Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Міжнародні відносини ґрунтуються на двох основних принципах: сили і права.

Міжнародні відносини – це сукупність економічних, політичних, культурних, правових, ідеологічних, дипломатичних зв'язків і взаємовідносин між народами, державами і системами держав, економічними та політичними організаціями на міжнародній арені. МВ є особливою формою суспільних взаємин.

Головними суб'єктами міжнародних відносинна сучасному етапі є національні держави, які для вироблення певних форм, моделей взаємодії об'єднуються у всесвітні й регіональні міжнародні організації (ООН, МВФ, НАТО та ін.). Суб'єктами міжнародних відносин виступають також недержавні організації: транснаціональні корпорації, партії, релігійні організації, туристичні групи і т. ін.

Типи таких організаційних структур мають різну мету, різні межі компетенції та різні правила гри. Вони поділяються за геополітичним простором - на всесвітні (МВФ, ООН) й регіональні (Рада Європи, Європейський Союз); за рівнем суспільного розвитку -високорозвинуті (наприклад, США, Гонконг, Сінгапур, Канада та ін.), середньорозвинуті (наприклад, країни Східної Європи і Латинської Америки) і слаборозвинуті, або бідні (наприклад, країни СНД, Африки та ін.); за ступенем інтегрованості - сильно інтегровані (наприклад, країни Європейського Союзу, які мають спільні представницькі та урядові структури і прямують до єдиної валютної та митної систем згідно з Маастрихтськими угодами) і слабо інтегровані (наприклад, країни СНД). Сучасні процеси інтеграції залежать від створення гомогенних політичної, правової, економічної та культурної систем.

Міжнародні відносини за сферами суспільної діяльності поділяють на політичні, дипломатичні, правові, культурно-гуманітарні. Слід зазначити, що нинішня національна держава охоплює одночасно весь спектр міжнародних відносин: є учасницею багатьох міжнародних політичних, економічних і культурно-гуманітарних організацій, підтримує дипломатичні відносини і має дипломатичне представництво у більшості країн світу, підписує міжнародні договори і дотримується певних міжнародних принципів та норм у контексті як світових, так і регіональних організацій.

 

Основними формами міжнародної взаємодіїє співпраця, суперництво і конфлікт.

Співпраця здійснюється через участь у різних міжнародних організаційних структурах, через двосторонні й широкомасштабні договори про дружбу і співробітництво. Воно є найперспективнішою, адекватно відповідає геостратегічним інтересам суб'єктів міжнародних відносин і називається стратегічним партнерством.Стратегічне партнерство передбачає найбільш масштабний і взаємовигідний спосіб взаємодії у різноманітних сферах суспільного життя.

Суперництвопередбачає мирний характер боротьби між державами за вигідну реалізацію свого національного інтересу, починаючи від поширення своїх капіталів і технологій до розміщення військових баз. Суперництво має місце як серед країн, які перебувають у відносинах стратегічного партнерства, так і у відносинах конфронтації.

Конфліктина міжнародному рівні виникають, коли не вдається врегулювати несумісні інтереси двох держав або їх груп. Вони можуть виражатися в денонсації договорів, розриві дипломатичних відносин, економічній блокаді, провокуванні внутрішньої дестабілізації шляхом інформаційних диверсій, терористичних актів, військових переворотів, громадянської і світової воєн.

 

Принцип сили незалежно від зміни співвідношення в його структурі тих чи інших елементів залишається найважливішим чинником геополітики.

Термін геополітика у його первісному значенні (згідно з теоретичними розробками засновника цього напряму шведського вченого Р. Челлена і німецького дослідника Ф. Ратцеля, а також американських вчених X. Маккіндераі А. Мехені) трактується як вчення про державу, що прагне до розширення свого географічного і територіального простору. В сучасному розумінні цей термін трактується як наука і політика щодо вивчення міжнародних структур та механізмів їх взаємодії, закономірностей і тенденцій світового розвитку, а також використання її досягнень у практичній політиці національних держав, міжнародних союзів та блоків для забезпечення реалізації своїх геостратегічних і національних інтересів, збереження миру й забезпечення стабільності.

Принцип сили в геополітичному значенні означає, що держава або група держав здатні нав'язати іншим державам свої інтереси, поширювати свої впливи, використовуючи при цьому свої переваги у військовій силі, дипломатії, економічній могутності, технологічному та інтелектуальному розвитку.

Отже, сила держави у міжнародних відносинах не є постійною величиною. Вона змінюється в часі, і відповідно змінюються пріоритети щодо трактування та реального значення названих елементів.

Принцип права передбачає, що національна держава у міжнародних відносинах має спиратися не тільки на свою силу, а й дотримуватися норм міжнародного порядку. Так, сильна держава США без згоди Ради Безпеки не могла розпочати воєнних дій проти агресії Іраку в Кувейті або, наприклад, відносно слабкі держави, такі як Люксембург, Ісландія, цивілізовано розвиваються завдяки чинному міжнародному порядку.

Кожна національна держава у своїй зовнішній політиці як сукупності військових і дипломатичних, економічних і правових засобів намагається найбільш оптимально реалізувати свій національний інтерес. Поняття національні інтереси багатозначне. Воно має як об'єктивний, так і суб'єктивний сенс. В об'єктивному сенсі поняття "національні інтереси" - це усвідомлені й виражені у правових нормах об'єктивні потреби більшості громадян, а також політичної еліти в забезпеченні вигідного геополітичного статусу держави, національної безпеки, суспільної стабільності та цивілізованих стандартів життя людей. Якщо в недалекому минулому домінували два перших аспекти, то на сучасному етапі в розвинутих країнах набирають ваги два останніх.

У суб'єктивному значенні поняття "національні інтереси" має ідеологічне трактування залежно від політичного режиму, політичного курсу, що проводиться, міжнародного порядку та ін.

Часто за національні інтереси видаються інтереси держави або правлячих, міжнародних впливових кіл. Тому в суб'єктивному плані поняття "національні інтереси" часто стає об'єктом політичних спекуляцій з боку різноманітних політичних сил. Поняття "національні інтереси" має кілька аспектів: геополітичний, внутрішньополітичний та ідеологічний.

Геополітичний аспект національних інтересів передбачає збереження суверенітету і територіальної цілісності, а також свого місця й ролі в певному геополітичному просторі або поширення своїх впливів шляхом воєнної, економічної та інформаційної експансій, забезпечення балансу сил через міжнародні політичні, правові й економічні інститути.

Внутрішньополітичний аспект національних інтересів полягає в забезпеченні політичної стабільності й утриманні влади правлячих сил або, крім зазначених цілей, підвищенні життєвого рівня суспільної більшості.

Ідеологічний аспект національних інтересів передбачає обґрунтування різноманітних ідеологічних версій трактування змісту цих інтересів.

 


Читайте також:

  1. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  2. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
  3. Адміністративні правовідносини
  4. Адміністративно-правові відносини
  5. Адміністративно-правові відносини
  6. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
  7. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
  8. Амортизація основних засобів
  9. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
  10. Амортизація основних засобів.
  11. Амортизація основних фондів
  12. Амортизація основних фондів




Переглядів: 937

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО | Міжнародні відносини в історії соціально-політичної думки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.013 сек.