• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Відмінність міжнародного гуманітарного права від права держав на ведення війни (збройного конфлікту) та від права прав людини

Міжнародне гуманітарне право, як самостійна галузь міжнародного публічного права (jus in bello), має принципові відмінності як від права держав на ведення війни (jus ad bellum ), так і від права прав людини.

Jus ad bellun розглядає питання, пов'язані з правом держав вдатися до сили на ведіння війни. Як відомо, в сучасному міжнародному праві встановлена заборона на застосування сили. Принцип незастосування сили і загрози цією силою закріплений в Статуті ООН. У статті 2 Статуту говориться, що «всі члени Організації Об'єднаних Націй стримуються в міжнародних відносинах від загрози силою або від її застосування як проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим образом, несумісним з цілями Організації Об'єднаних Націй ". Держава має право застосувати силу тільки захищаючись від агресії. Право на індивідуальну або колективну оборону закріплене в статті 51 Статуту ООН. Другим законним випадком застосування сили є проведення миротворчих військових операцій, здійснюваних відповідно до Статуту ООН.

Jus in bello, тобто власне міжнародне гуманітарне право, встановлює правила ведіння війни, і не розглядає питання стосовно права держав застосовувати силу. Міжнародне гуманітарне право не забороняє війну, однак, це ні в якій мірі не означає, що воно визнає законність війни як такої. Воно лише відсилає до вказаних вище норм міжнародного права, викладеної в Статуті ООН. Про це прямо говориться в Преамбулі Додаткового протоколу I. Міжнародне гуманітарне право не розглядає причини, що лежать в основі конфлікту. Для застосування міжнародного гуманітарного права не важливо, хто є ініціатором конфлікту. Норми міжнародного гуманітарного права застосовуються з самого початку конфлікту і діють в рівній мірі відносно всіх учасників конфлікту. Таким чином, в міжнародному гуманітарному праві принцип так званої взаємності не застосовується.

Розглядаючи взаємозв'язок міжнародного гуманітарного права і права прав людини необхідно відмітити, що обидві галузі мають одне і те ж історичне і філософське коріння, зародилися в доісторичний період завдяки необхідності захистити людину від загрозливих їй ворожих сил, що породило два прагнення: зменшити біди, заподіяні війною і захистити людину від свавілля. У ході історичного розвитку ці прагнення розвивалися паралельними шляхами.

Принципова відмінність між даними галузями міжнародного публічного права полягає в тому, що в праві прав людини представлені найбільш загальні принципи, в той час як гуманітарне право носить специфічний характер і застосовується тільки під час збройного конфлікту. Право прав людини застосовується, в принципі, в будь-який час, як в мирний так і у військовий час. Однак в більшості міжнародних конвенцій по правах людини є положення, які дозволяють державам вживати заходів у відступ від своїх зобов'язань відносно деяких прав при настанні надзвичайних обставин (під час війни або іншої загрози безпеки держави). А міжнародне гуманітарне право не містить загальної обмовки, яка дозволяла б державам відступати від своїх міжнародних зобов'язань коли б те не було.

Початок зближення міжнародного гуманітарного права і права прав людини був встановлений на Міжнародній конференції по правах людини в Тегерані в 1968 році. На цьому історичному форумі ООН уперше було розглянуте питання про застосування прав людини під час збройного конфлікту. Відтоді документи про права людини в більшій мірі звертаються до концепцій, характерних для міжнародного гуманітарного права. Документи міжнародного гуманітарного права також насичені ідеями, типовими для права прав людини.

На закінчення необхідно відмітити, що ці дві галузі права близькі, але різні і чудово доповнюють одна одну.

Женевське право або право Червоного

Хреста

__________________________________________________________________

Перш ніж перейти до розгляду права збройних конфліктів треба зазначити, що кожна держава при будь-яких обставинах повинна дотримуватися та забезпечувати дотримання певних норм та правил ведення бойових дій, які обмежують насилля та забезпечують захист та допомогу військовим та цивільним жертвам збройних конфліктів.

Більшість цих норм та правил викладено в Женевських конвенціях 1949 року, в Додаткових протоколах 1977 року до них.

Стаття 9 Конституції України зазначає, що “ чинні міжнародні договори, згода та обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України”. Ратифіковані міжнародні угоди, що складають право збройних конфліктів, наша держава зобов’язалась виконувати.

Завданнями даного посібника є надання можливості ознайомити військовослужбовців Збройних Сил України з основними положеннями та правилами, що закріплені в праві збройного конфлікту, та навчити правильно діяти на полі бою.

Треба також зазначити, що суворе дотримання положень права збройних конфліктів не перешкоджає військовослужбовцям виконувати бойові задачі. Воно направлено на запобігання надмірних страждань та пошкоджень.

Ста­т­тя 6 Же­не­в­сь­кої ко­н­ве­н­ції 1864 ро­ку каже: "По­ра­не­них та хво­рих ко­м­ба­та­н­тів, до якої б краї­ни во­ни не належали, слід пі­д­би­ра­ти та на­да­ва­ти їм до­по­мо­гу".[20]

У цьо­му то­ч­но сфо­р­му­льо­ва­на суть Же­не­в­сь­ко­го пра­ва, ві­до­мого та­кож під наз­вою Пра­во Че­р­во­но­го Хре­с­та. Од­нак з 1864 ро­ку це пра­во су­т­тє­во ро­з­ши­ре­но і за­раз вклю­чає визначення ко­м­ба­та­н­тів, а та­кож жертв ві­й­ни се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня. Во­но, та­ким чи­ном, ста­ло більш скла­д­ним.

У цій те­мі бу­де даний ог­ляд норм мі­ж­на­ро­д­но­го гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва, що за­без­пе­чують по­к­ро­ви­те­ль­ст­во бе­з­за­хи­с­ним під час збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів. Під "бе­з­за­хис­ни­ми" тре­ба ро­зу­мі­ти осіб, які зу­пи­ни­ли бо­ро­ть­бу у зв'яз­ку з по­ра­не­н­ням або зазнали ко­ра­бе­ль­ної ава­рії, або до­б­ро­ві­ль­но скла­ли зброю; це по­ло­же­н­ня та­кож ро­з­по­в­сю­дже­не на по­ло­не­них ві­й­сь­ко­во­с­лу­ж­бо­в­ців та ци­ві­ль­них осіб, та, на­ре­ш­ті, на ци­ві­ль­них осіб, що зна­хо­дя­ть­ся під вла­дою су­п­ро­ти­в­ни­ка, осо­б­ли­во під йо­го військовою оку­па­ці­єю.[21]

По­ло­же­н­ня всіх Ко­н­ве­н­цій мі­с­тять ви­мо­гу про гу­ма­н­не по­во­дже­н­ня з бе­з­за­хис­ни­ми. Ці ви­мо­ги у ко­ж­ній з Ко­н­ве­н­цій ві­д­по­ві­дають ка­те­го­ріям осіб, що охо­ро­няю­ть­ся її по­ло­же­н­ня­ми. Так, у ста­т­ті 12 Ко­н­вен­ції "Про по­лі­п­ше­н­ня до­лі по­ра­не­них та хво­рих у дію­чих ар­міях" за­пи­са­но: "Осо­бо­вий ск­лад збро­й­них сил та ін­ші осо­би у ви­па­д­ку їх по­ра­не­н­ня або хво­ро­би по­ви­н­ні ко­ри­с­ту­ва­ти­ся заступництвом та за­хи­с­том за всіх об­с­та­ви­н”.

Конфліктуюча сто­ро­на, під вла­ду якої во­ни по­т­ра­п­лять, за­бе­з­пе­чує їм гу­ма­нне по­во­дже­н­ня та до­г­ляд без бу­дь-­якої ди­с­к­ри­мі­на­ції за та­кими ознаками, як стать, ра­са, на­ціо­на­ль­ність, ре­лі­гія, по­лі­ти­ч­ні пе­ре­ко­на­н­ня або ін­ші ана­ло­гі­ч­ні кри­те­рії. Су­во­ро за­бо­ро­няє­ть­ся бу­дь-­яке по­ся­га­н­ня на їхнє жи­т­тя та осо­би­с­тість і, зо­к­ре­ма, за­бо­ро­няє­ть­ся до­би­ва­ти або знущатися над ними, пі­д­да­ва­ти їх то­р­ту­рам, про­во­ди­ти над ни­ми біо­ло­гі­ч­ні до­с­лі­дже­н­ня, на­в­ми­с­но за­ли­ша­ти їх без ме­ди­ч­ної до­по­мо­ги або до­г­ля­ду та ство­рю­ва­ти умо­ви для їх за­ра­же­н­ня.

Ана­ло­гі­ч­ні ви­мо­ги мі­с­тять в со­бі й ін­ші Же­не­в­сь­кі ко­н­ве­н­ції.

Для то­го, щоб не за­ли­ши­ти в за­ко­но­да­в­с­т­ві жодної ла­зі­в­ки, у До­да­т­ко­во­му про­то­ко­лі 1 на­во­ди­ть­ся ро­з­го­р­ну­те по­ло­же­н­ня про по­во­дже­н­ня з осо­ба­ми, що зна­хо­дя­ть­ся під вла­дою сто­ро­ни, що бе­ре участь у ко­н­ф­лі­к­ті.

Згі­д­но ста­т­ті 75 До­да­т­ко­во­го про­то­ко­лу 1, з осо­ба­ми, що зна­хо­дя­ть­ся під вла­дою конфліктуючих сто­рі­н, "за всіх об­с­та­ви­н по­во­дя­ть­ся гу­ма­н­но". Во­ни по­ви­н­ні ко­ри­с­ту­ва­ти­ся за­хи­с­том "без бу­дь-­якої не­с­п­рия­т­ли­вої рі­з­ни­ці" - ін­ши­ми сло­ва­ми, це по­ло­же­н­ня за­бо­ро­няє ди­с­к­ри­мі­на­цію, що під час ві­й­ни, ко­ли по­ло­не­ні зна­хо­дя­ть­ся під вла­дою про­ти­в­ни­ка, на­бу­ває осо­б­ли­во­го значе­н­ня.

Ста­т­тя 75 мі­с­тить ве­ли­кий пе­ре­лік зо­бов'язань та за­бо­рон. Цією ста­т­тею за­бо­ро­няє­ть­ся “на­си­льство над жи­т­тям, здо­ров'ям, фі­зи­ч­ним та пси­хі­ч­ним ста­ном осіб, зо­к­ре­ма вби­в­с­т­во" та осо­б­ли­во пі­д­к­ре­с­ле­но, що за­бо­ро­няю­ть­ся "то­р­ту­ри усіх ви­дів, будь то фі­зи­ч­ні або пси­хі­ч­ні". Та­ку за­бо­ро­ну за­с­то­су­ва­н­ня то­р­тур містить ко­ж­на з чо­ти­рьох Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­цій. Ні за яких об­с­та­ви­н не мо­ж­на за­с­то­со­ву­ва­ти ці не­лю­д­сь­кі ме­то­ди, не мо­же бу­ти "ви­щих ці­н­но­с­тей" (на­п­ри­к­лад, "сво­бо­да" чи "до­ля на­ції"), які б мо­г­ли ви­п­ра­в­да­ти то­р­ту­ри. За­с­то­су­ва­н­ня то­р­тур у всіх ви­па­д­ках є се­р­йо­з­ним по­ру­ше­н­ням Же­не­в­сь­ких Ко­н­ве­н­цій і по­ви­н­но ка­ра­ти­ся як військовий зло­чин. Бу­дь-­які ме­ди­ч­ні ек­с­пе­ри­ме­н­ти на лю­дях за­бо­ро­не­ні.

Ця ж ста­т­тя за­бо­ро­няє "вчи­не­н­ня на­ру­ги над лю­д­сь­кою гі­д­ні­с­тю, зо­к­ре­ма, при­ни­з­ли­ве та об­ра­з­ли­ве по­во­дже­н­ня, при­му­шу­ва­н­ня до про­с­ти­ту­ції або не­п­ри­с­то­й­не по­ся­га­н­ня в бу­дь-­якій йо­го фо­р­мі", "за­хо­п­ле­н­ня за­ру­ч­ни­ків", "ко­ле­к­ти­в­ні по­ка­ра­н­ня", а та­кож по­г­ро­зи зді­й­с­ни­ти та­кі дії. Да­лі во­на мі­с­тить ви­мо­ги з за­бе­з­пе­че­н­ня спра­ве­д­ли­во­го та на­ле­ж­ним чи­ном ор­га­ні­зо­ва­но­го су­до­чи­н­с­т­ва. Дея­кі га­ра­н­тії спрямова­ні на те, щоб ко­ж­ній осо­бі, що зви­ну­ва­чує­ть­ся в зді­й­с­не­н­ні зло­чи­ну, був за­бе­з­пе­че­ний спра­ве­д­ли­вий суд, щоб ро­з­г­ляд спра­ви та ви­не­се­н­ня ви­ро­ку зді­й­с­ню­ва­лись у ві­д­по­ві­д­но­с­ті до за­ко­ну.

Перш ніж пе­ре­й­ти до ро­з­г­ля­ду пра­вил, що сто­сую­ть­ся ок­ре­мих ка­те­го­рій осіб, ро­з­г­ля­не­мо ко­ро­т­ко зміст по­нять "по­ва­га" та "за­хист".

"По­ва­га" та "за­хист" є еле­ме­н­та­ми од­но­го і то­го ж при­н­ци­пу, що до­по­в­нюють один од­но­го.

"По­ва­га" пе­ре­д­ба­чає зо­бо­в’­я­за­н­ня не за­в­да­ва­ти за­хи­ще­ним осо­бам шко­ди, не пі­д­да­ва­ти їх стра­ж­да­н­ням, не вби­ва­ти їх.

"За­хист" пе­ре­д­ба­чає зо­бов'яза­н­ня ві­д­во­ди­ти від них не­бе­з­пе­ку та ві­д­ве­р­ну­ти за­по­дія­н­ня їм шко­ди.[22]

То­му, ви­хо­дя­чи з цих по­нять, ві­д­по­ві­д­на сто­ро­на, що бере участь у ко­н­ф­лі­к­ті, зо­бов'яза­на за­хи­ща­ти за­хи­ще­них осіб.

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. II Державна дума
3. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
4. II. Організація і проведення спортивних походів
5. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
6. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
7. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
8. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
9. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
10. VI. Оформлення маршрутної документації на проведення туристичних походів та експедицій
11. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
12. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.

Переглядів: 6207