МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИТЕМА 9
Поняття міжнародної міграції робочої сили, її економічна природа, рушійні сили й етапи розвитку. Масштаби, форми й основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів. Види міжнародної міграції. Міжнародний ринок спеціалістів високої кваліфікації («золотих комірців») і проблема «відпливу інтелекту». Роль НТР у розвитку міграції робочої сили, наукових та інженерно-технічних кадрів. Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції. Міжнародна міграція робочої сили і платіжні баланси країн. Загальні закономірності створення світового ринку робочої сили, головні регіони і центри її міжнародного тяжіння й експорту. Міжнародні монополії і ринок праці. Форми і засоби експлуатації робочих-іммігрантів. Вплив міжнародної економічної інтеграції на інтернаціоналізацію ринку праці. Державне і міжнародне регулювання трудової міграції. Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародна організація з питань міграції (MOM) та їх роль у вирішенні питань безробіття і захисту прав трудящих. Програми стимулювання еластичності ринку праці і забезпечення зайнятості населення. Гнучкість ринку праці. Проблеми трудової міграції і ринку робочої сили в Україні.
Міжнародна міграція трудових ресурсів посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуженість безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку. Класифікація міжнародної трудової міграції у міжнародних економічних відносинах: 1. За рівнем легалізації: а) легальна трудова міграція – передбачає офіційну роботу за контрактом; б) напівлегальна – легальне перебування в країні, а роботу – нелегальну, без офіційного оформлення та дозволу; в) нелегальна – нелегальне перебування в країні та нелегальне виконання робіт. 2. За рівнем кваліфікації: а) некваліфікованої робочої сили; б) кваліфікованої робочої сили; в) висококваліфікованих трудових ресурсів (інженерів, вчених тощо). За часом перебування: а) тимчасову міграцію, яка передбачає працевлаштування на роботу на певний термін, як правило, декілька років; б) сезонну, переважно пов'язану з сільським господарством чи виконанням певних видів інших сезонних робіт; в) маятникову з періодичним перетином кордону для виконання певних робіт і поверненням на батьківщину. Функції світового ринку праці: а) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції); б) регулює попит і пропозицію робочої сили; в) зводить продавців робочої сили з її покупцями; г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили; д) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці; е) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню елективної зайнятості; є) прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили; ж) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили. Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили. Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які скеровані в США і Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які виїжджають у США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Другий ринок – країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили відіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни – Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Нідерланди складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, країн колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В'єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу. Третій ринок – район нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають, є Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Частка іноземних робітників в цих країнах становить понад 50 %, в Катарі – 95,5, ОАЕ – 97 %. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сірія, Йорданія, Палестина. Четвертий ринок – Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу. Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації. Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць. Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі. Вже протягом XIX ст. деякі країни ввели заборони на в'їзд іноземних робітників. З кінця XIX ст. окремі країни почали укладати двосторонні конвенції з регулювання в'їзду та виїзду працівників, згодом такі угоди укладались і між багатьма країнами. Особливості міжнародної трудової міграції на сучасному етапі: а) зростання масштабів міграції; б) збільшення частки мігрантів у загальній кількості працездатного населення країн; в) розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території колишнього СРСР; г) формування нових центрів залучення робочої сили; д) зростання нелегальної імміграції; е) посилення «відпливу інтелекту»; є) ротаційний характер міграції. Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці – для робітників – громадян даної країни та для іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн. Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. В більшості розвинутих країнах Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття. Основними постачальниками робочої сили на світовий ринок є слаборозвинені в економічному відношенні країни. Відсутність роботи, зубожіння змушують населення цих країн мігрувати у пошуках роботи в розвиненіші країни. Причинами міграції також можуть бути національні, релігійні, воєнні, політичні та інші чинники. Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є «відплив інтелекту», тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є: - постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста; - те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації; - бажання покращити своє матеріальне становище; - більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід; - національна та релігійна нетерпимість; - зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів. Ротаційний характер трудової міграції особливо властивий Європі у зв'язку з розширенням ЄС. Населення країн – нових членів ЄС отримало можливість працевлаштовуватися у розвинених країнах, а їхнє місце займають трудові мігранти з інших країн. Нестабільна економічна ситуація в країні, а також вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордоном сприяють збільшенню масштабів еміграції. Напрями впливу міграційного капіталу на економічну ситуацію країн-емігрантів робочої сили: 1. У споживчому секторі ці гроші забезпечують зростання сукупних видатків, а отже вони сприяють загальному економічному зростанню країни. В Україні, за даними досліджень, значна частка коштів мігрантів, окрім споживчих витрат, спрямовується на купівлю або ремонт житла, а також оплату навчання молодших членів сімей. Це надає додатковий імпульс для розвитку економіки країни на регіональному та національному рівнях. 2. Міграційний капітал в інвестиційному секторі порівняно з прямими іноземними інвестиціями забезпечує більшу стабільність розвитку, оскільки значно менше залежить від інвестиційного клімату в країні. Він також є більш інертним до ринкових коливань порівняно з іноземними портфельними інвестиціями. Статистика свідчить, що в останні роки саме надходження міграційного капіталу були найбільш стабільним джерелом отримання валюти країнами, що розвиваються. Ці надходження стабільно зростали навіть протягом 1999-2001 рр. під час азійської фінансової кризи, коли певні потоки інших видів капіталу скорочувалися. Дані досліджень показують, що в 107 із 135 країн, що розвиваються, стабільність переказів була вищою за потоки прямих іноземних інвестицій, а у 70 країнах – порівняно з міжнародною технічною допомогою. 3. Збільшення валютних надходжень від грошових переказів мігрантів в економіки країн, що розвиваються, впливає на формування в них готівкової валюти, а отже, певною мірою і на визначення валютних курсів. Центральні банки країн, скуповуючи валюту, мають можливість у подальшому використовувати її для проведення відповідної девізної та дисконтної політики, а також задля поповнення власних запасів резервної валюти. 4. Офіційні грошові перекази трудових мігрантів з-за кордону позитивно впливають на стан платіжного балансу країн-реципієнтів. Це здебільшого стосується країн, що мають обмежені джерела отримання валюти для фінансування імпорту. Для України цей аспект впливу міграційного капіталу на стабілізацію макроекономічної ситуації важливий з кількох позицій. По-перше, ми і досі не маємо реальної статистики щодо кількості українських мігрантів. Дані коливаються в діапазоні від 3 до 7 млн. осіб. По-друге, відповідно суттєво відрізняються цифри, що відображають суми можливих надходжень Міграційних коштів в Україну, - від майже 2 млрд. дол. (за даними НБУ) до більше ніж 20 млрд. дол. США (за даними українських досліджень). У будь-якому разі грошові перекази українських трудових мігрантів можуть реально покращувати стан платіжного балансу держави лише за умови залучення їх через офіційні канали – банківські та фінансові установи країни. А це, у свою чергу, потребує наявності ліберального законодавства щодо здійснення переказів грошей з-за кордону та повного врегулювання усіх складових двосторонніх відносин між Україною та країнами – реципієнтами її робочої сили. 5. Грошові трансферти мігрантів можуть позитивно впливати на кредитний рейтинг країни. Зокрема врахування потоків міграційного капіталу дає змогу зменшити співвідношення між зовнішнім боргом та експортом товарів і послуг. Зазначені позитивні наслідки впливу міграційного капіталу на кредитоспроможність країни окремі держави останніми роками почали використовувати для полегшення доступу на міжнародні ринки позикових капіталів. Грошові перекази трудових мігрантів гарантують отримання позик. Цей спосіб залучення коштів стає з часом популярнішим. У 2004 р. отримані під кошти мігрантів позики становили суму майже у 3 млрд. дол. США, що втричі більше за обсяг залучених таким чином коштів протягом 2001 р. Вже протягом XIX ст. деякі країни ввели заборони на в'їзд іноземних робітників. З кінця XIX ст. окремі країни почали укладати двосторонні конвенції з регулювання в'їзду та виїзду працівників, згодом такі угоди укладались і між багатьма країнами. Так, питання соціального забезпечення громадян Італії ти Франції були вирішені угодою, підписаною цими країнами ще в 1904 р. Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія та Ісландія в 1955 р. уклали угоду про рівноправність громадян цих держав в усіх питаннях найму на роботу та соціального забезпечення. Одним з основних моментів Римського договору про утворення ЄС став принцип «вільного переміщення осіб». Шенгенською угодою, укладеною в березні 1995 р. Бельгією, Німеччиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до яких приєднались Італія, Греція, Австрія, з 1 липня 1995 р. повністю ліквідована система контролю на внутрішніх кордонах цих країн. За сучасних масштабів міграції робочої сили двосторонні угоди стали малоефективними, і тому основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та інших міжнародних організацій, хоча жодна з міжнародних організацій не має мандата на безпосереднє регулювання міграції робочої сили. Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, сучасну міграційну ситуацію в світі визначають передусім основні імпортери робочої сили. Це США і Канада, країни – члени ЄС, Австралія, деякі країни Близького Сходу, Ізраїль та Південно-Африканська Республіка. У цих країнах безпосереднє здійснення імміграційної політики покладено на спеціальні організації – національні служби імміграції при Міністерстві праці або Міністерстві внутрішніх справ. МОП – це спеціалізована організація ООН для вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Створена в 1919 р. при Лізі Націй. Місцезнаходження – Женева. Нараховує понад 170 держав-членів. Україна є членом цієї організації з 1954 р. МОП розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є рекомендаційними для національних урядів у питаннях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати праці, системи соціального страхування, захисту інтересів мігрантів тощо. Такі стандарти впроваджуються країнами-членами самостійно, про що вони щорічно звітуються в МОП. У разі недотримання міжнародних стандартів з праці країною – членом МОП, це питання, після засідання створеної з цього питання тристоронньої комісії, може бути винесено Міжнародною організацією праці на розгляд Міжнародного Суду. МОП ухвалила низку важливих документів з елементами правового регулювання міжнародних переміщень робочої сили: проти дискримінації робітників-переселенців, про регламентацію використання праці мігрантів, їх соціальні та економічні права. Україна, на жаль, належить до країн із складною демографічною ситуацією. Через стрімке зниження народжуваності і від'ємне сальдо міграції (у 1994-2004 рр.) загальна чисельність населення за 1991-2010 рр. скоротилась з 51,7 до 45,9 млн. осіб. Упродовж 2000-2011 рр. середній темп скорочення населення становив 0,7 %, тобто 330 тис. осіб щорічно. Демографічний спад доповнюється проблемою старіння, унаслідок чого працездатна частина населення дедалі більше обтяжена забезпеченням економічно неактивних членів суспільства. Співвідношення між цими категоріями у 2010 р. становило 1,75:1. За деякими прогнозами частка осіб пенсійного віку (старших за 65 років) невдовзі зросте з 14 % до 20,5 %. У контексті згаданих проблем особливо актуальними постають дослідження міграційних процесів, які значною мірою впливають на якісний стан найціннішого економічного ресурсу - людського потенціалу. Існують різні оцінки чисельності трудових мігрантів в Україні (від 1,5 до 5 млн. осіб). Істотні відмінності даних зумовлені передовсім самим тлумаченням змісту трудової міграції. Під трудовою міграцією потрібно розуміти переміщення у просторі, що здійснюють індивіди з метою підвищення життєвого рівня на основі більш вигідного використання власної робочої сили без зміни постійного місця проживання. Згідно із першим загальнонаціональним обстеженням з питань трудової міграції, проведеним Українським центром соціальних реформ за участю Державного комітету статистики України у 2008 р., до зовнішніх трудових мігрантів віднесено громадян України працездатного віку, які займалися оплачуваною економічною діяльністю постійно, сезонно або тимчасово (зокрема тих, які працювали без офіційного статусу), окрім прикордонних маятникових трудових мігрантів. За даними обстеження, з початку 2005 р. до 1 червня 2008 р. за кордоном працювали 1,5 млн. українців, що становило 5,1 % працездатного населення України. Натомість, вищі оцінки обсягів трудової міграції наводять ті інформаційні джерела, що охоплюють ширший контингент осіб. Серед 1,2 млн домогосподарств більшість (83,7 %) мали одного мігранта, але доволі поширеним було явище «сімейної» трудової міграції (16,3 %), коли на заробітки виїжджали двоє і більше членів домогосподарств. Із загальної кількості домогосподарств, залучених до трудової міграції, майже у кожному другому (!) проживали діти. Стосовно структури мігрантів, то у ній переважали чоловіки, що становили дві третини трудових мігрантів (62,3 %) і 6,7 % чисельності чоловіків працездатного віку. Більше половини (54,4 %) трудових мігрантів - це міські жителі, однак рівень участі сільського населення у трудових міграціях удвічі вищий порівняно із міським, що пов'язано із гіршими можливостями працевлаштування на селі і залученням більшої кількості членів сільських домогосподарств. Потоки трудової міграції мають доволі чітку географічну спрямованість. Переважно вони здійснюються до найближчих країн або країн до більш віддалених, але з привабливішими умовами. Серед трудових мігрантів близько половини (48,1 %) працювали у Російській Федерації і майже стільки ж - у країнах Європейського Союзу, переважно в Італії (13,4 %), Чеській Республіці (11,9 %), Польщі (8 %), Угорщині (3,2 %), Іспанії (2,7 %) та Португалії (2,6 %). Переважна більшість мігрантів-чоловіків виїздила на заробітки до Росії, тоді як жінки становили більшість мігрантів в Італії і близько половини - у Польщі та Португалії. Простежуються істотні відмінності рівнів міграційної активності населення залежно від регіону проживання. Найактивнішу участь у зовнішніх трудових міграціях беруть мешканці Західного регіону країни, які становлять 57,4 % від загальної чисельності трудових мігрантів. На заробітках за кордоном перебуває 12,9 % працездатного населення західних областей, що пояснюється географічним межуванням з кількома європейськими країнами і високим ступенем насичення ринку праці у цьому регіоні. Натомість, найменш залучені до міграційних процесів жителі Північного регіону, частка яких серед трудових мігрантів - 5,7 %, що становить 1,7 % працездатного населення цих областей. За даними згаданого обстеження, освітній рівень трудових мігрантів значно нижчий, ніж усього зайнятого населення. Більшість з них (59 %) мали повну загальну середню освіту і лише 13,9 % осіб - мігранти із повною вищою освітою, тоді як серед зайнятого населення в Україні цей показник становить 23,2 %. Учені Інституту демографічних та соціальних досліджень виокремлюють певні тенденції динаміки освітнього рівня трудових мігрантів в Україні. Так, до 1994 р. частка мігрантів з вищою освітою була досить високою (52-60 %) за незначної питомої ваги осіб з середньою та спеціальною освітою. В умовах трансформаційної кризи, катастрофічного спаду виробництва і значних обсягів заборгованостей із виплати заробітної плати за кордон з метою заробітків насамперед мігрували фахівці високого професійно-кваліфікаційного рівня. Наприкінці 1990-х років трудова міграція в Україні охопила ширші верстви населення, що призвело до зниження освітнього рівня мігрантів за рахунок збільшення частки осіб із спеціальною та загальною середньою освітою. Обстеження трудової міграції у 2008 р. знову вказує на зростання участі осіб з вищою освітою і зменшення частки менш освічених мігрантів. Найпоширенішими видами економічної діяльності трудових мігрантів є будівництво (51,6 %) та робота домашньої прислуги (16,3 %). Розподіл мігрантів за професійними групами відображає надзвичайно низьку частку професіоналів, фахівців, технічних службовців (лише 6 %) та значну частку представників робітничих професій, з яких майже третину становлять найпростіші професії. Низький професійно-кваліфікаційний рівень робіт, що виконувались трудовими мігрантами за кордоном, свідчить про дуже низьку ефективність використання їх трудового потенціалу, адже багато з них в Україні працювали на значно вищих посадах і виконували набагато складнішу роботу. В умовах сучасної економічної кризи трудові мігранти, на думку багатьох науковців, на жаль, не повертатимуться в Україну. Значна їх частина задіяна у сферах, на які вплив кризи незначний (домашні послуги, а також тіньовий сектор). Окрім того, криза в країнах міграції, як це не парадоксально, є менш болючою аніж економічна ситуація в Україні, що характеризується статистикою нестійкого зростання. Тому трудові мігранти намагатимуться у будь який спосіб залишитись у країні перебування. При цьому чимало легальних мігрантів намагатимуться забрати до себе ще й сім'ю і, таким чином, осісти за кордоном на постійно. Ключовим чинником, що спонукає громадян України виїжджати на заробітки, є низький рівень доходів: сьогодні зарплата в Україні - не лише одна з найнижчих у Європі, а й найнижча серед усіх 15 республік колишнього СРСР. Заборгованість із її виплати становить понад 1,3 млрд грн лише за офіційними даними. За даними Держкомстату рівень зареєстрованого безробіття в Україні на кінець лютого 2011 р. становив 2,2 % населення працездатного віку, а навантаження на 10 вільних робочих місць - 87 чоловік. Однак, за оцінками Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, зроблених на базі методології МОП, реальний рівень безробіття в Україні на кінець 2010 р. становив 8,1-8,3 %, тобто 1,9 млн осіб. Водночас експерти стверджують, що наявність тіньового безробіття занижує реальний показник у три - чотири рази. Прийняття нового Податкового кодексу не покращило, а істотно погіршило позиції малого бізнесу. Аналітичні дослідження Світового банку «Податкові платежі – 2011» показали, що за простотою сплати податків Україна перебуває на 181-му місці серед 183-х держав, а за кількістю (135!) податкових платежів та зборів вітчизняних підприємств та громадян до бюджету наша держава - світовий рекордсмен. У загальносвітовому рейтингу якості життя у 2010 р., який щороку у січні публікує ірландський журнал International Living, Україна опустилася з 68 на 73 місце. Зниження рейтингу відбулось за рахунок того, що істотно погіршився стан справ в економіці (рейтинг зменшився на 15 балів), у навколишньому середовищі (-31 бал) та інфраструктурі (-13 балів). За економічним критерієм Україна потрапила до трійки найгірших країн поряд із Зімбабве і Сомалі. Натомість вартість життя в Україні є значно вищою, ніж у США. За рейтингом економічних свобод, який обчислює американська неурядова організація Heritage Foundation і органічно пов'язаний із станом прозорості та доброчесності державних інституцій, регуляторної та податкової політики, у 2011 році Україна посіла останнє місце серед європейських держав і одне з останніх місць у світі - 164-е місце серед 179 країн світу. Отже, в Україні на сьогодні значною мірою проявляється дія факторів виштовхування найбільш продуктивних громадян з своєї країни. На тлі позитивного сальдо міграції, що фіксується, починаючи з 2004 р. Читайте також:
|
||||||||
|