• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ

ТЕМА 2

Світове господарство (СГ): сутність, елементи і суб'єкти, фактори розвитку. Міжна­родна господарча взаємодія. Якісний і кількісний аспекти розвитку СГ. Головні тенденції формування СГ, рівні і цикли його розвитку.

Нерівномірність соціально-економічного розвитку країн світу. Типологізація країн - суб'єктів світового господарства. Регіональний принцип групування і головні регіональні групи країн світу.

Соціально-економічний принцип систематизації країн світу.

Місце окремих угруповань країн у СГ і МЕВ. Провідне значення економічно розви­нених країн. Країни, що розвиваються: поняття, загальні ознаки та місце у світовій економіці. Соціально-економічна структура. Проблема ліквідації економічної відсталості і неоколоніальної залежності країн, що розвиваються. Новий міжнародний економічний поря­док (НМЕП) як концепція перебудови МЕВ. Нові індустріальні країни. Країни з перехідною економікою: вихідні умови формування, моделі розвитку. «Вашингтонський консенсус». «Шокова терапія». Градуалістська модель трансформації постсоціатістичних економік. Проблеми інтеграції країн з перехідною економікою у світове ринкове господарство. Загострення діалогу «Північ – Південь». Якісні зміни діалогу «Схід – Захід». Взаємини країн по вісі «Центр – Периферія». Внутрішньо- та міжсистемні цивілізаційні діалоги.

Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування ста­ли основою для виникнення світового ринку. Його виникнення і становлення є наслідком дуже тривалого історичного розвит­ку. В епоху первісного нагромадження капіталу локаль­ні центри міждержавної торгівлі переросли у єдиний світовий ринок. Він остаточно сформувався наприкінці XIX - початку XX ст., коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня розвитку, стало машинним. Сучасний світовий ринок – це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та ін­ших факторів виробництва.

Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необ­хідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація ви­робництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

Наведені вище міркування відображені у понятті світове господарство:

- світове (всесвітнє) господарство – це сукупність націо­нальних господарств, взаємозв'язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;

- світове господарство – сукупність національних еконо­мік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробниц­тва;

- сучасне світове господарство – це сукупність національ­них економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємоза­лежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об'єктивним законам ринкової економіки;

- світове господарство – це сукупність міжнародних еко­номічних відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметра­ми. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насам­перед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світо­ве господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов'язаними з між­народною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

- розвиток міжнародного переміщення факторів вироб­ництва, передусім у формах ввезення – вивезення капіталу, робочої сили і технології;

- зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насам­перед у рамках ТНК;

- економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багато­сторонній основах;

- виникнення економіки відкритого типу в рамках бага­тьох держав і міждержавних об'єднань.

У межах світового госпо­дарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Вся сукупність національних економік у світі складає близько 200 держав. Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний валютний форд, Світовий банк дають найбільш повну характеристику даної сукупності. При цьому ООН основну увагу приділяє соціальним і демографічним аспектам розвитку країн. Для Світового банку важливою є оцінка ступеня економічного розвитку країн.

Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками, визначення їх місця та перспектив розвитку в системі світового господарства, актуальною проблемою в теорії та практиці МЕВ є їх систематизація за різними ознаками.

Країни можуть бути систематизовані за регіональною (географічною) ознакою: європейські (західно-, східно-, південно-, північно-); північноамериканські (США, Канада, Мексика), південноамериканські, країни Близького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії, африканські (північно-, центрально-, південно-, західно-) тощо. Але така систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн.

Використовується також поділ країн на таких три групи, як:

- промислово розвинені країни – понад 20 високорозвинених країн. Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни так званої «Великої сімки». Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх руках значну частину міжнародної торгівлі.

- країни з перехідною економікою – біля 30 країн Центральної та східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних господарств. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.

- країни, що розвиваються – понад 130 країн Азії, Африки, Латинської Америки. Через їх велику кількість і особливості соціально-економічного розвитку національних економік ці країни здебільшого систематизують за регіонами з урахуванням їх географічного положення.

У групу розвинутих країн (промислово розвинутих, індустріа­льних) входять держави з ринковою економікою та високим рівнем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення складає не менше 12 тис. дол. Міжнародний валютний фонд вклю­чає в число розвинутих країн і територій (тобто тих частин деяких країн, які мають особливий статус наприклад, Гонконг або Гренла­ндія) всі країни Західної Європи, США і Канаду, Японію, Австра­лію та Нову Зеландію, а з 1997 р. – також Південну Корею, Сінга­пур, Гонконг і Тайвань, Ізраїль. ООН додає до них Південно­-Африканську Республіку. Організація економічного співробітницт­ва і розвитку відносить до їх числа також Туреччину та Мексику, що є членами цієї організації, хоча скоріше це країни, що розвива­ються, але вони ввійшли до неї за територіальною ознакою (Туреч­чині належить частина Європи, а Мексика входить у Північноаме­риканську угоду про вільну торгівлю – НАФТА). Після офіційного приєднання до Європейського Союзу Польщі, Угорщини, Чехії, Словенії, Кіпру, Естонії, Литви, Латвії, Словакії, Мальти вони також включені в число розвинутих країн.

У групу країн, що розвиваються, (менш розвинутих, слабороз­винутих) входять держави з ринковою економікою і низьким рів­нем економічного розвитку. З 182 країн - членів Міжнародного Ва­лютного Фонду до тих, що розвиваються, відносять 121. Незважа­ючи на значну кількість цих країн, а також на те, що для багатьох з них характерні велика чисельність населення та величезна терито­рія, на них приходиться близько 28 % світового ВВП.

Це цілий всесвіт, недарма групу країн, що розвиваються, нері­дко називають третім світом, і він неоднорідний. Верхній ешелон країн, що розвиваються, складають держави з порівняно сучасною структурою економіки (наприклад, деякі країни Азії, особливо Пів­денно-Східної та країни Латинської Америки), великим ВВП на ду­шу населення (зокрема більшість країн Перської затоки), високим індексом людського розвитку. З них виділяють підгрупу нових інду­стріальних країн. У неї включають країни, що в останні роки проде­монстрували дуже високі темпи економічного зростання і на цій ос­нові змогли сильно скоротити своє відставання від розвинутих країн. До нинішніх нових індустріальних країн можна віднести в Азії – Ін­донезію, Малайзію, Таїланд та ін., у Латинській Америці - Чилі й інші південно- та центральноамериканські країни.

В особливу підгрупу виділяють країни-експортери нафти. Яд­ро цієї групи складають 12 учасників Організації експортерів нафти (ОПЕК), хоча ряд країн-нафтоекспортерів із третього світу не вхо­дить у ОПЕК: Мексика, Бруней та ін.

Переважаюча частина зовнішньоекономічної діяльності розвину­тих країн припадає на економічний обмін один з одним, який здійсню­ється у різних формах. Це зумовлено цілою низкою причин, серед яких необхідно відзначити: зменшення частки сировини та підвищення ролі готових виробів у світовій торгівлі після Другої світової війни; перене­сення центра ваги в міжнародному поділі праці з міжгалузевого на вну­трішньогалузевий; найбільша ємність ринків (вимірювана в платоспро­можному попиті) розвинутих країн порівняно з іншими; близькість по­літичних систем розвинутих країн, що спонукує їх правлячі кола сприя­ти засобами державної зовнішньоекономічної політики розвитку еко­номічних відносин між ними.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
6. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
7. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
8. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
9. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
10. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
11. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
12. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.

Переглядів: 2786