• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Музей – важливий центр шкільного краєзнавства

Основні принципи і методика створення шкільного музею.

ПЛАН

ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ В СТУКТУРІ ШКІЛЬНОГО КРАЄЗНАВСТВА

ЛЕКЦІЯ №8.

1. У системі класифікації існує також групування музеїв за суспільним призначенням на науково-освітні (масові, публічні), розраховані на широкі маси населення, науково-дослідні (академічні), що мають вузькоспеціалізований характер і створюються при Академіях наук, науково-дослідних інститутах як свого роду наукові лабораторії, та навчальніпри школах, вищих навчальних закладах.

Особливість останніх полягає в специфіці їх створення, призначенні, організації функціонування. їх творцями, як правило, є учні та учителі. Вони створюються як складова системи навчально-виховної роботи з метою залучення учнівської молоді до вивчення і збереження історико-культурної спадщини українського народу, формування освіченої й високорозвиненої особистості, виховання в неї патріотизму, любові до України, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей. Та й організаторами діяльності шкільних музеїв є також учні, очолювані вчителями.

З утвердженням незалежності України відбулася переоцінка ідеологічних пріоритетів, методологічних засад як шкільної краєзнавчої, так і музейної роботи. 1 вересня 1990 року стартував всеукраїнський рух шкільної молоді «Моя земля – земля моїх батьків», згодом розвинутий низкою всеукраїнських історико-географічних та історико-краєзнавчих експедицій («Краса і біль України», «Мікротопоніми України», «Сто чудес України», «Історія міст і сіл України», «Україна вишивана» та ін.). Музейні фонди поповнювались етнографічними матеріалами, повсюдно створювалися «Бабусині світлиці», етнографічні кімнати і музеї. Увага приділялася увічненню пам’ятних сторінок національної історії, особистостей.

З 1 вересня 1997 по 15 березня 1998 року на виконання наказу Міністерства освіти №152 від 20 травня 1997 року та з метою удосконалення музейної роботи, упорядкування мережі музеїв закладів освіти системи Міністерства освіти України відповідно до Закону України «Про музеї і музейну справу, «Положення про музей при закладі освіти системи Міністерства освіти України» та «Положення про відомчу реєстрацію та перереєстрацію музеїв при закладах освіти системи Міністерства освіти України» проводилася відомча реєстрація та облік музеїв при закладах Міністерства освіти України. На 15 березня 1998 року було взято на облік 1675 кращих музеїв. 90 відсотків – 1506 музеїв діяли в школах, 7,2 відсотки – 121 – у професійно-технічних училищах, технікумах і коледжах, і лише 0,7 відсотка – 12 музеїв – при ВНЗ III–IV рівнів акредитації. Музейна мережа охоплювала весь спектр музейних профілів: історичних музеїв було заобліковано 1027, археологічних – 2, краєзнавчих – 297, природничих – 11, літературних – 72, мистецьких – 16, етнографічних – 184, технічних – 8, галузевих – 14, інших – 44. В Україні було заобліковано 2252 музеї.

У процесі музейного будівництва виробився певний досвід раціональної організації праці, у тому числі – зі створення музеїв. Для цього, насамперед, необхідно зібрати музейні предмети, мати відповідну матеріальну базу – приміщення для експозиції, фондосховище, умови для охорони музею, оснастити його засобами протипожежної сигналізації, підібрати кадри, забезпечити фінан­сування робіт.

Важливе значення має правильний вибір профілю музею. Він залежить, у першу чергу, від потреб навчально-виховного процесу і своєю побудовою й організацією роботи має вирішувати завдання посилення якості освіти, формування світоглядної позиції школярів, виховання у них патріотизму – любові до рідного краю, своєї Вітчизни, бажання робити максимальний внесок у розбудову незалежності України. При виборі профілю треба враховувати й специфіку населеного пункту, особливості його історії, наявний фонд уже зібраних пам’яток історії і культури.

Приступаючи до створення музею, необхідно сформувати актив учнів – краєзнавців, об’єднаних в гурток чи пошукові загони. Виправдовує себе практика розробки завдань і залучення до пошуку всіх класів. У такому випадку необхідно виробити схему пошуку, зони дії – збору пам’яток історії і культури, вивчення історії окремих особистостей, родин, вулиць, передбачити конкретні терміни і форми звіту.

Учні мають володіти знаннями про музейні предмети, їх типи, джерела. Адже не кожна річ зразу стає музейним предметом. Музейний предмет – пам’ятка природи, матеріальної і духовної культури, вилучена із середовища існування, має пройти всі стадії наукової обробки і може бути включена до музейного зібрання, якщо здатна найбільш типово представляти природу і культуру. Вона повинна відповідати критеріям інформативності, експресивності, репрезентативності та естетичності, бути унікальною або типовою. Сукупність музейних предметів, пов’язаних однією чи декількома спільними ознаками, яка відображає науковий, пізнавальний або художній інтерес як єдине ціле, складає музейну колекцію, є однією з форм зберігання й експонування музейних предметів.

На основі суттєвих ознак музейні предмети класифікують, ділять на певні типи: за матеріалом – дерево, скло, кераміка, тканина, метал тощо; за функціональним призначенням – нумізматика, боністика, фалеристика, геральдика та інші; за способом фіксації – речові, образотворчі, письмові, фото-, фоно-, кінодокументи, за ознакою їх важливості – раритети, унікальні предмети, реліквії тощо.

Якраз гурток як форма організації шкільного краєзнавства дає можливість у теоретичній частині занять надати учням можливість оволодіти основами музейних знань, методикою краєзнавчого пошуку, а в практичній – глибоко вивчити історію населеного пункту, його природу, важливі події, життя й діяльність видатних земляків. Збір музейних предметів здійснюється і під час експедицій, походів, екскурсій, обстежень, спостережень, шляхом листування, збору спогадів. Окремій групі учнів на чолі з учителем мови або географії варто доручити вивчення мікротопонімів населеного пункту, групі фотографів – фіксування найбільш важливих природних об’єктів, пам’яток історії і культури, копіювання документів, які згодом ввійдуть до фонду музею, будуть експо­нуватися. Низку експонатів – муляжі, гербарії, таблиці, схеми, діаграми, картосхеми учні можуть виготовити самі. Зібрані предмети піддають вивченню, у ході якого встановлюється музейне значення предмета, його наукова, експозиційна цінність.

Оправдовує себе поетапний підхід до створення музею – організація виставок, музейних кутків, кімнат. їх відвідувачі – учні, учителі, жителі населеного пункту, гості, фахівці дадуть слушні поради щодо способу використання наявних експонатів, підкажуть, яких предметів і форм експонування бракує, де і як їх можна придбати. Побачивши, що передані пам'ятки знайшли правильне використання, відвідувачі поділяться й іншими, більш цінними документами, матеріалами.

Основу музею складають його фонди – науково організована сукупність музейних предметів і науково-допоміжних матеріалів у складі музейної збірки. Своєрідність фондів надає музею своє обличчя, визначає його профіль. Зібрані музейні матеріали прийнято ділити на дві групи – основний і науково-допоміжний фонди.

Основний фонд складають оригінали, документальні пам’ятки, які є першоджерелом знань. Музей збирає фондовий матеріал різного типу. До речових музейних предметів належать знаряддя праці, виробничий інвентар, зразки сировини, виготовлена продукція і напівфабрикати, предмети побуту – одяг, взуття, головні убори, меблі, домашнє начиння, предмети військового спорядження, залишки зброї, гравюри, монети, паперові гроші, медалі, значки. Зберігання в музеї діючої вогнепальної зброї, вибухонебезпечних предметів не допускається. Важливу групу музейних предметів основного фонду складають письмові джерела – рукописні і друковані матеріали. Серед них – листи, щоденники, спогади, наукові і літературні праці, різні документи офіційних установ, осіб, книги, періодичні видання, листівки, плакати, буклети тощо. До окремої групи музейних предметів належать зображувальні джерела,які, у свою чергу, діляться на документальні зображувальні матеріали (фотографії, фотонегативи, картографічні матеріали, креслення, плани, малюнки, таблиці) і твори образотворчого мистецтва – живопису, графіки, скульптури.

Виділять в окремий тип фоноджерела– зафіксовану різним способом (на платівках для грамофонів, патефонів, магнітних стрічках тощо) звукову інформацію. Великі можливості інформаційно-емоційного впливу мають кіно-, відеоджерела – діафільми, стрічки про життя школи, населеного пункту, окремих людей, важливі події. У сукупності ці матеріали є першоджерелом і складають основну, найціннішу частину фонду, що підлягає вивченню, об’єднанню в колекції, висвітленню в експозиціях, використанню в інших формах музейної роботи.

Значну кількість музейних предметів відносять до науково-допоміжного фонду – частини музейного зібрання, що складається з науково-допоміжних матеріалів, зібраних або спеціально створених для експозиційної та виставкової роботи, а також дублетного та обмінного фондів. Переважна більшість цих матеріалів виготовляється учнями. У цьому проявляється одна із особливостей шкільного музею, його відмінність від державних і навіть – громадських: він твориться, обслуговується учнями, працює в інтересах їх освіти і виховання. Мова йде про макети, в яких у зменшеному вигляді відтворюються певні оригінальні об’єкти – будівлі, землянки, виробничі приміщення, моделі літаків, космічних кораблів, автотракторної техніки, карти-схеми бойових дій, плани, діаграми, таблиці, фото і ксерокопії, репродукції тощо.

Відбір і включення матеріалів до основного чи допоміжного фондів повинні здійснюватися на основі критеріїв – профільності, відповідності тематиці музею, наукової достовірності, навчально-виховної цінності, доступності.

Важливим підрозділом музею є музейна бібліотека. Спочатку її можуть скласти окремі видання, згодом – десятки і сотні книг, відібрані за відповідною профілю тематикою. Це, зокрема, різні документи, що регламентують музейну справу, – Закон України «Про музеї та музейну справу», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про охорону культурної спадщини», «Положення про музейний фонд України», «Положення про музей при навчальному закладі, який перебуває у сфері Міністерства освіти і науки України», «Порядок обліку музеїв при навчальних закладах, які перебувають у сфері управління Міністерства освіти і науки», література з питань краєзнавства, музейної, пам’яткоохороної справи, передплатні видання. Бібліотека може поєднати в своїй діяльності і функції архіву, накопичуючи матеріали, пов’язані з історією створення і функціонування музею, проведенням різних краєзнавчих заходів тощо.

Невід’ємною складовою фондової роботи є облік музейних матеріалів – один з основних напрямів фондової роботи, спрямований на юридичну охорону музейних фондів і прав музею на наукові знання, отримані в ході вивчення музейних предметів і колекцій.

У шкільному музеї використовуються такі документи, як акти та інвентарні книги. «Положенням про музей при навчальному закладі, який перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України», затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 4 квітня 2006 p., № 640 (Додаток №4), такий вид облікового документа, як акт, не фіксується. Однак сам процес створення, функціонування й ліквідації музею потребує актування. Нерідко його вимагають музеї, установи, організації, заклади, громадяни, що передають школі музейні матеріали чи колекції, акт необхідний у разі передачі музейного експоната (скажімо, знайденої зброї, нагород із дорогоцінних металів, дублікат­них предметів тощо) державним музеям, звірки наявності фондових матеріалів, їх втрати, списання. Інколи прийнятий музейний експонат на основі актів реєструють у книзі надходжень. Процедуру актування і реєстрації музейних матеріалів у книзі надходжень прийнято відносити до першого етапу обліку.

Наступним етапом обліку оригінальних пам’яток історії, культури і природи є їх інвентаризація та шифрування. Наукова інвентаризація – це стадія обліку музейного фонду, на якій фіксуються результати вивчення музейних предметів з метою правового закріплення їх за музейною колекцією чи розділом фондів та охорони наукової інформації про предмет. Інвентаризації підлягають усі музейні предмети, що надійшли на постійне зберігання до основного фонду музею. Типова інвентарна книга фіксує у графах різноманітну інформацію про музейний предмет: порядковий номер, дату запису, дату, джерело і спосіб надходження, супровідні документи, найменування і короткий опис предмета, кількість, матеріал, місцезнаходження, номери актів про передачу чи вилучення предмета тощо. Інвентарна книга ще до її заповнення прошнуровується, аркуші нумеруються, книга підписується і скріплюється печаткою. Ще до заповнення інвентарної книги на музейний предмет складається інвентарна картка. На заоблікований предмет наноситься шифр,який складається з порядкового номера, за яким предмет записаний до інвентарної книги, та назви школи. Скажімо шифр МСШ 2 К.-П. – 15 означає, що предмет зберігається в музеї середньої школи №2 м. Кам’янця-Подільського під номером 15. Є певні правила нанесення шифру на музейний предмет, суть яких полягає в тому, щоб уберегти предмет від пошкодження, не допустити, аби шифр кидався в очі й відвертав увагу від самого предмета.

У музеї при цьому формується науково-довідковий апарат – система довідково-пошукових засобів, які розкривають структуру і склад музейних фондів. Він включає каталоги, картотеки, банк даних на веб-сайті в комп’ютері. Основним носієм інформації про музейний предмет є каталожна картка, в якій фіксуються різні дані про нього.

Каталог, картотеки можуть будуватися за різними критеріями: інвентарні – у порядку запису в книзі; предметні – за назвою предметів в алфавітному порядку; іменні – за прізвищами, що згадуються в документах; хронологічні; географічні; за тематикою чи по предметах, що вивчаються в школі, тощо. Такі картотеки чи каталог з відповідними рубриками допоможуть учителеві, учням відшукати необхідний матеріал і використати під час підготовки й проведення уроку, виховного заходу, екскурсій, написання повідомлень, рефератів, наукових конкурсних робіт, інших заходів.

Фондова робота передбачає також правильне зберігання музейних предметів, їх охорону. Наприклад, книги зберігають закритими, за винятком тимчасового виставкового експонування окремих сторінок, у вертикальному положенні, гравюри, малюнки, фотографії перекладають цигарковим папером, документи тримають у папках, фотографії і фотонегативи – у конвертах, марки – в альбомах, монети і медалі – у паперових пакетах, одяг підвішують на плечиках. Музейні предмети захищають від вигоряння, пилу, механічних пошкоджень, гризунів, молі. їм створюють відповідний температурний режим. У разі потреби проводять профілактичні або й реставраційні роботи. Приміщення повинно мати протипожежну сигналізацію, надійно охоронятися, унікальні пам’ятки фонду, а також ті, що мають виняткове наукове, історичне, художнє чи інше культурне значення, заносяться до Державного реєстру національного культурного надбання.

Музейні предмети повинні «працювати» – нести відвідувачеві наукову інформацію. А це забезпечується шляхом їх показу, цілеспрямованого, науково обґрунтованого демонстрування з метою розкриття вибраної теми, профілю, власне – шляхом створення музейної експозиції. Вона і є результатом експозиційної роботи – одним з основних напрямів музейної діяльності, у ході якого реалізується науково-дослідна, інформаційна та освітньо-виховна функції шкільного музею. В експозиції музейні предмети стають експонатами, складають певну систему образів, розкривають тему, діють на розум і почуття відвідувачів.

Оформлення експозиції має свій логічний порядок. Воно починається з наукового проектування. На першому етапі проектування формується наукова концепція експозиції– цілісний узагальнений погляд на мету, завдання, сукупність основних тем, ідей, проблем, які складають основний науковий зміст експозиції. На наступному етапі концепція знаходить своє втілення в розширеній тематико-експозиційній структурі – документі, що містить перелік і зміст розділів, тем, підтем, опис майбутніх експозиційних комплексів.

Важливе значення має відбір експозиційного матеріалу – сукупності як автентичних (оригінальних) музейних предметів, так і різних відтворень – моделей, муляжів, текстів тощо.

За наявності розширеної тематико-експозиційної структури і достатнього набору експозиційного матеріалу створюється тематико-експозиційний план – документ, який відображає групування експозиційних матеріалів відповідно до розширеної тематичної структури експозиції. Він включає назви розділів, під­розділів, тем, підтем, експозиційних комплексів; основні тексти, анотації, перелік експонатів в експозиційних комплексах із зазначенням відомостей про характер експозиційних матеріалів (оригінал, копія, модель та інше), їх розмір, місце і шифр зберігання. На основі тематико-експозиційного плану відбувається художнє проектування експозиції – розробка художньої форми, що адекватно відображає зміст експозиції. Воно здійснюються в три етапи. Спочатку на базі наукової концепції виробляється художня у формі креслень, макетів і пояснювальних документів, далі – створюється ескізний проект і, нарешті, – монтажні листи і шаблони. На етапі наукового, а згодом і художнього проектування враховуються принципи як спеціальні – історико-хронологічний, комплексно-тематичний і проблемний, так і загальнонаукові – науковості, об’єктивності, використовуються системний, ансамблевий і тематичний методи. Правильний вибір принципу і методів сприяє ефективній реалізації задуму.

Вибір принципів і методів експозиційної побудови в значній мірі залежить від вибору профілю музею. Шкільні історичні музеї здебільшого будуються за історико-хронологічним принципом, який дозволяє розкрити історію населеного пункту або краю в певній часовій послідовності відповідно до прийнятої періодизації. Краєзнавчий музей створюють, як правило, методом тематичного показу, розкриття з допомогою експозиційних матеріалів, пояснюючих текстів важливих розділів – природи, економіки, історії, культури, тем і підтем. Метод систематичної експозиції застосовують при створенні природничих експозицій (рослин, зразків корисних копалин), організації виставок. Ансамблева експозиція створюється для відтворення історичних подій, побуту, життя і діяльності видатних осіб шляхом поєднання документальних матеріалів з певним інтер’єром (бабусина хата, діорама бою, епізод з життя, робочий куток письменника тощо).

Важливу інформаційну функцію в музейній експозиції відіграють тексти. Вони діляться на провідні, заголовні, пояснювальні (анотації до розділів, тем, експонатів), етикетаж і покажчики.

Має значення й підбір експозиційного обладнання – допоміжних конструкцій, пристосувань для побудови експозиції, що включає музейні вітрини, подіуми, стенди, кріплення, збірно-розбірні перегородки, турнікети, електротехнічні, аудіовізуальні технічні засоби, меблі.

Важливим видом експозиційної роботи є організація виставок. Вона особливо активізувалася в роки незалежності України і дає можливість оперативно відгукуватися на важливі події, ювілейні дати з історії краю, життя і діяльності видатних земляків. Виставка надає можливість розкрити музейне зібрання, залучити до експонування матеріали інших музеїв, приватних колекціонерів, а отже – посилити співпрацю, удосконалити методи експозиційної та культурно-освітньої діяльності.

У ході підготовки і проведення виставки здійснюється комплекс заходів. Наказом по школі затверджуються відповідальні, графік підготовчих робіт, дата відкриття виставки, проведення екскурсій, графік яких погоджується з класними керівниками, учителями-предметниками.

Музейна виставка – тимчасова музейна експозиція, присвячена певній темі (голодомору в краї, скажімо) і побудована на музейних експонатах (розбиті жорна, глиняний глечик із залишками борошна, трави, що вживалися в їжу, фотографії, книги, копії документів, свідчень, спогади тощо), може бути стаціонарною (розміщеною в музеї, актовій залі, фойє школи) або пересувною (експонується в будинку культури, сусідніх школах). За змістом розрізняють три види музейних виставок: тематичні, присвячені одній темі, проблемі; систематичні, коли експонуються однорідні музейні предмети або цілі їх колекції відповідно до систематики певної галузі науки; звітні, що відображають поповнення музейних фондів за звітний період.

У 90-і роки XX – на початку XXI ст. набула поширення віртуальна виставка, яка існує тільки у віртуальній (уявній) реальності. У даному випадку експонати демонструються за допомогою електронних технологій. Така виставка може представляти також музейні предмети інших музеїв, приватних осіб, погано збережені і навіть втрачені предмети.

Організація виставок дає можливість не тільки посилити реалізацію навчально-пізнавальної, культурно-освітньої функцій музеїв, а й поповнити музейні фонди надходженнями від відвідувачів.

Велику кількарічну роботу зі створення музею завершує наказ по школі, який видається директором після оформлення музейної експозиції, за наявності положення про музей, фонду музейних предметів, зареєстрованих в інвентарній книзі оригінальних пам'яток історії, культури, природи, розкладу роботи музею, за­собів охорони та пожежної сигналізації.

Легалізація музею - офіційне визнання відбувається шляхом його реєстрації, яку відповідно до порядку обліку музеїв при навчальних закладах організовують Український державний, обласні, районні та міські центри туризму і краєзнавства, інші позашкільні заклади і здійснюють спеціальні комісії, створені при районних (міських) відділах освіти, та отримання свідоцтва про відомчу реєстрацію музею з підписом і печаткою керівника обласного управління освіти і науки.

До речі, облік шкільних музеїв є не тільки засобом легалізації музеїв, а й основною формою впорядкування та систематизації музейної мережі, створення банку даних про музеї. При цьому реалізується завдання виявлення в музеях матеріалів, які мають виняткову наукову, історичну і художню цінність, взяття їх на особливий облік. Облік здійснюється шляхом заповнення уніфікованого паспорта, один примірник якого залишається в школі, другий – в органі управління освітою, третій – в УДЦТК учнівської молоді. У ході перереєстрації музеям при навчальних закладах, що діють понад два роки, за значні успіхи в підвищенні ефективності навчально-виховного процесу засобами пошукової, туристсько-краєзнавчої, науково-дослідницької роботи, у формуванні та збереженні музейного фонду України, популяризації пам’яток історії, культури, природи може бути присвоєно звання «Зразковий музей», яке підтверджується один раз на три роки. «Зразковий музей» отримує диплом відповідного зразка.

Таким чином, створення і легалізація музею є тривалим процесом діяльності всього шкільного колективу – педагогів, учнів, батьків, жителів населеного пункту, у ході якого поглиблено і всебічно вивчається його історія, природа, економіка і культура, відбувається збір, наукова обробка і систематизація музейного матеріалу, формування основного і науково-допоміжного фондів музейних предметів, оформлення експозицій, відкриття і реєстрація нового музейного закладу.

2. За наявності в загальноосвітньому навчальному закладі музею він стає чи не основним центром шкільного краєзнавства. Особливо після 28 жовтня 2008 року – IV з’їзду Національної спілки краєзнавців України, прийняття нового статуту, який зафіксував її національний статус, творчий характер, перехід від масової організації до вузькопрофесійної, а отже – ліквідацію первинних осередків Всеукраїнської спілки краєзнавців у тих школах, де вони функціонували.

Цю роль музеїв визначає, передусім, те, що вони поглиблюють і реалізують функції шкільного краєзнавства – освітньо-пізнавальну, пошуково-дослідну, суспільно корисну і виховну. Адже соціальні функції музею (його суспільне призначення, роль стосовно суспільства) і завдання – адекватні завданням і суспільному призначенню краєзнавства. Основними функціями музею є також освітньо-виховна, документування явищ і подій суспільного буття, збереження, що здійснюється в процесі обліку, реставрації і консервації зібраних музейних предметів, науково-дослідна, яка реалізується на основі зібраних музейних матеріалів на етапах як створення, так і функціонування музею, суспільно корисна.Функції знаходять поглиблення в завданнях, які вирішують шкільні музеї. Основними завданнями шкільного музею є:

· залучення молоді до пошукової, краєзнавчої, науково-дослідницької, художньо-естетичної та природоохоронної роботи;

· формування в шкільної молоді соціально-громадянського досвіду на прикладах історичного минулого України;

· розширення і поглиблення загальноосвітньої та професійної підготовки учнів засобами позакласної, позашкільної роботи;

· надання допомоги педагогічному колективу навчального закладу у впровадженні активних форм роботи з школярами;

· залучення учнівської молоді до формування, збереження та раціонального використання Музейного фонду України;

· виявлення, вивчення, охорона і популяризація пам’яток історії, культури і природи рідного краю;

· проведення культурно-освітньої роботи серед молоді, батьків, інших верств населення.

Становище музею як центру шкільного краєзнавства визначається також його зростаючими організаційними можливостями, наявністю в музеї ієрархії управлінських структур, ближчих до громадянського аніж державного управління, що відповідає характеру організаційної і управлінської побудови краєзнавчого руху.

Державне управління в шкільному музеї представляють директор, який здійснює загальне керівництво, визначає відповідального за збереження музейного фонду, його поповнення, вирішує питання дислокації та режиму роботи музею, затверджує план, сприяє організації та проведенню навчальних, виховних, методичних та інших заходів, морально і матеріально заохочує від­повідальну працю музейного активу, та призначений наказом по школі завідувач музею, як правило, з числа педагогічних працівників. Він покликаний вміло підтримувати музейний актив – консультувати, допомагати, бути його наставником, дорадником, володіти глибокими знаннями з історії краю, методики краєзнавчої роботи, мати організаторські здібності.

Решта музейних структур належить до громадського самоврядування. Вищим органом музейного управління є рада музею, яка обирається на зборах музейного активу. Цілком логічно, якщо раду музею очолює його завідувач, до неї входять керівники груп, секторів, представник якогось державного музею, причетні до музейної роботи педагоги. Рада після обрання:

· висуває з свого середовища голову, розподіляє обов’язки між членами, формує групи чи сектори пошукової, фондової, експозиційної, просвітницької роботи тощо;

· вирішує питання включення до фондів музею пам’яток історії, культури і природи, які вдалося зібрати;

· обговорює і подає на затвердження директора плани роботи;

· заслуховує звіти про пошукову, дослідницьку, наукову роботу;

· організовує підготовку екскурсоводів, лекторів, проводить навчання активу;

· встановлює зв’язки з пошуковими загонами, гуртками, клубами, іншими творчими об’єднаннями;

· веде документацію музею (інвентарну книгу, книгу обліку проведення екскурсій, навчальних занять, масових заходів, акти прийому, видачі, передачі експонатів, плани роботи, сценарії, методичні розробки тощо);

· вирішує інші питання, пов'язані з діяльністю музею.

Кількісний і якісний склад ради має забезпечити охоплення основних ділянок роботи музею своїм впливом за принципом: кожен аспект музейної роботи має конкретну відповідальну особу або групу осіб.

Було б добре, якби з часом музей набув такого авторитету, який би викликав бажання представників державного музею, владних, бізнесових структур подавати йому всіляку допомогу. Такий актив об'єднують у піклувальну раду.

У районах і містах шкільні музеї в організаційно-методичному плані підпорядковуються методичним комісіях відділів освіти, станціям туризму і краєзнавства, іншим позашкільним закладам.

Роль центру шкільної краєзнавчої роботи музеї виконують, звичайно, не зразу, а в міру розгортання різнобічної роботи, здійснення комплексу заходів з вивчення минулого краю, збору, охорони й популяризації пам’яток історії, культури і природи.

Цю роботу слід якомога детально, продумано й науково обґрунтовано планувати. У практиці функціонування шкільних музеїв мають місце три основні види планів – перспективний. річний і поточні. Основними розділами плану можуть бути: засідання ради, загальні збори музейного активу, пошукова робота, освітньо-виховна, методична, навчання активу тощо. Рада формує, розглядає і схвалює плани проведення окремих заходів. Головна вимога до плану – конкретність формулювання планованих заходів, терміну виконання, відповідальних осіб. Після затвердження плану директором школи він набирає юридичної сили, виконання намічених заходів має координуватися, контролюватися.

Особливість шкільного краєзнавства полягає в превалюванні освітньо-пізнавальної діяльності. Відповідно до принципів доступності, природовідповідності можна говорити про три етапи (рівні) шкільної краєзнавчої роботи:

1. Отримання учнями готових знань з пояснень учителя та навчальних посібників.

2. Самостійне отримання знань про рідний край з публікацій періодики, знайомства з музейними експонатами.

3. Вивчення рідного краю в процесі поглибленої науково-пошукової роботи за різними джерелами.

Звідси видно, що частка «готових знань», які обслуговують освітньо-пізнавальну функцію, більша, ніж «здобутих» шляхом наукового дослідництва. Тому велику роль у передачі новим поколінням знань про рідний відіграють екскурсії– форма культурно-освітньої діяльності музею, заснована на колективному огляді об’єктів музейного показу під керівництвом екскурсовода за певною темою і маршрутом з пізнавальною, освітньою, науковою та виховною метою.

За характером тематики розрізняють оглядові, тематичні та ігрові (рольові) екскурсії, за цільовим призначенням – загальноосвітні, навчальні, методичні. Оскільки екскурсії займають особливо важливе місце як в урочній, так і позаурочній шкільній, краєзнавчій роботі, зупинимося на методиці їх підготовки і проведення дещо детальніше.

Проведенню екскурсії передує велика підготовча робота. Екскурсовод повинен глибоко освоїти два основних її методи – показ і розповідь. Показ – це огляд експоната чи групи експонатів екскурсантами під керівництвом екскурсовода, з допомогою якого встановлюється зоровий зв’язок між ними. Тому дуже важливо щоразу переглянути експозицію, вибрати оптимальну кількість експонатів, на показі яких варто концентрувати увагу, осягнути й згодом правильно використати їх інформаційний та експресивний потенціал. Розповідь-пояснення екскурсовода є доповненням показу. У поєднанні показу і розповіді й можна досягти мети екскурсії.

Готуючись до екскурсії, необхідно визначити її тему і мету, підібрати і вивчити різні джерела, відібрати обсяг інформації, необхідний для створення тексту екскурсії. У кожному конкретному випадку в залежності від теми і мети вибудувати маршрут огляду експозицій. До екскурсії варто підготувати наочні матеріали (карти, схеми, малюнки, зразки продукції, сировини), якщо їх немає в експозиції чи допоміжному фонді, адже без них у зоровому сприйнятті може виявитися суттєва прогалина. Підготовлений текст подається на рецензію учителю. Після врахування зауважень, усунення недоліків відбувається здача екскурсії – пробне її проведення в присутності членів музейної ради. За здачею йде процедура прийому екскурсії – її обговорення на розширеному засіданні музейної ради. Якщо екскурсія визнається готовою, то рада приймає рішення про її затвердження. Учень-екскурсовод, готуючи екскурсію, повинен знати методику застосовування таких прийомів, як екскурсійна довідка, характеристика експоната, елементи літмонтажу, коментування, цитування тощо. З метою активізації пізнавальної діяльності варто продумати питання до екскурсантів.

Екскурсоводами можуть бути учні VII–XI класів. Учні, що готують оглядові, тематичні екскурсії, складають групу екскурсоводів. Вона формується на засадах добровільності, відповідального ставлення до визначених обов'язків, готовності до постійного оновлення й поглиблення знань. Правильно роблять у тих шкільних музеях, де до екскурсійної практики в ролі помічників екскурсоводів залучають учнів VI–VII класів, дають їм можливість зробити розповідь про окремий експонат, по окремому стенду тощо. Відповідні знання екскурсоводи і їх помічники отримують під керівництвом учителя як самостійно, так і в школі юного екскурсовода, в якій протягом 34-годинного річного циклу здобувають теоретичні знання, проходять певну практику, отримують уміння і навики, вчаться й на власних помилках, недоліках, а головне – досвіді старших колег – екскурсоводів державних музеїв.

Навчально-пізнавальні функції музею реалізуються як під час урочної, так і позаурочної роботи.

Є різні способи використання музейних предметів на уроках історії, географії, літератури, інших. Широко практикується урок-екскурсія в музеї, де після короткого вступного мотиваційного слова учителя урок продовжують екскурсоводи. Урок-екскурсію може провести і сам учитель. Часто урок у класі чи кабінеті проводиться із застосуванням музейних предметів. Популярною формою поєднання уроку з використанням музейних експозицій є проведення частини уроку в класі, а головного його етапу – вивчення нового матеріалу – у музеї. Тут в дію вступає зорове сприйняття експонованих документів, нагород, використовуються й аудіозаписи. У ході музейних уроків розповідь учителя поєднується з детальним самостійним ознайомленням учнів з окремими експонатами, відбуваються коментування документів, зав’язуються бесіда, обмін думками, нерідко заслуховуються учнівські повідомлення, підготовлені за завданням учителя на основі музейних матеріалів. Особливо ефективно проходять в музеї уроки з історії рідного краю – обов’язкова складова шкільного курсу історії України.

Музеї допомагають ефективно реалізувати й варіативну частину шкільного робочого навчального плану – проведення курсів за вибором, факультативів.

У музеї проводиться велика позакласна робота. Поширеною формою є проведення шкільних історико-краєзнавчих конференційз участю учителів, науковців, учнів. Учителі та учні використовують фонди музею, його бібліотеку, готуючи доповіді, повідомлення, а в ході виступів – окремі музейні експонати, фондові матеріали.

Музейні експозиції, окремі предмети використовуються під час підготовки і проведення тематичних вечорів. У роки незалежності України особливого поширення набули музейні свята – комплексна форма культурно-освітньої музейної діяльності з використанням екскурсій, виставок, театралізації, народної пісні, зустрічей з цікавими людьми. Вони проводяться за сценарієм, тривалий час старанно готуються.

На базі музеїв можуть працювати лекторії. Група лекторів за профілем музею готує науково-популярні лекції, бесіди, які окремо або за тематичними циклами проводить з учнями різних класів, у тому числі в бібліотеках, інших установах, організаціях, що функціонують у населеному пункті, з показом тематично підібраних музейних предметів.

Музейна рада вдало використовує й таку форму краєзнавчої роботи, як гурток, формуючи власні гуртки («Музейник», «Краєзнавець», «Етнограф», «Юний екскурсовод») та надаючи можливість проводити в музеї заняття інших шкільних гуртків та ін. Методика занять гуртка «Етнограф» вже розкривалася. Вона може бути застосована і при проведенні занять інших гуртків.

Музеї виступають організаторами літніх науково-пошукових експедицій з метою поглиблення раніш отриманих знань про рідний край, а головне – збору нових музейних матеріалів. При музеї діють пошукові загони. У їх полі зору може бути участь краян у подіях середини XVII ст., пов’язаних із спробою повернути Україні незалежність, національно-визвольній боротьбі 1917–1920 рр., діяльності ОУН-УПА в 30–50-х роках минулого століття, збір спогадів про голодомор 1932–1933 рр., голод 1947 року, вивчення матеріалів про колективізацію, репресії, Другу Світову війну, остарбайтерів тощо.

Музей може брати на себе роль штабу з організації участі школярів у всеукраїнських історико-географічних, історико-краєзнавчих експедиціях, зокрема – «Історія міст і сіл України». З одного боку, це дає можливість оприлюднити напрацювання з історії населеного пункту, з іншого – поглибити знання за рахунок залучення раніш невідомих джерел, поповнити музей новими матеріалами.

Музеї мають великі можливості для здійснення патріотичного виховання шляхом організації зустрічейз учасниками бойових дій, підпільно-партизанської боротьби в роки Другої світової війни, учасниками і свідками історичних подій, славетними зем­ляками, презентації книг письменників, науковців.

У музеї часто проводяться й такі громадянські акції, як вручення паспортів, посвята в козачата, засідання учнівського парламенту тощо.

Одним з важливих напрямів музейної діяльності є суспільно корисна праця краєзнавчого активу. У розмаїтті форм найбільшого поширення набули пошук і збереження історичних документів та реліквій, особливо збір музейного матеріалу по «гарячих слідах». У ході, скажімо, відкриття новозбудованої школи, дитячого садка, завершення газифікації населеного пункту й запалення факела, проведення традиційного свята чи обряду, цікавої зустрічі, шкільного випуску варто провести документування події шляхом фотофіксації, збору запрошень, програм, сценаріїв, виступів, фонозапису цікавих виступів, спогадів, відеозйомки. Адже сьогоднішня подія завтра стає історією.

Суспільно корисною є участь музейного активу в посадці пам’ятних алей, скверів, парків, приурочених до видатних подій. Велике пізнавальне і виховне значення має догляд за пам’ятниками, що знаходяться на території населеного пункту, могилами загиблих визволителів, шефство над одинокими ветеранами, для яких велике значення має сам факт уваги, зацікавлена бесіда, запис спогадів про події, свідками або учасниками яких вони були, а тим більше – посильна допомога у вирішенні простих домашніх справ.

Успіх шкільної музейної справи залежить від фахової та морально-психологічної готовності педагогічних кадрів очолити й спрямовувати музейну роботу, створення відповідного іміджу як цьому виду шкільної педагогічної праці, так і педагогам-організаторам шкільного музею. А це вже сфера діяльності дирекції, районного (міського), обласного освітянського керівництва, особливо тих позашкільних установ, яким за профілем підпорядковані шкільні музеї, в першу чергу, обласних та Українського державного центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Важливо, щоби до музейної роботи був залучений весь або більшість педагогічного колективу, учителі вели гуртки, скеровували кожен по своєму профілю роботу пошукових загонів, вміло і ефективно використовували можливості музею в навчально-виховній урочній та позаурочній роботі.

Фахова підготовка керівників шкільних музеїв здійснюється під час проведення курсів, семінарів, консультацій з боку працівників державних музеїв, шляхом вивчення досвіду роботи інших шкільних музеїв, самостійного опрацювання краєзнавчої та методичної літератури.

Однак шкільне музейництво потребує більшої підтримки. Особливо – база музейної роботи, запровадження нових комп’ютерних технологій в експозиційний показ, екскурсійну практику. Недооцінюється фактор моральної і, що важливо, матеріальної підтримки подвижників шкільної роботи. Варто було б елементи теорії і методики шкільного краєзнавства, основ наукового дослідництва за рахунок варіативного компонента вивчати вже в 7-8-х класах. Більше уваги надавати підготовці музейних кадрів у педагогічних університетах, посиленню їх потенціалу зусиллями управлінь та відділів освіти, їх методичних структур, висвітленню досвіду музейної роботи в засобах масової інформації.

Отже, огляд внеску музеїв у шкільну краєзнавчу роботу, висвітлення алгоритму їх створення і функціонування переконливо засвідчує:

· шкільне музейництво, яке зародилося ще в далекі часи, витримало перевірку часом, стало дієвим фактором активізації навчально-виховного процесу;

· музеї стали не тільки місцем накопичення й збереження пам’яток історії і культури, а й засобом їх популяризації, одним з важливих центрів шкільної краєзнавчої роботи, покликаної відновити ланцюг історичної пам’яті, зв’язок покоління, формувати національний світогляд і патріотичну позицію наших наступників;

· матеріально-технічне, фінансове забезпечення, організаційно-методична підтримка шкільного музейного активу з боку освітянських управлінських та методичних структур, моральне і матеріальне стимулювання їхньої праці перетворить музеї у важливі центри урочної та позаурочної краєзнавчої роботи, посилить рівень освіти і виховання школярів.

Читайте також:

1. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
2. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
3. А. Центрогенна ДН
4. Аналіз витрат за центрами відповідальності.
5. Аналіз відхилень – основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
6. Аналіз відхилень — основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
7. Аналіз результатів практичної діяльності Київського освітньо-методичного центру соціальної роботи
8. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
9. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
10. Арматура та вимірювальні прилади, якими обладнуються відцентрові насоси
11. Архіви центральних установ Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Литовська та Коронна метрики. Волинська метрика
12. Архітектурні посередники мають матеріальну основу. Вони закріплюють реальний стик - соціально важливий, функціонально насичений, домінуючий у ландшафті, візуально активний.

Переглядів: 4357