• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Іде на розумний ризик.

7. Роз’яснює цілі підлеглим.

8. Підтримує рівновагу між особистим життям і роботою.

9. Планує розвиток своєї кар’єри.

10. Вміло встановлює цілі.

11. Має загальні цілі з оточуючими.

12. Раціонально використовує час.

13. Раціонально використовує сили і ресурси.

14. Ефективно делегує повноваження.

15. Об’єктивно оцінює підлеглих.

4. Здатність постійного особистого саморозвитку.

Здатність до саморозвитку — це здатність людини до придбання, оновлення та розвитку знань, вмінь, адаптації до змін в оточуючому середовищі.Це по­в'язано з тим, що зрушення, які проходять у технологіях, організаційних струк­турах, на ринках, у виробничих відносинах посилюються і поглиблюються з кожним роком.

Всі люди мають можливість займатись своїм саморозвитком протягом усьо­го життя. Якщо перші двадцять років розвиток людини тісно пов'язаний з досягненням фізичної зрілості (навчання у середній і вищій школі, набуття но­вих знань, яке розширює кругозір і розвиває здібності), то зі зрілістю віку підви­щується роль і вплив зовнішніх чинників обмежень розвитку, подолання яких залежить від особистості, її ініціативи.

Здатність до саморозвитку тільки відносно залежить від уміння засвоюва­ти теоретичні знання, у житті є багато чинників, які заважають людям реалізу­вати свій природній інтелектуальний потенціал. Основними із них є:

• вплив сім'ї;

• власна інерція, небажання щось змінити;

• передчасне розчарування, коли встановлюється позиція "нічого немож­ливо зробити";

• недостатність підтримки інших людей при можливих невдачах і трудно­щах, що виникають у ході перемін;

• необ'єктивна оцінка інших людей;

• ворожість інших людей, які вважають, що переміни можуть загрожувати їх статусу, або вносити дискомфорт. Окремі з них прагнуть саботувати можливі зміни, вносячи сумнів, висміюючи їх, або навіть вступають у прямий конфлікт;

• недостатність ресурсів.

Таким чином, індивідуальний розвиток — це процес всебічного удоскона­лення людини протягом усього життя.

Це набуття здатності управляти поточними подіями, боротьба з труднощами у конкурентному середовищі. Для менеджера життєво важливим є роз­виток здатності бути відкритим для нових знань і досвіду, вміння бути гнуч­ким, пристосовуватись до зміни обставин.

Здатність бути гнучким визначається сукупністю таких навичок:

• точно оцінювати ситуацію;

• слухати і чути інших;

• постійно переглядати сьогодення;

• не зациклюватись на старому досвіді;

• одержувати задоволення від подолання бар'єрів;

• визнавати за іншими право на помилки.

Гнучкість пов'язана з відкритістю особистості. Відкрита людина має такі переваги:

• має силу переконання;

• викликає довіру і лояльність у інших;

• дає вихід своїм почуттям і цим знижує напругу;

• береться за важкі справи;

• встановлює взаємовідносини з іншими.

Відкритій людині протистоїть людина-гравець, яка має такі потенційні переваги:

• має вигляд ефективного і надійного;

• уміло надає сприяння іншим;

• обережна у зобов'язаннях;

• може змінювати свою позицію;

• переслідує перш за все свої інтереси.

Людина-гравець має потенційні недоліки:

• може викликати недовіру;

• має недійсний авторитет;

• підриває увагу до себе;

• не працює з повною віддачею.

Саморозвиток — це більш безперервний процес, ніж ціль, яку треба до­сягти.

У галузі менеджменту більшість видів діяльності вимагає високого індиві­дуального розвитку, а при зростанні рівня змін виникає потреба у розвитку свого творчого потенціалу.

Робота менеджера, яка постійно змінюється, вимагає високої здатності до саморозвитку для успішного освоєння технологічних змін, нових ринків, но­вих організаційних структур управління в організації.

Менеджер, який здатний до постійного саморозвитку, виконує такі дії:

1. Відповідає за навчання.

2. Прагне вивчити свої слабкі і сильні сторони.

3. Має час для свого розвитку.

4. Не боїться бар’єрів на своєму шляху.

5. Шукає зворотні зв’язки.

6. Виділяє час для самоаналізу.

7. Вивчає свої почуття.

8. Оцінює свій досвід.

9. Вивчає нові технології і дискутує.

10. Знає свій потенціал.

11. Прагне бути більш відкритим.

12. Усвідомлює вплив на себе.

13. Управляє професійним розвитком.

14. Реагує на зміни в кар’єрі.

5. Навички вирішувати проблеми.

Першочерговим завданням менеджера є вирішення проблем. Проблема — це складне питання, завдання, яке вимагає вирішення, дослідження, що важ­ко розв'язати або здійснити.

Рішення проблеми ніколи не буває простою справою і вимагає наявності відповідних навичок.

Менеджерська практика використовує три шляхи вирішення проблеми:

Перший — використання системного підходу. Другий — підбір методів для вирішення проблеми. Третій — використання людей і ресурсів, які могли б до­помогти у вирішенні проблеми.

Системний підхід у вирішенні проблеми, полягає у здійсненні 7 послідов­них кроків:

Таким чином, системний підхід до вирішення проблем є знаряддям при­стосованим до гнучкого використання. На будь-якій стадії можна повернутись на декілька кроків і уточнити відповідність методів роботи і конкретних зав­дань вирішення проблеми.

Для вирішення проблем менеджер використовує методи:

- Інструктивний.

- Ініціативний.

- Адаптивний.

- Інноваційний.

Інструктивний метод полягає у тому, що для вирішення проблеми мене­джер приймає рішення відповідно до інструктивних вказівок вищого керівниц­тва. Він бере на себе відповідальність за своєчасне усунення проблем або труд­нощів, які виникли, робить вірні висновки і досягає того, що від нього вимага­ють. Тут не вимагається творчий підхід тому, що всі процедури попередньо прописані.

Ініціативний метод вимагає частки ініціативи і свободи дій, але у визначе­них межах. Тут менеджер оцінює переваги низки можливих рішень і вибирає із декількох добре відпрацьованих альтернативних дій ті, які більше всього підхо­дять до даної проблеми.

Результативність залежить від здатності менеджера вибирати найбільш економічний і ефективний напрям дій.

Адаптивний метод оснований на розробці творчого рішення, яке у деякій частині може бути абсолютно новим. Тут є набір перевірених можливостей і деякі нові ідеї. Менеджер виявляє особисту ініціативу і здібності, пропонуючи щось нове, пристосовуючи його до діючої системи, або технології.

Інноваційний метод є найбільш складним і вимагає зовсім нового підходу, нових уявлень. Менеджеру слід знайти способи розуміння зовсім раптових і непередбачених проблем вирішення, що вимагає нового мислення, нового підходу. Сучасні проблеми потребують створення нових технологій та винахід­ництва.

Третім шляхом вирішення проблеми є використання працівників і ресурсів у різних формах. Для уточнення проблем і пошуку їх рішень, менеджери вико­ристовують наради, на яких заохочують різні точки зору і вірні пропозиції. Для вирішення складних проблем створюються робочі групи, завданням яких є об­стеження, аналіз стану і розробка пропозицій по поліпшенню або удоскона­ленню роботи підрозділу чи організації в цілому.

Менеджер, який має навички вирішення проблем, виконує такі дії:

1. Завжди вирішує проблеми.

2. Вибирає необхідні методи.

3. Використовує системний підхід.

4. Чітко визначає відповідальних за проблему.

5. Ясно визначає цілі у роботі кожного працівника.

6. Встановлює чіткі критерії для визначення успіху.

7. Уміло аналізує інформацію.

8. Ефективно планує роботу.

9. Виділяє час для аналізу виконаної роботи.

10. Ефективно координує роботу підлеглих.

Кожний менеджер повинен уміти вирішувати проблеми, але навички вирі­шення проблем високого рівня необхідні там, де треба адаптуватись до зміню­ючих обставин і проявляти інноваційний підхід.

6. Творчість та здатність до інновацій.

Творчість — це діяльність, спрямована на створення нових культурних та матеріальних цінностей.

Творча людина — це людина, яка самостійно створює щось нове, оригі­нальне.

Посада менеджера особливо вимагає творчого підходу, коли для досягнення результатів слід знайти зовсім нові рішення та ідеї. Він особливо необхідний там, де дії обмежуються діючими системами та процесами.

Але є фактори, які обмежують або зводять нанівець творчі здібності ме­неджера.

Основними із них можуть бути:

• лінивство;

• стійкі навички у манерах та мисленні;

• надлишкова напруженість від невпевненості;

• послаблена цілеспрямованість;

• недостатні наявні можливості.

Творчі вирішення проблем вимагають наявності досвіду роботи і особли­вих навичок.

Вони розробляються у такій послідовності:

1. Вивчення проблеми.

2. Розробка ідеї (новаторської).

3. Вибір ідей, що використовуються.

4. Планування нововведення.

5. Зворотній зв'язок і аналіз.

Менеджер з творчим підходом має такі риси:

1. Цінує творчий підхід в інших людях.

2. Приймає рішення в умовах невизначеності.

3. Вірить у творчі здібності підлеглих.

4. Настирливий у виконанні завдань.

5. Може відхилятись від традицій.

6. Почуває потребу в перемінах.

7. Використовує можливості.

8. Надає перевагу новаторським рішенням.

9. Вирішує проблему систематизування.

10. Використовує метод «мозкового штурму».

Читайте також:

1. Визначення та формалізація терміну ризик.
2. Головні визначення – безпека, загроза, небезпека, надзвичайна ситуація, ризик.
3. Головні визначення – безпека, загроза, небезпека, надзвичайна ситуація, ризик.
4. Допустимий критичний та катастрофічний ризик. Крива щільності розподілу ймовірності настання випадкових втрат.
5. Екзистенціалізм належить до тих напрямів, які відповідають на це питання: світ не розумний, він абсурдний за своєю природою.
6. Ефект фінансового важеля. Фінансовий ризик.
7. Загальний аналіз ризику і проблем безпеки. Індивідуальний і груповий ризик. Концепція прийнятного ризику.
8. Модель життєдіяльності людини. Головні визначення – безпека, небезпека, надзвичайна ситуація, ризик.
9. Ризик. Види ризиків

Переглядів: 956