• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міф 5: «про можливості й результати зниження собівартості».

Міф 4: «про джерело інвестицій».

Найчастіше «дочка» упевнена, що «мати» дасть їй грошей на інвестиції в розвиток на нових ринках. «Мати» же, навпаки, буває впевнена, що «дочка» сама зможе заробити на інвестиції в розвиток на нових ринках, якщо вона цього захоче й буде ефективно працювати.

У реальності «мати» найчастіше не зацікавлена в додаткових вкладеннях у виділений підрозділ, якщо тільки вона не планує розвивати на його базі новий, стратегічно важливий для себе бізнес. Однак, практика показує, що, принаймні на початку, «дочка» не здатна сама заробити на серйозні інвестиції в нові ринки. Тому дане питання повинен бути пророблений особливо ретельно - і якщо мати не готова вкладатися в бізнес «дочки» на сторонніх ринках, на яких є потенціал, то краще знайти для «дочки» зовнішнього інвестора, що неї купить.

Звичайно «дочка» уважає, що її поточна (у невиділеному стані) собівартість роздута за рахунок накладних витрат «матері», і виділившись, «дочка» зможе серйозно знизити витрати й заробляти більше прибутки (останнє пов'язане з міфом 3). «Мати» найчастіше також уважає, що собівартість «дочки» роздута «у рази», що збігається з точкою зору «дочки», але робить із цього інший висновок, також пов'язаний з міфом 3 - про можливості «дочки» значно знизити ціну на свої послуги для «матері» відразу після виділення.

На практиці звичайно виявляється, що собівартість «дочки» роздута не настільки сильно, наскільки представляється обом сторонам. Крім того, виділившись, «дочка» здобуває власні накладні витрати (наприклад, АУП), які не настільки малі, щоб ними можна було зневажити. Є й ще один фактор, якому потрібно врахувати - звичайно є ряд витрат, які історично несе «мати», але в галузі є нормою, щоб їх несла «дочка».

Отже, як уже згадувалося, універсальної моделі ефективної взаємодії між «матір'ю» й «дочкою» не існує. І для того, щоб вибрати оптимальну модель для конкретної ситуації, необхідно:

· Чітко сформулювати мети, що «мати» ставить перед собою

· Реалістично оцінити майбутню «дочку» (потенціал зовнішнього ринку, економіка, керівник-лідер, готовий приступитися до роботи)

· Сформулювати мети перед «дочкою»

· Дати «дочці» досить самостійності, повноважень і ресурсів для реалізації поставлених цілей,

· Пам'ятати про вищезгадані міфи

2. Основні методи подолання розбіжностей. Побудова систем стимулювання/

Стимулювання являє собою деякий механізм, за допомогою якого керуюча підсистема змушує керовану підсистему робити щось, використовуючи природні прагнення останньої, створюючи зацікавленість. У результаті виникають штучно створені механізми, технологія будівництва яких є однієї з цілей даної роботи.

Цілеспрямоване використання механізму зацікавленості ґрунтується на тім, що зацікавленість являє собою спеціально організований інтерес. Це означає, що суспільство, або підприємство повинне побудувати таку систему відносин, яка б мала ознаки об'єктивної необхідності і на цій основі пустило в хід об'єктивні закони. Це такі ознаки:

n істотність;

n загальність;

n сталість дії;

n необхідність.

На основі цих ознак можна представити систему принципів стимулювання, реалізація яких у практичній діяльності дозволить підприємствам створити стійку матеріальну зацікавленість для всіх категорій працюючих.

Принцип істотності говорить про те, що показники, покладені в основу систем стимулювання повинні бути істотні для взаємодіючих суб'єктів. Якщо загальна структура формули стимулювання представлена як « якщо А, то В», те й А и В повинні бути істотні для суб'єктів, взаємодіючих у процесі стимулювання, тобто в якості В повинний бути запропонований товар, життєво необхідний для суб'єкта, якого стимулюють, а в якості, А товар життєво необхідний для іншого суб'єкта.

Принцип загальності говорить - якщо система стимулювання діє, те вона повинна діяти для всіх однаково, без винятку, оскільки як тільки з'являються виключення суб'єкти починають прагнути до того, щоб потрапити в положення виняткових, але не працювати.

Принцип сталості дії говорить про те, що система стимулювання повинна працювати досить довго в постійній якості для того, щоб працівники могли до неї пристосуватися. Дійсно, якщо постійно змінювати умови стимулювання працівники, очікуючи наступних змін, будуть них очікувати замість того щоб удосконалювати виробництво.

Принцип необхідності говорить про те, якщо виконано умову, А обов'язково повинно бути виконане й умова В, оскільки, у противному випадку, працівники, припускаючи можливе невиконання умов системи або перестануть виконувати умови зі своєї сторони, або спробують вирішити свої проблеми ще до закінчення дії системи стимулювання.

Принцип нормальності говорить про те, що в системі стимулювання повинні бути зазначені нормальні значення показників А и показників У, оскільки в системі повинна бути зазначена крапка відліку. У противному випадку завжди будуть виникати проблеми щодо кількості і якості витраченої праці і виконаної роботи.

Принцип необхідної озброєності вимагає того щоб у системі повинне бути все необхідне для виконання її умов, тобто поставлені умови повинні бути забезпечені необхідними матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами. У противному випадку працівники не зреагують навіть на самі привабливі стимули, тому що мало імовірність виконання умов договору.

Принцип контролю вимагає того, щоб показники А и показники В піддавалися облікові і контролеві, тому що в противному випадку неможливо чи визначити виконані умови системи стимулювання, а приведе лише до збільшення кількості виробничих конфліктів і зниженню стимулюючої сили системи.

Очевидно, для того щоб створити зацікавленість у колективу - підприємства, цеху, ділянки, бригади, необхідно, насамперед, забезпечити поява в нього необхідності у власному збереженні і розвитку, тому що тільки в цьому випадку має сенс говорити про оціночні показники, контроль і стимулювання. Об'єктивною основою реалізації цієї необхідності може стати речовинний фактор виробництва (устаткування, матеріали, технологія). Інакше кажучи, необхідно реалізувати право власності або на рівні користування, або на рівні розпорядження. Причому, при організації систем стимулювання, рівень розпорядження, оскільки мова повинна йти про розвиток виробництва, а на рівні користувача складно організувати зацікавленість у розвитку. У такий спосіб виникає необхідність наділення суб'єктів матеріальними ресурсами з правом розпорядження ними на досить тривалий термін.

Якщо припустити, що усі відзначені положення і принципи реалізовані, то можна затверджувати - така система маємо максимальне наближення до природних механізмів формування інтересів і тому зацікавленість максимально наближається до інтересу.

Якщо систему стимулювання будувати на підставі перерахованих принципів, то в неї повинні входити наступні складові:

n забезпечення ресурсами, необхідними для виконання закріплених функцій з наданням права розпорядження даними ресурсами на досить довгому відрізку часу;

n системи показників типу А и типу В;

n нормальні значення показників і порядок їхньої зміни;

n повинна бути зазначена функціональна залежність між показниками А и В;

n повинно бути зазначене на кого дана система стимулювання поширюється;

n повинно бути зазначене з якого моменту система вступає в дію і коли її дія припиняється;

n у системі повинне бути зазначене хто, що, коли, де, за допомогою чого і яким образом контролює результат;

n у системі повинні бути зазначені джерела стимулювання;

n у системі повинний бути визначений порядок дозволу конфліктних ситуацій.

На наш погляд, система стимулювання, що володіє зазначеним набором складовому і реалізована на строгому дотриманні принципів стимулювання дозволяє створити стійку матеріальну зацікавленість..

Питання для самоконтролю:

Які методи використовуються для подолання проблем при:

1. Формування стратегії розвитку.

2. Формування інвестиційної політики.

3. Ціноутворенні.

4. Розподілу прибутку.

Тема №8.Планування фінансування об'єднань підприємств

Метою фінансового планування є - оптимізація грошових потоків для досягнення гарантованої ліквідності на будь-який момент часу й постійного росту цінності капіталу.

1. Фінансове планування містить у собі наступні елементи:

2. розрахунок грошових потоків

3. розрахунок інвестицій

4. розрахунок обсягів зовнішнього фінансування

5. розрахунок резервів ліквідності

6. розрахунок поточної й перспективної цінності капіталу.

Відповідно до цієї класифікації всі витрати підрозділяються на виробничі й невиробничі. У свою чергу виробничі витрати складаються з

§ витрат, пов'язаних з використанням прямих матеріалів,

§ витрат на оплату прямої праці,

§ виробничих накладних витрат.

Читайте також:

1. Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів
2. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.
3. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.
4. Аналіз економічної та неекономічної результативності маркетингової діяльності
5. Аналіз причин аварійності та шляхи її зниження
6. Бюджетне обмеження й можливості споживача
7. Валідація НАССР- отримання об'єктивного доказу того, що елементи НАССР-плану результативні.
8. Вибухова сила – це здатність людини проявити свої максимальні силові можливості за найкоротший час.
9. Визначення можливості здійснювати самостійні дії смертельно пораненою людиною.
10. Визначення резервів зниження собівартості продукції.
11. Використовувати отримані результати для координування майбутніх зусиль і підвищення відповідальності керівництва
12. Виробничі можливості. Виробничий потенціал. Межа виробничих можливостей.

Переглядів: 524