Конституція 1923 року

Анексія Бессарабії й Буковини

У січні 1918 р. Румунія розпочала інтервенцію в Бессарабії, де перед тим було встановлено радянську владу. Селянський з'їзд, що зібрався в умовах румунської окупації в Кишиневі, одностайно висловився за радянську владу. Румунський уряд уклав угоду з радянським урядом (березень 1918 р.), за умовами якої румунська влада була зобов'язана залишити протягом двох місяців територію Бессарабії й не вживати жодних дій проти Радянської Росії. Однак у квітні 1918 р., скориставшись з окупації України австро-німецькими військами після підписання Брестського миру, Румунія відмовилася від виконання щойно підписаної угоди й анексувала Бессарабію. Румунська окупаційна влада інсценувала "волевиявлення" населення про приєднання до Румунії за умови надання територіальної автономії. В листопаді 1918 р. до складу Румунії було введено й Буковину, що належала перед тим до австрійської частини монархії Габсбургів. Національні збори румун, що переважали в Південній Буковині, висловилися за приєднання до Румунії. Навпаки, населення Північної Буковини, що головним чином складалося з українців, за рішенням народного віча у Чернівцях від 26 листопада 1918 р. висловилося за возз'єднання з Україною. Румунські війська, заручившись підтримкою Антанти, окупували Північну Буковину, ігноруючи волевиявлення її населення.

Політичні реформи 20-х років, спрямовані на закріплення панування правлячих класів в країні, були спробою стабілізації суспільства в умовах певного пожвавлення економіки. Найбільш важливою з них було створення нової конституції (березень 1923 р.). Подібно до багатьох конституцій інших країн, румунська декларувала демократичні права для всіх жителів Румунії незалежно від їхнього етнічного походження, мови або віросповідання, проголошувала національну й соціальну рівність, формально гарантувала свободу праці та основні громадянські свободи. Законодавча влада згідно з Конституцією 1923 р. формально належала двопалатному парламенту (палата депутатів і сенат). Однак влада парламенту була обмежена правом короля санкціонувати закони й накладати на них дворазове вето. Виконавча влада повністю належала королю, що мав право призначати та усувати міністрів, розпускати невгодний йому парламент, а також повністю або частково переглядати текст самої конституції. Король Румунії, таким чином, мав значну владу в країні.

Втім, зміни сталися й при королівському дворі. Наприкінці 1925 р. націонал-лібералам вдалося домогтися позбавлення принца Кароля прав на престол, використавши негаразди у його родинних справах. 1927 р., після смерті престарілого короля Фердинанда, главою держави було проголошено 6-річного сина Кароля Міхая, а регентську раду очолив брат прем'єр-міністра В. Братіану. Румунія продовжувала залишатися монархією.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Становище країни після Першої світової війни	\|	Внутріашьополітичне становище в Румунії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.