Міжнародні відносини в історії соціально-політичної думки.

Періодизація

Історія міжнародних відносин та зовнішньої політикипережила, як відомо, зміну чотирьох світових порядків:

І – Вестфальського (1648-1814 рр.);

ІІ – Віденського (1814-1919 рр.);

ІІІ – Версальського (1919-1945 рр.);

ІV – Потсдамського (1945-1989 рр.).

Щодо вищенаведеної періодизації світових порядків хотілося бфрагментарно додати наступні уточнення.

Вестфальський мир, який було підписано 24 жовтня 1648року (до речі, його назва походить від того, що був заключний у Вестфалії; насправді ж – був підписаний водночас у німецьких містах Мюнстере та Оснабрюке), не тільки поклавкінець тридцятирічній війні, але й змінив всю зовнішньополітичну ситуацію в Європі, привів до нового розподілуполітичних сил.

Віденськийсвітовий порядок розпочинається роботою Віденського конгресу (вересень 1814 – червень 1815 рр.), на якомубули присутні 236 делегатів та де було розглянуто важливіпитання мирного врегулювання в Європі.

Стосовно Потсдамськогосвітового порядку, то початкомйого вважають Потсдамську конференцію керівників трьохкраїн – США, СРСР, Великої Британії (17 липня – 2 серпня 1945 р.).

Усім добре відомо, що одним із перших письмових джерел,яке містить глибокий аналіз відносин між сувереннимиполітичними одиницями, є написана більше двох тисяч роківтому Фукідідом (471-401 рр. до н.е.) “Історія Пелопонеської війни” у восьми книгах [13]. Фукідід говорить не тільки про панування сили у відносинахміж суверенними політичними одиницями. У його роботі можназнайти згадку і про інтереси держави, а також пропріоритетності цих інтересів над інтересами окремої особистості. Тим самим він став, у відомому сенсі,родоначальником одного з найбільш впливових напрямків упізніших уявленнях і в сучасній науці проміжнародні відносини.Надалі це напрямок, який одержав назву класичного або традиційного, було представлено у поглядах Ніколло Макіавеллі (1469-1527 рр.), Томаса Гоббса (1588-1679 рр.), Емеріка де Ваттеля (1714-1767 рр.) та інших мислителів, придбавши найбільш закінчену форму в роботі німецького генерала Карла фон Клаузевіца (1780-1831 рр.).

Так, Т. Гоббс виходить з того, що, будучи незалежними, держави не пов'язані ніякими обмеженнями. Кожній з них належить те, що вона в станізахопити, і до тих пір, поки вона здатна утримувати захоплене.Єдиним «регулятором» міждержавних відносинє, таким чином, сила, а самі учасники цих відносинзнаходяться в положенні гладіаторів, що тримають напоготові зброю інасторожено стежать за поведінкою один одного.

Різновидом цієї парадигми є і теорія політичної рівноваги, якої дотримувалися, наприклад, голландський мислитель Барух Спіноза (1632-1677), англійський філософДевід Юм (1711-1776), а також вже згадуваний вищешвейцарський юрист ЕмерікдеВаттель. Так, погляд де Ваттеля на сутність міждержавних відносин не настільки похмурий, якпогляд Гоббса. Світ змінився, вважає він, і, принаймні,«Європа являє собою політичну систему, дещо ціле, в якому все пов'язано з відносинами і різними інтересами націй, що у цій частині світу. Вона не є, якколись була, безладним нагромадженням окремих частинок,кожна з яких вважала себе мало зацікавленою в доліінших і рідко піклувалася про те, що не стосувалося її безпосередньо».Постійна увага суверенів до всього, що відбувається в Європі, постійне перебування посольств, постійніпереговори сприяють формуванню у незалежних європейських держав, поряд з національними, ще й загальнихінтересів - інтересів підтримки в ній порядку і волі.

Паралельно з традиційним розвивається і інший напрямок,виникнення якого в Європі пов'язують з філософією стоїків,розвитком християнства, поглядами іспанського теолога домініканцяФранціско де Вітторіа (1480-1546), голландського юриста Гуго Греція(1583-1645), представника німецької класичної філософіїІммануїла Канта (1724-1804) та ін. мислителів. У його основі лежить ідеяпро моральну і політичному єдність людського роду, а також проневід'ємні, природні права людини. У різні епохи упоглядах різних мислителів ця ідея брала неоднакові форми. Оскільки жпредставники цього напрямку апелюють не стільки до сущого,скільки до належного, і, крім того, спираються на відповідніфілософські ідеї, тому за цим напрямком закріпилася назваідеалістичного.

Виникнення в середині XIX ст. марксизму сповістило про появуще однієї парадигми в поглядах на міжнародні відносини, яказводиться ні до традиційного, ні до ідеалістичного напрямку.Згідно з К. Марксом, всесвітня історія починається з капіталізмом, боосновою капіталістичного способу виробництва є великапромисловість, що створює єдиний світовий ринок, розвиток засобівзв'язку і транспорту.Міжнародні відносини в економічному плані стають відношеннями експлуатації. У плані ж політичному вони стаютьвідносинами панування і підпорядкування і, як наслідок -відносинами класової боротьби і революцій.Тим самим національний суверенітет, державні інтереси вторинні, бооб'єктивні закони сприяють становленню всесвітнього суспільства, в якому панує капіталістична економіка ірушійною силою якого є класова боротьба і всесвітньоісторична місія пролетаріату.

Розглянуті основні теоретичні парадигми в науці про міжнародні відносини - класична, ідеалістична імарксистська - в цілому залишаються актуальними і сьогодні. У той жечас слід зазначити, що конституювання зазначеної науки у відносно самостійну область знання спричинило йзначне збільшення різноманіття теоретичних підходів іметодів вивчення, дослідницьких шкіл і концептуальнихнапрямів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародні відносини ґрунтуються на двох основних принципах: сили і права.	\|	Основні теорії міжнародних відносин.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.088 сек.