• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розробка і перевірка стандартів

Організація робіт з стандартизації

Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Матеріал стандарту повинен бути викладений так, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу певному виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення.

Об'єкт стандартизації може бути об'єктом інтелектуальної чи промислової власності.

Перед початком розроблення стандартів, організації з стандартизації повинні встановити певні критерії і здійснити підготовчі заходи, а саме:

- критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення національних стандартів;

- критерії визначення розробників національних стандартів;

- визначити пріорити щодо застосування міжнародних (регіональних) стандартів;

- розробити механізм апеляції;

- визначити шляхи інформування зацікавлених сторін про стан робіт у сфері національної стандартизації;

- забезпечити можливість ознайомлення з проектами національних стандартів усіх зацікавлених сторін.

Національні стандарти розробляються технічними комітетами стандартизації, міністерствами (відомствами), головними (базовими) організаціями зі стандартизації, а в разі їх відсутності - іншими суб'єктами стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.

Стандарти в Україні розробляють відповідно до вимог чинного законодавства. Порядок проведення робіт, пов'язаних із розробкою державних стандартів, встановлено в ДСТУ 1.2-93 "Державна система стандартизації. Порядок розроблення державних стандартів". Згідно з вимогами цього нормативного документу пропонуються наступні етапи проведення робіт:

- організація розроблення стандарту;

- розроблення проекту стандарту першої редакції;

- розроблення проекту стандарту остаточної редакції;

- затвердження та державна реєстрація стандарту (згідно Закону – не «затвердження стандарту», а «прийняття стандарту»);

- видання стандарту.

Розглянемо ці етапи детальніше.

Технічні комітети, міністерства або за їхнім дорученням головні (базові) організації розглядають (тільки обгрунтовані) замовлення, що поступили в Держстандарт на розроблення стандартів і відповідно до цього подають свої пропозиції до Держстандарту або Мінбудархітектури України.

Держстандарт як центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням суспільної потреби у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій технічних комітетів стандартизації та інших суб'єктів стандартизації щороку формує програму робіт з стандартизації, яка містить перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення. Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному Держстандарту та розміщується в інформаційних мережах.

При цьому також розглядають пропозицій, стосовно укладення договорів на розроблення стандартів з організаціями з стандартизації.

Технічні комітети, міністерства (відомства) або за їх дорученням головні (базові) організації з стандартизації забезпечують виконання та несуть відповідальність за розроблення стандартів, що внесені у план державної стандартизації.

На першому етапі роботи складається технічне завдання, до якого входять наступні розділи:

- підстава для розроблення стандарту;

- термін розроблення;

- мета і завдання розроблення стандарту;

- характеристика об'єкта стандартизації;

- розділи й основні вимоги, встановлені стандартом;

- взаємозв'язок з іншими нормативними документами з стандартизації;

- джерела інформації;

- етапи робіт і терміни їх виконання;

- додаткові вказівки щодо розроблення стандартів.

До технічного завдання додають перелік організацій, в які повинен бути розісланий проект стандарту на відгук, а також перелік організацій, з якими погоджують проект стандарту. До переліку організацій, з якими необхідно погодити проект стандарту, як правило, вносять: замовника або основного споживача стандарту; технічний комітет, напрям діяльності якого стосується теми стандарту; науково-дослідну організацію Держстандарту, органи державного нагляду.

Технічне завдання на розробку стандарту затверджує голова технічного комітету або керівник організації-розробника після погодження з Держстандартом.

Відповідно до договору та технічного завдання на розробку стандарту, технічний комітет або організація-розробник підготовляє проект стандарту. Одночасно з проектом договору складають пояснювальну записку до нього.

Технічний комітет або організація-розробник розсилають проект стандарту та пояснювальну записку на відгук організаціям згідно з попередньо підготовленим переліком.

Організації, що отримали проект стандарту, складають відгук на нього і надсилають його за адресою технічного комітету або організації-розробника протягом місяця від дня отримання.

У технічному комітеті або організації-розробнику ці відгуки опрацьовують і складають загальний зведений документ відгуків. На підставі цього документу (зауважень та пропозицій) допрацьовують проект стандарту і уточнюють пояснювальну записку до нього - розроблення проекту остаточної редакції стандарту.

Проект стандарту разом із відгуками й зауваженнями скеровують погоджувальним організаціям згідно з встановленим переліком. Погоджувальні організації подають свої висновки в термін, що не перевищує одного місяця. Технічний комітет або організація-розробник доопрацьовує проект стандарту з урахуванням результатів узгодження, уточнює пояснювальну записку. У цьому вигляді проект стандарту підлягає розгляду в технічному комітеті або на науково-технічній раді організації-розробника, яка й приймає рішення відносно подання його на затвердження (прийняття).

Технічний комітет, відповідне міністерство або організація-розробник подає на затвердження до Держстандарту або Мінбудархітектури України остаточну редакцію проекту стандарту.

Держстандарт або Мінбудархітектури України організовує державну експертизу проекту стандарту. До проведення експертизи залучають науково-дослідні організації Держстандарту, технічні комітети, відомих учених і фахівців.

Після розгляду Держстандартом проекту експертного висновку приймається рішення щодо затвердження (прийняття) або повернення проекту стандарту на доопрацювання. Під час затвердження стандарту визначають дату надання йому чинності з урахуванням часу на виконання підготовки щодо його впровадження.

Державна реєстрація нового стандарту виконується службами Держстандарту в установленому порядку. Затверджені (прийняті) стандарти тиражуються й розповсюджуються Держстандартом.

Наступним кроком в життєвому циклі стандартів є їх перевірка. Перевірку чинних національних стандартів здійснюють на відповідність законодавству, інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки, вимогам міжнародних (регіональних) стандартів. Виконують перевірку відповідні технічні комітети або інші суб'єкти стандартизації. Стандарти на продукцію перевіряються не рідше одного разу на п'ять років. За результатами перевірки відповідні технічні комітети або інші суб'єкти стандартизації подають в Держстандарт пропозиції про перегляд, зміни чи скасування стандартів.

Перегляд, в результаті якого розробляється новий національний стандарт або вносяться зміни до чинного стандарту, здійснюється у порядку, встановленому для розроблення стандартів. Перегляд стандартів полягає в розробленні нових стандартів. При цьому переглянутий стандарт скасовують, а в новому зазначають, замість якого стандарту його розроблено, та в його позначенні змінюють дві останні цифри року його затвердження.

Зміну стандарту розробляють в разі заміни, вилучення або внесення нових вимог до стандарту. Розроблення, узгодження, подання на затвердження, затвердження і державну реєстрацію зміни стандарту здійснюють у порядку, який встановлений для стандартів. Дозволяється узгоджувати зміну тільки з тими узгоджувальними організаціями, яких ця зміна стосується. Кожна зміна одержує порядковий номер і повинна бути надрукована в інформаційному покажчику державних стандартів не пізніше, ніж за шість місяців до терміну надання їй чинності.

Скасування стандарту здійснюється у разі припинення випуску продукції (надання послуги), або розроблення замість нього іншого нормативного документу. Припинення дії національного стандарту здійснює Держстандарт. Інформація про зміни, текст змін національних стандартів публікується в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання їм чинності.

При розробленні всіх інших стандартів дотримуються подібних етапів виконання робіт, але у відповідних масштабах. Так стандарти підприємства розробляють та затверджують (приймають) самі підприємства. Порядок розроблення, погодження, затвердження (прийняття), реєстрації, видання, застосування, перегляду, внесення змін, скасування стандартів підпри­ємства встановлює само підприємство з урахуванням вимог ДСТУ 1.4. Стандарт підприємства затверджує (приймає) службова особа, якій надано це право, підписом або наказом з датою надання йому чинності.

Стандарт підприємства не підлягає реєстрації в органах Держстандарту, однак підприємство обов'язково повинно вести власний каталог і реєстр нормативних документів і стандартів.

Порядок розроблення, погодження, прийняття, перегляду та припинення дії галузевих стандартів встановлює орган (міністерство, відомство), до сфери управління якого входять підприємства, установи і організації, на які поширюється дія стандарту, а порядок розроблення, погодження, прийняття і застосування стандартів науково-технічних та інженерних товариств встановлюють їхні статутні органи.

Відповідальність за відповідність нормативних документів вимогам актів чинного законодавства, а також їхній науково-технічний рівень несуть розробники, організації та установи, які провели їх експертизу, і органи, підприємства, установи, організації та громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності, що затвердили ці документи.

Видання або перевидання галузевих стандартів та змін до них, стандартів науково-технічних та інженерних товариств України і забезпечення ними користувачів здійснюють міністерства, відомства, товариства або організації, що їх затвердили.

2.3.2. Загальні вимоги до побудови, викладу, оформлення та змісту стандартів

Ці вимоги регламентовані ДСТУ 1.5. Розглянемо детальніше вимоги до змісту і позначення стандартів.

Основоположні організаційно-методичні стандарти встановлюють:

— цілі, задачі, класифікаційні структури об'єктів стандартизації різного призначення, загальні організаційно-технічні положення щодо проведення робіт у певній галузі діяльності і т. ін.;

— порядок розроблення, затвердження і впровадження нормативних, конструкторських, технологічних, проектних та програмних документів.

Основоположні загально-технічні стандартивстановлюють:

— науково-технічні терміни та їх визначення, що багаторазово вживаються у всіх сферах господарства країни;

— умовні позначення (назви, коди, позначки, символи і т.ін.) для різних об'єктів стандартизації, їхнє цифрове, літерно-цифрове позначення, у т. ч. позначення параметрів фізичних величин (українськими, латинськими, грецькими літерами), їх розмірність, замінювальні написи, символи і т. ін.;

— вимоги до побудови, викладення, оформлення і змісту різних видів документів;

— загальнотехнічні величини, вимоги та норми, що необхідні для тех­нічного, в тому числі - метрологічного, забезпечення процесів виробництва.

На продукцію і послуги розробляють:

- стандарти загальних технічних умов, які повинні мати загальні вимоги до груп однорідної продукції, послуг;

- стандарти технічних вимог, які повинні вміщувати вимоги до конкретної продукції, послуги (групи конкретної продукції, послуг).

У випадку доцільності стандартизації окремих вимог до груп продукції, послуг можуть розроблятися стандарти, які встановлюють: класифікацію, основні параметри і (або) розміри, вимоги безпеки, вимоги охорони довкілля, загальні технічні вимоги, методи випробувань, типи, сортамент, марки, правила приймання, маркування, пакування, транспортування, зберігання, експлуатації, ремонту і утилізації.

Стандарти на продукцію, виробництво і використання якої може зашкодити здоров'ю або майну громадян, а також довкіллю, повинні обов'язково вміщувати розділи "Вимоги безпеки" і "Вимоги охорони навколишнього середовища".

Методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу), що встановлюються в стандартах на продукцію і (або) в стандартах на методи контролю, повинні забезпечувати об'єктивну перевірку всіх обов'язкових вимог до якості продукції, які встановлені в стандартах на неї.

Стандарти на процеси встановлюють вимоги до методів (способів, прийомів, режимів, норм) виконання різного роду робіт у технологічних процесах розроблення, виготовлення, зберігання, транспортування, експлуатації, ремонту і утилізації продукції (послуг), що забезпечують їх технічну єдність і оптимальність.

ДСТУ 1.5 регламентує також вимоги до позначення стандартів.

Позначення державного стандарту України складається з індексу (ДСТУ), реєстраційного номера, присвоєного йому при затвердженні (прийнятті), і відокремлених тире двох останніх цифр року затвердження. У позначенні державного стандарту, що входить до комплексу стандартів, в його реєстраційному номері перші цифри з крапкою визначають комплекс стандарту. Якщо стандарт використовується тільки в атомній енергетиці, додається літера А, яку проставляють після двох останніх цифр року його затвердження. Позначення державного стандарту, що оформлений на підставі застосування автентичного тексту міжнародного або регіонального стандарту і не вміщує додаткові вимоги, складається з індексу (ДСТУ), позначення відповідно міжнародного або регіонального стандарту без зазначення року його прийняття і відокремлених тире двох останніх цифр року затвердження державного стандарту. Наприклад, міжнародний стандарт ISO 9591:1992 повинен позначатися ДСТУ ISO 9591-93.

Позначення галузевого стандарту складається з індексу (ГСТУ), умовного позначення міністерства (відомства) і відокремлених тире двох останніх цифр року затвердження стандарту.

Позначення стандарту підприємства складається з індексу (СТП), реєстраційного номера, що надається у порядку, встановленому на підприємстві (в об'єднанні підприємств, спілці, асоціації, концерні, акціонерному товаристві, у міжгалузевому, регіональному та інших об'єднаннях), і відокремлених тире двох останніх цифр року затвердження стандарту.

Позначення стандарту науково-технічного та інженерного товариства складається з індексу (СТТУ), абревіатури науково-технічного та інженерного товариства і реєстраційного номера, що надається у порядку, встановленому в товаристві, і відокремлених тире двох останніх цифр року затвердження стандарту.

2.3.3. Впровадження стандартів і державний нагляд при їх застосуванні

Впровадження стандарту повинно бути закінчене до дати набуття ним чинності. Стандарт вважається впровадженим на підприємстві або в організації, якщо встановлені ним вимоги додержуються у відповідності з його сферою дії і забезпечується стабільність якості виготовлення продукції.

За погодженням з основним споживачем (замовником), допускається дострокове введення стандарту в дію.

Впровадження стандарту здійснюється у відповідності з планом основних організаційно-технічних заходів відповідного рівня (держави, галузі, підприємства, тощо). В залежності від виду стандарту цей план передбачає:

- перегляд, внесення змін або відміну чинних і розробку нових нормативно-технічних документів, що пов'язані зі змістом впроваджуваного стандарту;

- розробку нової технічної документації і внесення змін в чинну документацію;

- забезпечення підприємств необхідною сировиною, матеріалами, півфабрикатами і комплектуючими засобами, також устаткуванням, приладами, інструментами, необхідними для випуску нової продукції;

- зміну технологічних процесів, режимів роботи, автоматизацію і механізацію виробничих процесів, підвищення точності виготовлення продукції;

- реконструкцію, розширення, будівництво нових виробничих потужностей і організацію спеціалізованих виробництв;

- підвищення кваліфікації, підготовку кадрів і інші заходи, необхідні для впровадження стандарту.

Завершення робіт з впровадження стандарту оформляється актом, який затверджує керівник підприємства або організації. В роботі комісії приймають участь представники підприємства, яке впроваджує стандарт, і представник основного споживача продукції.

8 квітня 1993 р. видано Декрет Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення". Згідно цього Декрету - Державний нагляд це діяльність спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади, яка полягає у контролі за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності стандартів, норм і правил при виробництві та випуску продукції (виконанні робіт, наданні послуг) з метою забезпечення інтересів суспільства і споживачів, її належної якості, безпечної для життя, здоров'я, майна людей і навколишнього середовища. Однак, згідно Закону України "Про стандартизацію" державний нагляд буде стосуватися не дотримання вимог стандартів, а дотримання вимог технічних регламентів або інших нормативно-правових актів. Це пов'язано з тим, що тепер, відповідно до законодавства, не стандарти мають обов'язковий характер, а технічні регламенти.

Державний нагляд здійснюється у формі перевірки дотримання:

- вимог, норм і правил при розробці, виробництві, випуску, зберіганні, транспортуванні, використанні, експлуатації, реалізації та утилізації продукції;

- стабільності якості сертифікованої продукції і правил проведення її випробувань.

Державний нагляд здійснює Держстандарт, його територіальні органи, а також інші спеціально уповноважені на те органи. Він здійснюється шляхом проведення періодичних або постійних перевірок через вибірковий або суцільний контроль.

Періодичний державний нагляд здійснюється у формі інспекційного контролю згідно планів державного нагляду територіальних органів Держстандарту або за зверненнями громадян.

Постійний державний нагляд здійснюється у випадку систематичних претензій щодо якості продукції, що випускається. Найважливішими об'єктами державного нагляду є : експортна та імпортна продукція, продукція науково-технічного та виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, продукція тваринництва, продукти харчування, а також атестовані виробництва.

Державний нагляд здійснюють головні державні інспектори області (міста) або їх заступники, які повинні бути атестовані.

До початку перевірки державний інспектор повинен ознайомитися з матеріалами попередніх перевірок територіальними центрами, із змістом стандартів та інших нормативних документів, виявити можливі протиріччя у вимогах стандартів на готову продукцію та сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, проаналізувати інформацію про якість, експлуатаційні й споживчі властивості продукції. На час проведення перевірки обов'язковими для державного інспектора є наступні матеріали:

- документ (ліцензія) на право промислового виробництва продукції;

- інформація про частку продукції, що перевіряють, у відсотках до загального обсягу виробництва;

- наявність і кількість рекламацій на продукцію;

- наявність зразків (еталонів) продукції, якщо це передбачено нормативними документами.

Перевірка на конкретному полягає в тому, що державний інспектор:

- вивчає акти і пропозиції за результатами попередньої перевірки;

- перевіряє рівень забезпечення підприємства необхідною технічною документацією (стандарти, креслення, карти технологічного процесу);

- ознайомлюється з методами і засобами контролю технологічного процесу і перевіряють їх відповідність вимогам чинним стандартам;

- аналізується рекламації на продукцію, яка перевіряється;

- перевіряється діяльність служби стандартизації.

Далі відбувається контроль якості продукції за таким порядком:

- відбираються контрольні проби з числа тих, що були прийняті відділом технічного контролю;

- проводять випробування відібраних виробів за всіма показниками;

- перевіряють дотримання режимів технологічних процесів, стан засобів вимірювання, робота відділу технічного контролю;

- перевіряють дотримання вимог на матеріали і напівфабрикати, які одержані від суміжників.

Державним інспектором також перевіряється дотримання термінів впровадження стандартів на підприємстві.

За результатами державного нагляду складається акт, що є юридичним документом і підставою для застосування правових заходів при виявлені порушень вимог, норм і правил. На підставі акту державним інспектором може видається припис про усунення порушень або про заборону випуску, зберігання, транспортування, використання та реалізації окремих партій продукції. Окрім того можуть накладатися штрафи у розмірі 25% - 50% від вартості продукції, за якою виявлені порушення.

Поряд з проведенням державного нагляду проводиться і відомчий нагляд за впровадженням стандартів і додержанням вимог, норм і правил. Завдання і порядок його виконання подібні до завдань і порядку державного нагляду.

Читайте також:

1. IV. Перевірка розв’язання і відповідь
2. Аналітична перевірка звітності
3. Бізнес-планування інвестиційного проекту. Розробка планів фінансового проекту
4. Вибір і перевірка проводів та кабелів за нагріванням
5. Вибір та застосування стандартів
6. Визначення необхідного технологічного обладнання та пристроїв для виконання технологічних операцій і розробка вимог, яким повинний відповідати кожен тип оснастки
7. Визначення обсягу робіт та розробка графіку проведення внутрішнього аудиту.
8. Визначення потреби у підготовці персоналу, цілей навчання, розробка навчальних планів і програм
9. Визначення та розробка вимог до ПЗ
10. Вимірювання перевищень, перевірка горизонтальності обладнання
11. Вимоги міжнародних стандартів аудиту до аудиторської документації
12. Добір людей і перевірка виконання

Переглядів: 4262