Угорське панування

25 грудня 1918 р. був опублікований законодавчий акт, згідно якому з комітатів Мараморош, Угоча, Берег і Унг, заселених русинами, утворювалась автономія - Руська Країна. У законі підкреслювалося: «Руській Нації, що живе в рамках Угорщини належить повне право самоврядування в ділянках внутрішньої адміністрації, законодавства, публічного шкільництва й навчання, її народної культури, практикування і навчання релігії та вживання мови, і то так законодавча влада, як і виконавча».

Цей закон був реалізований лише частково. Зокрема, 5 лютого 1919 р. був затверджений тимчасовий орган управління Руською Країною – Урядова рада з 42 представників чотирьох комітатів, а 4 березня проведені вибори до Народного сойму («Руського собору») – обрано 36 депутатів. 12 березня вони висунули вимогу: протягом 8 днів установити кордони автономної одиниці – Руської Країни – і передати їм владу. Уряд Угорщини не виконав цю вимогу.

У політичних подіях краю кінця 1918 – початку 1919 р. важливе місце посідає Гуцульська республіка, проголошена 8 січня 1919 р. в с. Ясіня. Влада її поширювалася на східні регіони Закарпаття. Серед населення цього гірського регіону, яке мало значно ширші зв’язки з Галичиною, ніж, приміром, з низинними районами Закарпаття, панували найрадикальніші настрої. Ще на початку листопада 1918 р. на загальних зборах була створена одна з наймасовіших рад – Гуцульська Народна Рада із центром у с. Ясіня.

Як вищий законодавчий орган, Ясінська Рада організовувала всі структури управління в селищі. Було обрано виконавчий орган – Головну управу в складі 12 осіб, що складалася з декількох комісій для керівництва окремими галузями діяльності, проведено підготовчу роботу для здійснення аграрної реформи, налагодженню контролю над виробництвом і т. д. Цікаво, що вже на першому засіданні Гуцульська Народна Рада обрала делегацію для поїздки до Станіслава і встановлення зв’язків зі Західно-Українською Народною Республікою та переговорів про приєднання східних районів Закарпаття до ЗУНР.

Угорська влада була занепокоєна активної діяльністю Ясінської Народної Ради і наприкінці грудня 1918 р. направила до Ясіня війська для «наведення порядку». Почалися розправи над мирними жителями, Рада була розпущена. У відповідь на репресивні дії угорських властей населення озброювалося й у різдвяну ніч 1919 р. повстало. На допомогу повстанцям із Коломиї прибуло кілька сот січових стрільців.

2.3. Підкарпатська Русь у складі Чехословаччини

Після розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 деякі русинські політики на зустрічі в Старій Любовні, а пізніше в Прешові прийняли постанову про відділення від Угорщини, але питання про приєднання до будь-якій державі не було вирішене. Збори русинських емігрантів в американському Скрентоні на чолі з юристом Григорій Жаткович проголосувало за приєднання до Чехословаччини. Опитування відбулося шляхом проведення плебісциту всіх американських русинів. Опитування пройшло в грудні, і голоси на ньому розділилися наступним чином:

67% проголосувало за входження краю до Чехословаччини,

28% за приєднання до України,

2% за повну незалежність,

по 1% за приєднання до Галичини, Угорщини або Росії.

Проте думка американських русинів не було відразу ж прийнята в Карпатській Русі. Народні збори в Ужгороді виразилося за приєднання до Угорщини з вимогою автономії, народні збори в Хусті зажадало приєднання до України, а "Рада галицьких і угорських русинів" на чолі з Антоном Бескидом в Прешові підтримала рішення приєднатися до Чехословаччини.

23 квітня 1919 року було підготовлено прохання про входження для президента ЧСР ТомашаМасарика, а 8 травня в Ужгороді після наради зборами було прийнято рішення про приєднання до Чехословаччини. Після цього Масарик послав своїх представників в Карпатську Русь, які після повернення склали рапорт про крайню відсталості території. Після дискусій було вирішено відмовити Карпатської Русі увійти до складу Чехословаччини. Тим не менш, союзники практично змусили Чехословаччину на переговорах в Сен-Жермені прийняти Карпатську Русь до свого складу, побоюючись, що вона стане частиною Угорщини. Таким чином 10 вересня 1919 Карпатська Русь увійшла до складу Чехословаччини на правах автономії. Остаточно статус території був підтверджений Тріанонським договором 1920 року. 29 лютого 1920 був затверджений герб Підкарпатської Русі - ведмідь і прапор - синьо-жовте полотнище. 26 квітня був встановлений пост земського губернатора.

Ним став Григорій Жаткович. На знак протесту проти того, що обіцяна автономія так і не була надана, Жаткович в 1921 році пішов зі свого поста і повернувся до Америки. Після нього на чолі території були:

· Петро Еренфельд (1921-1923),

· Антон Бескид (1923-1933),

· Антонін Розсипал (1933-1935),

· Костянтин Грабар (1935-1938).

З 1923 Підкарпатська Русь мала 9 депутатів в чехословацькому парламенті.

Політична ситуація в Карпатській Русі була складна. Політичні сили ділились на три табори:

ü українофіли на чолі з Августином Волошиним бажали автономії в рамках ЧСР;

ü русофіли, представлені Автономно-землеробським союзом Андрія Бродія і Російською національно-автономною партією уніатського священика Фенцика, яка орієнтувалася на італійських фашистів, підтримували автономію в складі ЧСР чи Угорщини;

ü Об'єднана Угорська партія (близько 10% голосів) вимагала входження до складу Угорщини, комуністи (до 25% голосів) хотіли приєднання до радянської України.

Так на виборах 1935 року 63% голосів отримали прихильники повної автономії, приєднання до Угорщини або України і лише 25% прихильники Чехословаччини. Проти автономії виступали всі чеські партії Карпатської Русі. У вересні 1938 року під вимогу населення Закарпаття було змінено офіційну назву землі в складі Чехословаччини на чеськ.

2.4. Автономія і короткочасна незалежність

Автономію в рамках ЧСР Карпатська Русь отримала лише 11 жовтня 1938. Велику роль в отриманні автономії зіграв Олексій Геровський, за рахунок свого великого авторитету серед русинів зумів домогтися об'єднання практично всіх найвпливовіших політичних сил краю в єдиний "Російський блок". Геровським, Бродієм і Бачинським був розроблений меморандум про надання Карпатської Русі автономії, який був поданий прем'єр-міністру Мілану Годжа 13 вересня 1938. Боротьба за пост глави уряду йшла між Бродієм і Фенциком, які приїхали 7 жовтня в Прагу на переговори про затвердження автономії. Як згадував у своїх спогадах міністр сільського господарства ЛадиславФаерабенд, який був присутній на переговорах, "було огидно бачити їх недостойну боротьбу один з одним на засіданні".

У підсумку, перший уряд очолив Андрій Бродій. 19 жовтня 1938 року на засіданні уряду було піднято питання про входження в Угорщину, а 24 жовтня 1938 Бродій був заарештований розвідкою Чехословаччини, яка звинуватила його у співпраці з угорською розвідкою.

26 жовтня 1938 уряд очолив Августин Волошин, і Підкарпатська Русь отримала нову назву - Карпатська Україна. В цей же час почалися терористичні акти угорських диверсантів з організації "Сабадчапаток", які підірвали порядок у Берегово. 2 листопада 1938 відбувся Віденський арбітраж, за яким Східна Словаччина і Карпатська Україна повинні були увійти до складу Угорщини. Вже 20 листопада в південну частину автономії вторглася угорська армія. 26 жовтня 1938 почалися провокаційні атаки регулярної польської армії, яка в цих справах була союзником Угорщини та противником Чехословаччини. Поляки підривали мости, нападали на частини чехословацької армії. В цих умовах на основі Української національної оборони була сформована армія Карпатської України - Карпатська Січ (командувач Дмитро Климпуш).

У цих умовах 12 лютого 1939 року відбулися безальтернативні вибори до Карпатоукраїнського сейму, на яких була представлена лише одна партія - Партія Українського єдності, а 15 березня 1939 Карпатська Україна проголосила незалежність.

Згідно з прийнятим Сеймом Конституційним законом, Карпатська Україна проголошувалася республікою. Очолювати її повинен був президент, що обирається парламентом - Сеймом Карпатської України. Державним прапором оголошувався синьо-жовтий, гімном - "Ще не вмерла Україна ...", гербом - існуючий крайовий герб і тризуб князя Володимира. Президентом був обраний Августин Волошин. Уряд Волошина зробив кроки по перетворення "Карпатської України" в державу правототалітарного типу, за образом сусідньої Словаччини. Серед іншого, був створений концентраційний табір "Думен", куди відправляли противників режиму - без спеціального над ними суду. На територію "Карпатської України" масово прибували з сусідньої Галичини прихильники та члени Організації українських націоналістів (ОУН). Волошин одразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною.

Проте Гітлер, не бажав сваритися з прем’єр-міністром Угорщини і проігнорував телеграму. Вранці наступного дня німецький консул в Хусті порадив русинам "не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у даній ситуації не може, на жаль, прийняти Карпатську Україну під протекторат".

Уже через три дні Угорщина окупувала Закарпаття - 21 березня чехословацькі чиновники і останні чехословацькі частини залишили територію Закарпаття і були роззброєні в Гуменному, Саноку і Тячеві. Карпатська Січ, що налічувала на той час близько 2 тисяч солдатів, чинила шалений опір, але була розбита і відступила в Румунію і Словаччину. Прем'єр-міністр Угорщини Телекі на засіданні парламенту оголошує, що угорська армія відновить порядок і повідомляє, що: "Народу Карпатської України буде надана автономія".

2.5. Післявоєнний період

Після звільнення території радянською армією в 1944, сюди знову повернулася чехословацька влада. Президент Бенеш заборонив на території функціонування німецьких, угорських та русофільських партій.

26 листопада 1944 збори в Мукачево висловилося за приєднання до УРСР. 4 квітня 1946 відбувся останній обмін територією з ЧСР, і Закарпатська Україна стала Закарпатською областю УРСР (тепер - України).

Цей історичний акт став, як тоді говорили, «завершенням об’єднання всіх українських земель». Хоча при цьому Москва і Київ залишили без уваги прохання словацьких (пряшівських) та румунських (марамороських) русинів з’єднатися зі своїми етнічними братами. Разом із Закарпаттям СРСР отримав надзвичайно вигідний військово-політичний і геостратегічний плацдарм у Центральній Європі.

3. Національні меншини Закарпаття: цифри і факти

У Закарпатській області проживають представники понад 100 національностей. Згідно перепису населення 2001 року тут налічується 1010,1 тис. українців (80,5 відсотка), у тому числі 10,1 тис. русинів, 151,5 тис. угорців (12,1 відсотка), 32,1 тис. румун (2,6 відсотка), 31,0 тис. росіян (2,5 відсотка), 14,0 тис. ромів (1,1 відсотка), 5,6 тис. словаків (0,5 відсотка), 3,5 тис. німців (0,3 відсотка), а також 1540 білорусів, 565 євреїв, 518 поляків, 490 вірмен та інші.

З огляду на це, одним із пріоритетних завдань місцевих органів влади є подальше зміцнення історично-традиційної атмосфери міжетнічної злагоди, толерантності співжиття та високого рівня взаєморозуміння між представниками різних національних груп, конкретне вирішення їхніх запитів щодо збереження своєї національної ідентичності.

3.1. Освіта і виховання

Для задоволення потреб національних меншин створена мережа освітніх і культурно-мистецьких закладів, яка приведена у відповідність до національного складу населення і постійно вдосконалюється. Вона повною мірою відповідає як чинному законодавству України, так і міжнародним нормам.

В області крім україномовних функціонують 118 загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин, в тому числі 66 з угорською, 12 - румунською, 2 - російською, 1 - українсько-словацькою, 31 - з українською та угорською, 4 - російською та українською, 2 - українською, румунською, російською. Крім цього, діють 5 ліцеїв з угорською мовою навчання приватної форми власності.

Для нечисельних меншин відкрито недільні школи з ромською, єврейською, польською та русинською мовами навчання.

Мережа навчальних закладів постійно удосконалюється та розбудовується.

У 90 дошкільних закладах виховання ведеться мовами національних меншин, в тому числі у 70 - угорською, у 1 - російською, 2 - румунською у 17 - кількома мовами.

Підготовка відповідних кадрів здійснюється на філологічному факультеті Ужгородського національного університету, де функціонують угорське, російське, німецьке, словацьке та румунське відділення.

У 2005 році на історичному факультеті УжНУ відкрито кафедру історії Угорщини та європейської інтеграції, а з вересня 2008 року на базі УжНУ функціонує гуманітарно-природничий факультет з угорською мовою викладання фахових дисциплін.

Групи з угорською мовою викладання є також в Мукачівському державному університеті, Ужгородському училищі культури, Берегівському медучилищі, відокремленому структурному підрозділі Національного аграрного університету "Мукачівський аграрний коледж".

В обласному управлінні освіти та науки, у міських і районних відділах, де функціонують школи з мовою національних меншин, працюють фахівці зі знанням відповідної мови. В області також діє Центр координації діяльності навчальних закладів національних меншин.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Референдум 1991 року	\|	Референдум 1991 року

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.