Пристосування фітофагів

Екологія живлення

Тварини одержують необхідні органічні речовини, споживаючи рослини, тварин або мертві залишки їх організмів у вигляді трупів та детриту.

Серед хребетних споживачами мертвої органічної речовини є тільки трупоїдні форми (некрофаги) - грифи, гієни, шкали.

Детритофаги – споживачі мертвих напіврозкладених рослинних залишків та копрофаги , що живляться екскрементами тварин, широко представлені серед безхребетних тварин.

Живлення рослинами пов’язане з рядом специфічних адаптацій. Рослини прикріплені до субстрату; їх тканини, найчастіше, дуже міцні. Тому в рослиноїдних тварин ротовий апарат гризучого типу, який полегшує відчленування відносно невеликих частин від цілої рослини. Гризучий апарат характерний для багатьох безхребетних тварин і широко представлений у хребетних.

У цьому відношенні найбільш спеціалізованими є гризуни та зайцеподібні, з яких багато видів живиться корою та гілками дерев чи чагарників, тобто найбільш твердою їжею. Різці цих тварин характеризуються великими розмірами, постійним ростом та особливою будовою, яка забезпечує „самозаточування”: емаль розташована тільки з переднього боку зуба, а задня поверхня складається з більш м’якого дентину. Таким чином, при розгризанні твердої їжі ці зуби заточуються нерівномірно, завжди зберігаючи гострий, ріжучий передній край.

Кутні зуби гризунів та копитних мають горбисту чи складчасту поверхню, вкриту емаллю. А щелепи можуть здійснювати не тільки вертикальні, але й горизонтальні рухи. Все це сприяє перетиранню та подрібненню їжі.

Перетирання їжі існує і в деяких риб, але відбувається у глотці, де розташовані „глоткові” зуби (у більшості коропоподібних). Їх будова різноманітна і залежить від особливостей їжі. У коропоподібних риб над нижньоглотковими зубами, з нижньої сторони мозкового черепу є особливе утворення з рогоподібного епітелію - „жоренце”, у поєднанні з якими працюють нижньоглоткові зуби.

Багато видів тварин живиться насінням, в тому числі й таким, яке вкрите міцною шкіркою (оплоднем). Ссавці використовують для розколювання шкірки щелепний апарат або прогризають у ній отвір, зерноїдним видам птахів допомагає конусоподібний дзьоб.

Деякі фітофаги пристосувалися до живлення соком рослин та нектаром квітів. Ця їжа багата на легкозасвоювані, висококалорійні речовини. У комах та деяких інших членистоногих, що живляться клітинним соком, ротовий апарат побудований у вигляді трубочки, якою вони проколюють поверхню листка та через неї ссуть сік. Птахи, що живляться нектаром, мають довгий, тонкий, звичайно загнутий дзьоб (за його допомоги можна дістатися до нектарників). Язик у таких видів (колібрі, нектарниці) дуже рухливий і може згортатися у трубку, через яку засмоктується нектар. На час смоктання нектару колібрі „зависають” у повітрі біля квітки. Такий спосіб руху пов’язаний з особливостями будови крил. Кажани, що споживають нектар, не здатні до такого маневру, а тому живляться лише на деревах, у квіток яких міцні квітконіжки, що витримують значну масу тіла тварини.

З рослиноїдним способом живлення пов’язані деякі особливості біології, наприклад, сезонна зміна кормів. Наприклад, лосі, косулі, бобри, зайці, деякі нориці влітку живляться трав’янистими рослинами, а взимку переходять на споживання кори дерев та чагарників. Це пояснюється тим, що восени трави засихають і стають малопоживними, а у корі дерев (флоемі) накопичуються численні запасні поживні речовини.

Таким чином, сезонні фізіологічні ритми рослин визначають відповідні цикли живлення тварин-фітофагів.

У свою чергу така зміна кормів впливає і на фізіологічний стан тварин. Помічено, що навесні лосі та деякі інші копитні виділяють погано оформлений а іноді й рідкий послід. Це пояснюється тим, що перехід на соковиті трав’янисті корми викликає надлишкову вологість химусу, а система реабсорбції води у кишечнику зберігає зимове „налаштування” на живлення сухими кормами. Тому нерідко саме в цей час копитні у значній кількості вживають ґрунт. Але це не пов’язане з необхідністю мінерального підживлення, тому що весняний, досить пухкий ґрунт добре промитий талими водами та збіднений неорганічними речовинами. Ймовірніше за все, заковтування землі сприяє згущенню фекальних мас та виділенню оформленого посліду. Пізніше становище нормалізується шляхом інтенсифікації реабсорбції вологи із складу фекальних мас у товстому кишечнику. Тому споживання ґрунту тваринами швидко припиняється.

Пристосування зоофагів

Ротовий апарат зоофагів пристосований до хапання та утримання живої здобичі. Звідси – особлива будова зубної системи, особливо добре виражена у хижих ссавців. Різці виконують „підсобну” функцію, зате добре розвинені ікла, які утримують та умертвляють жертву. Кутні зуби мають гострі ріжучі поверхні, які полегшують розчленування м’яких тканин здобичі на шматки. Хижі птахи свою здобич, особливо велику, хапають лапами, умертвляють та розривають її на частини за допомогою дзьобу. Дзьоб міцний, з гачком на наддзьобку. Форма кігтів та будова пальців відповідають типу живлення. Так, у скопи, голоногої сови, рибного пугача на нижній поверхні пальців є рогові шипи, які допомагають утримувати здобич (слизьку рибу).

При живленні видами, що мають щільні захисні покриви, розвиваються пристосування для їх руйнування. Такими є сплюснуті зуби („тертка”) скатів, які розчавлюють панцирі голкошкірих та черепашки молюсків; оточені округлими бугорками широкі кутні зуби каланів Enhydra lutris, які також живляться морськими їжаками.

Ворони та великі мартини іноді схопивши тверду здобич (молюска, краба) піднімаються вгору, а потім кидають її на землю. Цей прийом вони повторюють до тих пір, поки мушля м’якуна чи панцир голкошкірого не розколються. Така поведінка заснована на набутому досвідові (індивідуально-специфічна). Молоді птахи, зазвичай, витрачають більше часу, ніж дорослі на розколювання черепашок. Аналогічно поводять себе деякі хижі птахи з черепахами (стерв’ятники) або з великими кістками (бородачі). Це випадки прояву складних форм харчодобувної поведінки.

Харчодобувна поведінка

Вона відіграє велику роль у харчодобувній діяльності тварин-зоофагів. Їх їжа – рухливі форми з певними особливостями біології та поведінки. Тому типи полювання у різних органоїдних видів корелюють із специфікою біології жертв.

Якщо жертви численні, не ховаються у сховищах і відносно малорухливі, характер полювання має вигляд простого збирання. Живлення планктонними тваринами, що утворюють у воді великі скупчення, являє собою різні форми фільтрації великої кількості води через „цідильний апарат” (щільна сітка зябрових тичинок планктонних риб, „китовий вус”).

Якщо здобич чисельна, але веде потайний спосіб життя, спостерігається полювання „широким пошуком”, коли тварина весь час пересувається, обшукуючи укриття, в яких може знаходитися їжа. Так, наприклад, поводять себе зграйки синиць та інших комахоїдних птахів під час пошуку їжі, кулики, які багаторазово прощупують ґрунт своїми довгими дзьобами.

При полюванні на відносно велику та малочисельну здобич, характерне вичікування чи виглядання жертви з місць із хорошим оглядом. Так полюють щуки, соколи, гепарди.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні типи живлення тварин та пов’язані з ними пристосування	\|	Загальне значення води

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.