Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Економічна система.

Система — це сукупність певних елементів або підсистем і зв'язків між ними, якій властиві ознаки цілісності: організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, саморух і загальна мета.

Економічна система — сукупність усіх видів економічної діяльності та відносин між людьми у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Основними підсистемами економічної системи, які утворюються в процесі взаємодії окремих елементів і займають проміжне становище між ними і цілісною системою, є:

— продуктивні сили;

— техніко-економічні відносини;

— організаційно-економічні відносини;

— виробничі відносини, або відносини економічної власності;

— господарський механізм (регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою).

Кожна з цих підсистем, у свою чергу, складається з певних елементів і компонентів, з властивою їм сукупністю взаємозв'язків і розвивається відповідно до спільних для всієї економічної системи законів, а також за притаманними лише цій підсистемі законами і суперечностями. Наприклад, окремими елементами продуктивних сил є людина, засоби праці та ін., а компонентами людини — рівень освіти, кваліфікації тощо.

Предметом вивчення економічної теорії є всі елементи економічної системи, а політична економія повинна вивчати насамперед виробничі відносини у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, відповідні економічні закони.

У радянській економічній літературі поширеною була думка, що предмет політичної економії — лише виробничі відносини. Такий підхід був однобічний, оскільки виробничі відносини як суспільна або соціально-економічна форма суспільного способу виробництва розглядалися відірвано від визначальної сторони цього способу виробництва, а отже від змісту, — продуктивних сил. За такого підходу неможливо дослідити суперечності цих сторін (які є і джерелом розпитку, і економічною основою соціальної революції), сама людина (як головна продуктивна сили) значною мірою перестає бути об'єктом вивчення цієї науки.

Акцент на вивченні лише виробничих відносин значною мірою відповідає вимогам класового підходу, оскільки в основі цих відносин лежить власність на засоби виробництва, а отже процес формування класів. Але ігнорування економічною наукою виробничих відносин означає абстрагування від розподілу багатства в сучасному суспільстві, від протиріч між класами й соціальними групами, тобто від реалій дійсності.

Найскладніша підсистема економічної системи — виробничі відносини, або відносини власності в економічному значенні цього поняття. Їх окремими елементами є відносини привласнення між людьми у сфері без посереднього виробництва, в обміні, розподілі та споживанні. Домінують відносини у сфері безпосереднього виробництва. Якщо розглядати відносини економічної власності як об'єкти привласнення, то їх елементами є відносини між людьми з приводу привласнення:

а) робочої сили;

б) засобів виробництва;

в) досягнень науки, насамперед у формі патентів, ліцензій, інших видів інтелектуальної власності;

г) інформації;

ґ) результатів впровадження найпередовіших форм і методів організації виробництва;

д) послуг тощо.

В економічній теорії й у політичній економії повинні досліджуватися обидві категорії: виробничі відносини й економічна власність. Водночас більше евристичне (пізнавальне) значення має економічна власність. Це зумовлено такими чинниками:

1) категорія «виробничі відносини» має певною мірою подвійне значення (може розглядатись як відносини між людьми лише у сфері безпосереднього виробництва та охоплювати у широкому розумінні інші сфери — обмін, розподіл, споживання). Щоб уникнути цього, в останньому випадку вживають вираз «виробничі відносини, що формуються в процесі відтворення»;

2) для розкриття еволюції виробничих відносин під впливом розвитку продуктивних сил оперують поняттями різних форм власності (так, наприклад, на зміну індивідуальній формі капіталістичної власності прийшла акціонерна);

3) економічна власність у процесі руху, в динаміці означає привласнення, а отже, є інструментом пізнання процесу привласнення різними суб'єктами певних об'єктів;

4) економічна власність дає можливість повніше дослідити діалектику суспільного способу виробництва, взаємодії різних типів економічних інтересів, політичної влади (оскільки власність і влада діалектично пов'язані між собою, а отже переходять одна в одну) та інших проблем.

Стабільність і організованість сучасної економічної системи залежать від наявності у ній різних типів і форм економічної власності, кожна з яких найбільшою мірою відповідає вимогам розвитку певного елемента продуктивних сил, насамперед інтересам головної продуктивної сили — людини-працівника і людини-власника. Соціобіологічна природа людини зумовлює необхідність органічного поєднання в економічній системі приватного (найбільш відповідної біологічної сутності людини) і колективного типів власності. Колективні типи і форми власності детерміновані особливостями сучасного етапу розвитку продуктивних сил, самого процесу виробництва і найадекватніші соціальній сутності людини. Співвідношення приватного та колективного типів власності неоднакове у різних галузях та сферах економіки. Так, у сільському господарстві (передусім в окремих його галузях) та у сфері послуг може переважати приватний тип, зокрема у формі індивідуальної, сімейної власності, у базових капіталомістких галузях промисловості — колективні типи і форми.

Раціональне співвідношення між окремими підсистемами та їх елемен-тами найбільшою мірою залежить від господарського механізму, який є:

а) механізмом використання економічних законів;

б) механізмом розв'язання суперечностей економічної системи;

в) функцією реалізації відносин власності;

г) механізмом узгодження економічних інтересів;

ґ) функцією розвитку людини, її потреб.

Отже, предметом економічної теорії є вивчення економічної системи, законів її розвитку та функціонування. Значною мірою таке визначення збігається з одним із наведених вище аспектів економікс, зокрема, П. Самуельсон називав предметом політичної економії економічні системи.

Ефективність, організованість, а значною мірою і саморегулювання економічної системи залежать від рівня її гуманістичної, екологічної та демократичної спрямованості. Остання, у свою чергу, найбільше залежить від двох основних чинників:

1) ступеня демократизації виробничих відносин, а отже відносин економічної власності;

2) ступеня участі працівників в управлінні виробництвом і власністю, їх впливу на господарський механізм.

Ступінь демократизації та гуманізації відносин власності залежить передусім від того, чи мають змогу працівники ставитися до власності на засоби виробництва, до інтелектуальної власності тощо як до своєї. Це визначається межами розповсюдження серед них акцій, кількістю акцій у безпосередніх виробників та можливістю привласнювати на них частину доходів, а також від величини соціальних витрат держави, їх співвідношення з обсягом вилучених у працівників податків тощо. Щодо цього, а також щодо участі працівників в управлінні та регулюванні економіки економічна система колишнього СРСР була значною мірою антигуманною, антидемократичною. Це й стало однією з головних причин її зникнення з історичної арени. Командно-адміністративна система характеризувалася тотальним відчуженням трудящих від результатів виробництва, від економічної та політичної влади тощо. Ці процеси ще більше посилилися після розпаду СРСР внаслідок капіталізації економічної системи.

Цілісність та організованість економічної системи залежать від наявності у неї спільної мети. Ця мета має бути не просто проголошена. Вона повинна стати внутрішнім імпульсом діяльності переважної більшості населення, невід'ємним елементом його економічного мислення. Для суверенної України такою метою є насамперед досягнення економічної незалежності, що вимагає тривалого часу. Головна мета більшості існуючих у світі економічних систем — виробництво і привласнення прибутку.

Цілісність і організованість економічної системи значною мірою залежать від того, як швидко вона здатна створити елементи, яких їй бракує. Наприклад, для економічної системи України такими елементами є якісно нова фінансово-кредитна система, господарський механізм тощо.

Економічна система, передусім суспільний спосіб виробництва, є базисом, над яким формується надбудова — соціальні, політичні, правові, ідеологічні, національні та інші відносини. В діалектичній єдності та взаємодії базис і надбудова утворюють суспільно-економічну формацію.

Надбудова загалом, окремі її підсистеми у кінцевому підсумку (впродовж тривалого періоду) визначаються базисом. Водночас надбудова активно впливає на базис і на окремих короткотермінових проміжках часу може домінувати щодо розвитку базису. У такому разі кажуть, що політика визначає економіку.

6. Економічні закони і категорії.

Всі економічні явища і процеси розвиваються під впливом економічних законів. Економічні закони - це найбільш суттєві, стійкі, що постійно повторюються об'єктивні причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності в економічних явищах і процесах. Як і будь-який закон, економічний закон, за визначенням Гегеля, відображає такий зв'язок двох явищ, коли при наявності одного відбувається інше. Отже, закон - внутрішньо необхідні сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи.

Економічні закони, як і закони природи мають об'єктивний характер, тобто не залежать від волі і свідомості окремих людей. Водночас економічні закони -це закони економічної діяльності людей і поза цією діяльністю не існують. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість з них має тимчасовий характер. Водночас у дії економіч-них законів і законів природи певною мірою спостерігається така спільна риса, як спадковість. Найбільше це стосується законів розвитку продуктив-них сил, зокрема, головної продуктивної сили - людини, яка успадковує здоров'я, психофізичні явища тощо. Економічні закони не залежать від волі і свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.

Розрізняють чотири типи економічних законів:

→ всезагальні економічні закони - це закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо). Всезагальні економічні закони відобража-ють внутрішні, сталі й суттєві зв'язки, властиві технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, різних елементів у процесі праці, однакових для всіх суспільних форм.

→ загальні економічні закони - це закони, що діють у декількох економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Вони відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві декільком технологічним способам виробництва, у їх взаємодії з деякими елементами різних суспільних форм (тобто відносин економічної власності) в однотипних суспільно-економічних формаціях.

→ специфічні економічні закони - це закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший з поміж них - основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

→ стадійні економічні закони - це закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва. Наприклад, закон породження монополій концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму.

Якщо економічні закони, передусім специфічні, розкривають найглиб-шу (або внутрішню) сутність певної економічної системи, то менш глибока її сутність виражається у певних економічних категоріях.

Економічні категорії - це теоретичний вираз, мислені форми виробни-чих відносин, економічних явищ і процесів, що реально існують. Вони теоретично відображають не тільки окрему сторону системи виробничих відносин, а й її зв'язок із відповідною стороною системи продуктивних сил. Кожна категорія виражає окремі сторони економічних відносин, а в сукупності вони характеризують економічний лад суспільства в цілому. Наприклад, щоб розкрити суть ринкової економіки, необхідно глибоко оволодіти цілою системою економічних категорій, починаючи з товару, грошей, вартості, ціни і закінчуючи маркетингом і менеджментом.

У кожній економічній категорії відбувається діалектична взаємодія соціально-економічних зв'язків і відносин між людьми (відносин власності, суспільної форми праці) з техніко-економічними зв'язками і відносинами людини і природи. Ігнорування продуктивних сил, процесу праці як такої означає, що поза колом питань економічної теорії залишається розгляд категорій "зміст праці", "робоча сила", "процес праці" тощо. Економічні категорії більш рухливі, мінливі, ніж економічні закони.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Власність і виробничі відносини.	\|	Методи економічної теорії та його складові елементи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.