Передбачення як фактор, який визначає розміри виробництва та зайнятості

Тема 2. Визначення та поняття

Припущення є фактор, що визначає розміри виробництва і зайнятість. Кінцева мета виробництва – задоволення потреб. Виробник має на увазі певного споживача.

Від витрат виробника та покупок його продукції кінцевим споживачем, звичайно, проходить якийсь час.

Підприємець, або інвестор – той, хто безпосередньо займається виробництвом.

Підприємець повинен керуватися припущеннями - про майбутнє (скільки споживачів погодяться заплатити, коли вдасться, нарешті, запропонувати готовий товар).

Припущення поділяються на дві групи:

1. Підприємець, починаючи виробництво певної продукції, намічає ціну, яку він розраховує одержати за цю продукцію після того, як вона буде "готова". Тип розрахунків – "короткострокові припущення".

2. Підприємець розглядає наступне питання: яка може бути очікувана структура його майбутніх доходів, якщо для того, щоб придбати "готову" продукцію, він удасться до збільшення свого капітального майна. Тип розрахунків – "довгострокові припущення".

Обсяг денного виробництва – найкоротший проміжок часу, після закінчення якого фірма може знову переглянути рішення щодо кількості робітників та службовців, яких вона хотіла б найняти.

"Готова" (з погляду підприємця) продукція є тоді, коли вона придатна до споживання або може бути продана на сторону.

Обсяг зайнятості визначається довгостроковими пропозиціями.

Тривала зайнятість – сформований стійкий рівень зайнятості, коли стан розрахунків на майбутнє залишається незмінним впродовж усього періоду, протягом якого вплив припущень на зайнятість може проявитися повною мірою.

Короткий виклад теорії зайнятості, розробленої в наступних главах, імовірно, корисно викласти читачеві вже на даній стадії, навіть якщо дещо залишиться поки що незрозумілим. Термінологія, якою прийдеться користуватися, буде в свій час визначена більш ретельно, доки ж ми припускаємо, що грошова заробітна платня й інші факторіальні витрати на одиницю зайнятої праці постійні. Це спрощення, від якого ми пізніше відмовимося, введене винятково з метою полегшення викладу матеріалу. Загальний хід доказу залишається зовсім однаковим незалежно від того, піддані змінам грошова заробітна платня й інші факторіальні витрати чи ні.

Загальні риси нашої теорії можуть бути сформульовані в такий спосіб. Коли зайнятість зростає, збільшується сукупний реальний доход. Психологія суспільства така, що з ростом сукупного реального доходу збільшується й сукупне споживання, однак не в такій же мері, в якій росте доход. Тому підприємці потерпіли б збитки, якби вся зросла зайнятість була спрямована на задоволення зрослого попиту на предмети поточного споживання. Для підтримки будь-якого даного рівня зайнятості необхідні поточні інвестиції, який поглинають перевищення сукупної продукції над тим, що суспільство бажає споживати при даному рівні зайнятості. Якщо такі інвестиції не здійснюються, виторг підприємців буде нижче тієї, котра необхідна, щоб викликати в них прагнення до досягнення цього рівня зайнятості. Звідси випливає, що при даній величині показника, який ми будемо називати схильністю суспільства до споживання, рівноважний рівень зайнятості, тобто той рівень, при якому в підприємців у цілому немає прагнення ні розширювати, ні скорочувати зайнятість, буде залежати від величини поточних інвестицій. У свою чергу величина поточних інвестицій залежить від того, що ми будемо називати спонуканням інвестувати, а спонукання інвестувати (ми покажемо це), в свою чергу, залежить від відношення між графіком граничної ефективності капіталу і комплексом норм відсотка щодо позик з різними термінами погашення і різним ступенем ризику.

Отже, при даній схильності до споживання і даних розмірах нових інвестицій буде існувати тільки один рівень зайнятості, сумісний з рівновагою, оскільки всякий інший рівень приведе до розбіжності сукупної ціни пропозиції й сукупної ціни попиту. Цей рівень не може бути більшим, ніж повна зайнятість, тобто реальна заробітна плата не може бути меншою, ніж граничний тягар праці. Але, взагалі говорячи, немає підстави очікувати, що він буде дорівнювати повній зайнятості. Ефективний попит, що сполучиться з повною зайнятістю, — це спеціальний випадок, який реалізується тільки за умови, якщо схильність до споживання і прагнення інвестувати знаходяться у певному співвідношенні. Те приватне співвідношення, що відповідає передумовам класичної школи, є у відомому сенсі оптимальним. Але воно може існувати лише тоді, коли поточні інвестиції (випадково або навмисно) обумовлюють попит, саме дорівнює надлишкові сукупної ціни пропозиції продукції у порівнянні з витратами суспільства на споживання в умовах повної зайнятості.

Розмір зайнятості не визначається граничним тягарем праці, вимірюваним величиною реальної заробітної плати, з тим, однак, застереженням, що обсяг пропозиції праці при даній реальній заробітній платі відповідає верхній границі потенційно можливого рівня зайнятості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принцип ефективного попиту, сукупний доход, витрати, прибуток, ціна пропозиції	\|	Вимір доходу, збереження інвестицій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.