Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Екзистенціалізм, феноменологія, герменевтика права.

Сучасна філософсько-правова думка характеризується відродженням природного права. Воно характеризується наявністю різноманітних напрямків, кожен з яких розкриває своє уявлення про право, його витоки та сенс, форми вияву та ідеї, визначає методи, завдання, функції, принципи, ціннісні властивості.

Специфіка концепцій відродження природного права визначається загальним для них методом осмислення, та оцінки правових явищ. Це виявляється у понятійному розрізненні і критичному зіставленні права і закону з позицій природної справедливості.

Особливе місце серед концепцій відродженого природного права посідають сучасні ірраціоналістичні концепції інтерсуб’єктивістського типу: феноменологічні, екзистенціалістські, герменевтичні. Вони спрямовані на подолання характерного для класичної філософії права протиставлення суб’єкта і об’єкта, свідомості і буття, протиставлення ідеального виміру буття права процесу правотворчості та реалізації права.

Екзистенціальна рефлексія природного права –(В. Майхоффер, М. Мюллер, Е. Фехнер) – полягає невизначені реальності абстрактних норм над позитивного, абсолютного у своїй значущості права, виступає проти класичної природно-правової доктрини (метафізики права).

Специфіка екзистенціалістських природно-правових поглядів виявляється в наступному:

1) Заперечення класичних уявлень про природне право.

- Справжнє право регулюється як правовідношення;

- Право є анти нормативним, конкретним, індивідуальним;

- Право є сукупністю індивідуальних правових рішень;

- Відкидається принципова різниця між істинним рішенням законодавця і звичайного громадянина.

2) Суперечливість неокантіанському природному праву, що має мінливий зміст.

Екзистенціалісти пов’язують поняття справжнього права з конкретним змістовним виразом, а неокантіанці під природним правом розуміють ідею, формальний принцип.

- Характерним для екзистенціалізму є розуміння рішення в конкретній ситуації не як результату тлумачення норм, а через зміст самої справи та особливість життєвої ситуації;

- Важливою особливістю є сама інтерпретація природного права як біологічно зумовлених фундаментальних норм, звернення людини за критеріями справедливості до своєї інстинктивної природи;

- Екзистенція розуміється як вільна самореалізація людини, яка усвідомлює високу сутність як свободу. Ця категорія передбачає спілкування, взаємодію, тому природне право – це реалізація буття людини у вільних рішеннях (В. Майхоффер «природне право як право екзистенції»(1963);

- Природнє право розуміється як трьох аспектне:

а) надання позитивному праву статусу вільного рішення, яке оживляє «мертву норму» у випадку її збігу із змістом рішення;

б) обумовленість істинності норми її існуванням у свідомості;

в) істинне буття права розуміється як унікальне рішення в конкретній індивідуальній ситуації.

- істинність прийнятого рішення підтверджується вивільненням права з його ідеально-віртуального стану. Саме це обумовлює становлення нового змісту природного права;

- прийнятий в результаті правотворчості закон також є правовим рішенням, яке може бути неправильним. Правильне рішення обумовлює істинність застосування норми, а також те, що будь-яке правове рішення, будучи суб’єктивним за своїм походженням, залишається об’єктивним за своїми цілями.

Саме повсякденна реальність справляє вирішальний вплив на мотивацію поведінки людини, формування її почуттів, переконань. Гармонізація цих явищ можлива у сфері правовідносин. Правовідносини є засобом відображення справедливості, яка природно притаманна людині і є фундаментом права.

Феноменологічні концепції правазасновуються на трьох підходах:

а) – концепції «природи речей»;

б) – ціннісному вимірі права;

в) – правових ейдосах.

Ключові положення концепції були обґрунтовані у 20-х рр. ХХ ст. А. Рейнахом у праці «Апріорні основи цивільного права» (1913).

Сутність права виявляється через мету правосвідомості суб’єкта. Це онтологічний аналог природного права.

а) 1) природа речей тлумачиться як юридично мислима форма. Зміст цієї форми визначають не самі речі, що формують право, а їх природа і сутність, які суб’єктивно формуються законодавцем чи суддею;

2) суб’єкт наповнює змістом форму природи речей, створюючи ідеальні типи правових інститутів та правовідносин;

3) право розуміється як результат та інструмент зміни соціальної дійсності. Саме природа речей як логічна конструкція забезпечує, по-перше, формування норм права із життєвих відносин; по-друге, переводить життєві феномени у світ правових інститутів (Б. Радбрух).

б) Концепцію для застосування у сфері правовідносин ієрархічної системи цінностей М. Шилера і М. Бартмана розробив Х. Хубман. Він вважав, що є абсолютно значущі правові цінності, які мають об’єктивний характер, однак, у конкретній ситуації за допомогою правового відчуття вони вилучаються з буття в собі і набувають значення природного права для конкретного правовідношення. Правові цінності є дійсними для конкретного правовідношення, а не для його абстрактної моделі.

в) теорія правових ейдосів розроблялася П. Амселеком. Він зауважував, що право в об’єктивній чистоті досліджується за допомогою методологічної редукції у філософському та ейдостичному плані.

Ейдостичне право є тим загальним, що феноменологія виділяє в різних правових системах, як таке, що має обґрунтування в самому собі, приписуючи йому ідеальну сутність права, яка не залежить від специфіки конкретних явищ, від їх соціально-історичного контексту.

Доводиться, що існують три види елементів у типовій структурі об’єктивного права:

1) родові ейдостичні елементи, завдяки яким право постає як система норм і належить до нормативного ейдостичного роду;

2) особливі ейдостичні елементи, завдяки яким норми, що утворюють право є етичними, та володіють функцією наказу;

3) конкретні ейдостичні елементи, завдяки яким накази, які утворюють право, стають частиною функції суспільного управління людською поведінкою.

Саме ці елементи і складають ейдос права.

Герменевтика праває властивим напрямком інтерсуб’єктивної парадигми сучасної філософсько-правової думки.

Для цього напрямку характерний розгляд права як тексту, що нерозривно пов'язаний з суб’єктом, його свідомістю.

Засновується на ідеях В. Дільтея та концепціях М. Гайдеггера. Відмінність цієї теорії від позитивізму до тлумачення тексту полягає у тому, що позитивізм намагається встановити, що хотів сказати в тексті законодавець, а герменевтика встановлює смисл тексту, незалежний від законодавця.

А. Кауфман вважає, герменевтичний метод дає розуміння справжнього права як свободи, що є природним станом людини. Його неможливо вилучити з абстрактної норми, воно є персоніфікованим завдяки персоні і має мовний вираз.

Французький філософ П. Рікьор, виділяючи чотири різновиди суб’єктів права (суб’єкт мови, суб’єкт дії, суб’єкт розповіді, суб’єкт відповідальності) зазначав на їх взаємодії. Ця взаємодія забезпечується завдяки комунікації, тобто мовлення. Для розуміння взаємодії суб’єктів у сфері права використовується поняття «юридичний простір». Він є онтологічною характеристикою правової реальності.

Функція права полягає у тому, щоб дозволити будь-кому реалізувати свої здібності, а виправдання права полягає у тому, що завдяки йому реалізуються людські здібності.


Читайте також:

  1. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  2. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
  3. Аналіз доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права.
  4. Б/. Принципи виборчого права.
  5. Б/. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права.
  6. Види норм права.
  7. Визначення поняття права. Значення загального поняття права. Різні підходи до визначення поняття права.
  8. Виникнення загальної теорії держави і права.
  9. Виникнення і розвиток мусульманського права.
  10. Внутрішнє законодавство як джерело міжнародного приватного права.
  11. Вправа.
  12. Вправа.




Переглядів: 2253

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Способи обґрунтування права. | Правовий реалізм.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.