• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правовий статус Східної Галичини та українських північно-західнихземель у складі Польщі

І

І

І

Х

У творах живопису провідною стала тема «соціалістич­ного будівництва», а головними героями — робітники, се­ляни, діячі культури, воїни Червоної армії.

Історію світового живопису прикрасила творчість художника-монументаліста Михайла Брйчука. У 1936 р. за сфабрикованими обвинуваченнями було заарештовано М. Бойчука і кількох його учнів, а через рік усіх їх розстрі­ляли. Зазнали переслідувань десятки інших новаторів, що не змогли пристосуватися до системи адміністративно-директивного керівництва мистецтвом або стали жертвами наклепів.

Музика

Значний творчий внесок у розвиток музичної культури зробили в ті роки композитори Л. Ревуцький, Б. Лятошин-ський, В. Вериківський, В. Косенко, К. Данькевич, П. Ко-зинський та інші. Велике значення для розвитку музичного мистецтва, підготовки висококваліфікованих мистецьких кадрів мало відкриття у 30-х роках Київської, Харківської та Одеської консерваторій.

30-ті роки виявилися особливо трагічними для україн­ського кобзарства й лірництва.

Кобзарі й лірники співали про жахливу долю народу, про голод в Україні, насилля і жорстокість. Вони продовжували нагадувати своїм землякам про втрачену волю, про героїзм і романтику минулих козацьких часів. Прославляти більшо­вицькі порядки в Україні вони не хотіли.

У грудні 1934 р. до Харкова на прикінцевий етап Респу­бліканської олімпіади міста і села прибуло близько 300 коб­зарів і лірників, усіх їх заарештували і розстріляли.

Сотні талановитих професіоналів гри на бандурі було ре­пресовано.

У 1937—1938 pp. за сфабрикованими обвинуваченнями розстріляли композитора К. Богусловського та багатьох ін ших діячів музичного і пісенного мистецтва.

Театр

Значне місце в розвитку української культури продо вжувало посідати театральне мистецтво. В українських теа трах творили П. Саксаганський, М. Садовський, Н. Ужвій О. Сердюк, А. Бучма, О. Борисоглібська, Ю. Шумський В. Добровольський.

Наприкінці 30-х років в Україні працювало понад 80 те­атрів.

В історію українського театру золотими літерами вписа­но ім'я Леся Курбаса - реформатора українського театраль­ного мистецтва, обдарованого режисера і талановитого ор­ганізатора, який разом зі своїм творчим колективом пока­зував глядачам правду життя.

Його звинуватили в націоналізмі, звільнили з роботи у створеному ним 1922 р. театрі «Березіль», а потім після аре­шту у 1933 р. відправили до таборів, де він і загинув. Разом із ним репресували чимало акторів його театру, а сам театр закрили.

Репресовано таких артистів театру і кіно, як Ф. Лопатин-ського, М. Надемського, С. Шагайла та багатьох інших.

Кіномистецтво

За складних умов боротьби з матеріальними труднощами розвивалося кіномистецтво України. З появою звукового кіно на початку 30-х років кіномистецтво вступило у новий, вищий етап свого розвитку.

Першими звуковими фільмами в Україні були: докумен­тальний — «Симфонія Донбасу» Д. Вертова і художній — «Фронт» Соловйова.

Новими творами збагачували вітчизняне кіномистецтво О. Довженко, І. Кавалерідзе, L Савченко. Фільми Олексан­дра Довженка («Арсенал», «Земля», «Щорс») увійшли до скарбниці світового кіномистецтва.

За період з 1929 р. по 1937 р. в Україні було знято близько ] 80 фільмів різних жанрів.

«Розстріляне відродження»

Розстріляне відродження — умовна назва літературно-мистецької генерації 20—30-х років, репресованої більшо­вицьким режимом та їх ідеологічним закріпаченням, вна­слідок чого було завдано значних збитків духовному життю українського народу.

Погроми 30-х років у культурі завдали великих втрат ду­ховному життю всього українського суспільства.

1. Спочатку заборонено літературні товариства.

2. Під невблаганним пресом опинилися науковці, пись­менники, діячі культури.

3. Жорстоко переслідувалися діячі національної культури.

4. Велася боротьба проти націоналістичних ухилів.
Жертви репресій.

1933р. Заарештовано талановитого поета, прозаїка і дра­матурга М. Ялового. М. Хвильовий заподіяв собі смерть. Репресовано О. Слісаренка, О. Досвітнього, Остапа Вишню (засуджено до 10 років концтаборів) тощо.

1934р. Розстріляно Г. Косинку, Д. Фальківського, К. Бу­рового. .

1935р. Жертвами репресій стали М. Зеров, М. Куліш, Є. Плужник, В. Поліщук.

1937р. Розстріляли М. Семенка, І. Микитенка і багатьох інших талановитих майстрів слова.

Із 193 членів і кандидатів у члени Спілки письменників України було репресовано 97. Жертвами сталінських репре­сій стали 500 письменників України. Серед них:

прозаїк і драматург М. Яловий, поет М. Хвильовий, пись­менники Г. Косинка, Д. Фальківський, М. Зеров, М. Се-менко, режисер Лесь Курбас. -

Політика держави щодо церкви та її наслідки. Ліквідація УАПЦ

Продовжувалося гоніння на Українську автокефальну православну церкву, яку було ліквідовано у 1930 р.

|.

. У 30-х роках проводилося масове знищення культовії споруд, зруйновано сотні пам'яток церковної архітектури. Взято курс на формування атеїстичного світогляду. Унаслідок таких дій у суспільстві назрівали моральні де формації, бездуховність.

Олександр Шумський

(1890-1946)

Народився 2 грудня 1890 р. в с Рудня — Борова Жито­мирського повіту Волинської губернії (тепер Нова Бурова Житомирської області) в сім'ї наймита. У 1906 р. закінчив двокласну сільську школу й почав працювати на лісопиль­них заводах, а відтак - помічником землеміра. З 1908 р. брав участь у діяльності робітничого гуртка. У 1915р. склав екстерном іспити на атестат зрілості і вступив до ветеринар­ного інституту. Того самого року його призвали до армії, а під час Лютневої революції 1917 р. в Росії обрали делегатом корпусного, армійського і фронтового з'їздів солдатських комітетів.

Наприкінці листопада 1917 р. він входив до складу ЦК УПСР і став одним із лідерів лівої течії цієї партії. О. Шум­ський рішуче виступив проти Гетьманату П. Скоропадського, розцінивши його владу як диктатуру поміщиків, капіталістів і генералів, та закликав до рішучої відсічі цій диктатурі.

Ліві есери дедалі більше зближувалися з комуністами.

На початку 1919 р. О. Шумський працював у колегії наркомату освіти України, а під час • наступу Денікіна брав участь у підпільній боротьбі проти білогвардійців, виступив за воєнно-політичний та економічний союз радянських республік.

О. Шумський став членом комуністичної партії більшо­виків України, невдовзі його обрали до ЦК КП(б)У, зго­дом до політбюро та оргбюро. Він очолив відділ ЦК з ро­боти на селі, а піт час нападу на країну військ буржуазно-

поміщицької Польщі клопотався мобілізацією людських і господарських ресурсів на потреби війни.

Наприкінці 1920 р. О. Шумський очолив Київський гу­бернський революційний комітет, входив до складу радян­ської делегації на паризьких переговорах про мирний дого­вір із Польщею.

Із квітня 1921 р. він — повноважний представник Украї­ни в Польщі, з лютого 1923 р. по травень 1924 р. — уповно­важений ЦК Всеробітземлісу в Україні, згодом — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу ЦК КП(б)У, а з ве­ресня 1924 р. — народний комісар освіти України.

О. Шумський багато робив для українізації народної освіти.

У квітні 1925 р. генеральним секретарем ЦК КП(б)У став Л. Каганович. Невдоволений методами його роботи, О. Шумський порушив перед Й. Сталіним питання про за­міну Л. Кагановича. Цього Л. Каганович йому не забув.

На лютнево-березневому пленумі ЦК КП(б)У у 1927 р. йшлося про «націоналістичний ухил» О. Шумського, об­стоювання ним форсованих темпів українізації та підтрим­ку «націоналістичних гасел» М. Хвильового.

О. Шумського було звільнено з посади наркома освіти. Він був змушений покинути Україну. У 1927 - 1933 pp. пра­цював у Ленінграді ректором Ленінградського інституту на­родного господарства, політехнічного інституту, головою ЦК профспілки працівників освіти та на інших посадах.

13 травня 1933 р. О. Шумського заарештували й засудили до 10-річного ув'язнення за участь в Українській військовій організаціїх та за «контрреволюційну діяльність».

Його протести і звернення в різні інстанції, зокрема до Й. Сталіна, залишалися без відповіді. Після років перебу­вання у тюрмах відбував заслання у Красноярську.

18 вересня 1946 р. О. Шумського підступно знищили агенти державної безпеки.

Микола Скрипник

(1872-1933)

Народився 25 січня 1872 р. в с Яснувата Катеринослав­ської губернії (тепер місто Донецької області) в сім'ї заліз­ничного службовця.

Навчався у Барвінківській двокласній сільській школі, а потім — в Ізюмському реальному училищі, з якого був ви­гнаний за революційну діяльність. Склав екстерном іспити за програмою реального училища і вступив до Петербурзь­кого технологічного інституту. В РСДРП - з 1897 р. За 20 дореволюційних років він 15 разів зазнавав арештів, 7 разів перебував на засланні, 6 разів утікав із неволі.

М. Скрипник брав активну участь у першій російській революції, а після революції влаштовував нелегальні сходи­ни і збори, засідання партійних комітетів, народні Мітинги, демонстрації, вів повсякденну агітаційно-пропагандистську та організаційну роботу.

Проводив значну роботу і після Лютневої революції 1917 p.: обирався делегатом на конференцію рад робітни­чих і солдатських депутатів у Москві, згодом до центральної ради фабрично-заводських комітетів Петрограда.

Під час Жовтневого перевороту входив до складу військово-революційного комітету.

Після Жовтневого перевороту був одним із організаторів КП(б)У.

Від липня 1921 p. M. Скрипник■— нарком внутрішніх справ УСРР, у 1922 - 1927 pp. - нарком юстиції та генераль­ний прокурор УСРР.

З 1927 по 1933 pp. M. Скрипник - нарком освіти УСРР. За короткий час він домігся значних успіхів в українізації народної освіти.

Завдяки зусиллям М. Скрипника станом на 1929 р. понад 80% загальноосвітніх шкіл і 30% вищих навчальних закладів республіки стали україномовними, а 97% українських дітей навчалися рідною мовою. 6 вересня 1928 р. нарком освіти М. Скрипник затвердив новий Український правопис.

Він був одним із тих небагатьох державних дічів, які на­магалися зберегти хоча б основні риси української держав­ності, чинив опір денаціоналізації культури й мистецтва, а також формуванню в Україні тоталітарного сталінського режиму.

23 лютого 1933 р. М. Скрипника, звинуваченого в наці­оналізмі, було звільнено з посади наркома освіти й призна­чено головою держплану та заступником голови Раднарко-му УСРР.

Почалася кампанія цькування М. Скрипника. Його об­говорювали на чотирьох засіданнях політбюро ЦК КП(б)У. після чого вивели з його складу.

Не витримавши несправедливих звинувачень, М. Скрип­ник заподіяв собі смерть.

Тема. Західноукраїнські землі в 1921-1939 pp.

Західноукраїнські землі у складі Польщі

14березня 1923р. Рада послів великих держав (Великої Бри­танії, Франції, Італії та Японії) прийняла рішення про визнання суверенітету Польщі над Східною Галичиною. У складі Польщі перебували такі українські землі: Східна Галичина, Західна. Волинь, Полісся, Холмшина, Підляшшя, Лемківшина. Східна Галичина з Лемківщиною до 1918 р. була під владою Австро-Угорщини. .

Утворено три воєводства: Львівське, Тернопільське, Ста-' ніславське.

Західна Волинь, Полісся, Холмщина з Підляшшям до Пер­шої світової війни були під владою Російської імперії, а піс­ля радянсько-польської війни 1920 р. перейшли під владу Польщі.

Польські землі було поділено.

і. Корінні польські землі, які мали привілейоване становище.

2. Окраїнні землі - переважно українські і білоруські землі,
які використовували як ринки збуту дешевої сировини та
робочої сили й надавалися польським осадникам — колоніс­
там, яким виділялися кращі землі, фінансову допомогу. До
колонізаційного фонду Східної Галичини, Волині і Полісся
передано 445 тис. гектарів землі.

До 1939 р. у сільській місцевості оселилося близько 200 тис. поляків, у містах — близько 100 тис.

3. Польський уряд проводив політику інкорпорації, яка пе­редбачала створення од нонаціональної держави примусовим асимілюванням національних меншин (зокрема українців).

4. Українці Східної Галичини з Лемкївщиною (понад 3 млн) належали до греко-католицької церкви, а українці, які засе­ляли землі Західної Волині, Полісся, Холм шин и з Підляш­шям, сповідували православ'я.

5. Поширено доктрину польського «прометеїзму», висуну­ту з приходом Ю. Пілсудського до влади, яка означала, що історична місія Польщі — допомогги звільненню східно­українських і східнобілоруських земель від влади Москви та об'єднати їх з Польщею на федеративних засадах.

Тому передбачалося замінити курс з національної асимі­ляції курсом на державну асиміляцію, тобто зробити україн­ців свідомими патріотами Польщі.

Промисловість

1". Польський уряд переділив країну на дві території - Поль­щу «А» (корінні польські землі, уряд сприяв розвитку про­мисловості) і Польщу «Б» (західноукраїнські землі, уряд стримував розвиток промисловості).

2. У Польщі «Б» вводилися високі залізничні тарифи, щоб обмежувати зв'язки західноукраїнських земель із ринками Польщі «А».

3. 85% підприємств Східної Галичини були дрібними (пра­цювало менше 20 душ).

4. Тут розвивалися ті галузі, які забезпечували високі при­бутки без значних капіталовкладень, а саме:

нафтодобувна, .'.'-.

деревообробна,

харчова.

промисловість із перероблення сировини.

5. Значною мірою збереглися ремесла, що свідчило про еко­
номічну відсталість.

6. Спостерігалося засилля іноземного капіталу — фран­
цузького та англійського, який разом з польським по-
хижаиькому експлуатував багатства краю.

Сільське господарство

1. Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння у Східній Галичині становило 43,9% загальних площ.

2. Було багато безземельних і малоземельних селян.

3. У липні 1919 р. польський сейм схвалив Основи земель­ної реформи.

4. Польська влада видала таємний указ, яким заборонялося продавати українським селянам більше 5% поміщицьких земель, що за умовами аграрної реформи підлягали викупу.

5. Половина орної землі після аграрної реформи залишала­ся за поміщиками, державою та церквою.

6. Змушені господарювати на невеличких клаптиках землі, селяни не м,огли використовувати машини і передову агро­техніку. ';...-

7. Держава обкладала селянські господарства непосильни­ми податками.

Українська кооперація

Формою самоорганізації українців стали численні коо­перативні об'єднання: Спілка українських купців і промис­ловців, Українське технічне товариство тошо.

Сформувалася розгалужена система кооперативів, шоб створити противаги іноземному економічному впливові. Напередодні Другої світової війни у Східній Галичині було 4 тис. кооперативів, які об'єднували 700 тис. членів.

Польські власті штучно стримували розвиток української кооперації, надаючи пільги кооперації польській, обмежу¹ ючи діяльність українських другорядними господарськими сферами.

Економічне становище населення

1 .Колоніальний характер економіки.

2. Панівне становище іноземного капіталу.

3. Переважання аграрного сектора.

4. Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства.

5. Промисловість розвивалася слабко, національної буржу­азії майже не було, робітничий клас був нечисленним.

Читайте також:

1. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
2. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
3. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.
4. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
5. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
6. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
7. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
8. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
9. Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
10. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
11. Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян
12. Адміністративно-правовий статус торговельного підприємства

Переглядів: 1704