демократичний стиль.

У реальних малих групах зазвичай не буває “вічних” лідерів. Як свідчить практика, будь-який, навіть найавторитетніший і популярний лідер, рано чи пізно перестає ним бути в силу таких причин:

ü зміни динаміки взаємовідносин між членами групи;

ü особистісних якостей самого лідера;

ü фатального збігу обставин тощо.

У досягненні лідерського статусу на перешкоді їм може стати низка психологічних бар’єрів:

ü невміння чітко визначити життєву мету або відсутність її як такої (лідери, як правило, знають, чого вони домагаються);

ü нездатність зосередити власні зусилля на досягненні визначеної мети;

ü нерішучість, страх змінити існуючий стан, страх перед ризиком;

ü низький рівень самооцінки;

ü безініціативність;

ü догматизм, відсутність креативного мислення;

ü високий рівень самокритичності;

ü нерішучість, високий рівень тривожності;

ü замкнутість, низький рівень комунікативності;

ü поклоніння перед авторитетами, несамостійність;

ü самовпевненість і самозакоханість;

ü надмірна обережність;

ü емоційна нестриманість, агресивність;

ü зарозумілість і нехтування інтересами, проблемами, якими переймаються люди;

ü неорганізованість, невміння доводити справу до кінця.

Для того, щоб реально розраховувати на лідерство в групі (колективі), потрібно:

ü по-перше, правильно оцінити свої лідерські якості і сфери їх застосування (не прагнути охопити все, а визначити пріоритетні напрями впливу на ситуацію, взаємовідносини в колективі тощо);

ü по-друге, не замикати на собі всі лідерські функції, а делегувати їх членам колективу, залишивши для себе стратегічно важливі й визначальні (тим самим лідер отримує статус головного, а члени колективу – відповідальність);

ü по-третє, випереджати членів колективу за рівнем загального розвитку, не стаючи при цьому недосяжним;

ü по-четверте, володіти психологічними засобами впливу на колектив;

ü зрештою, бути готовим до постійного психологічного самоаналізу, виявляти волю і прагнення до безперервного самовдосконалення, розвивати харизматичні якості.

Лідери, завдячуючи своїй центральній позиції, відіграють важливу роль у формуванні групових цілей, світогляду, організації діяльності групи. Виходячи з цього вони виконують цілу низку функцій.

Адміністративна функція виявляється через координацію діяльності колективу незалежно від того, чи сам лідер розробляє основні напрями діяльності колективу, чи вони прописані вищестоящою установою. У коло обов’язків лідера входить контроль за їх виконанням.

Функція планування – розробка методів і засобів досягнення групою поставлених лідером цілей. Ця функція передбачає як розробку перспективних планів діяльності колективу, так і тактичні кроки колективу в досягненні мети трудової діяльності.

Політична функція – встановлення цілей і основної лінії поведінки групи в її взаємовідносинах з іншими групами і місця в системі відносин у рамках спільноти більш високого рівня.

Експертна функція. Лідер, як правило, є тією особою, за якою група визнає роль джерела інформації і кваліфікованої поради. Практика свідчить, що майже в усіх випадках, коли члени групи залежать від людини, знання і кваліфікація якої необхідні для реалізації групових цілей, рівень її впливу, а відтак і влади, посилюється. Це може бути використано лідером для зміцнення свого лідерського статусу.

Представницька функція. Вона вивляється в тому, що лідер у зовнішньому (поза рамками групи) середовищі виступає від імені всього колективу. До певної міри поза межами групи лідер уособлює уявлення зовнішнього середовища про групу. Це відбувається через сприйняття лідера – його якостей, стилю поведінки тощо.

Функція заохочення і покарання застосовується для контролю за діяльністю учасників групи. Ця функція диктує високі вимоги щодо особистісних якостей лідера, особливо там, де велика роль належить моральним, а не матеріальним формам заохочення. Тому лідер повинен враховувати індивідуальну мотивацію членів групи, співвідносити силу впливу на стимулювання їх діяльності методів заохочення і покарання.

До функцій лідера відносять і такі, як функція символу групи, прикладу, патерналістська функція тощо.

Лідерство не замінює управління і не існує ззовні нього, а доповнює управління в тих випадках, коли традиційні методи управління не дають високих результатів і не дозволяють ефективно досягати поставленої мети. Ефективне лідерство є найбажанішим типом відносин управління з самими високими можливостями участі працівників в управлінні і досягненням кінцевої мети. Таким чином, управління носить загальний характер, воно існує завжди і скрізь, а лідерство – це вершина управління, коли необхідно забезпечити найефективніше досягнення цілей.

Читайте також:

1. Види та характеристики колективів (груп) працівників
2. Визначні художні феномени, епохи і стилі ХІХ ст.
3. Виникнення українського козацтва 5.1 Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості
4. Влада як соціальний феномен. Ресурси влади. Класифікація влади
5. Втрата Англією промислового і торгового лідерства у світі.
6. Детермінанти ефективності менеджера як лідера зі змін: особистість лідерів зі мін, загальна ситуація, стиль лідерства та управління
7. Екзистенціалізм, феноменологія, герменевтика права.
8. Індустріалізація і колективізація в Україні: хід і наслідки
9. Індустріалізація і колективізація: позитивні і негативні наслідки. Економічні погляди М. Соболєва, Б. Брускуса
10. Індустріалізація та колективізація в УРСР
11. Індустріалізація та колективізація: позитивні і негативні наслідки
12. Індустріалізація. Колективізація сільського господарства

Переглядів: 6164