• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Управління позичковим капіталом

До складу позичкового капіталу входять такі елементи:

- довгострокові фінансові зобов’язання;

- короткострокові фінансові зобов’язання;

- кредиторська заборгованість.

Довгострокові фінансові зобов’язання розглядаються як дов­гостроковий позичковий капітал (у формі кредитів і позик), що є джерелом фінансування позаоборотних активів і частини оборотних активів. Довгострокові фінансові зобов’язання згідно з П(С)БО 2 «Баланс» і 11 «Зобов’язання» включають:

ü довгострокові кредити банків;

ü інші довгострокові фінансові зобов’язання (за випущеними облігаціями; за виданими довгостроковими векселями; за іншими позичковими коштами);

ü відкладені податкові зобов’язання;

ü інші довгострокові фінансові зобов’язання.

Довгострокові кредити і позики відображають у бухгалтерському балансі як довгострокові зобов’язання зі строком погашення, який перевищує 12 місяців.

Другою формою залучення довгострокового капіталу є випуск облігаційних позик. Акціонерне товариство має право розміщувати облігації відповідно до рішення ради директорів, якщо інший порядок не визначено його статутом. Облігація засвідчує право власника вимагати її погашення (виплату номінальної вартості і процентів або номінальної вартості за дисконтною облігацією) у встановлений термін.

У рішенні про емісію облігацій повинні визначатись форми, строки та інші умови їх розміщення.

Номінальна вартість усіх випущених облігацій не повинна пе­ревищувати розмір статутного капіталу товариства або розмір забезпечення. Товариство може випускати облігації зі строком погашення за серіями у визначені терміни. Погашення облігацій може здійснюватися в грошовій формі або майном відповідно до рішення про їх випуск.

Товариство може випускати облігації, які забезпечені відповідним майном; облігації під забезпечення, яке надає третя особа; облігації без забезпечення. Випуск облігацій без забезпечення дозволяється товариству після трьох років діяльності та за умови затверджених двох річних балансів.

Облігації можуть бути іменними або на пред’явника. Товариство може обумовити можливість довгострокового погашення облігацій за бажанням їх власника.

Товариство не може розміщувати облігації, які можуть конвертуватися в акції, якщо кількість оголошених акцій належить відповідним категоріям і типам, право на придбання яких надають такого роду цінні папери.

Підприємство може отримати кредити в комерційних банках під забезпечення векселів або інших боргових цінних паперів. Повернення підприємством таких кредитів здійснюється з поточних рахунків підприємства або за рахунок коштів, отриманих банком від дебіторів під час оплати векселів (заставлених). Підприємство несе відповідні витрати за залучення ка­піталу. Ці витрати пов’язані зі сплатою процентів за кредитами і позиками.

Фінансові довгострокові зобов’язання можуть бути конвертовані і не конвертовані. Довгострокові конвертовані зобов’язання пов’язані з кредитами і позиками, які підприємство отримало на умовах, згідно з якими у випадку їх непогашення у визначений термін, до кредиторів переходить певна кількість акцій або вони володітимуть частиною вкладу в статутний капітал.

Довгострокові неконвертовані зобов’язання не пов’язані з певними умовами надання кредиторам прав на отримання акцій або володіння частиною статутного капіталу в разі неповернення кредитів і позик.

Порівнюючи довгострокові кредити з фінансуванням через позики, які залучаються через фондовий ринок (емісія корпоративних облігацій), доцільно відзначити такі переваги:

підприємство не несе витрат щодо випуску документарних емісійних цінних паперів, на їх розміщення; оплату послуг фінансових посередників;

умови надання кредиту визначаються партнерами за кожною кредитною угодою;

термін отримання кредиту від банку з моменту його оформлення завжди менший порівняно з надходженням коштів з фондового ринку.

Короткостроковий позичковий капітал залучається підприємством відповідно до кредитного договору, укладеного з банками. У бухгалтерському балансі короткострокові кредити і позики відображаються як короткострокові зобов’язання зі строком погашення протягом 12 місяців. Вони є джерелом покриття оборотних активів.

Позики можуть бути у вигляді облігацій; привілейованих акцій; фінансових векселів; інших боргових цінних паперів. Позиками вважаються і суми до сплати за фінансовий лізинг.

Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити ринкову вартість підприємства.

Різні джерела й умови формування капіталу позичковими коштами обумовлюють доцільність проведення порівняльної оцінки ефективності залучених коштів.

Основою такої оцінки може бути розрахунок вартості залучених коштів за складовими. Оцінка вартості залученого капіталу має ряд особливостей, а саме:

ü залучення додаткового капіталу завжди супроводжується збільшенням вихідних грошових потоків на підприємстві. Це збільшення пов’язане зі сплатою процентів за обслуговування позичкового капіталу і з погашенням основного боргу. Крім того, це пов’язано з кредитним і процентним ризиком;

ü вартість позичкового капіталу пов’язана з оцінкою креди­тоспроможності позичальника з боку банку. Чим вища кредитоспроможність підприємства за оцінкою кредитора, тим нижча вартість залученого капіталу, оскільки кредит під мінімальну заставу процента надається тільки першокласним позичальникам;

ü урахування впливу суми, пов’язаної з обслуговуванням боргу (проценти за кредит) на розмір оподаткованого прибутку і податку на прибуток. Це пов’язано з тим, що виплати на обслуговування боргу відносять на витрати виробництва і цим збільшують валові витрати і зменшують податок на прибуток.

Вартість позичкового капіталу у формі банківського кредиту визначається за формулою:

; (7.8)

де КЗб.к — залучений капітал у формі банківського кредиту, %;

Пб.к — ставка процента за банківський кредит,%

Ппр — ставка податку на прибуток, %;

РВб.к — рівень витрат за банківський кредит у його сумі (частка), %.

Вартість залученого капіталу за рахунок емісії корпоративних облігацій визначається на основі ставки купонного процента, за якою формується сума періодичних купонних виплат. Якщо продаж облігацій здійснюється на інших умовах, тоді базою для оцінки виступає загальна сума дисконту, яка виплачується під час погашення. У першому випадку оцінка здійснюється за формулою:

; (7.9)

де КЗо — вартість залученого капіталу за рахунок емісії облігацій, %;

Ск.п — ставка купонного процента за облігацією, %;

Ппр — ставка податку на прибуток, %;

РВ — рівень емісійних витрат в обсязі емісії.

У другому випадку розрахунок вартості позики здійснюється за формулою:

; (7.10)

де КЗо — вартість залученого капіталу за рахунок емісії облігацій, %;

— середня сума дисконту (процента) за облігаціями, грн;

Но — номінальна облігація, грн;

РВ — рівень емісійних витрат сум залучених коштів за рахунок емісії.

Залучення капіталу у формі випуску облігацій забезпечує акціонерному товариству такі переваги:

- емісія облігації не веде до втрати контролю над управлінням товариством (порівняно з випуском акцій);

- облігації можуть бути емітовані за відносно невисоких фінансових зобов’язань за процентами (порівняно з процентами за банківський кредит або дивіденди за акціями);

- облігації мають більшу можливість розповсюдження, ніж акції, завдяки зменшенню рівня ризику для інвесторів, оскільки забезпечені майном товариства.

Одночасно емісія облігацій має і негативні наслідки для акціонерного товариства:

облігації не можуть бути емітовані для формування статутного капіталу і покриття тимчасової нестачі грошових коштів;

емісія облігацій пов’язана зі значними додатковими витратами емітента; емісію облігацій на велику суму в змозі здійснювати тільки великі акціонерні товариства (корпорації);

після випуску облігацій унаслідок зміни кон’юнктури фінансового ринку середня ставка позичкового процента може знизитися, а це негативно впливає на емітента.

Отже, в умовах сучасного вітчизняного фінансового ринку емісія корпоративних облігацій поки що вигідніша для високорентабельних акціонерних компаній.

Внутрішня кредиторська заборгованість являє собою безкоштовне джерело фінансування підприємства. Сума цієї заборгованості умовно може бути прирівняна до власного капіталу. З урахуванням оцінки вартості окремих складових позичкового капіталу і питомої ваги кожного елемента у загальній сумі визначається середньозважена вартість позичкового капіталу.

Вартість фінансового лізингу визначається на основі ставки лізингових платежів. Оцінюючи таку сучасну форму залучення фінансового кредиту, підприємство має враховувати, що вартість фінансового лізингу не повинна, з одного боку, перевищувати вартість банківського кредиту, а з іншого — використання фінансового лізингу має супроводжуватися зниженням його вартості.

Для будь-якого підприємства принципове значення має віддача у формі прибутку використання як власних, так і залучених коштів. Якщо підприємство у своїй діяльності використовує як власний, так і залучений капітал, тоді дохідність власного капіталу може бути підвищена за рахунок банківських кредитів.

Мета управління капіталом, як власним так і залученим, - підвищення рентабельності і, як наслідок, збільшення прибутку підприємства. Для досягнення цієї мети необхідно визначити за­вдання управління фінансовою діяльністю, які спрямовані на досягнення різних цілей:

- уникнення фінансових втрат (прибутку, доходу, капіталу);

- максимізація «ціни підприємства» через зростання курсової вартості акцій;

- зростання обсягів виробництва і реалізації (продажу) продукції (товарів);

- максимізація прибутку і мінімізація витрат;

- забезпечення достатнього рівня дохідності активів, власного капіталу.

Пріоритетність тієї чи іншої цілі кожне підприємство визначає індивідуально. Найбільш поширене в міжнародній практиці твердження, що метою управління капіталом є забезпечення максимального доходу власникам підприємства, а це, у свою чергу, пов’язане зі зростанням прибутку, дохідності капіталу за мінімального рівня ризику.

Отже, механізм управління діяльністю підприємства і складовими капіталу повинен спиратися на вибрані категорії, але при цьому останні мають бути достатньо обґрунтованими, враховувати доходи власників підприємства, а також джерела власних коштів як для фінансування програм розвитку, так і для виплати дивідендів.

У процесі управління позичковим капіталом треба:

1. Проаналізувати процес формування і використання залученого капіталу у звітному періоді.

Для цього доцільно провести аналіз загального обсягу залучених позичкових коштів у звітному періоді; форми залучення й ефективність їх використання. У процесі аналізу варто порівняти темпи зростання позичкових і власних коштів; виявити зміну економічних показників діяльності підприємства (обсяг операційної, фінансової й інвестиційної діяльності); загальної суми активів підприємства. Визначити і проаналізувати динаміку обсягів залученого капіталу за строками.

2. Вивчити кредиторів за умовами надання ними різних форм фінансового і товарного кредитів, пов’язуючи форми кредитів з кон’юнктурою фінансового і товарного ринків.

3. Розрахувати і проаналізувати ефективність використання позичкових коштів у розрізі окремих складових і в цілому. На цьому етапі доцільно визначити показники оборотності і рентабельності позичкового капіталу.

4. Визначити мету залучення капіталу в майбутньому періоді.

5. Визначити максимальний обсяг залученого капіталу з урахуванням забезпечення достатньої фінансової стійкості підприємства.

6. Оцінити вартість різних форм позичкового капіталу. Результати такої оцінки можуть бути покладені в основу прийняття управлінських рішень, щодо вибору альтернативних джерел залучення позичкових коштів, які забезпечують потребу підприємства в позичковому капіталі.

7. Визначити співвідношення обсягу короткострокових і дов­гострокових позичкових коштів.

Вибір форм залучення позичкових коштів підприємство повинно здійснювати виходячи зі специфіки своєї господарської діяльності.

8. Визначити склад основних кредиторів. Цей склад доцільно визначати, пов’язуючи кредиторів з формами залучення позикових коштів.

9. Проаналізувати умови залучення кредитів (термін надання кредиту; ставка процентів за кредит; умови виплати суми процента; умови виплати основної суми боргу та інші умови).

10. Забезпечити своєчасні розрахунки за отримані кредити. Платежі за обслуговування залученого капіталу відображаються у платіжному календарі і повинні контролюватися в процесі поточної фінансово-господарської діяльності.

11. Забезпечити ефективне використання позичкових коштів. Критерієм такої ефективності є показники оборотності й рентабельності позичкового капіталу.

Для оцінки ефективності використання залучених коштів роз­раховується система аналітичних показників. Найважливіші з них:

- коефіцієнт концентрації залученого капіталу;

- коефіцієнт заборгованості (або коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів);

- коефіцієнт співвідношення між довгостроковим і короткостроковим залученим капіталом;

- коефіцієнт залучених коштів;

- коефіцієнт залучення коштів у частині покриття запасів;

- середній період надання кредиту;

- узагальнюючий коефіцієнт фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу. Показує частку залучених коштів у загальній сумі коштів, авансованих у діяльність підприємства. Нормативне значення показника не повинно перевищувати 0,5, або 50 %. Визначається цей коефіцієнт за формулою:

; (7.11)

де коефіцієнт концентрації залученого капіталу;

ЗК – сума залученого капіталу;

ВБ – валюта балансу.

Коефіцієнт заборгованості (або коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів). Показує, скільки залучених коштів припадає на одиницю власних коштів, вкладених в активи підприємства. Зростання цього показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості і навпаки.

; (7.12)

де - коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів;

ВК – власний каптіал.

Коефіцієнт співвідношення між довгостроковим і короткостроковим залученим капіталом. Цей показник для кожного підприємства є індивідуальним. Визначається за формулою:

; (7.13)

де - коефіцієнт співвідношення між довгостроковим і короткостроковим залученим капіталом;

ЗКд. – сума капіталу, залученого на довгостроковій основі;

ЗКк. – сума капіталу, залученого на короткостроковій основі.

Коефіцієнт залучених коштів. Цей коефіцієнт відображає сутність фінансової незалежності підприємства від залучених коштів. Чим нижчий рівень цього коефіцієнта, тим вища кредитоспроможність підприємства.

; (7.14)

де - коефіцієнт залучених коштів;

ОА – сума оборотних активів за балансом.

Коефіцієнт залучення коштів у частині покриття запасів. Заведено, що частка власних оборотних коштів у покриття запасів має бути не меншою 50 %. Інші 50 % відшкодовуються короткостроковими кредитами і кредиторською заборгованістю за товарними операціями. Власні оборотні кошти визначаються як різниця між оборотними активами і короткостроковими зобов’язаннями за пасивом звітного балансу.

На ліквідність підприємства значний вплив справляє строк, на який надається кредит.

Середній період надання кредиту визначається за такою формулою:

; (7.15)

де - коефіцієнт залучення коштів у частині покриття запасів;

ЗЗс – середній залишок заборгованості;

Кд – кількість днів;

В – виручка від реалізації продукції.

Для того щоб зробити висновок про кредитоспроможність підприємства, даний показник доцільно визначити за декілька періодів (кварталів, років).

Для визначення частини активів балансу, яка покривається більш стійкими джерелами, застосовується узагальнюючий коефіцієнт фінансової стійкості. Рекомендоване нормативне значення цього коефіцієнта 0,7—0,8 (70—80 %).

; (7.16)

де - коефіцієнт фінансової стійкості;

ДЗб – довгострокова заборгованість;

А – сума активів підприємства.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
8. Адаптивні організаційні структури управління.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 976