• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття стану бюджетного фонду та дефіциту бюджета.

Лекція 1.Бюджетний дефіцит.

Тема 7. Бюджетний дефіцит.

1.Поняття стану бюджетного фонду та дефіциту бюджета.

2. Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту.

3. Джерела фінансування дефіциту бюджету та їх класифікація.

4. Методи обмеження та шляхи скорочення дефіциту бюджету.

Бюджетний фонд як об’єктивна обумовлена економічна форма руху части­ни вартості валового продукту, що пройшла відповідні стадії розподілу і надійшла в розпорядження держави для задоволення суспільних потреб, виступає у вигляді централізованого фонду грошових коштів. Характеризуєть­ся великими масштабами, складною внутрішньою структурою, цільовим спря­муванням. Конкретний обсяг бюджетного фонду, джерела надходження та на­прями використання коштів визначаються щорічними законами про Державний бюджет України, рух коштів фонду відображається в основному фінансовому плані України. Таким чином, державний бюджет, як і всі інші фінансові плани, має бути збалансованим, тобто обсяг доходів — дорівнювати обсягу видатків.

У процесі збалансування бюджету шляхом зіставлення його дохідної і ви­даткової частин визначаються показники стану бюджету, до яких належать: рівновага доходів і видатків бюджету (баланс бюджету), бюджетний профіцит (перевищення доходів над видатками бюджету), бюджетний дефіцит (переви­щення видатків над постійними доходами бюджету).

Показникрівноваги доходів і видатків свідчить про збалансованість бюдже­ту, тобто про достатність дохідних джерел для фінансування потреб держави у плановому році. Такий стан вважається оптимальним, а його досягнення — найважливішим завданням бюджетного планування.

Бюджетний профіцит — відносний показник, який свідчить про переви­щення доходів над видатками. Специфічність цього показника полягає у тому, що “зайвих” грошей у держави немає і держава завжди може знайти потребу. на яку необхідно спрямувати нерозподілені бюджетні кошти. Отже, профіцит створюється не з метою виявлення надлишку коштів бюджетного фонду, а від­повідно до Бюджетного кодексу України лише для погашення основної суми боргу.

Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких відносять податки, збо­ри й обов’язкові платежі, що відповідно до бюджетної класифікації вважають­ся доходами бюджету. Наявність бюджетного дефіциту свідчить, що у плано­вому бюджетному році до бюджету включені такі видатки держави, які не мають грошового забезпечення. Таке явище є негативним. Однак бюджетний дефіцит не свідчить про незбалансованість бюджету у цілому, оскільки у про­цесі складання і затвердження бюджету визначаються необхідні джерела фі­нансування дефіциту.

Показники дефіциту (як і профіциту) розраховуються під час складання бюджету, записуються окремим рядком у законі про Державний бюджет Укра­їни на плановий рік, тобто мають стосунок до бюджету як основного фінансово­го плану. За результатами виконання бюджету такі показники розраховують­ся за спеціальною методикою і відображаються у звітності про виконання бюджету.

Фінансова теорія передбачає три класичних концептуальних підходи до збалансування державного бюджету, кожен з яких має характерні риси та економічні наслідки:

Ø збалансування на щорічній основі;

Ø збалансування в ході економічного циклу;

Ø збалансування на основі функціонування фінансів.

Збалансування бюджету на щорічній основі означає, що витрати держави мають вирівнюватися з доходами у межах кожного року. Такий підхід є най­більш доцільним і обґрунтованим.

Однак глибше дослідження такої концепції свідчить про її недоліки, оскіль­ки вступає в суперечності зі стабілізаційною функцією бюджетної політики. Якщо економіка країни увійшла у фазу падіння, ВВП скорочується, то автома­тично зменшуються надходження податків, а державний бюджет набуває де­фіцитних ознак. В умовах збалансування бюджету на щорічній основі держава змушена або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або поєднати ці заходи. Оскільки перераховані заходи мають стримуючий характер, кож­ний з них зменшує ділову активність, сукупний попит, що погіршує коливан­ня економічного циклу і збільшує обсяг дефіциту бюджету. Отже, ця концеп­ція за певних умов є економічно неефективною і не може забезпечити соціально-економічну стабільність у тривалому періоді.

Концепція збалансування бюджету на циклічній основі частково усуває проблеми, що виникають у процесі збалансування на щорічній основі і харак­теризуються протилежними підходами. Відповідно до цієї концепції уряд ба­лансує бюджет не щорічно, а в межах економічного циклу, реалізуючи при цьому засади антициклічної політики. Зокрема, під час падіння виробництва з метою стимулювання ділової активності і підприємництва держава зменшує податки і збільшує державні закупівлі (видатки), цілеспрямовано збільшуючи дефіцит. Протягом інфляційного піднесення держава підвищує податки і ско­рочує державні витрати, що дає можливість вилучити з обігу частину грошової маси, створити бюджетний надлишок, за допомогою якого можна буде покри­ти державні борги, що з’явилися в період спаду. Однак, крім позитивних, ця концепція має негативні якості, оскільки за глибиною і тривалістю зростання та падіння цикли нееквівалентні між собою. Отже, у межах економічного цик­лу не досягається гармонії між надлишком і дефіцитом, внаслідок чого бю­джет у цілому залишається незбалансованим.

Третя концепція збалансування бюджетів на основі функціонування фі нансів передбачає підпорядкування збалансування як на щорічній, так і на циклічній основі питанням стабілізації та оздоровлення економіки. Отже, макроекономічна стабілізація є кінцевою метою бюджетної політики, а дер­жавний бюджет — інструмент її досягнення. Ця концепція допускає мож­ливість існування дефіцитного бюджету, якщо такий дефіцит є необхідною умовою стабілізації економіки.

Бюджетний дефіцит — дуже складне економічне явище, у якому віддзер­калюються різні аспекти соціально-економічного розвитку суспільства, ефек­тивність економічної політики держави. Він має різні вияви, характеризуєть­ся розмаїттям причин, чинників і наслідків.

Сучасна фінансова наука передбачає класифікацію бюджетного дефіциту за такими ознаками:

Ø строком виникнення;

Ø місцем виникнення;

Ø формою вияву;

Ø причинами виникнення;

Ø напрямами дефіцитного фінансування;

Ø критерієм визначення складових;

Ø строком дії;

Ø зв’язком із державним боргом.

За строком виникнення розрізняють плановий і звітний бюджетний дефі­цит. Плановий дефіцит — затверджений у законі про Державний бюджет України обсяг перевищення видатків над доходами, тобто дефіцит бюджету відповідно до основного фінансового плану держави. Звітний бюджетний де­фіцит — фактичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про виконання Державного бюджету України. Як правило, величина планових та звітних об­сягів не збігається у різних співвідношеннях. Наприклад, за підсумками вико­нання Державного бюджету України у 2001 та 2004 рр. фактичні суми дефіци­ту були більші за планові, а у 2002, 2003, 2005, 2006 рр. — менші.

За місцем виникнення бюджетний дефіцит поділяється на зовнішній і внут­рішній. Зовнішній дефіцит — різниця між зовнішніми видатками та надхо­дженнями від зовнішніх джерел. Внутрішній дефіцит характеризує переви­щення обсягів загального дефіциту над зовнішнім.

За формою вияву розрізняють відкритий, прихований і квазіфіскальний бюджетний дефіцит. Відкритий дефіцит — офіційно затверджений стан бю­джету у законі про Державний бюджет України на плановий рік чи у рішеннях сесій місцевих рад про відповідний місцевий бюджет. У цих документах не тільки фіксуються загальні обсяги дефіциту, а й конкретизуються джерела його фінансування. Прихований бюджетний дефіцит, на відміну від відкри­того, офіційними документами не визнається. На практиці є кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту, пов’язаних зі свідомим завищен­ням планових обсягів доходів, включенням до складу доходів таких джерел, які використовують не для фінансування планових видатків, а для покриття бюджетного дефіциту.

Квазіфіскальний (квазібюджетний) дефіцит — прихований дефіцит бю­джету, обумовлений квазіфіскальною діяльністю держави. Такими видами діяльності є:

Ø фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості у державному секторі і виплата ними зарплати за ставками, вищими від ринко­вих, за рахунок банківських позик чи шляхом нагромадження взаємної забор­гованості;

Ø нагромадження у комерційних банках, які відокремилися від державно­го банку на початкових стадіях економічних реформ, великого портфелю не­працюючих позик;

Ø окремі операції, пов’язані з державним боргом, а також фінансування Національним банком України збитків від заходів зі стабілізації обмінного курсу валюти, безпроцентних і пільгових кредитів уряду, кредити рефінансу­вання комерційним банкам на обслуговування окремих видів боргів, а також рефінансування сільськогосподарських, промислових і житлових програм за пільговими ставками.

Наявність прихованого і квазіфіскального дефіциту бюджету є негативним і небезпечним для суспільства явищем, оскільки фальсифікує показники ос­новного фінансового плану країни та можливості держави.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і невиму­шеним. Вимушений дефіцит пов’язаний із необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх можна мобілізувати. Він є наслідком стихійних лих, епідемій, воєн, розрухи, економічної кризи, супроводжується дефіцитом фінансових ре­сурсів, якого уникнути неможливо. Невимушений бюджетний дефіцит (іноді його називають свідомим) виникає внаслідок проведення неефективної фінан­сової політики та некваліфікованого керівництва фінансовою системою.

За напрямами дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасив­ний бюджетний дефіцит. У цілому різниця між цими видами дефіциту полягає у тому, що активний дефіцит дає змогу підштовхнути, активізувати подаль­ший розвиток економіки і зростання капіталу, а пасивний — підкоряється за­конам інфляції.

Активний бюджетний дефіцит пов’язаний із нестачею бюджетних ресурсів для фінансування капітальних видатків (інвестицій). Дефіцитне фінансуван­ня інвестицій у цілому можна вважати позитивним явищем, оскільки воно пе­редбачає активний вплив бюджету на економічні процеси у суспільстві. Теоре­тичні засади дефіцитного фінансування інвестицій базуються на кейнсіанстві, зокрема на його постулатах “бюджетного мультиплікатора”. Пасивний бю джетний дефіцит характеризується спрямуванням дефіцитних коштів на фі­нансування поточних видатків, зокрема на соціальний захист населення, со­ціально-культурні заходи, оборону, управління. Таке витрачання коштів означає їхнє поглинання, що відображає пасивне реагування держави на складне фінансове становище у суспільстві.

За критеріями визначення складових дефіциту виділяють три його види: фактичний, структурний і циклічний. Фактичний дефіцит — це різниця між поточними видатками і поточними доходами держави. Циклічний бюджет — результат дії “вмонтованих” стабілізаторів, тобто механізмів, які дають мож­ливість знизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не застосовуючи частих змін економічної політики, а структурний відображає різницю між видатками і доходами бюджету в умовах повної зайнятості.

Характеризуючи взаємозв’язок між цими видами, можна зробити висно­вок, що фактичний дефіцит є зовнішнім виявом розбалансованості дохідної та видаткової частин бюджету, а структурний і циклічний — його внутрішніми складовими. Якщо фактичний дефіцит відображає реальні доходи і видатки бюджету та дефіцит за відповідний рік, то структурний — дефіцит за умови повної або високої зайнятості потенціальних виробничих і трудових ресурсів, а циклічний — результат недонадходження доходів бюджету внаслідок цик­лічних коливань в економіці. За допомогою циклічного бюджету можна ви­явити вплив ділового циклу на бюджет та визначити зміни видатків, надхо­джень, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення чи спаду.

Обсяг циклічного дефіциту визначається як різниця між фактичним і струк­турним дефіцитом. Основні відмінності між структурним і циклічним бюдже­тами пов’язані з відмінностями між автоматичними і дискреційними стабілі­заторами. Якщо структурні надходження і видатки в основному складаються з дискреційних програм, встановлених законодавством, то циклічні видатки і дефіцити включають такі податки і видатки, які автоматично пристосовують­ся до стану економіки. У разі спаду виробництва, у зв’язку зі скороченням по­даткових надходжень і зростанням державної допомоги з безробіття, кожний відсотковий пункт зменшення норми безробіття на відповідну суму збільшує циклічний дефіцит.

На практиці існує також тісний зв’язок зі структурним і фактичним дефі­цитом. Наприклад, коли уряд ставить за мету скоротити дефіцит бюджету шляхом підвищення ставок податків і зменшення видатків, то відповідно й зменшується структурний дефіцит. За збільшення державою соціальних виплат зростають структурні видатки і збільшується структурний дефіцит. У країнах з перехідною економікою проблеми структурного дефіциту бю джету ускладнюються маніпулюванням його розмірами, зокрема за допомо­гою таких інструментів впливу:

Ø податкова “амністія”;

Ø стягнення прострочених платежів;

Ø відстрочення розрахунків з постачальниками;

Ø запровадження додаткових чи тимчасових податків;

Ø відстрочення виплат зарплати працівникам державного сектору;

Ø відстрочення індексації зарплати відповідно до темпів інфляції;

Ø розширення практики приватизації державної власності тощо.

За строками дії бюджетний дефіцит поділяється на стійкий і тимчасовий. Стійкий дефіцит спостерігається у довгостроковому періоді, а тимчасовий у короткостроковому. Тимчасовий дефіцит, як правило, пов’язаний з касовими розривами у бюджеті, зокрема з незбіганням строків здійснення видатків зі строками надходження доходів. Тимчасовий дефіцит ще називають касовим.

За зв’язком із державним боргом розрізняють первинний та операційний бюджетний дефіцит. Первинний дефіцит — різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою відсотків за борг. Цей дефіцит дорівнює різниці між су­мою трансфертів та державних закупівель товарів і послуг та податковими надходженнями до бюджету за формулою

Дефіцит = (державні закупівлі товарів і послуг бюджету 4- трансферти + + виплати з обслуговування боргу) - податкові надходження.

У випадку випуску урядом державних цінних паперів для фінансування первинного бюджетного дефіциту зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування.

Отже, в національній економіці збільшується тягар боргу. Сума відсотків за державний борг дорівнює добуткові державного боргу та реальної відсоткової ставки. У випадку перевищення у національній економіці реальної відсотко­вої ставки над темпами зростання ВВП, весь приріст останнього буде спрямо­вуватися на виплату відсотків з обслуговування державного боргу. Для змен­шення цього співвідношення, з одного боку — темпи зростання реального ВВГІ мають перевищувати величину реальної відсоткової ставки, а з іншого — збіль­шення частки первинного бюджетного надлишку має бути постійним.

Операційний дефіцит — дефіцит державного бюджету із вирахуванням ін­фляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу.

У цілому основною причиною виникнення бюджетного дефіциту є випере­дження темпів зростання бюджетних видатків порівняно зі зростанням до­ходів бюджету. Конкретні причини можна об’єднати у такі групи: об’єктивні (або вимушені), суб’єктивні (невимушені або свідомі).

У результаті об'єктивних причин, пов’язаних з вимушеними діями держа­ви виникає необхідність збільшувати видатки бюджету за відсутності необхід­ного обсягу доходів, зокрема:

Ø надзвичайними обставинами (війни, епідемії, стихійні лиха тощо); необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток еконо­міки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому може забезпечити приріст валового внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність дер­жави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя населення. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне ре­гулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

Ø необхідністю підвищення рівня доходів громадян у зв’язку з відставан­ням їхнього обсягу від прожиткового мінімуму та ін.

До суб’єктивних причин, пов’язаних з невимушеними, свідомими діями держави, у результаті яких виникає бюджетний дефіцит, належать:

Ø кризові явища в економіці, її розвал, що супроводжується скороченням обсягів валового внутрішнього продукту, різким зниженням ефективності ви­робництва, інфляційними процесами;

Ø неефективність внутрішніх та зовнішніх фінансово-кредитних зв’язків; наявність значного тіньового сектору в економіці та низька податкова дисципліна;

Ø значне зростання і нераціональна структура бюджетних видатків; надмірне зростання соціальних видатків порівняно з темпами зростання валового внутрішнього продукту;

Ø надмірні витрати на утримання апарату управління;

Ø надмірні витрати на оборону та мілітаризацію економіки у мирний час;

Ø нездатність влади тримати під контролем фінансову ситуацію у державі;

Ø недосконалість, неузгодженість і часті зміни фінансового законодавства;

Ø ігнорування та свідоме ухилення від виконання чинного законодавства суб’єктами фінансових відносин;

Ø корупція в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, судової влади та правоохоронних органах.

Якщо об’єктивні причини є вимушеними, не залежать від бажання чи неба­жання держави і не свідчать про низький рівень державного фінансового ме­неджменту, то суб’єктивні причини безпосередньо пов’язані з неефективним державним фінансовим менеджментом і за бажанням державної влади можуть бути усунені повністю.

Отже, бюджетний дефіцит у цілому як особливе фінансове явище не обов’язково є негативним і надзвичайним. Сьогодні у світі практично немає жодної держави, яка б не стикалася з бюджетним дефіцитом. Звичайно, за умов ідеального становища в економіці дефіцит відсутній і держава може опти­мально зіставляти обсяг своїх доходів відповідно до фінансових можливостей без будь-якої шкоди для суспільства. Однак насправді це буває дуже рідко, оскільки економічні кризи є поширеним явищем.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
7. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
8. Алгоритм формування статутного фонду банку
9. Аналіз використання фонду робочого часу.
10. Аналіз і оцінка стану охорони праці
11. Аналіз показників складу, структури й технічного стану основних фондів.
12. Аналіз ризикованості підприємства на основі показників фінансового стану.

Переглядів: 1801