Вимір доходу, збереження інвестицій

Вимір зайнятості, одиниці вимірювання об’єму зайнятості

Крива, що зв'язує рівень безробіття U (у відсотках) з рівнем національного доходу Y (у доларах), можна розглядати як прийнятну модель такого зв'язку в короткостроковому плані. Вона просто відбиває той очевидний факт, що чим більше буде вироблятися товарів і послуг, тим більше для їхнього виробництва буде потрібно ресурсів, включаючи робочу силу. Отже, рівень безробіття падає, якщо національний доход росте. Згідно з “класичною” точкою зору, економіка буде прагнути до рівноважного стану, що відповідає мінімальному рівневі безробіття U, в результаті того, що з ростом національного доходу реальна зарплатня буде знижуватися до свого рівноважного значення на всіх ринках праці. По Кейнсу ж, і в цьому заключається один із головних моментів його теорії, рівноважний рівень національного доходу (Y₁), тобто макроекономічна рівновага, відповідає умові рівності інвестицій I заощадженням S. При цьому повна зайнятість може і не досягатися або тому, що „приватники” надто багато відкладають (споживають занадто мало), або тому, що „фірми” не мають необхідних стимулів для достатніх інвестицій у виробництво, що забезпечує повну зайнятість.

Підвищення рівня інвестицій і зниження рівня нагромаджень мультиплікативно збільшує національний доход і знижує рівень безробіття. У цьому легко переконатися, помітивши, що крапка рівноваги зрушується тоді вправо і, згідно з а крапка U₁ опускається по кривій униз. „Більше витрачати!” - от основний рецепт процвітання.

Кейнс займається в основному безробіттям, оскільки ця проблема була головної в 30 – 50-х роках. Однак пізніше економістам, у тому числі й послідовникам Кейнса, довелося зіштовхнутися і з іншою проблемою – інфляцією, тобто ростом цін, що особливо гостро встала перед Сполученими Штатами у другій половині 60-х років. І хоча проблему інфляції досить важко вмонтувати в кейнсіанську макроекономіку, проте послідовники Кейнса доводили, сто оскільки ріст національного доходу й агрегованого попиту підштовхує економіку до повної зайнятості, то рівень інфляції при цьому повинен рости. Як правдоподібну модель такого зв'язку між рівнем безробіття U і рівнем інфляції вони пропонували розглядати так звану „криву Філліпса”, і названу так за іменем автора, що її запропонував.

Заощадження, за визначенням Кейнса, являє собою перевищення доходу над споживчими витратами. Витрата на споживання протягом відомого періоду повинен означати цінність товарів, проданих споживачам протягом цього періоду, і може бути чітко визначена як E(A-A1), де EA, являє собою всі продажі протягом відомого періоду і EA1 – усі продажі одних підприємців іншим. Надалі звичайніше буде опускати знак E і позначати через А всю сукупність різного роду продажів, через А1 – сукупність продажів одних підприємців іншим і через U – сукупні витрати використання в підприємців.

Оскільки ми визначили тепер і доход, і споживання, звідси, природно, випливає і визначення заощадження як перевищення доходу над споживанням. Якщо взяти до уваги, що доход дорівнює А-U, а споживання складає А – А1, неважко побачити, що заощадження дорівнює А1 – U. Подібно цьому можна визначити чисте заощадження як перевищення чистого доходу над споживанням; воно дорівнює А1-U-V.

З визначення доходу випливає і визначення поточних інвестицій. Ми повинні мати на увазі під ними поточний приріст цінності капітального майна в результаті виробничої діяльності даного періоду. Ясно, що поточні інвестиції рівні тому, що ми вище визначили як заощадження. Адже це і є та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання. Вище ми бачили, що в результаті виробничої діяльності за який-небудь період підприємці реалізують готову продукцію, що має цінність А; до кінця періоду, протягом якого підприємці зробили і продали продукцію на суму А й закупили в інших підприємців товари і послуги на суму А1, їхнє капітальне майно виявляється частково спожитим і його цінність зменшується на величину U (або, навпаки, внаслідок поліпшення цього майна його цінність збільшилася на величину – U, коли U має негативне значення). Протягом того ж самого періоду готова продукція на суму А – А1 пішла на споживання. Надлишок А – U над А-А1, а саме величина А1 – U, являє собою цінність додаткового капітального майна, що з'явилося в результаті виробничої діяльності даного періоду; отже, зазначена величина характеризує розміри інвестицій протягом розглянутого періоду. Аналогічно визначаються чисті інвестиції за даний період. Для цього з величини А1–U–V, що представляє собою чистий приріст капітального майна, віднімається сума того нормального зменшення цінності капіталу, що має місце крім списань унаслідок його використання та непередбачених змін у цінності устаткування, проведених за рахунком капіталу.

Хоча загальна сума заощаджень являє собою сукупний результат дії безлічі окремих споживачів, а величина інвестицій – сукупний результат дії індивідуальних підприємців, ці дві величини повинні бути рівні між собою, оскільки кожна з них дорівнює перевищенню доходу над споживанням. Більш того, приведений висновок ніяк не залежить від будь-яких тонкостей або деталей даного вище визначення доходу. І якщо нещодавно ми домовилися про те, що доход дорівнює цінності поточної продукції, яка не використовується для споживання, а заощадження дорівнюють перевищенню доходу над споживанням – причому всі ці терміни вживаються в тім значенні, що відповідає здоровому глуздові, а також традиційному вживанню їх значною більшістю економістів, – рівність заощаджень та інвестицій випливає звідси сама собою. Власне говорячи:

доход = цінності продукції = споживанню + інвестиції;

заощадження = доходу – споживання;

звідси заощадження = інвестиціям.

Отже, будь-який набір визначень, що задовольняє зазначеним вище умовам, веде до тих же самих висновків. Тільки відкинувши одне з цих співвідношень, можна заперечувати зроблений висновок.

Рівність між величиною заощаджень і розмірами інвестицій випливає з двостороннього характеру угод між виробником, з одного боку, і споживачем або покупцем капітального майна – з іншого. Доход являє собою перевищення виторгу, що підприємець одержує за продавану ним продукцію, над витратами використання; адже вся ця продукція, мабуть, повинна бути продана або споживачам, або іншим виробникам, а поточні інвестиції кожного підприємця рівні різниці між цінністю устаткування, що він купив у інших підприємців, і його власними витратами використання. Звідси випливає, що сукупне перевищення доходу над споживанням, яке ми називаємо заощадженнями, не може відрізнятися від збільшення цінності капітального майна, котре ми називаємо інвестиціями. Подібним чином обстоїть справа і зі співвідношенням між чистими заощадженнями і чистими інвестиціями. Адже заощадження – це, власне кажучи, просто залишок доходу після того, як здійснені витрати на споживання. Рішення споживати і рішення інвестувати спільно визначають величину доходу. Якщо ми виходимо з того, що рішення про інвестування вдалося запровадити в життя, це припускає або скорочення споживання, або розширення доходу. Таким чином, сам процес інвестування як такий завжди означає, що залишок, або різниця, що ми називаємо заощадженням, також виявляє збільшення на відповідну суму.

Можна, звичайно, представити учасників економічного процесу настільки передбачливими в їхньому рішенні зберегти і відповідно інвестувати саме таку суму, що це перешкодить установленню рівноважних цін, при яких можуть відбутися угоди. У цьому випадку наші визначення виявилися б непридатними, тому що продукція не мала б певної ринкової цінності, а ціни неспинно змінювали б свою величину в інтервалі від нуля до нескінченності. Досвід свідчить, однак, про те, що з подібною ситуацією фактично не приходиться зіштовхуватися і що звичайно психологічні реакції учасників економічного процесу дозволяють досягти рівноваги, в якій готовність купувати виявляється згідно з готовністю продавати. Ринкова цінність продукції є в той же час необхідною умовою для визначення величини грошового доходу і достатньою умовою для того, щоб загальна сума, котру особи, які відкладають заощадження, вирішили нагромадити, дорівнювала б загальній сумі, що інвестори мають намір використовувати як капіталовкладення.

Наші уявлення про все це стануть більш чіткими, якщо в своїх міркуваннях ми будемо виходити з рішень про розміри споживання (або про стримування від споживання), а не з намірів щодо розмірів заощаджень. Рішення питання про те, споживати чи не споживати, дійсно залежить від індивідуума; так само обстоїть справа і з рішенням питання, чи інвестувати, чи ні. Розмір сукупного доходу і сукупного заощадження являють собою результат дій багатьох індивідуумів, які вільно вирішують, чи споживати, чи ні і, відповідно, чи інвестувати, чи ні. Однак жодна з цих величин не може приймати якихось особливих значень, що визначалися б якимись самостійними рішеннями, не зв'язаними з рішеннями, що стосуються розмірів споживання та інвестицій. Відповідно до цього в ході наступного викладу ми будемо вживати поняття „схильність” до споживання замість поняття „схильність до заощадження”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Передбачення як фактор, який визначає розміри виробництва та зайнятості	\|	Суб’єктивні фактори нахилу до споживання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.