• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ОБМІН

ТЕМА 10

Передумови науково-технічного співробітництва (НТС). НТС як форма МЕВ. Традиційні і нові форми НТС країн світу. Вплив НТР на розвиток міжнародного НТС. Міжнародний рух технологій та механізм їх передачі. Спільні наукові дослідження. Міжнародні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР). Обмін науково-технічними досягненнями і досвідом. Взаємні консультації з основних питань НТС. Розробка науково-технічних прогнозів. Співробітництво у галузі науково-технічної інформації, винахідництва та патентної справи. Спільні наукові дослідження щодо захисту навколишнього середовища, у медицині, освоєнні космосу і Світового океану. Напрями НТС – електронізація господарства, його автомати­зація, нові види конструкційних матеріалів, біотехнології, атомна енергетика та ін.

Комерційний зміст науково-технічних відносин. Розвиток торгівлі ліцензіями і ноу-хау. Захист інтелектуальної власності.

Інтернаціоналізація НТС. Міжнародні науково-технічні програми. Проблеми НТС у діалозі Схід-Захід. Перспективи включення науково-технічного потенціалу України до міжнародних науково-технічних зв'язків.

Міжнародний науково-технічний обмін є однією із форм міжнародних економічних відносин. В його центрі є поняття технології.

Технологія (technology) – наукові методи досягнення практичних цілей. До поняття технології переважно включаються три групи технологій: технологія продуктів, технологія процесів і технологій управління. Якщо технологія розглядається як спосіб збільшення продуктивності інших факторів виробництва, то аналіз її впливу цілком вписується у модель співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна. Впровадження нової технології просто еквівалентно зростанню пропозиції того фактора виробництва, ефективність якого підвищується за допомогою цієї технології.

Якщо технологія розглядається як самостійний фактор виробництва, вона з одного боку впливає на зміну умов торгівлі товарами, виготовленими з її допомогою, а з іншого боку – сама може бути предметом міжнародної торгівлі.

Міжнародна передача технології – міждержавне переміщення науково-технічних досягнень на комерційній або безкоштовній основі.

У міжнародній економіці носіями технології можуть виступати товари та інші фактори виробництва. Як і у випадку інших факторів виробництва в основі міжнародного переміщення технології лежить її міжнародний поділ, який є результатом відмінностей у рівні розвитку науково-технічного прогресу, який своєю чергою є наслідком різної забезпеченості капіталом та трудовими ресурсами.

Існує багато моделей та методів аналізу технічного прогресу. Найпопулярнішою є модель Джона Хікса. Нехай існує два фактори виробництва (праця L та капітал К), за допомогою яких виготовляються всі товари. Відносна ціна факторів виробництва (w/r) залишається постійною. Згідної цієї моделі технічний прогрес (ТП) ділиться на нейтральний, працезберігаючий та капіталозберігаючий.

Основні форми захисту технологій:

1. Патент (patent) – свідоцтво, яке видається компетентним урядовим органом винахіднику і яке засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу.

2. Ліцензія (license) – дозвіл, який видає власник технології (ліцензіар), яка захищена або не захищена патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом певного часу і за певну плату.

3. Копірайт (copyright) – ексклюзивне право автора літературного, аудіо- або відеотвору на показ і використання своєї роботи.

4. Товарна марка (trademark) – символ певної організації, котрий використовується для індивідуалізації виробника товару і не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.

У світовій економіці існує дві форми реалізації науково-технічних досягнень: міжнародна передача (трансфер) технологій та міжнародне технічне сприяння.

Форми передачі технологій:

1. Патентні угоди (patent agreement) – міжнародна торгова угода, за якою власник патенту уступає свої права на використання винаходу покупцю патенту.

2. Ліцензійні угоди (licensing agreement) – міжнародна торгова угода, за якою власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання в певних межах своїх прав на технологію.

3. «Ноу-хау» (know-how) – надання технічного досвіду і секретів виробництва, яке поєднує відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечить певні переваги.

4. Інжиніринг (engineering) – надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і обладнання.

Міжнародне технічне сприяння є різновидом міжнародної передачі технологій. Воно здійснюється на основі відповідних міжнародних програм, які здійснюються міжнародними організаціями або на двосторонній основі.

Технічне сприяння (TС) (technical assistance) – надання країнам допомоги на платній або безплатній основі в сферах технології процесів, продуктів і управління.

Основними видами технічної допомоги є такі:

1. Технологічні гранти (technological co-operation grants) – безкоштовна передача розвинутими країнами технології, технологічно ємних товарів або фінансових кошів на придбання технології, навчання та перепідготовку персоналу. Отримувач виконує суто організаційні функції з прийняття і розміщення технічного допомоги.

2. Сумісне фінансування (co-financing) – солідарна участь і відповідальність її отримувача, котрий у відповідності з угодою про надання технічної допомоги повинен не тільки організаційно забезпечити її отримання, але й внести певну частку у її фінансування.

Механізми технічної допомоги:

1. Двостороння технічна співпраця (ТС) – здійснюється за угодами між урядами країни-донора і країни отримувача допомоги.

2. Багатостороння ТС – поєднує здійснення спільних проектів ТС декількома країнами у відношенні однієї країни-отримувача.

Причини обмеження передачі технології:

1. Намагання втримати технологічне лідерство. Це виправдано лише для розвинутих країн, оскільки технологічне лідерство не є синонімом економічного лідерства, бо вимагає величезних затрат на НДДКР, юридичне підтримання патентів та ліцензій, навчання робочої сили освіту фахівців тощо.

2. Міркування національної безпеки. Обмеження руху військових технологій та технологій подвійного призначення (цивільних, але таких, що можуть бути використані для зростання військової потуги супротивника) у країни, які зараз або у майбутньому можуть становити загрозу. Координаційний комітет НАТО у період холодної війни заборонив експорт ґудзиків у соціалістичні країни, оскільки вони могли бути пришиті на одяг військових...

3. Умови міжнародних угод. Дія деяких міжнародних конвенцій обмежує рух технологій, які можуть бути опосередковано використані у військовій справі або загрожують екології планети.

Механізми регулювання передачі технології:

1. Пряме державне регулювання органами експортного контролю методами митного і прикордонного контролю, встановлення кримінальної відповідальності за несанкціоновану передачу технологій стратегічного призначення.

2. Непряме регулювання шляхом ускладнення оформлення патентів та ліцензій, необхідності отримання спеціальних урядових дозволів тощо.

Основними формами прояву міжнародного науково-технічного обміну є такі:

1. Накопичення в банках даних науково – технічної інформації для спільного використання (прикладом може бути обмін програмними продуктами).

2. Підписання та реалізація угод щодо проведення НДДКР (з передачею права оформлення патенту і ліцензії на використання результатів НДДКР);

3. Спільне проведення коопераційних НДДКР;

4. Реалізація міжнародних науково-технічних програм (наприклад, в галузі телекомунікаційних технологій, або біотехнології);

5. Використання міжнародних комплексних науково-технічних програм.

Чинниками бурхливого розвитку міжнародного науково-технічного обміну на сучасному етапі є:

а) посилення нерівномірності економічного розвитку держав;

б) монополізація НТП великими фірмами, передусім ТНК (саме вони спроможні сьогодні фінансувати проведення вельми коштовних НДДКР);

в) загострення конкурентної боротьби на світовому ринку.

Таким чином, в сучасних умовах потужні ТНК використовують експорт наукових досягнень, високих технологій для встановлення панування на світових ринках і контролю над дрібними фірмами.

Треба підкреслити, що міжнародна передача технологій – процес тривалий. Ні в якому разі його не можна уявляти поодиноким заходом. Етапами такого процесу вважають:

1) вибір і придбання технологій;

2) адаптація та освоєння придбаної технології;

3) розвиток, удосконалення технологій з використанням можливостей національної економіки.

Технології передають двома способами: некомерційним і комерційним.

До некомерційного трансферу технологій належать:

- надання науково-технічної інформації через: літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти, тощо;

- проведення: виставок, ярмарок, конференцій, симпозіумів;

- стажування спеціалістів;

- спільні фундаментальні науково-технічні розробки.

Некомерційна передача технологій спрямована на пошук місць впровадження технологій. Вона передує комерційній передачі технологій.

Комерційну передачу технологій умовно поділяють на три групи:

I – власне передача технологій;

II – спільне розроблення і використання технологій;

III – промислове кооперування та спільне підприємництво.

Розглянемо їх детальніше.

І група включає виконання НДДКР за замовленнями; ліцензування; інжиніринг; закупівлю зразків техніки; закупівля машин і обладнання; лізинг машин і обладнання та ін..

ІІ група містить координацію, кооперування на договірній основі та спільне ведення НДДКР.

ІІІ група являє себе або у формі науково – технічного виробничого кооперування (спільного розроблення і спільного виробництва продукції і різних країнах), або у вигляді спільних підприємств (СП).

Канали передачі технологій бувають внутрішньо фірмовими й міжфірмовими. .

Внутрішньофірмовий канал передачі технологій – це реалізація власних науково-технічних досягнень або зарубіжних досягнень в закордонних філіях фірми. Міжфірмовий канал передачі технологій – це укладання ліцензійних, зовнішньоторгових, комерційних угод про спільне підприємництво між незалежними компаніями в різних країнах.

Основою міжнародної передачі технологій є проведення НДДКР. Лідерами передових наукових досліджень сьогодні є США, Японія, Німеччина, Франція і Велика Британія. Витрати США на НДДКР перевищують в останні роки суму витрат на ці потреби усіх перерахованих країн разом узятих. (Країни, які не мають коштів на НДДКР – купують їх результати у інших країн для підвищення свого економічного потенціалу).

Світовий ринок технологій (СРТ) не має спеціальних регулюючих наддержавних органів. Але через СОТ деякі аспекти передачі технологій підлягають регулюванню через окремі угоди, програми та міжнародні організації (приміром, той же СОТ). Наприклад, спеціальна угода СОТ регулює відносини інтелектуальної власності (відносини передачі, трансферу прав на використання об’єктів інтелектуальної власності на певних умовах).

Так, існують договори з приводу копірайту. Їх суть полягає в уступці виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану продукцію. Аналогічні договори укладаються щодо торгової марки та знака, географічної назви і промислового дизайну.

Спеціальна угода визначає стандарти з охорони інтелектуальної власності для країн-членів СОТ. Вони повинні дотримуватися вимог Паризької конвенції із захисту прав інтелектуальної власності. Існує ще Бернська конвенція із захисту авторських прав на твори мистецтва та літератури.

Міжнародна організація з інтелектуальної власності – спеціалізоване агентство системи ООН. Воно пов’язано з питаннями передачі технологій і сприяє захисту інтелектуальної власності через розвиток багатостороннього співробітництва, включаючи захист авторських прав на фотографії, відео – та звукозапис. Слідкує за дотриманням країнами вимог конвенцій (як Паризької, так й Бернської).

У 1965 році була створена програма розвитку ООН – ПРОООН (undp). Її завдання – сприяти передачі технологій країнам, що розвиваються, включаючи розробку природних ресурсів, розвиток підприємництва, вирішення соціальних питань. Сьогодні здобув визнання процес техноглобалізму. Це планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання трансферу (передачі) і дифузії (поширення) технологій (дістав назву техноглобалізму).

Світовий ринок технологій (СРТ) є сукупністю міжнародних ринкових відносин його суб’єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об’єкти – технології продуктів, процесів та управління.

СРТ має такі інституційні елементи:

- об’єкти, тобто продукти (товари), чи процеси – носії технологій;

- суб’єкти – юридичні чи фізичні особи, що оперують об’єктами;

- комерційний та некомерційний трансфер технологій.

Форми трансферу чи дифузії інновацій і технологій:

- торгівля інноваційною продукцією;

- ліцензійна торгівля;

- наукоємний сервіс;

- науково – технічне та інформаційне співробітництво;

- комплексний трансфер технологій, зокрема прямі іноземні інвестиції, спільне підприємництво, різні контакти тощо.

Рух технологій на світовому ринку з погляду права власності ділиться на три стадії: доринкову, ринково-монопольну, ринково-олігопольну.

Доринкова стадія – набуття нових знань, технологічне застосування яких відбувалося у формі переважно приватної та колективної інтелектуальної власності.

Ринкова-монопольна стадія – процес комерційно-виробничої дифузії технологій та здійснення їх трансферу у формі переважно внутрішньокорпоративної національної власності.

Ринково-олігопольна стадія – процес комерційно-виробничої дифузії технологій у формі контактів переважно між суб`єктами корпоративної інтернаціональної власності.

Читайте також:

1. Автоматичний обмін даними.
2. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
3. Американський стандартний код для обміну інформацією ASCII.
4. Білковий обмін
5. Білковий обмін: загальні відомості
6. Буфер обміну — це тимчасове місце зберігання інформації, яку було скопійовано або переміщено з одного місця з метою використання в іншому.
7. Вентиляція. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях, повітряний баланс, кратність повітрообміну
8. Виробничий і науково-технічний потенціал. Інформаційний потенціал
9. Вібротеплообмінник для сипких середовищ
10. Внутрішній і міжнародний маркетинг
11. Внутрішній ринок – національний ринок – міжнародний ринок – світовий ринок
12. Водний і мінеральний обмін

Переглядів: 3529