СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ

ТЕМА 2

Світове господарство (СГ): сутність, елементи і суб'єкти, фактори розвитку. Міжнародна господарча взаємодія. Якісний і кількісний аспекти розвитку СГ. Головні тенденції формування СГ, рівні і цикли його розвитку.

Нерівномірність соціально-економічного розвитку країн світу. Типологізація країн - суб'єктів світового господарства. Регіональний принцип групування і головні регіональні групи країн світу.

Соціально-економічний принцип систематизації країн світу.

Місце окремих угруповань країн у СГ і МЕВ. Провідне значення економічно розвинених країн. Країни, що розвиваються: поняття, загальні ознаки та місце у світовій економіці. Соціально-економічна структура. Проблема ліквідації економічної відсталості і неоколоніальної залежності країн, що розвиваються. Новий міжнародний економічний порядок (НМЕП) як концепція перебудови МЕВ. Нові індустріальні країни. Країни з перехідною економікою: вихідні умови формування, моделі розвитку. «Вашингтонський консенсус». «Шокова терапія». Градуалістська модель трансформації постсоціатістичних економік. Проблеми інтеграції країн з перехідною економікою у світове ринкове господарство. Загострення діалогу «Північ – Південь». Якісні зміни діалогу «Схід – Захід». Взаємини країн по вісі «Центр – Периферія». Внутрішньо- та міжсистемні цивілізаційні діалоги.

Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою для виникнення світового ринку. Його виникнення і становлення є наслідком дуже тривалого історичного розвитку. В епоху первісного нагромадження капіталу локальні центри міждержавної торгівлі переросли у єдиний світовий ринок. Він остаточно сформувався наприкінці XIX - початку XX ст., коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня розвитку, стало машинним. Сучасний світовий ринок – це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва.

Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

Наведені вище міркування відображені у понятті світове господарство:

- світове (всесвітнє) господарство – це сукупність національних господарств, взаємозв'язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;

- світове господарство – сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва;

- сучасне світове господарство – це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об'єктивним законам ринкової економіки;

- світове господарство – це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов'язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

- розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передусім у формах ввезення – вивезення капіталу, робочої сили і технології;

- зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

- економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

- виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Вся сукупність національних економік у світі складає близько 200 держав. Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний валютний форд, Світовий банк дають найбільш повну характеристику даної сукупності. При цьому ООН основну увагу приділяє соціальним і демографічним аспектам розвитку країн. Для Світового банку важливою є оцінка ступеня економічного розвитку країн.

Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками, визначення їх місця та перспектив розвитку в системі світового господарства, актуальною проблемою в теорії та практиці МЕВ є їх систематизація за різними ознаками.

Країни можуть бути систематизовані за регіональною (географічною) ознакою: європейські (західно-, східно-, південно-, північно-); північноамериканські (США, Канада, Мексика), південноамериканські, країни Близького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії, африканські (північно-, центрально-, південно-, західно-) тощо. Але така систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн.

Використовується також поділ країн на таких три групи, як:

- промислово розвинені країни – понад 20 високорозвинених країн. Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни так званої «Великої сімки». Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх руках значну частину міжнародної торгівлі.

- країни з перехідною економікою – біля 30 країн Центральної та східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних господарств. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.

- країни, що розвиваються – понад 130 країн Азії, Африки, Латинської Америки. Через їх велику кількість і особливості соціально-економічного розвитку національних економік ці країни здебільшого систематизують за регіонами з урахуванням їх географічного положення.

У групу розвинутих країн (промислово розвинутих, індустріальних) входять держави з ринковою економікою та високим рівнем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення складає не менше 12 тис. дол. Міжнародний валютний фонд включає в число розвинутих країн і територій (тобто тих частин деяких країн, які мають особливий статус наприклад, Гонконг або Гренландія) всі країни Західної Європи, США і Канаду, Японію, Австралію та Нову Зеландію, а з 1997 р. – також Південну Корею, Сінгапур, Гонконг і Тайвань, Ізраїль. ООН додає до них Південно-Африканську Республіку. Організація економічного співробітництва і розвитку відносить до їх числа також Туреччину та Мексику, що є членами цієї організації, хоча скоріше це країни, що розвиваються, але вони ввійшли до неї за територіальною ознакою (Туреччині належить частина Європи, а Мексика входить у Північноамериканську угоду про вільну торгівлю – НАФТА). Після офіційного приєднання до Європейського Союзу Польщі, Угорщини, Чехії, Словенії, Кіпру, Естонії, Литви, Латвії, Словакії, Мальти вони також включені в число розвинутих країн.

У групу країн, що розвиваються, (менш розвинутих, слаборозвинутих) входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. З 182 країн - членів Міжнародного Валютного Фонду до тих, що розвиваються, відносять 121. Незважаючи на значну кількість цих країн, а також на те, що для багатьох з них характерні велика чисельність населення та величезна територія, на них приходиться близько 28 % світового ВВП.

Це цілий всесвіт, недарма групу країн, що розвиваються, нерідко називають третім світом, і він неоднорідний. Верхній ешелон країн, що розвиваються, складають держави з порівняно сучасною структурою економіки (наприклад, деякі країни Азії, особливо Південно-Східної та країни Латинської Америки), великим ВВП на душу населення (зокрема більшість країн Перської затоки), високим індексом людського розвитку. З них виділяють підгрупу нових індустріальних країн. У неї включають країни, що в останні роки продемонстрували дуже високі темпи економічного зростання і на цій основі змогли сильно скоротити своє відставання від розвинутих країн. До нинішніх нових індустріальних країн можна віднести в Азії – Індонезію, Малайзію, Таїланд та ін., у Латинській Америці - Чилі й інші південно- та центральноамериканські країни.

В особливу підгрупу виділяють країни-експортери нафти. Ядро цієї групи складають 12 учасників Організації експортерів нафти (ОПЕК), хоча ряд країн-нафтоекспортерів із третього світу не входить у ОПЕК: Мексика, Бруней та ін.

Переважаюча частина зовнішньоекономічної діяльності розвинутих країн припадає на економічний обмін один з одним, який здійснюється у різних формах. Це зумовлено цілою низкою причин, серед яких необхідно відзначити: зменшення частки сировини та підвищення ролі готових виробів у світовій торгівлі після Другої світової війни; перенесення центра ваги в міжнародному поділі праці з міжгалузевого на внутрішньогалузевий; найбільша ємність ринків (вимірювана в платоспроможному попиті) розвинутих країн порівняно з іншими; близькість політичних систем розвинутих країн, що спонукує їх правлячі кола сприяти засобами державної зовнішньоекономічної політики розвитку економічних відносин між ними.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ	\|	ВІДНОСИН

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.