Співвідношення понять «культура» та «цивілізація».

Особливе місце в культурологічних дослідженнях посідає проблема співвідношення культури і цивілізації. Якщо поняття "культура" є складним для розуміння на науковому рівні і добре окреслюється іншими поняттями на буденному рівні, то поняття "цивілізація" в науковому плані і на рівні буденного сприйняття є найбільш неоднозначним із усього понятійного апарату культурології. Діалектична взаємодія понять "культура" і "цивілізація", філософський аналіз сутністних зв'язків, наукове прогнозування розвитку "цієї пари" на сьогодні виявились найменш дослідженими. В той же час увага до їх співвідношення є чи не найбільшою, ніж до усіх питань культурології разом узятих.

Звичними для нас стали поняття: цивілізація майя, інків, ацтеків, Антична, Візантійська, Західна цивілізація. Який зміст ми вкладаємо у термін "сучасна цивілізація"? На початку XXI ст. важко відшукати вченого, який міг би дати відповідь на усі ці питання.
Термінологічний словник дає таке означення поняття цивілізація (лат. сivilis - громадянський, державний):

1) форма існування істот, наділених розумом;

2) синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства;

3) ступінь розвитку матеріальної і духовної культури;

4) процес становлення громадянського суспільства;

5) відносно самостійне соціально-історичне утворення, локалізоване у просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні.

Автори термінологічного словника справедливо зазначають, що однозначного трактування цивілізації не існує. Спочатку термін використовувався для означення епохи, якій передували дикунство і варварство: „Цивілізація – остання ступінь розвитку людства після дикунства і варварства” (Л.Морган).

На побутовому рівні під терміном "цивілізація" розуміється найвищий ступінь у розвитку певної спільноти. У згаданому вже науковому дослідженні "Занепад Заходу" О.Шпенглер, заперечуючи існування загальнолюдської культури, доводить, що кожна відома нам культура - це є певний "живий організм" з тривалістю життя близько 1000 років. Потім наступає "смерть" і залишається форма - цівілізація. Такий підхід щодо попередніх соціально-культурних утворень цілком виправданий. Однак, коли ми говоримо про сучасну цивілізацію, О.Шпенглер вважав, що з початком нового тисячоліття закінчиться "фаустівський вік культури" і залишиться лише європейська цивілізація. Аналізуючи розвиток західноєвропейських спільнот, автор "Занепаду Європи" розглядає імперіалізм як чисту цивілізацію, а на основі аналізу його формування робить висновок, що перехід до нової форми цивілізації означає добровільну відмову від демократичних принципів.

Інший дослідник - М.Данілевський (1822-1885) - теж принципово заперечував ідеї єдності людства, єдиного напряму його розвитку: "Загальнолюдська цивілізація не існує і не може існувати, тому що це була б неможлива і зовсім небажана неповнота... Загальнолюдського не тільки нема в дійсності, але і бажати бути ним — значить задовольнятися загальним місцем, безбарвністю, відсутністю оригінальності, одним словом, задовольнятися неможливою неповнотою"; "Прогрес не в тому, щоб іти в одному напрямку, а в тому, щоб усе поле, яке є поприщем Історичної діяльності людства, пройти в різних напрямках..." Данілевський трактував історію як послідовність або співіснування абсолютно незалежних, самобутніх, еквівалентних за значенням великих і малих культур — або культурно-історичних типів. Він сформулював такі зумовлені ідеями циклізму закони історичного розвитку культурно-історичних типів:

1) Кожне плем'я або родина народів, що характеризуються окремою мовою або групою мов, досить близьких між собою, утворює самобутній культурно-історичний тип.

2) Для того щоб цивілізація, властива самобутньому культурно-історичному типу, могла розвиватися, необхідно, щоб належні до нього народи мали політичну незалежність.

3) Засади цивілізації одного культурно-історичного типу не передаються народам іншого типу. Кожен культурно-історичний тип випрацьовує їх для себе самостійно, і можна говорити тільки про більший або менший вплив чужих цивілізацій.

4) Цивілізація, властива кожному культурно-історичному типу, тільки тоді досягає повноти, різноманітності й багатства, коли є різноманітними етнографічні елементи, що його складають.

5) За ходом розвитку культурно-історичні типи уподібнюються багаторічним одноплідним рослинам, у яких період росту може бути невизначено довгим, але період цвітіння і плодоношення відносно короткий і виснажує раз і назавжди їх життєву силу.

Данілевський звертав увагу на те, що різні народи робили різної ваги і характеру внески в культурний розвиток людства. На цій підставі він виділяв народи-творці, народи-руйнівники і народи суто етнографічні.

Означене теоретичне протиріччя між поняттями «культура» та «цивілізація» було в певній мірі подолане в дослідженнях А. Тойнбі. У своїй 12-ти томній роботі "Дослідження історії" автор структурує історію людства на локальні цивілізації. У своєму розвитку вони вписуються в концепцію коловороту, а в основі їх структуризації визначальним чинником виступає релігійна приналежність, якій підпорядковані такі сфери буття, як політика і економіка. Тойнбі розглядає людство як сукупність окремих цивілізацій, ядром кожної з яких є культура. Цивілізація виникає як відповідь на зовнішні виклики (природні або історичні). Саме тому концепцію Тойнбі іноді називають концепція «виклику – відповіді». Кожна цивілізація проходить у своєму розвитку певні стадії: виникнення, зростання, надлому, розпаду. Потім поступаються місцем іншим. Дана концепція є також різновидом вчень про замкнені цивілізації. Проте Тойнбі вважав, що злиття цивілізацій можливе на основі появи нової Вселенської релігії.

Погляди О.Шпенгера і А.Тойнбі на співвідношення культури і цивілізації поділяли М.Вебер, П.Сорокін, М.Бердяєв, більшість релігійних філософів-культурологів, протиставляючи культуру поняттю "цивілізація".

М.Бердяєв: „Будь-яка культура неминуче переходить в цивілізацію. Цивілізація є доля, рок культури. Цивілізація завершується смертю. Вона вже є початком смерті, виснаження творчих сил культури... Цивілізація є прагненням до світової могутності, до перебудови поверхні Земної кулі. Культура – національна, цивілізація – інтернаціональна...”

Посилений інтерес до проблеми співвідношення цивілізації і культури був пов'язаний із початком науково-технічної революції. У другій половині XX ст. досліджуються:

1) питання рушійних сил цивілізації;

2) способи взаємодії різних цивілізацій;

3) засади формування загальнолюдської цивілізації.

Дослідження французького етнолога і соціолога Леві-Строса (1908-1991), американського етнографа А.Кребера (1876-1960) сприяли чіткому формуванню ідеї про те, що фундаментальні форми, притаманні кожній культурі, проявляються у стилі цивілізації.

Стиль в культурі - це, насамперед, спосіб життя, система світобачення, дотримання певних неписаних норм і правил творення і співжиття. Стиль цивілізації – це системне явище, тому що у своєму розвитку цивілізація може охопити декілька культурно-історичних стилів. Зокрема, Візантія виникає в період романського стилю, а занепадає в період розквіту готичного. Дати означення стилів таких цивілізацій, як Єгипетська, Стародавньо-Грецька, ацтеків чи інків - досить складно.

Приймаючи або відкидаючи ті або інші існуючі погляди на поняття "цивілізація" і "культура", важливо бачити очевидну їх відмінність.

Отже, відмінності понять „культура” і „цивілізація”:

1) поняття "культура" семантична ширше, ніж поняття "цивілізація", воно застосовується як до невеликого племені (наприклад, культура ірокезів), так і до цілих континентів (наприклад, "культура Європи ");

2) поняття "культура " включає в себе як НТП, так і духовно-гуманістичну спадковість між племенами, а в понятті "цивілізація" явно відчуваються матеріально-виробничі пріоритети;

3) поняття "культура " тісно пов'язане з расовою і національною специфікою людських груп, в той час як поняття "цивілізація" тяжіє до загальнолюдських глобальних масштабів;

4) поняття "культура" обов'язково передбачає наявність в ній цементуючого релігійного начала, без якого неможлива будь-яка духовність-пружина будь-якої культури. Цивілізація - безрелігійна. "Культура має душу, цивілізація ж має тільки методи і знаряддя" (М. Бердяєв).

Дослідження останньої чверті XX ст. дещо розширили наукові уявлення про цивілізацію. Сьогодні можна сказати, що полівимірна культура європейських народів зустрілася з новим системним утворенням - це сучасна західна цивілізація. Цінності цього системного утворення є ширшими, ніж цінності окремих спільнот. Деякі із них зачіпають етнічнородові особливості народів, національні інтереси.

Національні культури західноєвропейських країн самореалізуються вже не стільки у власному соціокультурному полі, скільки в полі культури об'єднаної Європи. Питання співвідношення власних культурних детермінант окремих народів (територія, спосіб світобачення, релігія тощо) із загальнообов'язковими детермінантами спільного європейського дому — уже не стільки питання культурології, скільки політики, міжнародного права тощо.
Малодослідженим залишається співвідношення благ сучасної цивілізації і культури. Ряд вчених вважає, що сучасні блага цивілізації в майбутньому можуть обернутися катастрофою для усієї культури. Окремі "блага цивілізації" (нова система моральних норм, правила поведінки тощо) різко протирічать традиціям національних культур народів, що сповідують іслам. Не все гаразд з цього приводу і у європейському домі. Зрозуміло, що дотримання традицій не означає їх консервацію. Однак низка тенденцій у розвитку сучасної західноєвропейської цивілізації зачіпає етнічно-родові Особливості народів, стирає межу між національним і загально-цивілізаційним елементами у розвитку культури. Це викликає негативну соціальну реакцію у великих мас населення (антиглобалістський рух).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Співвідношення понять «культура» і «цивілізація». Культурологічні концепції М.Данілевського, О.Шпенглера, А.Тойнбі.	\|	Концепції культурогенезу та теорії культурних змін

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.