• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методичні підходи до оцінки машин і обладнання

В процесі оцінки машин і обладнання використовуються методи доходного, порівняльного та витратного підходів.

Доходний підхід в оцінці машин і обладнання базується на оцінці очікувань інвестора та передбачає розрахунок поточної вартості доходів, які за прогнозами можуть бути отримані від володіння об'єктом і реалізуєтьсяв методах дисконтованих доходів, прямої капіталізації доходів та рівновеликого аналога.

Застосування методів дисконтова них грошових потоків або прямої капіталізації прибутку доцільно в тому випадку, якщо здійснюється «системна оцінка» машин та обладнання, підчас якої потік доходів і витрат може бути зіставлений з об’єктом оцінки, або об’єктом оцінки виступає обладнання, за допомого якого виконуються безпосередньо оплачу вальні роботи. Обмеження сфери застосування доходного підходу пов’язане з тим, що доход створюється не тільки за рахунок використання машин та обладнання, але й інших елементів виробничої системи, що складається, крім того, з будівель, споруд, передавальних пристроїв, оборотних нематеріальних активів.

Використання методів доходного підходу передбачає здійснення розрахунків у такій послідовності:

1. Розрахунок чистого операційного доходу від функціонування виробничо-технологічної системи (підприємства в цілому, цеху або ділянки).

2. Визначення за допомогою методу залишку частини доходу, що може бути локалізований і співвіднесений з оцінюваними машинами й обладнанням.

3. Визначення вартості об'єктів машин і обладнання за допомогою методів дисконтування або капіталізації.

Методи дисконтованих доходів і прямої капіталізації доходів застосовуються за схожими алгоритмами, склад та етапність яких подано у таблиці 9.3.

Описані методи дохідного підходу використовують у випадках, коли можливо розрахувати чистий дохід від тієї чи іншої виробничої системи і більшу частину цього доходу віднести до машин та обладнання. Як свідчить досвід, значна частина верстатного парку в цехах підприємств виробляє проміжну продукцію (деталі, вузли, напівфабрикати) чи виконує допоміжні роботи внутрішнього призначення (транспортні, складські, ремонтні), дохід яких важко визначити.

Таблиця 9.3

Склад і послідовність дій при розрахунку вартості машин та обладнання

Метод дисконтованих чистих доходів	Метод прямої капіталізації доходів
1. Виокремлюють (ідентифікують) машинний комплекс виробничої чи комер­ційної системи, що підлягає оцінці, та розраховують чистий дохід від функціонування цілої системи. При цьому, чистий дохід складається з чистого прибутку, амортизації та податку на прибуток
2. Визначають поточну вартість виробничої системи за формулою: , (9.12) де Е — чистий дохід, генерований усією системою та визначений на етапі 1; ST — залишкова вартість майна системи на кінець останнього року експлуатації машинного комплексу; F5 — функція одиничного ануїтету; F4 — функція поточної вартості грошової одиниці	2. Визначають частину чистого доходу, який відноситься до земельної ділянки: , (9.13) де ЕЗем — поточна вартість земельної ділянки у грошових одиницях базового року; r — реальна ставка дисконту
3. Визначають частину чистого доходу, яка відноситься до будинків та споруд: (9.14) де SБуд.Спор. — поточна вартість будинку (споруди) у грошових одиницях базового року; КАм — коефіцієнт амортизації будинку (споруди)
3. Розраховують вартість машинного комплексу шляхом вирахування з вартості всієї системи вартості землі, будинків та споруд: (9.15)	4. Методом залишку визначають частину чистого доходу, що відноситься до машинного комплексу: , (9.16) де Е — чистий дохід від функціонування всієї виробничої чи комерційної системи
5. Методом прямої капіталізації визначається вартість машинного комплексу: , (9.17) де КА.Маш — коефіцієнт амортизації (повернення капіталу) для машин та обладнання, які входять до складу машинного комплексу. Цей показник визначається за формулою коефіцієнта відшкодування капіталу (третя функція грошової одиниці)
Якщо необхідно визначити вартість окремої машини чи одиниці обладнання у складі машинного комплексу, то розрахунок проводять за допомогою пайового коефіцієнта: , (9.18) де γод. — коефіцієнт частки даної машини чи одиниці обладнання в балансовій вартості машинного комплексу; можна також використовувати співвідношення ремонтної складності даної машини до загальної ремонтної складності машинного комплексу

Значні обмеження у використанні дохідних методів виникають також за відсутності випробуваного джерела інформації щодо вартості земельної ділянки, будівель і споруд, а також через загальну економічну нестабільність та інфляційні процеси, що заважають прогнозуванню розмірів грошових потоків, витрат і процентної ставки доходів. За таких несприятливих умов важливого значення для оцінки машин та обладнання набуває метод рівновеликого аналога. Він передбачає вибір функціонально аналога, який виконує однакові з оцінюваним об’єктом функції, хоча і може відрізнятися від нього продуктивністю, строком служби, якістю продукції та іншими показниками. У такому випадку треба також орієнтуватися на оцінку доходу від використання об’єкта оцінки, але лише на ту його частину, якою він відрізняється від доходу об’єкта-аналога (функціонального аналога).

Вартість оцінюваного об’єкта виводиться з ціни об’єкта-аналога за умови забезпечення їх рівної прибутковості, або рівної ефективності:

(9.19)

Де Ц_А – ціна об’єкта-аналога;

В та В_А – річні експлуатаційні витрати об’єкта оцінки та його аналога (без амортизації);

V_Аⁿ та Vⁿ_А.А – коефіцієнти амортизації об’єкта оцінки та його аналога;

Q_А – річний обсяг продукції, яка виробляється за допомогою об’єкта оцінки та його аналога.

Витратний підхід базується на принципі заміщення і при оцінці машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об’єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням втрат від усіх видів зносу, старіння та знецінення.

Сутність витратного підходу полягає в тому, що в якості міри ринкової вартості приймаються повні витрати на відтворення (заміщення) обладнання, тобто витрати на його виготовлення і реалізацію (відпускна ціна підприємства-виробника), транспортування, встановлення, підключення та інші підготовчі роботи, необхідні для початку виробничого функціонування знарядь праці.

Отримана на основі витратного підходу вартість може значно відрізнятися від її ринкового еквівалента, оскільки між витратами і корисністю немає прямого зв’язку. Незважаючи на це, даний підхід часто є єдино можливим при оцінці машин та обладнання спеціального призначення, унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальним замовленням, які не мають аналогів на ринку. Використання цього підходу також виправдано у випадку обчислення податків на майно, страхування транспортних та інших технічних засобів, судового розподілу майна.

Витратний підхід до оцінки вартості (відновлення або заміщення) машин і обладнання реалізується в методах:

- розрахунку за ціною однорідного об'єкта ;

- поелементного (поагрегатного) розрахунку витрат;

- індексному (трендовому) аналізу витрат;

- розрахунку вартості за укрупненими нормативами.

Метод розрахунку за ціною однорідного об'єкта заснований на коректуванні собівартості конструктивно подіб­ного об'єкта виходячи з припущення, що величини собівартості виготовлення об'єкта оцінки й однорідного об'єкта формуються під впливом загальних виробничо-технологічних факторів.

Розрахунки за даним методом здійснюються в такій послі­довності:

1) вибір об'єкта, однорідного з об'єктом оцінки за техно­логією виготовлення, використовуваними матеріалами, конструкції. Ринкова ціна такого об'єкта повинна бути відомою;

2) визначення рентабельності однорідного об'єкта. Для спрощення розрахунків припустимо приймати коефіцієнт рентабельності (К) для продукції, що користується підвищеним попитом, в інтервалі 0,25 - 0,35; для продукції, що має середній попит - 0,1-0,25; для низькорентабельної продукції -0,05 - 0,1. Якщо ж об'єкт не користується попитом на ринку, то К_рент = 0, а вартість такого об'єкта знаходитися на рівні його собівартості;

3) розрахунок повної собівартості однорідного об'єкта за формулою:

Сп= , (9.20)

де Сп- повна собівартість виробництва однорідного об'єкта;

ПДВ - ставка податку на додану вартість;

ПП - ставка податку на прибуток;

К- показник рентабельності продукції;

Ц_од - ціна однорідного об'єкта.

4) розрахунок повної собівартості об'єкта оцінки. Для цього в собівартість однорідного об'єкта вносяться коректування, що враховують розходження в конструктивних параметрах об'єктів.

Сп = Сп, (9.21)

де Сп - повна собівартість виробництва оцінюваного об'єкта;

К_оц, К_од - конструктивний параметр об'єкта оцінки й однорідного об'єкта відповідно;

5) розрахунок повної відновлювальної вартості об'єкта оцінки (без ПДВ):

В_оц = , (9.22)

де В_оц - повна відбудовна вартість об'єкта оцінки.

Метод поелементного (поагрегатного) розрахунку («оцінка на основі ресурсно-технологічної моделі») використовують для визначення вартості унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах, при незначних збірних роботах, можуть бути скомпоновані з самостійних, стандартизованих вузлів, пристроїв та агрегатів (що є на ринку) у готові засоби виробництва. Характерним прикладом може слугувати офісна і комп’ютерна техніка, оціночна вартість якої при по-елементному розрахунку визначається способом підсумування витрат на придбання окремих комплектуючих, їх транспортування та складання, враховуючи прибуток. Обсяг власних витрат виробника, пов’язаних зі складальними та монтажними роботами, приймається рівним 30—40 % від загальної вартості основних частин об’єкта.

Отже, метод поелементного розрахунку витрат використовується у випадках, коли гіпотетично оцінюваний об'єкт можна зібрати власними силами з наявних на ринку складових частин, ціни на які відомі. Застосування даного методу здійснюється в декілька етапів:

1. Складання переліку основних складових частин об'єкта оцінки (комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв).

2. Збір цінової інформації за кожною складовою частиною та її приведення до дати оцінки (шляхом індексації).

3. Розрахунок повної собівартості об'єкта оцінки за формулою:

Сп = К+В, (9.23)

де Сп - повна собівартість об'єкта оцінки;

В- ринкова вартість і-го комплектуючого вузла, агрегату, блоку, пристрою;

К- кількість і-х комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв;

В- вартість збирання.

4. Розраховується відновлювальна вартість об'єкта оцінки за формулою:

В_оц = , (9.22)

де В_оц - повна відбудовна вартість об'єкта оцінки.

Індексний (трендовий) метод оцінки (метод аналізу й індексації витрат) є досить широко розповсюдженим прийомом приведення старої ціни (вартості) об’єкта до її сучасного рівня за допомогою коригуючих індексів. Для більшої точності розрахунків проводять не пряме індексування ціни об’єкта в цілому (як це відбувається при масовій переоцінці основних фондів, у т. ч. машин та обладнання), а індексують основні групи витрат, які формують його собівартість. У складі останніх виокремлюють матеріальні та енерговитрати, витрати на оплату праці та амортизацію. Для визначення структури витрат (частки окремих елементів у собівартості) використовують інформацію статистичних щорічників чи консультації з підприємствами-виробниками техніки.

Отже, застосування даного методу засновано на актуалізації базової вартості об'єкта оцінки (первісної балансової або відновлювальної вартості за попередньою переоцінкою) на дату оцінки за допомогою індексу зміни цін або динамічних рядів індексів цін для відповідної групи машин або обладнання за відповідний період.

В_оц = В_баз І, (9.24)

де В_баз - базова вартість об'єкта;

І - індекс (динамічний ряд індексів) зміни цін.

Як індекси цін, що використовуються для приведення вартості машин і обладнання до дати оцінки, можуть застосовуватися: зведений індекс цін виробників промислової продукції, індекси інфляції, застосовувані для індексації вартості основних фондів, середні індекси цін по галузях і товарних групах, що розробляються Держкомстатом України, індекси загальної інфляції та валютні курси.

Метод розрахунку вартості за укрупненими нормативами дозволяє за наявності технологічної спільності серед різнотипних машин і обладнання розраховувати собівартість за єдиною методикою та єдиними укрупненими нормативами виробничих витрат.

Під нормативами витрат розуміють відносні або питомі показники, що характеризують витрати будь-якого ресурсу на одиницю фактора, що впливає на ці витрати. Такі фактори вибираються залежно від специфіки об'єкта та його виробництва. Нормативи, що поєднують кілька статей витрат, вважаються укрупненими.

Склад нормативів витрат обмежений та охоплює їх комплексні види, які у своїй сумі формують 70% собівартості виробу, а саме: витрати на основні матеріали, на комплектуючі вироби, на заробітну платню основних робітників і накладні витрати.

Питомі матеріальні витрати розраховуються на основі калькуляцій на виготовлю вальні технологічно схожі компоненти обладнання через розподіл основних матеріальних затрат за кожним аналізованим об’єктом на його масу, а потім встановлюють усереднене значення цього показника. За необхідності даний норматив диференціюють залежно від матеріальної структури і груп складності об’єктів.

Витрати на комплектуючі вироби визначають методом прямого рахунку, тобто через перемноження їх числа в окремому об’єкті на покупну (нинішню) ціну кожного комплектуючого виробу. Для великої специфікації комплектуючих використовують укрупнений норматив як усереднений відсоток відповідних елементів у загальній сумі витрат на комплектуючі, що визначається на основі калькуляцій кількох технологічно однорідних об’єктів.

Заробітна плата основних робітників встановлюється за укрупненим нормативом, виходячи з її суми на один окремий технологічний вузол. Такий норматив може диференціюватися залежно від окремого параметра. Для врахування конструктивно-технологічної складності певних вузлів і пов’язаних з цим одномоментних трудовитрат використовують бальний метод. Сутність цього методу полягає у тому, що кожному технологічному вузлу, враховуючи рівень складності та оригінальності його деталей, присвоюють число балів, після підсумку яких отримують загальний показник складності об’єкта в балах. Як норматив застосовують питому вартість одного бала.

Накладні витрати, до складу яких входять витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання, цехові, загальногосподарські та комерційні витрати, визначаються за допомогою укрупненого нормативу – коефіцієнта (%) цієї категорії витрат стосовно суми заробітної плати основних робітників.

Для успішного використання витратних методик визначення ринкової вартості машин та обладнання, у тому числі за допомогою укрупнених нормативів, необхідно систематично збирати та оновлювати інформацію по підприємствах-виробниках технічних засобів і на цій основі розробляти вартісні нормативи.

Порівняльний підхідґрунтується на визначенні ринкової вартості машин та обладнання масового і серійного виробництва шляхом аналізу та порівняння цін недавнього продажу ідентичних чи аналогічних об’єктів. При виборі об’єктів порівняння, визначення відповідності їх основних характеристик об’єкта оцінки до уваги береться:

по-перше, функціональна схожість (ідентичність) основної функції, яку покликані виконувати порівнювані об’єкти;

по-друге, класифікаційна приналежність об’єкта оцінки і його аналога до одного класу (підкласу) чи виду за відповідним класифікатором об’єктів техніки;

по-третє, конструктивно-технологічна схожість, тобто подібність за конструкційною схемою, складу та однорідності елементів і в принципах технологічної дії.

За наявності у порівнюваних об’єктів функціональної та класифікаційної аналогії і частково конструктивно-технологічної подібності проводиться оцінка їх параметричної подібності. У випадку збіжності двох чи трьох функціонально обумовлених параметрів, тобто характеристик призначення техніки, порівнювані об’єкти (об’єкт оцінки та аналог) вважаються ідентичними. Якщо характеристики та параметри об’єктів не збігаються, але достатньо близькі за значенням, тоді об’єкти вважають аналогічними. За рівнем схожості значень параметрів знаходять близьку чи далеку параметричну аналогію.

Отже,порівняльний підхід передбачає визначення ринкової вартості на основі інформації про сформовані ціни на аналогічні машини й обладнання, угоди з купівлі-продажу яких не є одиничними. Даний підхід реалізується в таких методах:

- прямого порівняння (ринкових порівнянь);

- статистичного моделювання ціни;

- метод процентного відновлення вартості.

Вибір того чи іншого методу визначається характером об’єкта оцінки, умовами його використання і повнотою інформаційної бази щодо цін і параметрів аналогічних зразків машинної техніки.

Метод ринкових (прямих) порівнянь є найбільш універсальним і очевидним під час проведення оцінки машин і обладнання в умовах наявності ефективно функціонуючого ринку та різноманітної інформації про нього. Він базується на співставленні продажу об’єктів, ідентичних (аналогічних) з оцінюваним, щодо яких недавно відбулися комерційні угоди, чи відома інформація щодо ринкової ціни таких пропозицій. При ідентичності чи близькій схожості функціональних і параметричних характеристик аналізованих технічних засобів вносяться незначні поправки у вартість об’єкта оцінки, пов’язані в основному з його станом та особливостями місцезнаходження та умов ринку (умов продажу).

Практичне застосування цього методу передбачає:

1. Аналіз ринку машин і обладнання та збір цінової інформації. Джерелами такої інформації можуть бути каталоги машин і обладнання, цінові довідники, газети, журнали, довідкові ціни, розповсюджувані через комп’ютерні мережі, біржові бюлетені, тендерна документація, періодичні виставки та ярмарки виробників машин і обладнання і т. ін.

2. Виявлення аналогів і визначення ступеня їх подібності з об'єктом оцінки. Основними вимогами, що висуваються до аналога, є його тотожність об'єкту оцінки за функціональним призначенням, повна кваліфікаційна подібність та часткова конструкторська подібність.

3. Внесення поправок до цін аналогів і одержання підсумкової ринкової вартості об'єкта оцінки за формулою:

, (9.25)

де Ц_АН — ціна об’єкта-аналога на момент продажу;

К_МО — коефіцієнт моменту оцінки, тобто індекс зміни вартості аналогу з моменту його випуску до моменту оцінки;

К_З.АН — коефіцієнт фізичного зносу (знецінення) аналога за період експлуатації з моменту випуску до моменту оцінки;

К₁, К₂, К₃ … К_і — коригуючі параметричні коефіцієнти, що враховують відмінності технічних параметрів у об’єкта оцінки та аналога;

даний коефіцієнт розраховується:

1) при відмінності параметрів не більше 20% за формулою:

, (9.26)

2) при відмінності параметрів більше ніж 20% за формулою:

, (9.27)

де П_і та П_Аі — значення і-го параметра об’єкту оцінки та аналогу;

n — показник степеня , що характеризує силу впливу і-го параметру на ціну об’єкту (коефіцієнт гальмування ціни);

К_КП — коефіцієнт відмінності комерційної привабливості, який характеризує співвідношення якісних властивостей у порівнюваних об’єктів (визначається експертним шляхом за допомогою балів);

Ц_ДОП — ціна додаткових пристроїв на момент оцінки, наявність яких відрізняє порівнювані об’єкти;

Ц_ТЗ — ціна товарного (фірмового) знаку (наприклад, для комп’ютерів компаній Packard Bell вище у два рази за аналогічні комп’ютери IBM).

Якщо аналогами виступають кілька об'єктів, то для кожного з них здійснюються розрахунки за формулами 9.25-9.27, а отримані результати усереднюються.

Поряд з уніфікованим, серійно виготовлюваним обладнанням, техніко-технологічний потенціал підприємства формується з багатьох нестандартних спеціальних технологічних і допоміжних видів обладнання, що не мають близьких аналогів. Така ситуація суттєво знижує можливості застосування методу прямого рахунку.

За відсутності близьких аналогів, але наявності сукупності конструктивно подібних об’єктів, достатньо надійні результати можна отримати за допомогою метода статистичного моделювання ціни. Особливість цього методу ґрунтується на тому, що оцінюваний вид обладнання виступає в якості представника певної сукупності однорідних об’єктів (параметричного ряду, класу машин) з відомою ціною. На основі інструментарію теорії статистики, параметричної та цінової інформації про об’єкти, що формують однорідну сукупність, розробляється математична модель залежності ціни від одного чи декількох параметрів. На базі сформованої моделі розраховують середньостатистичну ціну об’єкту оцінки, до якої вносяться поправочні коригування, пов’язані з наявністю додаткових пристроїв і/або товарного знаку.

Залежно від побудованих математичних моделей, розрахунки проводяться за питомими ціновими показниками і кореляційними моделями.

Метод розрахунку за питомими ціновими показниками базується на припущенні щодо наявності пропорційної залежності між вартістю об’єкту і його основними характеристиками. Розрахункова вартість (ціна) об’єкту (Ц_Р) визначається за формулою:

, (9.28)

де Ц_ПВ — показник питомої цінової ваги, тобто ціна нового об’єкту, яка припадає на одиницю головного параметру (продуктивність, потужність, розмір деталі, час обробки тощо);

П_Г — значення головного параметру об’єкту оцінки.

Різновидом цього методу є масо-габаритний метод, згідно якого основним параметром вважається об’єм по габаритним розмірам. Простота та наочність розрахунків сприяли широкому розповсюдженню даного методу. Відповідно до цього методу на основі ринкової інформації розраховують питому ціну однієї тони чи одного м³ габаритного об’єму для окремої номенклатурної групи машин і обладнання, а потім такі усереднені показники коригують враховуючи складності конструкції, точності обробки, рівня автоматизації та інших особливостей об’єкту оцінки.

Розрахунки на базі кореляційних моделей проводять на основі кореляційних залежностей (причинно-наслідкових зв’язків) між вартістю об’єктів і його технічними, функціональними та експлуатаційними параметрами. По статистичним даним щодо цін та параметрів декількох однотипних об’єктів проводиться кореляційний аналіз, за результатами якого розробляються чи проста (однофакторна) модель залежності вартості об’єкту від основного (провідного) параметра, чи складна (багатофакторна) модель, яка одночасно враховує вплив на вартість декількох параметрів-факторів. До складу кореляційних моделей, поряд з вище названими характеристиками, можуть включатися показники екологічності, ергономічності, естетичності тощо, визначені експертним шляхом.

При практичній реалізації методу проценту відновної вартості визначається співвідношення між ціною продажу та повною відновною вартістю (відтворення чи заміщення) об’єкту на момент продажу, тобто між віком засобу праці, ціною продажу та його вартістю. Якщо середня ціна продажу об’єктів-аналогів такого ж віку як і на об’єкт оцінки коливається, наприклад, у межах 20-30% від вартості відтворення, то вартість оцінюваного засобу праці може бути розрахована шляхом визначення його поточної вартості відтворення, з урахуванням вказаних відсотків.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
3. Абонентське обладнання для відеоконференц-зв'язку
4. Аеродинамічні властивості колісної машини
5. Алгоритм розрахунку та підбору технологічного обладнання
6. АЛЬТЕРНАТИВНІ ПІДХОДИ ДО ВИДІЛЕННЯ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ
7. Аналіз використання обладнання.
8. Аналіз відхилень – основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
9. Аналіз відхилень — основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
10. Аналіз методичних підходів до оцінки конкурентоспроможності фірми
11. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
12. Аналогові обчислювальні електронні машини.

Переглядів: 2462