Відтворення інтелігенцією себе і стилів життя

Інтелігент у східнослов’янській культурі тлумачиться як високодуховний. Це передбачає безтілесність та «безбуттєвість» як невід’ємні риси існування. З соціологічної точки зору, що відчуття «безбуттєвості» пов’язане з невкоріненістю, з двозначністю соціальної позиції. Німецький соціолог К. ман гейм характеризував дану групу як «ширяючу інтелігенцію», оскільки вона не входить до жодної соціальної групи, а тому «ширяє» над всіма.

Насправді інтелектуал-інтелігент створює власний соціальний простір, в якому створює самого себе як людину цілком земну та тілесну. Люди, які належать до цієї соціальної групи, здатні створювати своєрідні та неповторні стилі життя. У свою чергу, ці стилі життя можуть бути зразами для людей з інших соціальних груп.

Що ж стосується життєвих стилів, то тут має місце два варіанти, залежно від історії тих чи інших груп інтелігенції. Перший - ствердження себе як групи, яка існує в автономному полі. Тут може культивуватися принцип вільної гри, вільної творчості життєвих форм, інтелектуальний елітизм. Тоді вибудовується сакральний простір Культури з великої літери, який протистоїть буденному, повсякденному, міщанському.

Другий варіант - певного роду перетворення стигмата (тавра відкинутості) на чесноту: зробитися «нічим», щоб стати «всім», набуваючи правило робити судження стосовно «всіх». Відбувається маркірування через «близькість до народу». Цс виражається не тільки в тому, що інтелігенція говорить за народ та відрізняється підвищеною працьовитістю. Реальна «близькість до народу» починає перетворюватися на життєвий стиль, який спеціально культивується. Такий шлях обрала для себе значна частина української та російської інтелігенції, як дореволюційної, так і радянської.

Окреме місце у формуванні стилю життя інтелігенції посідає «свіжий» інтелігент, «свіжий» інтелігент - інтелігент з низів, інтелігент у першому поколінні. Як правило, це людина, яка розірвала ланцюги традиційних соціальних зв’язків, яка відчуває себе вільною у тому смислі, що її нічого не зв'язує. Ця риса не являється специфічною для інтелектуала-інтелігента. Але «свіжий» інтелігент те, що його зв'язувало, оголошує забобоном, приписуючи собі якості свідомості.

Зомбарт, мабуть, помилявся, коли приписував розумність- раціональність пролетарям. Ця риса краще підходить до тих, хто потрапив в орбіту розуму, Просвітництва як важливого виміру суспільств Модерну, тобто “свіжим інтелігентам”. Такі люди прагнуть освіти, але під нею розуміють накопичення відомостей, які заучуються по книгам, тобто вже пройшли фільтр раціонального мислення. «Свіжі» інтелігенти самі прагнуть виробляти раціональні системи. Вони легко опиняються полоні нової для них мови, і здається, що не світ і не люди їх цікавлять, а теорії про походження світу та людей, не людська душа, а психологія. З’являється свідоме критично обгрунтоване невдоволення. Освіта і критика залишаються на півдороги. Вони , легко перетворюючись на догми. Скинувши забобони, людина, яка вважає себе вільною, втрачають свою жвавість обплутується мережею скаменілих теорій. Догматизм - найбільш типова риса «свіжого» інтелігента.

Поверховість освіти «свіжого» інтелігента змушує його вірити ходячим фразам. Цілком природно, його точка зору буде радикальною у тому сенсі, що традиції та авторитету він не довіряє. «Свіжі» інтелігенти - люди без капіталу. Вони тільки входять у нове для себе поле інтелектуалів. Доволі часто вони стають жертвами різноманітних маніпуляцій. Зараз і в Україні, і на Заході багато пишуть про кризу інтелігенції (інтелектуалів). Це має свої підстави, через знецінення престижу та масовізацію вищої освіти, а також через зникнення звиклих практик та втрату смислу в габітусі інтелектуала- інтелігента.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціально-антропологічні риси інтелігенції. Способи панування інтелектуалів	\|	Контактні пристрої .

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.057 сек.