• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Панування кочівників

Поява заліза в житті людської спільноти в Україні в ХІ-ІХ ст. до н.е. започаткувала одну із найбільших її перемог у боротьбі за своє існування.

Залізу судилося відіграти величезну роль у суспільному процесі. Вчені встановили, що залізо метеоритного походження жителі Єгипту та Месопотамії використовували в III-II тис. дон. е. Перші знахідки залізних речей в Україні відносяться до X - IX ст. до н.е. Гострота та міцність залізних знарядь праці та зброї кардинально вплинули на суспільний розвиток:

- завдяки появі заліза завершився розклад первіснообщинного ладу, активізувався процес класоутворення;

- стали помітні значні міграційні процеси населення. При допомозі заліза групи людей легко пристосовувалися до нових соціально-економічних та екологічних обставин;

- прискорився процес виникнення майнової нерівності людей та утвердження приватної власності;

- відбулося витіснення територіальною людською спільнотою родової;

- господарською одиницею стала сім'я;

- утворилися воєнно-політичні союзи, структурувалася військова еліта;

почалося зародження державності.

З відкриттям і поширенням заліза в історії стародавнього населення України співпала епоха панування кочових племен на її території. Кочове залюднення Північного Причорномор'я розпочали кіммерійці, назву яких донесли до нас писемні джерела, зокрема "Одіссея'" Гомера. Етнічність кіммерійців остаточно не з'ясована. Можливо належали до однієї з груп іраномовного населення

Характерними рисами кіммерійських племен були:

- заняття кочовим скотарством, яке було надзвичайно ефективним;

- наявність боєздатної кінноти, при допомозі якої робили походи аж у Передню Азію;

- кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також: металообробку;

- ці племена переживали перехід від військової демократії до станово-класового суспільства на базі рабовласницького способу виробництва. Проте утворити повноцінну державу їм так і не вдалося.

Кіммерійці проживали між Дністром й Доном, на Кримському і Таманському півостровах. Військово-політичне об'єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н.е. і розпалося під тиском скіфських племен. Вчені вважають що частина кіммерійців розпорошилася в Північному Причорномор'ї, певна їх кількість мігрувала до Близького сходу, або ж була асимільована скіфами.

У середині VII ст. до н.е. у південноукраїнських степах з'явилися іраномовні племена скіфів. Скіфи підкоряли собі також і лісостепову частину українських земель.

Через їх територію протікали річки Борисфен (Дніпро), Гіпаніс (Південний Буг), Тирас (Дністро), Танаїс (Дон) та ін річки.

Давньогрецький історик Геродот у праці 'Історія" змалював картину розселення скіфів та їх сусідів. Зокрема, у пониззі Південного Бугу жили калліпіди — "прекраснокінні", вище їх — ялазони, між Дніпром і Дністром — скіфи-орачі. Степовими просторами володіли скіфи-кочівняки і царські скіфи. Геродот вважає, що північніше скіфів жили — неври, меланхлени, андрофаги, гелони, будани та ін. До нас дійшли скіфські кургани, величезні городища лісостепових племен, розкопки яких дяють уяву про заняття названих вище етносів, їх культуру та побут.

Скіфська держава вела паразитарно-експлуататорський спосіб життя:

- вважала за потрібне збирати високі податки з навколишніх землеробів, особливо жителів лісостепової зони. Це приводило до їх занепаду та зубожіння;

- робити постійні напади на своїх сусідів та чинити їх пограбування. Зокрема, агресивними були походи скіфів на задунайські землі, їх військові зустрічі з персидський царем Дарієм, який одержав від них нищівну поразку. Історики вважають, що скіфське військо було одним із найси-льніших. Цьому сприяла пристосована для війни структура суспільства та жорстокі варварські традиції;

- скіфи створили високу матеріальну культуру. Вони увібрали у себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Кавказу, Греції, Риму; вплинули на економіку, суспільний устрій, матеріальну культуру, ідеологію населення лісостепової України;

- скіфи поділялися на три царства — басілеї, якими правив головний цар — батько та два його сини, а також: на три стани: общинників, воїнів, жерців.

Тим часом скіфи виснажили господарські ресурси своїх північних сусідів. Одночасно, з кінця III ст. до н.е. зазнали натиску сар-матів й стали відходити на південь — в Нижнє Подніпров'я та Степовий Крим, де заснували так звану Малу Скіфію.

Під ударами сарматів, захисників причорноморських грецьких та римських міст, а також місцевого населення в кінці III ст. до н.е. скіфське державне утворення - Мала Скіфія припинила своє існування.

Закриваючи сторінку про скіфів, варто нагадати про існування в їх середовищі жорстоких законів та правил.

У III ст. до н.е. у Північне Причорномор'я зі сходу почали проникати іраномовні сарматські племена. Сармати активно діяли на історичний арені близько 600 років, залишаючи свої сліди в Казахстані, Приураллі, Поволжі, Подонні, Калмикії, Північному Кавказі, Степовій Україні, Криму, Румунії та Угорщині.

Слово сармат означає "підперезаний мечем". Ймовірно вони також іракомовного походження. Поділялися на три групи: язиги, алани та роксолани. Особливою войовничістю виділялися алани. їх походи на Індію, Малу Азію, Крим, Закавказзя відзначилися широкомасштабністю і агресивністю.

Сарматські традиції були цікаві та оригінальні:

- в їх середовищі були залишки колишнього матріархату. Часто їхніми керівниками були жінки - цариці (Томирис, Амагу та ін). Жінки цього народу відзначались войовничим характером, їздили верхи, володіли зброєю, з чоловіками ходили в походи;

- сарматська культура була близька до скіфської;

- їхнє військо славилося клиноподібною кіннотою і було не-перевершеним. Кіннота сармат істотно вплинула на формування європейських рицарських загонів .

У 372 р. Сармати були розбиті гуннами, розсіялися у Західній Європі, на Кавказі та у Хазарському каганаті.

Античні міста-держави в Північному Причорномор^гі

Велика грецька колонізація Північного Причорномор'я припадає на VIII - кінець VI ст. до н.е. вчені висловлюють думку про те, що "колонізація" не зовсім вдалий термін, оскільки він не точно відображає природу тогочасного переселення греків у Північне Причорномор'я Воно проходило в умовах грецького демографічного вибуху, острівного малоземелля та пошуків нових необжитих територій. Шукачі нових земель дотримувались цивілізованих форм заселення необжитих земель, — і як органічна частина античної цивілізації сповідали на нових місцях античну культуру, економічну активність, досвід суспільно-політичного життя, та власного побуту.

Осівши на нових землях, греки щедро ділилися з місцевим населенням своїм життєвим досвідом і це не могло не позначитися на житті та діяльності тих, з ким вони спілкувалися. Причорноморське населення відчувало цей вплив впродовж цілого тисячоліття, що знайшло свій вияв у прискореному розвитку його соціально-економічного та культурного життя.

До Північного Причорномор'я прибували вихідці з Мілета, Ефеса, Колофона, Теоса та інших міст. У другій половині VІІ ст. тут було засновано Борисфеніду, Ольвію, Тіру, Пантікапей, Херсонес. Феодосію, Фанагорію та інші міста. Як зазначав Платон, греки обсіли Чорне море «неначе жаби ставок» .

Греки привезли з собою полісну модель суспільного устрою. Вона поєднувала життя міста і навколишніх земель і робила міста-держави самодостатніми, життєздатними. Грецькі міста-держави були рабовласницькими республіками, мали законодавчу і виконавчу владу. Громадяни полісів мали широкі права (за винятком рабів, жінок та іноземців). Одночасно з республіканським ладом виникає і монархічна форма правління — Боспорське царство (на Керченському та Таманському півостровах) - 480 р. до н.е.

Протягом тисячолітнього існування Причорноморських міст - держав виділяється два періоди в їх історії – грецький (друга половина VІІ - середина І ст. до н.е.) та римський (І ст. н.е. - середина IV ст. н.е.).

Характерними рисами грецького період були:

- виникнення міст-держав та Боспорського царства;

- тісні зв'язки з материковою Грецією;

- переважання елліністичних традиції та культури;

- активна урбанізація.

Римський період відзначався:

- прогресуючою втратою полісами політичної незалежності;

- нестабільністю внутрішнього та зовнішнього розвитку,

- переорієнтацією держав Північного Причорномор’я на Римську імперію.

При роздумах над сторінками історії причорноморським античних міст звертаєш увагу на розвиток їх побуту, культури, освіти та науки, мистецтва, філософського світобачення. Зокрема, забудова міст враховувала одночасне підведення водопостачання, спорудження каналізаційних систем, створення приміщень для театральних вистав, спортивних занять та здійснення релігійних обрядів. Для населення античних міст були притаманні писемність, початкова освіта (читання, письмо, лічба), вивчення риторики, оволодіння музикою. В особливій пошані були історія та філософія, фізкультура та фізичні змагання Всі ці переваги не могли не впливати на розвиток культури місцевого населення.

Отже, тисячолітня історія античної цивілізації у Північному Причорномор'ї позначилася перенесенням полісної системи управління на місцеві народи, прогресом в технології землеробства, ремесла та товарно-грошевих відносин, поширенням досвіду та здобутків високо розвинутої на ті часи античної культури

5. Ранні слов’яни. Анти. Аварська навала Порушена проблема складна і неоднозначна. Трактувати її важко, оскільки джерел з історії східних слов'ян до нас дійшло мало, а гіпотез, домислів та різнобічних наукових висновків історичною наукою зроблено чимало.

Відомо, що слов'яни - одна із найчисленніших груп давньо-європейського населення. Вчені і досі вважають, що час її виділення з індоєвропейської спільності ще недостатньо з'ясовано, хоча цьому питанню присвячена велика література, оскільки слов'яни дещо пізніше взяли участь у тих історичних подіях, які висвітлені у письмових джерелах.

Досліджуючи історію східних слов'ян, у пошуках прабатьківщини слов'ян вчені розділилися на 4 групи:

1. До першої з них належать автори, які дотримуються "дунайської концепції", її суть полягає в тому, що розгалуження слов'ян пішло з Дунаю. Започаткував таку концепцію літописець Нестор., це припущення знайшло свій розвиток у працях П.Шафарика, С.Соловйова, М.Погодіна, В.Ключевського, О.Трубачова, І.Ляпушкіна та ін.

2. До другої групи належать автори так званої "вісло-одерської теорії". В ній стверджується, що розселення слов'ян почалося з польських земель. У працях Ю.Костишевського, М.Рудницького, Т.Лер-Сплавинського, В.Сєдова та І.Русанова обґрунтовується зв'язок ранньо-середньовічної празької культури з пам'ятками поморських та пшеворських старожитностей.

3. Найчисленніша група дослідників вважає пращурами слов'ян стародавніх жителів "між Віслою і Дніпром". У працях Л.Нідерле, Н.Шахматова, В.Петрова, Ф.Філіна стверджується, що прадавні слов'яни жили в північному лісовому або лісостеповому регіоні.

4. Четверта версія стверджує, що пращури слов'ян були у постійному русі. Так у ІІІ-ІІ тис. до н.е. вони, входячи до складу германо-балто-слов'янської групи, міняли місце проживання у межиріччі Одри та Дніпра. у І тис. до н. е. диференційовані групи слов'ян помітні при розкопці лужицької та поморської культур Середньої Європи та скіфської землеробської культури лісостепової частини України. Зокрема, ці твердження знаходять висвітлення в працях В.Барана, Д.Козака, Р.Терпиловського, Б.Рибакова та ін.

Читайте також:

1. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
2. Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.
3. Мета вивчення курсу “МЕВ” — опанування теоретичними основами та набуття навичок аналізу процесів і тенденцій у галузі міждержавного економічного спілкування.
4. Метод науково-педагогічного дослідження — шлях опанування психолого-педагогічних процесів формування особистості, вста­новлення об'єктивних закономірностей виховання і навчання.
5. Мистецтво кочівників
6. Мобілізація особового складу підрозділу на опанування спеціальністю та вивчення бойової техніки й озброєння
7. Початок українського національного відродження. Козацтво та його роль в суспільно-політичному житті українського народу, в боротьбі проти польського панування
8. Прагнення до світового панування папської влади.
9. Соціально-антропологічні риси інтелігенції. Способи панування інтелектуалів
10. Способи діяльності, процес їх опанування
11. Угорське панування

Переглядів: 1855