МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУТЕМА 2
Світове господарство (СГ): сутність, елементи і суб'єкти, фактори розвитку. Міжнародна господарча взаємодія. Якісний і кількісний аспекти розвитку СГ. Головні тенденції формування СГ, рівні і цикли його розвитку. Нерівномірність соціально-економічного розвитку країн світу. Типологізація країн - суб'єктів світового господарства. Регіональний принцип групування і головні регіональні групи країн світу. Соціально-економічний принцип систематизації країн світу. Місце окремих угруповань країн у СГ і МЕВ. Провідне значення економічно розвинених країн. Країни, що розвиваються: поняття, загальні ознаки та місце у світовій економіці. Соціально-економічна структура. Проблема ліквідації економічної відсталості і неоколоніальної залежності країн, що розвиваються. Новий міжнародний економічний порядок (НМЕП) як концепція перебудови МЕВ. Нові індустріальні країни. Країни з перехідною економікою: вихідні умови формування, моделі розвитку. «Вашингтонський консенсус». «Шокова терапія». Градуалістська модель трансформації постсоціатістичних економік. Проблеми інтеграції країн з перехідною економікою у світове ринкове господарство. Загострення діалогу «Північ – Південь». Якісні зміни діалогу «Схід – Захід». Взаємини країн по вісі «Центр – Периферія». Внутрішньо- та міжсистемні цивілізаційні діалоги. Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою для виникнення світового ринку. Його виникнення і становлення є наслідком дуже тривалого історичного розвитку. В епоху первісного нагромадження капіталу локальні центри міждержавної торгівлі переросли у єдиний світовий ринок. Він остаточно сформувався наприкінці XIX - початку XX ст., коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня розвитку, стало машинним. Сучасний світовий ринок – це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства. Наведені вище міркування відображені у понятті світове господарство: - світове (всесвітнє) господарство – це сукупність національних господарств, взаємозв'язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами; - світове господарство – сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва; - сучасне світове господарство – це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об'єктивним законам ринкової економіки; - світове господарство – це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління. Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов'язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва. Характерними рисами сучасного світового господарства є: - розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передусім у формах ввезення – вивезення капіталу, робочої сили і технології; - зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК; - економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах; - виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво. Вся сукупність національних економік у світі складає близько 200 держав. Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний валютний форд, Світовий банк дають найбільш повну характеристику даної сукупності. При цьому ООН основну увагу приділяє соціальним і демографічним аспектам розвитку країн. Для Світового банку важливою є оцінка ступеня економічного розвитку країн. Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками, визначення їх місця та перспектив розвитку в системі світового господарства, актуальною проблемою в теорії та практиці МЕВ є їх систематизація за різними ознаками. Країни можуть бути систематизовані за регіональною (географічною) ознакою: європейські (західно-, східно-, південно-, північно-); північноамериканські (США, Канада, Мексика), південноамериканські, країни Близького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії, африканські (північно-, центрально-, південно-, західно-) тощо. Але така систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн. Використовується також поділ країн на таких три групи, як: - промислово розвинені країни – понад 20 високорозвинених країн. Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни так званої «Великої сімки». Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх руках значну частину міжнародної торгівлі. - країни з перехідною економікою – біля 30 країн Центральної та східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних господарств. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія. - країни, що розвиваються – понад 130 країн Азії, Африки, Латинської Америки. Через їх велику кількість і особливості соціально-економічного розвитку національних економік ці країни здебільшого систематизують за регіонами з урахуванням їх географічного положення. У групу розвинутих країн (промислово розвинутих, індустріальних) входять держави з ринковою економікою та високим рівнем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення складає не менше 12 тис. дол. Міжнародний валютний фонд включає в число розвинутих країн і територій (тобто тих частин деяких країн, які мають особливий статус наприклад, Гонконг або Гренландія) всі країни Західної Європи, США і Канаду, Японію, Австралію та Нову Зеландію, а з 1997 р. – також Південну Корею, Сінгапур, Гонконг і Тайвань, Ізраїль. ООН додає до них Південно-Африканську Республіку. Організація економічного співробітництва і розвитку відносить до їх числа також Туреччину та Мексику, що є членами цієї організації, хоча скоріше це країни, що розвиваються, але вони ввійшли до неї за територіальною ознакою (Туреччині належить частина Європи, а Мексика входить у Північноамериканську угоду про вільну торгівлю – НАФТА). Після офіційного приєднання до Європейського Союзу Польщі, Угорщини, Чехії, Словенії, Кіпру, Естонії, Литви, Латвії, Словакії, Мальти вони також включені в число розвинутих країн. У групу країн, що розвиваються, (менш розвинутих, слаборозвинутих) входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. З 182 країн - членів Міжнародного Валютного Фонду до тих, що розвиваються, відносять 121. Незважаючи на значну кількість цих країн, а також на те, що для багатьох з них характерні велика чисельність населення та величезна територія, на них приходиться близько 28 % світового ВВП. Це цілий всесвіт, недарма групу країн, що розвиваються, нерідко називають третім світом, і він неоднорідний. Верхній ешелон країн, що розвиваються, складають держави з порівняно сучасною структурою економіки (наприклад, деякі країни Азії, особливо Південно-Східної та країни Латинської Америки), великим ВВП на душу населення (зокрема більшість країн Перської затоки), високим індексом людського розвитку. З них виділяють підгрупу нових індустріальних країн. У неї включають країни, що в останні роки продемонстрували дуже високі темпи економічного зростання і на цій основі змогли сильно скоротити своє відставання від розвинутих країн. До нинішніх нових індустріальних країн можна віднести в Азії – Індонезію, Малайзію, Таїланд та ін., у Латинській Америці - Чилі й інші південно- та центральноамериканські країни. В особливу підгрупу виділяють країни-експортери нафти. Ядро цієї групи складають 12 учасників Організації експортерів нафти (ОПЕК), хоча ряд країн-нафтоекспортерів із третього світу не входить у ОПЕК: Мексика, Бруней та ін. Переважаюча частина зовнішньоекономічної діяльності розвинутих країн припадає на економічний обмін один з одним, який здійснюється у різних формах. Це зумовлено цілою низкою причин, серед яких необхідно відзначити: зменшення частки сировини та підвищення ролі готових виробів у світовій торгівлі після Другої світової війни; перенесення центра ваги в міжнародному поділі праці з міжгалузевого на внутрішньогалузевий; найбільша ємність ринків (вимірювана в платоспроможному попиті) розвинутих країн порівняно з іншими; близькість політичних систем розвинутих країн, що спонукує їх правлячі кола сприяти засобами державної зовнішньоекономічної політики розвитку економічних відносин між ними. Читайте також:
|
||||||||
|