Пристосування зелених рослин до використання світла.

Пристосування рослин до слабкого освітлення

В природі є такі місця, наприклад печери, розщілини скель, де освітлення мінімальне і є обмежуючим фактором для росту і розвитку рослин. В таких місцях звичайно поселяються тільки надто ті невитривалі мохи і водорості. Найбільш ті невитривалі одноклітинні зелені і особливо синьо-зелені водорості. Вони живуть в ґрунті на глибині 25 – 60 см і використовують світло, що проникає по щілинам. Таку надзвичайну тіньовитривалість мохів і особливо водоростей можна пояснити їх будовою. У них мало механічних тканин, майже вся рослина складається з хлорофілоносної тканини, клітини якої здатні використовувати навіть дуже слабке світло. Недостатньо світла в загущених або занедбаних (забур’янених) посівах та багатих та добре зволожених ґрунтах, що спричиняється до полягання хлібів через, недорозвиток механічних тканин. Під пологом таких ті невитривалих порід, як ялина, піхта, бук,, граб, липа тощо навіть за сприятливих умов зростання, але при нестачі світла гине самосів не тільки світлолюбних, але й перерахованих тіньовитривалих порід, або ж знаходяться в пригніченому стані, поки не відбудеться зрідження материнського пологу.

Мінімальне освітлення (при нормальному вмісті вуглекислого газу), при якому настає рівновага між фотосинтезом і диханням, тобто коли всі вуглеводи, утворені в процесах фотосинтезу, витрачаються на дихання, і рослина не росте, називається компенсаційною точкою. У затінених рослин і тіньових листків однієї і тієї ж рослини компенсаційна точка проявляється при більш слабкому освітлені, ніж у світлолюбних.

Пристосування рослин до використання світла.

Пристосування рослин до використання світла досить різноманітні. Перш за все рослини мають пристосування, які забезпечують якомога більше поглинання променистої енергії шляхом збільшення площі листкової поверхні та спрямування листків до світла. Відношення всієї площі листя фітоценозу до площі, яку він займає,,,, називається індексом листкової поверхні. Цей індекс дає уявлення про розмір та характер розташування асимілюючих органів рослини. Крім того, краще поглинання та засвоєння променистої енергії досягається більшою кількістю хлоропластів (у тіньолюбних рослин їх більше). Кількість світла, що проникає вглиб рослинного покриву, залежить від складу та густоти рослин в угрупуванні. Чим більша густота, тим менше світла отримують рослини нижнього ярусу. Найбільше світла поглинають молоді листки, а найбільше його відбивають і пропускають осінні листки. Світлолюбні рослини посушливих місцезростань, де рослинний покрив зріджений і рослин не затіняють одна одну. У багатьох таких рослин вміст антоціанів – пігментів синього, червоного, фіолетового кольорів, прямо пропорційний інтенсивності світла. Ці пігменти локалізовані в епідермісі, вони перешкоджають проникненню УФП в більш глибокі шари (тканини, що лежать глибше). Червоні пігменти відбивають довгохвильові. Червоні промені, що запобігає перегріву рослини. Таким чином, концентрація хлорофілу – це важливе пристосування до різноманітних умов освітлення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Світло і життєві функції рослин	\|	Ксерофіти і мезофіти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.