Особливості зміни статутного капіталу АТ Збільшення статутного фонду

Акціонерне товариство має право зменшити розмір статутного капіталу шляхом:

· зменшення номінальної вартості акцій;

· зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій в акціонерів з метою їх анулювання (якщо це передбачено в статуті АТ). Акції, що не були подані до анулювання, рішенням АТ про зменшення статутного капіталу визнають недійсними, але не раніше як через 6 місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів способом, передбаченим статутом.

Відповідно до пункту 3 статті 155 ЦКУ, якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і у встановленому порядку зареєструвати відповідні зміни до статуту. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати

дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов’язань та відшкодування збитків. АТ зобов’язане відшкодовувати власникові акцій збитки, пов’язані зі зміною статутного капіталу.

ЦКУ закріпив гарантуючу функцію статутного капіталу, встановивши його залежність від майнового (фінансового) стану АТ.

Особливості зміни статутного капіталу ТзОВ та ТзДВ:

Відповідно до п. 4 ст. 144 ЦКУ якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Зменшення статутного капіталу товариства допускається після повідомлення в порядку, визначеному законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов’язань товариства та відшкодування їм збитків.

Збільшення статутного капіталу товариства допускається після внесення всіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.

Зменшення статутного капіталу проводиться за рішенням учасників, що набирає чинності не раніше ніж через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це в установленому порядку. При цьому може відбуватися зменшення частки учасників або вихід одного чи кількох учасників.

Право добровільного виходу учасника з товариства встановлено ст. 148 ЦКУ. Порядок виходу учасника з товариства можуть розробити самі учасники. Це відображають у засновницьких документах, що мають не суперечити чинному законодавству.

Прийнявши рішення про вихід з товариства, учасник повинен подати співзасновникам письмову заяву про свій вихід, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом відповідно до норм п. 1 ст. 148 ЦКУ. Цю заяву в обов’язковому порядку засвідчують нотаріально, оскільки з виходом учасника вносять зміни до засновницьких документів товариства, які обов’язково реєструються.

З моменту прийняття загальними зборами учасників позитивного рішення за заявою учасника останнього вважають вибулим із товариства. Засвідчену копію протоколу або виписку з книги протоколів видають учасникові (засновникові), який вибув із товариства, а також подають з іншими документами для реєстрації змін у засновницьких документах.

Для того, щоб уникнути розбіжностей між учасниками, в статуті товариства наводять порядок виходу учасника з товариства, де обов’язково передбачають терміни розгляду заяв зборів, порядок голосування та ін.

Учасник може бути виключеним із товариства при одностайному (без урахування голосу того, кого виключають) та обґрунтованому рішенні загальних зборів учасників про виключення. Дві наведені ситуації потребують, крім обов’язкової публікації у пресі та державній реєстрації змін до установчих документів, розрахунків з учасником, якому мають бути виплачені:

· сума його внеску до статутного капіталу;

· вартість частини майна товариства, пропорційна його внеску до статутного капіталу;

· частка прибутку, яку отримало товариство у поточному році. Відступлення частки учасника передбачає перехід права власності

(купівля-продаж, міна, дарування). Відступити частку можна як повністю, так і частково товариству, окремим його учасникам або ж третім особам.

Переуступка учасником своєї частки в статутному капіталі можлива лише за згоди всіх учасників, оформленої одностайним протокольним рішенням загальних зборів засновників товариства і вступає в силу з дати державної реєстрації змін і доповнень до установчих документів

Товариство може виплатити учасникові вартість його частки. Така процедура триває досить довго. Вартість частки учасника при цьому виплачують не раніше затвердження фінансового звіту товариства за рік, в якому учасник вийшов із нього, але в термін до 12 місяців із дня виходу.

При цьому учасник має право отримати ту вартість частини майна товариства, що відповідає його частці у статутному капіталі. Причому, така вартість може бути більшою за вартість його вкладу – якщо підприємство прибуткове, а може бути меншою – якщо збиткове.

Що стосується повних та командитних товариств, то вихід учасника за власним рішенням допускається лише з поважних причин за умови, що повідомлення про це надійшло не пізніше як через 6 місяців.

Для обліку статутного капіталу передбачено рахунок 40 «Статутний капітал», за кредитом якого відображається збільшення капіталу, а за дебетом – його зменшення. Сальдо на цьому рахунку має відповідати розмірові статутного капіталу, який зафіксовано в установчих документах підприємства.

5.1.2. Організація обліку неоплаченого, пайового, додаткового, вилученого та резервного капіталів

Сума статутного капіталу, яка на дату реєстрації підприємства заявлена, але фактично не внесена засновниками, представляє собою неоплачений капітал підприємства. Облік неоплаченого капіталу здійснюється на підставі статуту, довідок бухгалтерії, ВКО, ПКО, установчих договорів, накладних тощо.

Аналітичний облік неоплаченого капіталу здійснюється за видами розміщених неоплачених акцій (для акціонерних товариств) та за кожним засновником (учасником) підприємства .

Для узагальнення інформації про неоплачений капітал передбачено рахунок 46 «Неоплачений капітал», який, по суті, є рахунком обліку розрахунків із засновниками й учасниками за внесками. Водночас цей рахунок виконує коригувальну функцію, що дає змогу коригувачам фінансової звітності отримувати інформацію про реальне забезпечення оголошеного капіталу активами.

Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його фінансово -господарської діяльності.

Пайовий капітал складається з сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів,кредитних спілок та інших підприємств, а також раїв членів колективних сільськогосподарських підприємств в сільському господарстві, одержаних в результаті розподілу на паї колективної власності. Облік пайового капіталу здійснюється на підставі накладних, виписок банку, довідок бухгалтерії, наказів тощо.

Аналітичний облік пайового капіталу ведеться за видами капіталу. Пайовий капітал відображається за кредитом однойменного рахунку 41 у

кореспонденції з рахунками матеріальних цінностей або грошових коштів, внесених пайовиками та формується у міру фактичної передачі пайовиками своїх внесків під час створення товариства.

Для узагальнення інформації про додатковий капітал в Плані рахунків передбачено рахунок 42 «Додатковий капітал».

Розглянемо аналітику додаткового капіталу.

Емісійний дохід – це різниця,одержана внаслідок продажу власних акцій між їхньою продажною та номінальною вартістю.

Отриманий емісійний дохід відображається за кредитом рахунку 421 у кореспонденції з рахунками обліку розрахунків із засновниками та учасниками акціонерного товариства.

Інший вкладений капітал – кошти, вкладені в підприємство його засновниками понад суму статутного капіталу. Це стосується всіх приватних підприємств,окрім акціонерних.

Дооцінка активів – приріст вартості майна від дооцінки окремих його об’єктів. (відображається на рахунку 423).

Безоплатно отримані необоротні активи – це приріст вартості майна в результаті безоплатного його одержання (рахунок 424).

Інший додатковий капітал – курсові різниці, що утворюються в разі внесення іноземної валюти у статутний капітал, а також кошти підприємства, спрямовані на поповнення оборотного капіталу. Курсова різниця, що відображається на рахунку 425 – це різниця між офіційним курсом НБУ на дату її фактичного внесення у статутний капітал і на дату державної реєстрації засновницьких документів.

Облік додаткового капіталу здійснюється на підставі актів приймання – передачі основних засобів, довідок бухгалтерії, накладних, виписок банку, наказів, установчого договору, рішень зборів учасників тощо.

Аналітичний облік додаткового капіталу ведеться за видами та за кожним засновником (учасником). Він організовується таким чином, щоб забезпечити керівництво інформацією про напрямки використання фондів.

Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії, вилучених товариством у своїх акціонерів. Суми вилученого капіталу відображають вартість акцій власної емісії, які на певний момент не розміщені серед акціонерів. Вилучений капітал не впливає на суму власного капіталу, а лише показує, що цей капітал належить підприємству, але не закріплений за конкретною фізичною особою (акціонером). Вилучений капітал повинен бути або перепроданий, або анульований.

Облік вилученого капіталу ведеться на підставі платіжних доручень, ВКО, ПКО, виписок банку, довідок бухгалтерії тощо.

Аналітичний облік вилученого капіталу ведеться за видами акцій (вкладів, паїв).

Резервний капітал – суми відрахувань від прибутку на різні цілі, визначені статутом підприємства, та їх використання в рамках чинного законодавства. Іншими словами,резервний капітал – це страховий капітал,призначений переважно для відшкодування збитків, а також для виплати доходів інвесторам і кредиторам у тому разі, якщо отриманого в поточному періоді прибутку не вистачає. Джерелом формування резервного капіталу є нерозподілений прибуток.

Акціонерні товариства, ТзОВ, товариства з додатковою та повною відповідальністю, а також командитні товариства, згідно із Законом про господарські товариства, зобов’язані створювати резервний капітал у розмірі не меншому за 25 % статутного капіталу.

Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається засновницькими документами, але не може бути меншим 5% від суми чистого прибутку.

Для інших підприємств створення резервного (страхового) капіталу має здебільшого добровільний характер. Однак наявність на балансі підприємства коштів резервного капіталу є гарантією дотримання інтересів інвесторів і кредиторів.

Бухгалтерський облік створення, поповнення та використання резервного капіталу ведеться на рахунку 43 «Резервний капітал», за кредитом якого відображається нарахування резервів у кореспонденції з рахунком нерозподіленого прибутку, а за дебетом – використання резервів у кореспонденції з рахунками, що представляють мету використання зарезервованих коштів.

Аналітичний облік резервного капіталу ведеться в окремих відомостях за його видами і напрямками використання на підставі виписок банку, наказів установчого договору, рішень зборів учасників тощо.

5.2. Організація обліку цільового фінансування та цільових надходжень

Фонди цільового фінансування та цільових надходжень формуються за рахунок лише зовнішніх цільових надходжень. Вони витрачаються в суворій відповідності до встановлених кошторисів. Забороняється використання цільових коштів не за призначенням та направлення інших коштів на потреби, фінансування яких повинно здійснюватись тільки за рахунок цільових джерел. У разі нецільового використання таких коштів відповідальні особи несуть відповідальність з усіма наслідками, що випливають, і в такому разі кошти підлягають поверненню тим, хто їх вносив.

Основними завданнями організації обліку і контролю цільового фінансування та цільових надходжень є:

- узагальнення інформації про наявність та рух коштів, які призначені для здійснення заходів цільового призначення;

- контроль за використанням цільових надходжень за відповідними напрямками;

- своєчасне документальне оформлення операцій по цільовому фінансуванню та цільових надходженнях;

- узагальнення інформації про обсяги цільового фінансування та цільових надходжень.

Облік коштів цільового призначення, цільових надходжень ведеться на підставі розрахунків та довідок бухгалтерії, платіжних доручень, актів приймання-передачі, договорів тощо.

Аналітичний облік коштів цільового фінансування і цільових надходжень ведеться за видами і напрямками використання на підставі відповідних машинограм-групувальних відомостей.

Гуманітарна допомога є одним із різновидів цільового фінансування і цільових надходжень. Вона звільняється від оподаткування, а порушення законодавства про гуманітарну допомогу тягне за собою кримінальну або адміністративну відповідальність.

Гуманітарна допомога – це цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, а також допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг. Така допомога може надаватися як іноземними, так і вітчизняними донорами.

Одержувачі гуманітарної допомоги можуть бути одночасно набувачами, а можуть виступати посередниками у передачі гуманітарної допомоги безпосередньо фізичним особам, що її потребують.

У випадку, коли кошти або товари (роботи, послуги), звільнені від оподаткування як гуманітарна допомога, було використано не за цільовим призначенням, вони вважаються доходом і оподатковуються відповідно до законодавства України.

Якщо ж гуманітарна допомога використовується з метою отримання прибутку, товари (предмети) гуманітарної допомоги, що продаються за грошові кошти або передаються за інші види компенсації ( а також виручка, отримана за такий продаж), вилучаються або конфісковують ся у встановленому законом порядку.

Одержувачі гуманітарної допомоги, які порушили законодавство про гуманітарну допомогу, за рішенням Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України виключаються з Єдиного реєстру одержувачів гуманітарної допомоги.

Одержувач і набувач гуманітарної допомоги (юридична особа) несе відповідальність за якість і безпеку товарів, отриманих як гуманітарна допомога, та щомісячно в установленому порядку подають до відповідної комісії з питань гуманітарної допомоги звіти про наявність та розподіл гуманітарної допомоги до повного використання всього обсягу отриманої гуманітарної допомоги.

При отриманні іноземної валюти, яка надійшла як гуманітарна допомога на рахунок одержувача гуманітарної допомоги, як юридична особа – резидент, здійснює її облік окремо.

Одержувачі та набувачі гуманітарної допомоги в примітках до річної фінансової звітності повинні наводити інформацію про види і вартість одержаної гуманітарної допомоги та її використання за цільовими напрямками.

Операції з обліку цільового фінансування і цільових надходжень (рахунок 48) відображаються в журналі № 7 на підставі підсумків відомостей аналітичного обліку або (при невеликій кількості операцій) безпосередньо на підставі первинних документів.

Інвентаризації, зокрема, підлягають суми створених резервів, що переходять на наступний звітний рік – на оплату відпусток працівників, виплату винагород за вислугу років і за підсумками роботи за рік, на ремонт основних засобів та інші резерви, передбачені галузевими вказівками по вкладу витрат, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг).

Правильність утворення і погашення сум резерву перевіряється за даними кошторисів і при необхідності в кінці року коригується.

5.3. Організація обліку зобов’язань

5.3.1. Визнання, класифікація, оцінка зобов’язань та основні завдання організації їх обліку

Зобов’язання – це борги (заборгованість) підприємства, які виникають внаслідок придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які підприємство отримує для свого фінансування.

Методологічні вимоги до формування в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності інформації про зобов’язання, а також принципи

відображення зобов’язань у фінансовій звітності визначає П(С)БО 11 «Зобов’язання».

Відповідно до нього зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

2) існує ймовірність зменшення економічних вигід внаслідок їх погашення.

Основними завданнями організації обліку зобов’язань є: - чітке документування розрахунків;

- своєчасна та повна реєстрація даних первинного обліку в регістрах;

- правдиве відображення інформації щодо зобов’язань в звітності ат примітках до неї.

Етапи організації бухгалтерського обліку тісно пов’язані між собою та повністю залежать від якості первинних даних, відображених в документах.

З метою правильного ведення бухгалтерського обліку слід чітко розрізняти зобов’язання, групи яких виділені в П(С)БО 11: довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов’язання, доходи майбутніх періодів.

Поточні зобов’язання оцінюються за сумою погашення. Багато підприємств купують товари та послуги в кредит без складання формальної кредитної угоди. Такі операції призводять до виникнення заборгованості, відомої як кредиторська.

Поточні зобов’язання оплачуються на вимогу кредитора,або якщо очікується, що вони будуть ліквідовані протягом 12 місяців здати балансу.

При організації бухгалтерського обліку зобов’язань особливу увагу слід приділити безнадійній кредиторській заборгованості (при закінченні терміну позовної давності, банкрутстві чи ліквідації підприємства,виникненні форс-мажорних обставин).

Суттєвим моментом в оцінці довгострокових зобов’язань є вимога відображати ті з них, на які нараховуються відсотки, за їх теперішньою вартістю. Теперішня вартість – дисконтована вартість майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Дисконтуванню підлягають суми: довгострокових кредитів, облігаційних позик, довгострокових відсоткових векселів, платежів по довгострокові оренді, позик небанківських фінансово-кредитних установ.

На підприємстві також повинен бути організований поточний контроль, що полягає у щоденному перегляді виписок банку, об’яв банку про рахунки постачальників та інших документів, що надійшли до оплати, а також записів

у регістри бухгалтерського обліку. Використовуючи їх, бухгалтер контролює платоспроможність підприємства на найближчий час.

5.3.2. Організація документування операцій із зобов’язаннями

Організація документування операцій з обліку зобов’язань передбачає визначення документів, якими будуть оформлюватися дані операції,складання графіку документоообороту.

Порядок проходження документації, пов’язаної з укладанням і виконанням господарських договорів на підприємстві регулюється Положенням про договірну політику.

Для отримання кредиту підприємство повинне надати до банку встановлений законодавством перелік документів. Одержання кредитів відображається у бухгалтерському обліку на підставі виписок банку. Використання позикових коштів,перерахування банку відсотків та основні суми боргу здійснюються за платіжними дорученнями, які підтверджуються виписками банків. Нарахування відсотків оформлюється розрахунком бухгалтерії.

Організація документування вексельних зобов’язань потребує особливої уваги,оскільки вексель належить до категорії бланків суворої звітності. Жодні виправлення у векселях не допускаються. У випадку недотримання чітко встановленої форми векселя останній втрачає силу.

Для розрахунків векселями необхідні договори, додаткові угоди до них, акти приймання-передачі векселів, довіреність на одержання цінностей, довіреність на підписання векселя, договір між векселедавцем і платником, акт приймання-передачі векселя, акт пред’явлення векселя до акцепту, повідомлення про вчинення акцепту, договір, за яким розраховуються, передаючи вексель, акт пред’явлення векселя до платежу.

Реєстрацію документів доцільно вести в книзі обліку векселів і книзі реєстрації актів приймання-передачі векселів.

Довгострокові зобов’язання за облігаціями оформлюють розрахунками та довідками бухгалтерії, прибутковими касовими ордерами, виписками банку тощо. Облік зобов’язань з оренди ведеться на підставі договорів, актів приймання-передачі основних засобів, платіжних доручень, розрахунків бухгалтерії тощо.

Довгострокова заборгованість переводиться до складу поточної довідкою бухгалтерії, після чого погашається платіжним дорученням або видатковим касовим ордером.

Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками відбуваються на підставі документів постачальника: накладних, рахунків-фактур, рахунків, актів прийнятих робіт, послуг. Податкових накладних,товарно0транспортних накладних.

Первинними документами для нарахування податків є розрахунки бухгалтерії, а за розрахунками з ПДВ – податкові накладні. Перерахування

податків та обов’язкових платежів здійснюється на підставі платіжних доручень, які підтверджуються виписками банку.

Для забезпечення контролю за розрахунками за податками й платежами бухгалтер може відповідно до чинного законодавства розробляти додаткові документи – перелік податків, зборів, внесків, обов’язкових платежів, які сплачуються підприємством.

У складі зобов’язань відображають також поточні розрахунки із учасниками. Бухгалтер повинен уважно ознайомитись з тими положеннями статуту, які визначають порядок нарахування і виплати дивідендів або частки прибутку. Рішення про розподіл прибутку між засновниками повинно фіксуватися у протоколі зборів засновників. Нарахування дивідендів оформлюється у відомості обліку дивідендів.

Надходження коштів майбутніх періодів (оренда та квартирна плата, плата за комунальні послуги та ін.) підтверджується випискою банку, прибутковим касовим ордером. Віднесення доходів майбутніх періодів до доходу звітного періоду оформлюється довідкою бухгалтерії.

Здійснення ефективного документування операцій з обліку нарахування і виплати заробітної плати пов’язане передусім з документацією особового складу. Сюди відносять: табель обліку використання робочого часу, наряд, розрахункова відомість, розрахунково-платіжна відомість, наказ про надання відпустки, графік відпусток,и накази про заохочення і попередження. Трудова книжка,наказ про припинення трудового контракту, особова справа, особова картка, трудова угода, акт приймання-передачі виконаних робіт, розрахункова відомість, розрахунково-платіжна відомість. Наказ про утримання надлишково виплачених сум, виконавчі листи, платіжна відомість. Видатковий касовий ордер та ін. документи з особового складу є досить важливими та вимагають особливої ретельності їх оформлення, ведення й зберігання протягом тривалого часу. Більшість з наведених документів мають затверджені типові форми.

5.3.3. Організація синтетичного й аналітичного обліків зобов’язань

Запорукою вчасного погашення заборгованості та уникнення штрафних санкцій є організація аналітичного та синтетичного обліку зобов’язань.

Для обліку розрахунків із постачальниками і підрядниками призначено рахунок 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками». За кредитом цього рахунку обліковують суми виникнення зобов’язань, що дорівнюють вартості товарно-матеріальних цінностей, які приймають на баланс, а також робіт, послуг у кореспонденції з рахунками обліку цих цінностей. За дебетом обліковують суми погашення цих зобов’язань (проплати за одержані цінності, роботи, послуги) або здійснення передоплати. Послідовність синтетичного і аналітичного обліку на цьому рахунку така: на основі первинних документів проводять записи у відомість аналітичного обліку, в якій відкрито аналітичні рахунки в розрізі окремих постачальників та

підрядників, вказано суми початкового сальдо за кожним із них. Операції із одержання цінностей чи проплати узагальнюють в Реєстрі розрахунків із постачальниками і підрядниками, підсумкові суми з яких у розрізі кореспондуючих рахунків переносять у відомість і виводиться сальдо на кінець місяця. Обліковим регістром по рахунку 63 є журнал 3, розділ I.

Аналітичний облік розрахунків за податками й платежами ведеться за їх видами. Обліковим регістром при журнальній формі є журнал 3 (по рахунку 64 «Розрахунки за податками й платежами») та журнал 5 (по рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням»).

У процесі виробничо-фінансової діяльності на підприємстві виникають зобов’язання перед різними кредиторами з приводу тих чи інших розрахункових взаємовідносин. Для обліку різних зобов’язань у Плані рахунків передбачено синтетичний рахунок 68 «Розрахунки за іншими операціями». Такі різні операції мають свої особливості, тому кожному їх виду призначено окремий субрахунок. Документальне оформлення внутрішніх та внутрішньогосподарських розрахунків залежить від характеру операції, що здійснюється. Відсотки нараховуються на підставі укладених договорів, а перерахування – на підставі платіжних документів.

Аналітичний облік зобов’язань ведеться в розрізі довгострокових зобов’язань (рахунки 50 «Довгострокові позики», 51 «Довгострокові векселі видані», 52 «Довгострокові зобов’язання за облігаціями», 53 «Довгострокові зобов’язання з оренди», 54 «Відстрочені податкові зобов’язання», 55 «Інші довгострокові зобов’язання») і поточних зобов’язань (рахунки 60 «Короткострокові позики», 61 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями»…. 69 «Доходи майбутніх періодів»).

За дебетом рахунку 50 обліковується погашення позик у кореспонденції з рахунками обліку коштів або інших активів, якими розраховується підприємство. За кредитом відображають суми отриманих позик у кореспонденції з рахунками обліку грошових коштів.

5.4. Організація обліку праці й заробітної плати

5.4.1. Завдання і принципи організації обліку праці та її оплати

Основними завданнями організації обліку праці та її оплати є: - чітка реґламентація організації праці на підприємстві;

- контроль за використанням робочого часу та забезпечення зростання продуктивності праці;

- облік і контроль за використанням фонду заробітної плати та іншими грошовими коштами, які виділяють для оплати праці працівників підприємства;

своєчасне і правильне визначення сум нарахованої заробітної плати й відрахувань органам соціального страхування та віднесення їх на собівартість продукції (робіт, послуг), а також на інші витрати;

- здійснення у встановлені терміни всіх розрахунків з працівниками і службовцями із заробітної плати та інших виплат;

- впровадження мотивації праці працівників.

Для виконання цих завдань необхідно, перш за все, організувати облік особового складу підприємства та його робочого часу із суворим дотриманням законодавства про працю.

У наказі про облікову політику підприємства треба передбачити наступні положення щодо обліку праці та її оплати:

· форми і системи оплати праці;

· порядок створення резервів на виплату відпусток;

· форми кадрової документації та документування операцій з оплати праці;

· порядок внесення змін в організації праці.

Форми та системи оплати праці, як і порядок внесення змін в організацію праці, реґламентовані також положенням про оплату праці на підприємстві (див. Додаток М).

Пункт 8 П(С)БО 26 «Виплати працівникам», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 жовтня 2003 р. № 601 зазначає, що премії та інші заохочувальні виплати визнаються зобов’язанням через створення забезпечення у звітному періоді, якщо робота, виконана працівниками у цьому періоді, дає їм право на отримання таких виплат у майбутньому.

Проте, зазначимо, що ця норма носить імперативний характер, тому до розпорядчого документа, яким затверджується облікова політика підприємства її включати не доцільно (Методичні рекомендації Міністерства фінансів України від 21.12.2005 р. № 31-34000-10-5/27793). А відповідно до П(С)БО 11 «Зобов’язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 р. № 20, забезпечення створюється у тому звітному періоді, в якому у підприємства виникло внаслідок минулих подій зобов’язання, оцінка якого може бути розрахунково визначена.

5.4.2. Організація обліку робочого часу, праці та її оплати

Робочий час – це:

· час, протягом якого працівник, відповідно до розпорядку робочого дня, повинен знаходитися на своєму або іншому, вказаному йому, робочому місці й виконувати трудові обов’язки;

· фактично відпрацьований час, який необхідно облікувати в табелі обліку робочого часу або в інших документах.

Встановлює норму тривалості робочого часу Кодекс законів про працю – основний документ, що регулює трудові відносини. Згідно нього норма

становить не більше 40 годин на тиждень, проте в окремих ситуаціях при складанні колективного договору, підприємства мають право встановлювати і меншу норму тривалості робочого часу.

Скорочують робочий час для працівників:

1) віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень; від 15 до 16 років (учні 14–15 років, які працюють під час канікул) – 24 години на тиждень, а якщо робота проходить протягом навчального року, то цю норму скорочують ще вдвічі;

2) які зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці – 36 годин на тиждень.

Як правило, у тижні п’ять робочих днів і два вихідних. Проте, іноді адміністрація може запровадити шестиденку, зважаючи на специфіку діяльності підприємства та на думки його співробітників. Початок і закінчення щоденної роботи розписують у правилах трудового розпорядку і у графіках змінності.

Напередодні свят і неробочих днів працюють на одну годину менше.

У нічний час (з 10 вечора до 6 ранку) тривалість роботи також скорочують на одну годину .Цю роботу оплачують у підвищеному розмірі, але не нижче ніж 20% тарифної ставки (окладу)за кожну годину роботи в нічний час.

За необхідності за згодою роботодавця і працівника останньому встановлюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, тоді оплату здійснюють пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

У виняткових випадках роботодавець вправі залучати співробітників до надурочної роботи. При цьому обсяг робіт не повинен перевищувати для кожного працівника4-х годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік. Увесь час, відпрацьований надурочно (понад 8 годин на день), оплачують у подвійному розмірі.

Проте законодавство визначило перелік осіб, яких заборонено залучати до нічної роботи та надурочних робіт.

Працівники всіх підрозділів підприємства підлягають обліку, незалежно від робіт, які вони виконують, та їхніх посад. Первинні документи, затверджені наказом № 253, які застосовують для обліку використання робочого часу, наведено в таблиці 5.3.

Згідно Переліку типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, зі зазначенням термінів зберігання документів, затвердженого наказом головного архівного управління при КМУ від 20.07.98р. № 41, первинні документи з обліку робочого часу потрібно зберігати на підприємстві не менше 3-х років за умови завершення перевірки податковими органами з питань дотримання податкового законодавства. Табелі і наряди співробітників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, зберігають протягом строку, розрахованого за формулою:75 років – вік особи на момент складання документа.

На кожний первинний документ складають графік документообігу. Облік виконання норм виробітку (норм часу), нормативних завдань здійснюють на підставі первинних документів з обліку виробітку продукції та виконання робіт за звітний період відповідними особами, на яких це покладено (наприклад, нормувальниками, економістами та ін.). У цих документах поряд з даними про кількість виготовленої продукції відображають час, встановлений за нормою на виконання цього обсягу роботи, та фактичний час, витрачений на його здійснення, за звітний період, який визначають за даними табельного обліку.

Таблиця 5.3 Типові форми первинних документів