Соціально-антропологічні риси інтелігенції. Способи панування інтелектуалів

Люди, які займалися розумовою працею з’явилися в історії доволі давно. Ще зачасів класоугворення були професійні жерці, знахарі, поети, управлінці. Проте до доби Модерну ніхто не міг збагнути, що між філософом, учителем, адвокатом, лікарем, митцем є щось спільне, що об'єднує їх в одну групу. Утім, із появою групової самосвідомості інтелігенція перетворюється на таку ж об'єктивну реальність як і буржуа- підприємці.

Цікаво, що термін «інтелігенція» виник у Росії в середині XIX століття набувши соціологічного змісту. У цілому інтелігенцію (інтелектуалів) виділяють за освітнім та професійним критеріями, умовами життя та діяльності. Серед безлічі її характеристик головними вважаються наступні:

• рівень освіти та культури інтелігенції більш високий, ніж у суспільстві в цілому;

• особливі норми моралі, більш високі, ніж у суспільстві в цілому;

• зберігає чистоту літературної мови, відрізняється так званою «культурою мови»;

• здатність до створення неспоживчої культури;

• інтелігенти (інтелектуали) являються одночасно і найманими робітниками. І творцями;

• особливі відносини з владою (дружба - ворожнеча, вічна опозиція тощо);

• шанується як політичним істеблішментом, так і суспільством у цілому.

Інтелігенція - творця і породження Модерну. Інтелектуали - ті, хто створював і створює норми та проекти реформ, критикує існуючий лад та пропонує щось нове. І хоча їхня роль у створенні суспільства Модерну величезна, вони багато в чому зберігають ритм та стиль життя, властивий людям традиційного суспільства, так, у них відсутня жорстка межа між робочим та вільним часом, нема потреби у синхронізації праці з іншими працюючими, висока інтенсивність праці чергується з лінню. Інтелігенти, як правило, самі визначають, скільки їм треба працювати.

Інтелектуал-вчений виробляє те експертне наукове знання, якому Довіряють люди у суспільствах,де панує Модерн. Інтелектуали створювали проекти форм життя для інших, навіть якщо останні цього не бажали. Інтелектуали позбавляли права на існування ті форми життя, які не співпадали з проектами бажаного майбутнього. Вони санкціонували, об’являли законним те, що відбувалося у суспільствах, які входили до Модерну. Нагадаємо, що Модерн - цивілізація проекту, цивілізація великих 'Дей (Просвітництво, Прогрес, Комунізм тощо).інтелектуали виробляли ідеології, які показували, що те, що відбувається, відповідає проекту, являється універсально істинним та абсолютно цінним, моральним і навіть прекрасним.

Державні утворення доби Модерну гостро потребували легітимації. Людська реальність мислилася як така, що має підкорятися законам та прогресивним цінностям. Утім, як відомо, засобом універсалізації виступив не Університет, про що мріяли інтелектуали, ринок, як того бажали буржуа. Виробництво легітимної картини світу - важлива функція тих, хто займається розумовою працею. Більше того, інтелектуали як група створюються причетністю до вироблення та легітимації норм. Соціальна історія цієї групи сформувала відому всім звичку інтелектуалів визначати, що правильно, а що ні, вчити решту суспільства, виносити оцінки та судження. Звичайна людина сприймає норму як даність, вона може підпорядковуватися їй, а може порушувати її. Інтелектуали-інтелігенти ці норми виробляють, формулюють.

Одним із ненавмисних соціальних винаходів інтелігенції являється здатність працювати з теоретичними абстракціями. Більше того, інтелігенти засвідчують відповідність нормі, визначають наявність відхилень. Ця риса проявляється в роботі вчителя, лікаря, юриста, мистецтвознавця та літературного критика.

Інтелігенція - група, яка створює та відтворює літературну мову. Літературні мови формувалися як загальнонаціональні в опозиції до діалектів. Навколо мов об’єднувалися нації. Самі ж інтелектуали отримали монополію на слово. До речі, інтелектуал багато говорить про народ, він вбачає піклування про нього своїм призначенням. Утім піклування - прояв влади. Ті, хто говорять, про народ, зіткнувшись зі світом та мовою самого народу, його не впізнають, переконуючись, що неможливе розуміння між «посвяченими» та «профанами». Ця неможливість проявляється на рівні мови, наче підтверджуючи ще раз велику диференціюючу роль мови. Різні групи людей користуються різними словами і по-різному розуміють смисл цих слів. У них різні уявлення про стимули, які спонукають людей вимовляти «слова». І в цьому випадку необхідний перекладач-інтерпретатор. В якості такого виступали інтелектуали всіх поколінь.

Отже, інтелектуали відчувають себе групою через спільну функцію - нормування. Вони мають власну владу нормувати. Одночасно ця функція делегована ним суспільством, часто через політичну владу. П. Бурдьйо був цілком правий, коли називав інтелігентів «домінованими серед домінуючих» (підпорядковані серед тих, хто підпорядковує). Не треба вважати, що інтелектуали в повсякденному житті свідомо культивують само образ носія істини та норми. Скоріше. Вони несуть його у своєму тілі як інкорпоровану традицію. А ця традиція породжена функцією інтелектуала як виробника норм. Це дозволяє інтелектуалам розмістити самих себе в привілейований соціальний простір. Ті, хто мають монополію на правильні висловлювання, по-різному ставляться до себе і до інших. Наприклад, себе вважають високо духовними, а інших такими, що загрузли у матеріальному, себе - вільними від забобон, а інших - легко маніпульованими. «Безпартійний» інтелектуал представляє народ. Проте виступаючи від імені народу, він підмінює його голос власним. «Народом» користуються так, як раніше користувалися Богом. «Народ» - ставка в полі символічної боротьби між інтелектуалами.

Інтелектуал вважає, що має легітимну компетенцію, а тому його дратують усі, хто може обійтися без його порад - і політична еліта, яка діє без попередніх з експертами, і пересічний представник «народу», який часто живе в полоні традицій.

Інтелектуали не тільки легітимізують стан речей. Ця група створює картину світу, яка визнається нормативною всіма. Вона створює класифікації світу та категорії мислення, різноманітні засоби орієнтації (ідеології, системи світоглядів). Нова картина світу, нові класифікації світу, нові категорії мислення поширюються через систему освіти. Існують паралелі між системами класифікації, якими ми користуємося в повсякденному житті, і структурою освітньої системи. Освіта систематично руйнує «природну установку», отриману в сімейному оточенні. Такого впливу зазнає кожна людина, яка навчалася в школі Особливо це стосується тих, хто провів значну частину свого життя в школах різного роду, що дозволяє поступово набути габітус інтелектуала. Наприклад, у середній школі людина отримує певну картину світу. Там учителя вчать її тому, що в даному суспільстві. У даний час вважається правильним. Потім людина приходить до вузу, і там їй радять забути все, чому її вчили в школі. Потім в аспірантурі вона знову буде піддавати критичній рефлексії те, чогиу навчилася у вузі. Як бачимо, переходи з однією сходинки на іншу аналогічні ініціації, тим більше що вони позначаються іспитами Отже, як бачимо, інтелектуали, маючи у своєму розпорядженні в основному тільки культурний капітал, вміло його конвертують у капітал символічний, соціальний, іноді політичний. Панування інтелектуалів забезпечується їхньою монополією на експертне знання, на слово. Існування цієї влади забезпечується системою освіти, яка стала головним інститутом соціалізації людини за доби суспільства Модерна

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пролетарі - знедолені Модерном	\|	Відтворення інтелігенцією себе і стилів життя

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.