Передвиборні програми, їх ідентифікація та вплив на електоральну поведінку.

Це найскладніше завдання передвиборної агітаційної кампанії кандидата (політичної партії, виборчого блоку), оскільки до виборців слід донести великий обсяг інформації. На відміну від ідентифікації імені та формування іміджу, тут ідеться про агітацію з використанням не соціально-психологічних (емоційних) факторів, а ідейно-політичних, доктринальних (раціональних) аргументів, які здебільшого мають узагальнений (часто абстрактний) характер. Для їх глибокого розуміння потрібні відповідні знання (філософські, політичні, економічні), якими не завжди володіє пересічний виборець.

Разом із тим необхідно зважити на те, що:

- виборцеві потрібно багато часу, щоб уважно познайомитися з передвиборними програмами десятків суб'єктів виборчих перегонів;

- виборцеві слід самостійно знайти і запам'ятати те специфічне та оригінальне, чим відрізняються політичні програми між собою (особливо тоді, коли вони насправді часто мало чим відрізняються).

Реальна практика виборчих перегонів у більшості країн світу доводить, що рідко хто з кандидатів (партій чи блоків) будує виборчу кампанію лише на агітації всіх положень своєї передвиборної програми. Тому що, за винятком ідейно мотивованих виборців (а таких дуже мало), у багатьох випадках зустрічаються ті, яких, найімовірніше, може цікавити якась одна проблема. Вони бувають настільки захоплені нею (наприклад, незалежність країни, екологія, мовне питання, приватизація землі, виховання дітей, злочинність, корупція тощо), що віддають свої голоси саме тому кандидатові (партії, блоку), який концентрує в передвиборній програмі, в агітаційних зверненнях свою увагу саме на цій проблемі.

Це означає, що, на відміну від загальних комунікаційно-агітаційних зусиль, спрямованих на формування іміджу (тут кандидат має рекламувати один і той самий імідж серед усього загалу виборців), агітація на основі привернення уваги до конкретної проблеми має здебільшого адресний характер (адже немає сенсу говорити про гострі питання сільськогосподарської політики з робітниками металургійного комбінату).

Більшість електорату в Україні (як і в інших країнах) має амбівалентне ставлення до політичних проблем. Виборці можуть рішуче заявляти, що голосують, керуючись проблемним підходом, та критикувати інших, хто чинить інакше. Вони часто критикують кандидатів за те, що ті ігнорують гострі питання та вдаються до наклепів на своїх конкурентів. Але в дійсності як виборці, так і засоби масової інформації в цілому мало опікуються проблемними питаннями. Опитування виборців через певний час після виборів показують, що лише невелика їх частина (десь близько 10%) може пригадати принаймні одну проблему, коли їх запитують, чому вони голосували за конкретного кандидата, партію чи блок. Широко відомо, що кандидат у своєму виступі перед виборцями може зачіпати важливі проблемні питання, але те, що потрапляє до телевізійних новин, швидше пов'язане з його відповіддю на запитання журналіста на зразок: «Чому останнє опитування громадської думки зафіксувало падіння вашого рейтингу?».

Добре знаючи, як «робляться» новини у ЗМІ, кандидати, як правило, не особливо намагаються наголошувати на положеннях своїх передвиборних програм. Звісно, вони це всіляко заперечують, оскільки знають, що ігнорування важливих проблем життя є чи не найгіршим іміджем, який тільки може мати кандидат. Але правдою є й те, що кандидати, ставши депутатами, рідко коли виконують свої передвиборні обіцянки.

Можна назвати й інші причини, чому проблемні питання мають другорядне значення для виборців під час голосування. Наприклад, одна з них полягає в тому, що лише незначна частина громадян глибоко усвідомлює соціально-економічну суть проблем, які їх непокоять, і може запропонувати розумні шляхи їх розв'язання. Здоровий глузд підказує, що якщо виборець сам не впевнений, у який спосіб можна розв'язати проблему, він навряд чи буде покладатися на думки інших під час голосування, навіть якщо припустити, що у нього був час, щоб розібратися у змісті пропозицій кандидатів з цієї проблеми. Він швидше обере когось із тих, кому, як йому здається, можна більше довіряти. Тобто йдеться знову ж таки про ситуацію іміджевого змісту. До того ж доволі сумнівно, щоб проблеми, з приводу яких велися гострі дебати під час виборчої кампанії і які мотивували виборців під час голосування, відразу перемістилися у центр уваги депутатів новообраної Верховної Ради.

Утім пропаганда положень передвиборних програм залишається важливим компонентом комунікаційно-агітаційних зусиль кандидатів (партій, блоків). Головне полягає в тому, як їх подати, щоб не загубитися серед численних суб'єктів виборчих змагань. Щоб домогтися помітності своєї політичної позиції, кандидати прагнуть потрапити в епіцентр уваги засобів масової інформації, особливо телебачення. Через це кандидати мають володіти мистецтвом використання мас-медіа, щоб справити враження на електорат.

Щоб досягти більшої пізнаваності своїх передвиборних платформ серед виборців, кандидатам (партіям, виборчим блокам) потрібно ефективніше використовувати ПР-можливості засобів масової інформації. Для цього важливо в телевізійних аналітичних передачах:

1) виступати з постановкою конкретної проблеми та пропонувати свої шляхи її розв'язання;

2) давати короткі інтерв'ю для програми новин радіо і телебачення з обраної проблеми;

3) потім проводити прес-конференції для журналістів у такому ж ключі з наступним поданням матеріалів до ЗМІ;

4) організовувати подальші коментарі таких виступів з боку відомих людей у цих та інших програмах;

5) публікувати спеціально підготовлені аналітичні статті в популярних газетах та журналах;

6) організовувати «відгуки» на газетні публікації та виступи, зокрема дискусійного характеру. Саме така логіка послідовних ПР-кроків допоможе домогтися почергової ідентифікації найбільш принципових положень передвиборної платформи, досягти їх більшого запам'ятовування з боку цільових груп виборців.

Уміння створювати новини, що заслуговували б на увагу з боку ЗМІ, є серцевиною комунікаційно-агітаційних технологій під час виборчої кампанії. Однак не варто забувати, що виборці отримують інформацію також із інших, альтернативних джерел (обмін думками з друзями, колегами по роботі, зустрічі з кандидатами під час зборів і мітингів, поширення агітаційної літератури за допомогою пошти, різного ґатунку культурні заходи тощо). Тобто, з точки зору комунікаційної взаємодії з електоратом, виборча кампанія нагадує калейдоскоп, де взаємодіє інформація різного змісту, що надходить до виборця з різноманітних, часто конкуруючих, джерел. Саме на основі цього розмаїття суперечливої інформації у виборця й формується остаточне враження про ідейно-політичне обличчя кандидата, узагальнений образ його політичної платформи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Формування іміджу.	\|	Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.