• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Механізм формування курсової вартостi цiнних паперiв та дивідендна політика.

Бiржi широко застосовуються також похiднi цiннi папери - фiктивний капiтал другого i третього порядкiв. До них належать депозитнi cвiдоцтва i варранти, сертифiкати iнвестицiйних фондiв та компанiй, опцiони i ф’ючерси.

Цiннi папери на пред’явника обертаються вiльно. Всі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на трьох групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності припливу прибутку, найбільше якісними рахуються державні облігації, особливо короткострокові ощадні векселя. Потім йдуть приватні облігації й акції значних компаній, що регулярно сплачують дивіденди. Цiннi папери можуть використовуватися для розрахункiв, а також як застава для забезпечення платежiв i кредитiв. Випускає їх юридична особа, яка забов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов випуску цiнних паперiв.

Iменнi цiннi папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати iншим особам шляхом передавальних записiв, що засвiдчують перехiд прав на цiнний папiр до iншої особи.

Цiннi папери можуть бути iменними або на пред’явника.

Поняття цінних паперів та їх класифікація

РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ. ФОНДОВА БІРЖА

Назвіть особливості банківської системи України.

2. У чому полягають функції Національного банку України?

3. Роль банків в економіці України.

4. Які елементи входять у банківську систему?

5. Що являє собою золотий запас України?

6. Кредит, його сутність, функції та види.

7. У чому полягає політекономічна сутність кредиту?

8. Яка сутність комерційного та банківського кредиту?

9. Дайте характеристику основних форм кредиту з боку речового змісту та суспільної форми.

10. Що таке кредитні відносини?

Тематика реферативних повідомлень до теми 13

1. Кредитно-банківська система та її інституціональна структура.

2. Центральний банк країни та його функції.

3. Грошово-кредитна політика центрального банку: сутність, загальні та селективні методи.

4. Комерційні банки та їх класифікація.

5. Пасивні операції комерційних банків. Депозити.

6. Види вкладів. Активні операції комерційних банків.

7. Банківське кредитування.

8. Комісійно-посередницькі операції. Чистий прибуток комерційного банку.

9. Спеціальні кредитно-фінансові інститути та особливості їхньої діяльності.

10. Страхування як економічна категорія.

11. Функції страхування. Види страхування.

12. Страхова послуга. Страховий захист.

13. Страховий ринок: сутність, функції, структура.

Цiннi папери – це грошовi документи, що засвiдчують право власностi на той чи iнший вид капiталу, визначають вiдносини юридичноi особи, яка їх випустила, та їхнього власника й передбачають виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв, а також можливicть передання грошових та iнших прав, що випливають iз цих документiв, iншим особам.

Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених видiв цiнних паперiв, що є за своєю економiчною природою фiктивним капiталом першого порядку, в практицi фондової

Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим прибутком:

- державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів);

- комунальна позичка (для збалансування державних фінансів місцевого органів керування);

- комунальні облігації і заставні листи (іппотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове зобов’язання товариств);

- промислова облігація ( боргові зобов’язання з фіксованим прибутком промислової компанії).

Основні види цінних паперів. Спочатку розглянемо цiннi папери першого порядку. Їх використовують пiдприємства, державнi та мунiципальнi органи для фiнансування своєi дiяльностi.

Акцiя - це цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує внесення певної суми грошей в статутний фонд акцiонерного товариства, дає право на участь в управлiннi ним та на отримання частини прибутку в формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна у випадку лiквiдацiї товариства.

Цiноутворення акцiй - дуже складний процес. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв як прогнозованого, так i не прогнозованого характеру. Для цього процесу характернi такi етапи, як:

1. Номiнальна вартiсть. Всi акцii акцiонерного товариства повиннi мати тiльки одну номiнальну вартicть, що фiксується при реестрацii. Номiнальна вартicть практично нiяким чином не пов’язана з реальною вартicтю.

2. Балансова вартicть. Вона вираховується як частка вiд дiлення чистої вартостi активiв акцiонерного товариства на кiлькiсть випущених i розповсюджених акцiй.

3. Курсова ( ринкова ) вартicть. Вона зумовлюється попитом i пропозицiею на ринку цiнних паперiв.

Акцii можуть бути iменними та на пред’явника, безплатними, привiлейованими i звичайними.

· Обiг iменних акцiй облiковується в книзi реєстрацiй. У нiй систематично записуються данi про час придбання кожноi такої акцiї, прiзвище власника, а також кiлькiсть акцiй на руках акцiонера.

· Щодо акцiй на пред’явника, то в книзi реєструеться тiльки їхня загальна кiлькicть. В окремих краiнах Заходу акцiї на пред’явника складають до 90 % усiх акцiй.

· Безплатнi акцii випускають з метою розподiлу їх серед акцiонерiв пропорцiйно кiлькостi акцiй, що їм уже належить.

· Сума привiлейованих акцiй обмежена десятьма вiдсотками всього статутного фонду акцiонерного товариства. Цi папери надають iхнiм власникам майнове право на одержання дивiдендiв, а також на приоритетну участь у вiдшкодуваннi своєi долi капiталу при лiквiдацii акцiонерного товариства. Однак власник такої позбавлен права брати участь в управлiннi товариством.

Iснують такi види привiлейованих акцiй:

· кумулятивнi, тобто такi, що дають власникам право не тiльки на поточний, а й на невиплачений ранiше дивiденд.

· некумулятивнi, тобто тi, власники яких втрачають дивiденди за будь-який перiод в разi, коли рада директорiв не оголосила про їх виплату

· з пайовою участю, якi дають власникам право на отримання додаткових дивiдендiв понад суму, що передбачена, якщо дивiденди на простi акцiї бiльшi

· конвертованi, якi можуть обмiнюватись на обумовлену кiлькiсть простих

· акцii з коригованою ставкою дивiдендiв, прибуток за якими, на вiдмiну вiд акцiй з фiксованою ставкою, змiнюється на основi аналiзу тенденцiй до пiдвищення чи пониження процентних ставок на державнi цiннi папери або на основi iнших iндикаторiв ринку фiнансових ресурсiв

· вiдзивнi, тобто тi, якi акцiонерне товариство має право викупити за цiною з надбавкою до номiналу.

Простi акцii - це акцii, прибуток вiд яких повнiстю зумовлюється чистим доходом пiдприємства та його дивiдендною полiтикою.

Акцii “ з голубими корiнцями “- випускаються найпотужнiшими широковiдомими корпорацiями ( у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett - Packard та iншi ), якi утримують лiдерство у своiх галузях , а головне, протягом всiєi своєi iсторii стабiльно виплачують дивiденди акцiонерам.

Прибутковими акцiями називають акцii компанiй, якi виплачують дивiденди, що перевищують середнiй рiвень. До них, як правило, належать телефоннi корпорацii, водо-, газо-, електропостачання.

Акцiї зростання - це акцii корпорацiй, доходи i прибутки яких вищi вiд середнього рiвня, однак виплати по дивiдендам, зазвичай, не перевищують 35%. Пояснюється така дивiдендна полiтика тим, що цi корпорацiї прагнуть у першу чергу фiнансувати науковi та iншi дослiдження, а також розширити масштаби виробництва i можливостi його збуту.

Циклiчнi акцiї характернi тим, що їхня цiна зростає i падає синхронно зi спадами та пiдйомами в економiцi, тобто вiдповiдно до ритмiв дiлової активностi. В основному це акцii корпорацiй базових галузей економiки - важкої промисловостi, автомобiльної, целюлозно - паперовоi.

Спекулятивнi акцiї - так називають акцiї копорацiй, якi виникли недавно. Такi акцiї, як правило, не потрапляють на бiржу або ж перебувають в обiгу на так званих “ спекулятивних “ бiржах ( наприклад, Ванкуверська в Канадi ).

Друге мiсце як об’єкт торгiвлi на фондових бiржах посiдають облiгацii. Вони є термiновим борговим зобов’язанням з фiксованим процентом, за допомогою якого держава i мiсцевi органи, а також пiдприємства мобiлiзують фiнансовi ресурси.[i] Облiгацiї пiдприємств мають право випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду, i тiльки пiсля повноi оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй. Володiння облiгацiєю не дає права брати участь в управлiннi товариством.

Облiгацiї можуть знаходитися у вiльному обiгу та з обмеженнями. Розрiзняють процентнi та безпроцентнi ( цiльовi ) облiгацiї. Прибуток iз процентних облiгацiй виплачується вiдповiдно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розмiри та строки виплати процентiв. Номiнальна вартicть облiгацiї повертається власниковi пiсля iї погашення. Прибуток з облiгацiй цiльових позик ( безпроцентних ) не виплачується. Власнику такої облiгацiї пiсля настання обумовленого строку надається можливiсть придбати вiдповiднi товари.

Залежно вiд того, яким умовам вiдповiдає та чи iнша облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями:

виходячи iз ступеня безпеки:

· гарантованi ( безпечнi ) облiгацii ; впевненiсть у погашеннi цих облiгацiй в установлений термiн грунтується на наявностi оголошеної застави нерухомого майна або iнших фондiв

· незабезпеченнi облiгацiї, котрi не пiдтверджуються заставою.

виходячи з умов погашення ( викупу ):

· серiйнi облiгацiї , якi погашаються послiдовно, за серiями, через певнi часовi iнтервали;

· ординарнi облiгацiї , що пiдлягають викупу одночасно, в установлену дату.

виходячи iз можливостi дострокового викупу:

· облiгацiї з правом дострокового погашення , якi за iнiцiативою емiтента можуть бути викупленi ранiше встановленого фiксованого термiну;

· компенсованi облiгацiї , якi за бажанням власника можуть у будь - який момент вiльно обмiнюватись на готiвку;

· конвертованi облiгацiї, котрi за бажанням власника можуть обмiнюватися на iншi цiннi папери, що випускаються тим же емiтентом.

· виходячи iз механiзму виплати процентноi ставки:

· iменнi облiгацiї, процентнi виплати за якими поштою або iншими видами зв’язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому iмена власникiв повиннi бути вказанi на облiгацiях та внесенi в книгу реєстрацiї.

· облiгацiї на пред’явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату.

На розвинутих фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило, невелика по обсязі. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином представничі функції: норми, встановлені державою для інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом із них одержувати облігації, що не котируються на якийсь із фондових бірж. Також до цiнних паперiв належать казначейськi зобов’язання. Це вид цiнних паперiв на пред’явника, що розмiщуються виключно на добровiльних засадах серед населення, засвiдчують внесення їхнiми власниками грошових коштiв до бюджету й дають право на одержання фiнансового доходу.

Випускаються такi види казначейських зобов’язань:

· довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв

· середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв

· короткостроковi - до одного року

Рiшення про випуск довгострокових i середньострокових казначейських зобов’язань приймається Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни. Рiшення про випуск короткострокових казначейських зобов’язань приймаеться Мiнiстерством фiнансiв Украiни. Кошти вiд реалiзацiї казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видаткiв республiканського бюджету. Виплата доходу вiд казначейських зобов’язань та їх погашення здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.

Ощадний сертифiкат - письмове свiдоцтво банку про депонування грошових коштiв, яке засвiдчує право вкладника на одержання пiсля закiнчення встановленого строку депозитуй вiдсоткiв.

Ощаднi сертифiкати видаються:

· строковi ( пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк )

· до запитання

· iменнi ( не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним )

· на пред’явника

Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних коштiв, а пiдприємства за рахунок коштiв, що надходять у їхне розпорядження пiсля сплати податкiв та вiдсоткiв за банкiвський кредит. Доход з ощадних сертифiкатiв виплачується за пред’явленням їх для оплати в банк, що їх випустив. Коли власник сертифiката вимагає повернення депонованих коштiв за строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йому виплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних умовах при внесенi депозиту.

Також до паперiв першого порядку належить вексель - офiцiйне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власниковi право вимагати оплати боржником указаної у векселi суми у встановлений строк.

Векселя можуть бути простими і перекладними.

Простий вексель являє собою письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці векселетримачу або його наказу. У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи: векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов'язується сплатити по виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на одержання платежу за вексел.

Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов'язань в тому, що:

· вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;

· явка для засвідчення підпису не потрібна;

· при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального протесту;

· утримання векселя точно встановлено законом;

· вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою, заставою або неустойкою.

Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає в тому, що він призначений для перекладу, переміщення цінностей із розпорядження однієї особи в розпорядження іншого. Видати (трасувати) перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії акцепту[ii] і платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом із векселем право потребувати і платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж. Тут зобов'язання трасанта умовне: він зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить її. Необхідність виконання трасантом такого зобов'язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі такої прямой боржник виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в наявності лише умовний боржник (трасант).

Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв. Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фiктивний капiтал другого порядку скоро з’явиться на фондовому ринку Украiни.

Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в одному iз банкiв, та має право на одержання дивiдендiв, а також на частину активiв[iii] цiєї корпорацiї у випадку iї лiквiдацiї.[iv] Депозитнi свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовi ринки, а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних пiдприємств, мають змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.

Ф’ючерс - також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання пiсля закiнчення певного строку продати клiєнтовi ( або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових iнсрументiв за обумовленою цiною.

Iснує кiлька позицiй, за якими ф’ючерс вiдрiзняється вiд опцiону:

1. Укладання ф’ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу

2. Розрахунки по закiнченнi термiну ф’ючерсного контракту є обов’язковими.

3. Ризик по ф’ючерсному контракту бiльш високий.

З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф’ючерсні угоди – інструмент страхування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих коливань цін на них. Ф’ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку виконання угоди в клірингову палату біржі[v] вноситься невелика сума застави.

Опцiон - це угода мiж партнерами, один з яких виписує i продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи, яка виписала опцiон, або ж продати їх.

Iснують два рiзновиди опцiонiв:

¨ “ американський “, який можна реалiзувати протягом всього термiну контракту.

¨ “ європейський “, котрий реалiзовуеться на певну дату.

Мета опційної торгівлі – уникнути ризику, пов’язоного з торгівлею ф’ючерсними контрактами. Опційна угода – це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов’язання продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу. На біржі торгують опціонами на ф’ючерсні контракти, тобто, крім ціни і позиції ( строку поставки ), погоджених між сторонами по звичайному ф’ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію ( опціон ), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, цінаопціону – це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої суми, що складає його максимальний ризик.

Можливі три позиції ( визначення ) опціону, який має внутрішню вартість: бути при грошах, бути при своїх грошах, залишитися без грошей. Умови, за яких можливий такий прояв внутрішньої вартості опціону, наведені в таблиці 14.1.

Таблиця 14.1 Умови прояву внутрішньої вартості опціону.

Варранти становлять специфiчний вид цiнних паперiв, які випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають власниковi право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом встановленого перiоду. Варранти дозволяють акцiонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих акцiях, бо надає можливicть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв простих акцiй у випадку iї зростання порiвняно з обумовленою у варрантi. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.

Цiннi папери мають номiнальну i ринкову вартicть, або цiну.

Номiнальною називають вартiсть, зазначену на цiнному паперi. Але купiвля - продаж цiнних паперiв проводиться не за номiналом, а за цiнами, що складаються на ринку цiнних паперiв. Цiна, за якою папери продаються i купуються на ринку, називається ринковою цiною, або курсом цiнних паперiв.

Курс акцiї залежить вiд рiчного дивiденду, який вона приносить, рiвня позичкового процента та спiввiдношення мiж пропозицiєю акцiй i попитом на них. Курс акцiї тим вищий, чим бiльшим є дивiденд, виплачуваний по нiй, i чим нижчим є рiвень позичкового процента, оскiльки, купуючи акцiї, власник грошового капiталу завжди порiвнює виплачуваний по них дивiденд з тим доходом, який вiн мiг би одержати, поклавши свiй капiтал у банк, тобто з позичковим процентом. Середнiй курс акцii дорiвнює сумi грошового капiталу, яка принесе доход, що дорiвнюе дивiденду, в разi вкладання цiєi суми в банк ( чи передачi у позичку).

Курс акцii розраховується за формулою:

(14.1)

де Д - сума рiчного дивiденду по акцiї

Рп - рiвень позичкового процента.

Курс облiгацiiзалежить вiд iї номiнальноi вартостi, рiчного доходу, який вона приносить, рiвня позичкового процента, кiлькостi рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї, та спiввiдношення мiж пропозицiєю облiгацiї та попитом на них. Курс облiгацiї на ринку цiнних паперiв, як i акцiї, залежить вiд попиту та пропозицii на неї. Визначальними факторами у формуваннi попиту та пропозицii є прибуток, який приносить дана облiгацiя, рiвень позичкового процента, ступiнь прибутковостi альтернативних грошових вкладiв, у тому числi iнших облiгацiй, випущених конкурентами. Тому ринкова вартicть кожноi конкретної облiгацiї у певний момент часу може бути вищою вiд номiнальної, пiдвищуватись та падати. Середнiй курс облiгацii, за яким рiвень доходiв i рiвень позичкового процента однаковi, дорiвнюватиме номiнальнiй вартостi. Якщо ж рiвень доходу по облiгацiї нижчий за рiвень позичкового процента, то iї середнiй курс буде меншим за номiнальну вартiсть, а при рiвнi доходу по облiгацiї вищому за рiвень позичкового процента - бiльшим.

Курс облiгацiї визначається формулою:

(14.2)

де Сн - номiнальна вартiсть облiгацiї;

н - кiлькiсть рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї;

Д - сума рiчного доходу по облiгацiї;

Рп - рiвень позичкового процента.

Дивіденд — це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства (АТ), за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.

Дивідендна політика — це сукупність заходів, які здійснюються АТ і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власни­кам акцій цього АТ.

Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам — перший із двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку АТ, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків.

У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти:

· позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери АТ прогнозують збільшення прибутку (ін­формаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпшені добробуту ак­ціонерів;

· негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розши­рення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому.

Слід виділити такі типи дивідендної політики АТ:

· політика постійних виплат, згідно з якою АТ платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;

· політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких дивідендів;

· політика поступового збільшення дивідендів;

· політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку АТ поділяють дивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за сприятливих обставин;

· виплата дивідендів акціями.

На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного товарис­тва, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі викупу ак­ціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не зобов'яза­ні їх продавати.

Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політики немає. Кож­не акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану справ, при­бутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших особливостей. Для віт­чизняних підприємств найкращим є вибір другого та третьо­го типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне, бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких ме­жах, а зменшення дивідендів не бажане для АТ. Метод виплати дивідендів ак­ціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому.

Дивіденд – один із чинників привабливості акцій для дрібних потенцій­них інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує залучення ши­рокого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери. При прийнятті рішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від дивідендних вип­лат та доходу від зміни вартості акцій:

Да = Д + (ЦІ – Ц0) / Ц0, (14.3)

де Да — дохідність акції;

Д — отримані за період дивіденди;

ЦІ — поточна ринкова ціна акції;

ЦО — ціна, за якою акція була придбана.

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
3. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
4. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
5. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу
6. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу, прояви гіпер- та гіпофункцій.
7. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
8. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
9. Аеробний механізм ресинтезу АТФ
10. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.
11. Активна і пасивна державна політика.
12. Акціонерні товариства як механізм трансформації

Переглядів: 547