Соціально-економічний аспект сутності людини.

Розвиток сутнісних сил людини — вирішальний фактор соціально-економічного прогресу.

НТР,як уже зазначалося, означає революційні зміни у взаємодії людини і природи, в системі продуктивних сил. Оскільки змістом продуктивних сил є ставлення людини до природи, процес праці безвідносно до конкретної суспільної форми, а індивід є біосоціальною істотою, отже має загальнолюдські властивості, наділений природними силами, то й праця з фізіологічного погляду — це виконання певних функцій людського організму, кожна з яких є затратами мозку, нервів, мускулів, органів чуттів та ін. Тому відтворення людини передбачає збереження і підтримання індивіда як біологічного явища. Люди повинні задовольняти свої екологічні потреби. Природа і виробляє такі потреби, і безпосередньо задовольняє їх. Вона є першоосновою фізичного, психологічного та емоційного здоров'я суспільства. Крім того, природа, ставлення людини до неї у процесі праці — основа відтворення людини як соціальної істоти.

У діалектичній взаємодії (що передбачає єдність і боротьбу, взаємопро-никнення) природної та соціальної сторін людини полягає глибинна сутність людини як біосоціальної істоти. Економічна сутність людини (те, що нині в літературі називають «Homo economicus», або раціональною поведінкою лю-дини в економічній сфері) також передбачає з'ясування її основних супереч-ливих економічних сторін, органічно пов'язаних з відносинами економічної власності, що відображають як природний, біологічний, так і соціально-еко-номічний аспекти розвитку людини в різних соціально-економічних форма-ціях. Кожна із сторін біосоціальної та економічної сутності людини має конкретніші форми вияву (схема 5).

Так, соціальна сторона біосоціальної сутності людини полягає в тому, що вона (людина) є сукупністю всіх суспільних відносин, тобто діалектичною єдністю економічних (в органічній єдності техніко-економічних, організаційно-економічних та виробничих відносин), соціальних, політичних, правових, національних, культурних, духовних аспектів. Тому для здійснення істотних перетворень в Україні необхідно подолати глибоке відчуження працівників від власності (в тому числі інтелектуальної), самого процесу праці, його результатів, від управління виробництвом (що в сукупності означатиме подолання економічного відчуження), від класової та загальнолюдської спільноти (соціальне відчуження), від політичної, юридичної влади, від культури, привласнення духовних благ, від користування багатогранною системою інформаційного забезпечення. Слід також подолати відчуження людини від історії (своєї країни, народу). Тільки за таких умов відбуватимуться розширення можливостей самореалізації людини, повний і вільний розвиток її фізичних та духовних здібностей, а Україна зможе стати однією з найрозвинутіших держав світу.

Найглибиннішою економічною сутністю сучасної людини є діалектично суперечливе поєднання колективної та індивідуальної власності, в якому (поєднанні) приватна форма трудової власності відповідає її природним властивостям, відображає людську природу взагалі й є основою економічної незалежності, свободи індивіда. Це, у свою чергу, дає змогу раціонально використовувати та ефективно контролювати розвиток суспільної власності в інтересах усіх трудящих. Колективна власність у такій суперечності відображає соціальну якість економічної сутності людини, розкриває її належність до виробничих відносин, її особистість, що розглядається з погляду базисних відносин суспільства. З розвитком продуктивних сил (насамперед сутнісних сил людини), прогресу економічної системи соціальна сторона сутності людини дедалі більше заперечує (діалектично) біологічну, а колективна і суспільна форми власності в економічній сутності людини — приватну форму власності. Водночас із послабленням соціальної сторони людини посилюється її біологічна сторона.

Природу людини можна також розглядати як сукупність її потреб і захоплень. Потреби, їх обсяг, спосіб задоволення також є продуктом історії. Оскільки історія промисловості — розкрита книга людських сутнісних сил, розвиток потреб залежить насамперед від рівня розвитку техніки, технології та всієї системи продуктивних сил, а також техніко-економічних відносин. Значною мірою їх обсяг, структура і спосіб задоволення зумовлені рівнем розвитку культури.

Виходячи зі структури суспільних відносин, розрізняють економічні, соціальні, політичні, правові, культурні, національні та інші потреби. Так, американський економіст А.Маслоу виокремив п'ять основних груп потреб, які умовно можна розглядати як потреби людини — біосоціальної істоти:

1) фізіологічні потреби (голод, спрага та ін.);

2) потреби у безпеці (захист від страху, болю тощо);

3) потреби у соціальних зв'язках (дружбі, любові тощо);

4) потреби у самоповазі (у досягненні визнання та ін.);

5) потреби у самореалізації (реалізації власних можливостей і здібностей). Задовольняючи ці потреби, індивід відтворює себе як сукупність суспільних відносин. Визначальними з-поміж них є економічні потреби.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості сучасного етапу НТР і економічний прогрес.	\|	Економічні потреби та інтереси.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.