Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Економічні потреби та інтереси.

Економічні потреби — передумова матеріального і духовного виробництва, еконо­мічних зв'язків і відносин між людьми.

Економічні потреби ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.

Експерти ООН стверджують, що найточніше добробут розкривається за допомогою такого узагальнюючого по­казника, як індекс розвитку людини. Цей індекс вимірю­ються показником середньої тривалості життя, рівня до­ходу на душу населення та рівня грамотності. За показ­ником добробуту Україна, за оцінкою ООН, належить до слаборозвинутих країн світу.

Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Необхідність задоволення цих потреб спонукає до виробництва необхідних життєвих благ. У свою чергу, виробництво, створюючи та послуги, стимулює розвиток потреб людини Так, винайдення телевізора, магнітофона тощо значно розширило коло економічних потреб людини. Такий же діалектичний характер має взаємодія потреб і обміну та розподілу. Задоволення економічних потреб здійснюється в процесі споживання. Спожитий продукт або послуга народжує нові потреби. Таким чином відбувається відтворення економічних потреб.

Завдяки економічним потребам здійснюється взає­мозв'язок інтересів, цілей людини, з одного боку, засобів та умов життя людей — з іншого. Потребами і прагнен­нями до їх задоволення зумовлені економічні відносини між людьми, країнами.

За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби.

Абсолютні економічні потреби визначаються макси­мально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за найсприятливіших умов, які могли б бути спожиті суспільством. Так, у розвинутих країнах світу незавантажені майже 25% виробничих потужностей, є мільйони безробітних та десятки мільйонів тих, що живуть у бідності й злиденності. Тому там існує можливість значно збільшити виробництво матеріальних благ і по­слуг і спожити їх.

Дійсні економічні потреби — це потреби, які задо­вольняються за оптимальних масштабів виробництва, у даному випадку за значного недовантаження виробничих потужностей та армії безробітних.

Фактичні економічні потреби виявляються у формі задоволення платоспроможного попиту. Вони визнача­ються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

Розрізняють також економічні потреби суспільства, класів, соціальних верств, прошарків і груп, економічні потреби окремих людей. З-поміж останніх виокремлюють фізіологічні, соціальні та духовні потреби.

1.До фізіологічних належать основні потреби в товарах і послугах, без яких неможливе існування людини. Це певний набір про­довольчих товарів (споживання яких забезпечує певну ка­лорійність для працюючих та непрацюючих осіб) і товарів широкого вжитку.

2.До соціальних належать потреби у здобутті освіти, медичних послуг, соціальному страхуванні, вихованні дітей тощо.

3.До духовних відносять потреби людини у відвідуванні кіно, театру, картинних галерей, читанні художньої літератури, розвитку особистості.

Розвиток та задоволення потреб у кінцевому підсумку залежать від ступеня зрілості економічної системи. За пер­віснообщинного ладу людина задовольняла лише найелементарніші фізіологічні потреби. В наш час у розвинутих країнах світу західні вчені налічують майже 11 тис. потреб, з-поміж яких переважна більшість — економічні.

Залежність між типом товарів і послуг, які купує лю­дина, родина, і рівнем доходів споживачів розкриває закон Енгеля. У XIX ст. німецький економіст Е.Енгель довів, що із зростанням величини доходів частка витрат на придбання товарів першої необхідності (насамперед про­дуктів харчування) скорочується, водночас зростає част­ка витрат на інші товари і послуги. У багатьох країнах розробляються раціональні норми споживання матері­альних благ, передусім продуктів харчування, які задо­вольняють фізіологічні потреби.

Економічні потреби окремої людини, трудового колективу й сукупного працівника слід групувати навколо потреб людини-працівника і людини-власника.

Потреби людини-працівниканароджуються у виробництві й пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати.

З-поміж них — насамперед потреби в якісному вдоскона­ленні умов праці: передусім санітарно-гігієнічні умови (ступінь забруднення повітря, вібрація, освітленість, во­логість, рівень температури, наявність або відсутність кондиціонерів, інтенсивність шуму); фізичні небезпеки; контакти з іншими людьми. Близькі до цих умов фізич­ні вимоги, серед яких важливу роль відіграють встанов­лений темп роботи, тривалість робочого циклу, прив'яза­ність до робочого місця тощо.

Умови праці повинні стимулювати робітника до ефективної, високо-продуктивної праці, до творчого пошуку в процесі виробництва. З розгор-танням НТР, розвитком автоматизованого виробництва з-поміж потреб лю-дини вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній і творчій праці, власному вдосконаленні, виявленні здібностей і талантів, максимально мож-ливому подовженні активного життя. У цей етап вступили розвинуті країни світу. Україна з її технологічним способом виробництва відстає на кілька десятиліть у формуванні таких потреб і створенні умов для їх реалізації.

Потреби людини-власника — це потреби в отриманні гідної для сучасного суспільства величини заробітної плити, у привласненні частини прибутку через механізм володіння акціями підприємства, в отриманні частини прибутку від вкладених в ощадні банки трудових заощаджень та ін. Крім того, потреби людини-власника передбачають, що вона забезпечена окремою пристойною квартирою, товарами пристойного користування (автомобілем, телевізором, відеомагнітофоном та ін.), а в міру можливості — і дачною ділянкою.

У структурі потреб сучасного працівника розрізняють також потреби у товарах повсякденного попиту та трива­лого користування, потреби у послугах та духовні потре­би. До середини 50-х років, тобто до початку формуван­ня технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, у розвинутих країнах світу пере­важали потреби першого виду. Тому на їх задоволення витрачалася більша частина сімейного бюджету. З 50-х років починають переважати потреби в послугах (у побу­товому обслуговуванні, спорті, відпочинку, освіті, меди­цині тощо). Тому й переважна частина працівників на­родного господарства у цих країнах зайнята створенням саме таких послуг, а з їх сімейного бюджету на ці послу­ги витрачається більша частина коштів. Із середини 70-х років, тобто з початку інформаційної революції, все по­мітнішу роль для сучасного працівника починають відігравати духовні потреби — потреби в розвитку творчих здібностей та обдарувань людини тощо.

Потреби слід розглядати в процесі відтворення, що передбачає необхідність аналізу взаємозв'язку виробниц­тва і споживання. Роль споживання полягає в тому, що воно створює, отже відтворює, потребу. Якщо, скажімо, в робітника сформувалася потреба у творчій, самостійній праці, а рівень споживання низький, то деформується на певному рівні й потреба в такій праці.

Логічним завершенням залежності потреб від рівня розвитку продуктивних сил, здібностей, споживання та інших факторів є всезагальний закон зростання потреб, що діє в усіх суспільно-економічних формаціях.

Закон зростання потреб — закон, який виражає внутрішньо не­обхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил, суспільним виробництвом, з одного боку, і досягнутим рівнем за­доволення потреб (або особистим споживанням), а також зростанням потреб суспільства, їх кількісно-якісним зростанням і вдосконаленням — з іншого.

Внутрішніми суперечностями цього закону є досягнутий рівень виробництва і споживання і зрослі на цій основі потреби людей. Підтвердженням цього є под­воєння в сучасних умовах в розвинутих країнах світу різ­них видів споживчих товарів і послуг за кожні десять ро­ків. Дія цього закону зумовлена прогресом продуктивних сил, і насамперед основної продуктивної сили, всього технологічного способу виробництва, еволюцією відносин економічної власності, зростанням згуртованості робітни­ків, їхньої свідомості, розвитком почуття людської гід­ності та іншими факторами. Внутрішніми суперечностя­ми закону зростання потреб є суперечність між зростан­ням потреб і можливістю їх задоволення старими засоба­ми виробництва; між виробництвом і споживанням, насамперед особистим споживанням; між потребами і за­хопленнями індивідів. Потреби передусім народжуються у виробництві й пов'язані з процесом праці, з можли­вістю працювати. Тому добровільна творча виробнича ді­яльність •— вища насолода для людини.

Економічні інтереси усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних верств, груп та класів, які знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досяг­нення.

Економічні інтереси є також формою вияву відносин економічної власності, різних їх типів, форм. Тому залеж­но від кількості типів, форм власності розрізняють відповідну кількість типів і форм економічних інтересів. Так, існування трьох основних типів власності (приватної, колективної та державної) зумовлює існування приватних, колективних та суспільних (у разі розвитку державної власності в інтересах всіх членів суспільства) інтересів. Державна власність може задовольняти насамперед інте­реси окремих груп населення. Наприклад, у колишньому СРСР її розвиток узгоджувався передусім з інтересами верхівки партійного, радянського та державного апаратів, а інтереси населення відходили на задній план.

Названі типи власності існують у різних формах. Приватна власність — у формі приватної трудової та при­ватної нетрудової (рабовласницької, феодальної та капі­талістичної) власності. Тому виділяють приватні еконо­мічні інтереси дрібного ремісника, фермера тощо, які є формою вияву трудової приватної власності, та інтереси капіталіста, феодала та інших, що є формою вияву не­трудової приватної власності.

Економічні інтереси більшості сучасних працівників спрямовані на отримання предметів споживання та послуг, а інтереси власників засобів виробництва — на збільшення різних видів власності (цінних паперів, неру­хомого майна, коштовних металів тощо). Тому засобом реалізації економічних інтересів працівників є отриман­ня заробітної плати, а власників засобів виробництва — привласнення прибутків. В останні десятиліття в розвинутих країнах світу з широким розповсюдженням акцій, впровадженням нових форм заробітної плати (наприклад, участі у прибутках) економічний інтерес деяких найкваліфікованіших працівників певною мірою реалізу­ється в отриманні частини прибутку (у формі дивідендів). Засобом реалізації суспільних інтересів є збільшення на­ціонального доходу, державної власності на засоби вироб­ництва та частки одержавленого національного доходу.

Економічні інтереси більшості найманих працівників є особистими інтересами (на відміну від приватних, які є формою вияву приватної трудової власності). Засіб реалізації особистих інтересів — отримання заробітної плати, а приватних інтересів — отримання доходу від реалізації створених товарів і послуг.

Колективні інтереси також існують у двох основних фрмах:

1) трудові колективні інтереси, тобто інтереси працівників, які викупили підприємство;

2) колективна капіталістична власність, що утворюється внаслідок злиття капіталів кількох підприємців.

Економічні інтереси стають могутньою рушійною си­лою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (в тому числі приватні), колектив­ні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави. На рів­ні підприємства воно здійснюється через впровадження прогресивних форм заробітної плати, раціонального роз­поділу прибутку та стимулювання праці, розширення масштабів виробництва й відрахувань до державного бюджету тощо. Світова практика засвідчує, що оптималь­не поєднання колективних та суспільних інтересів має місце в тому випадку, коли до державного бюджету ви­лучається менша частка отриманих доходів.

Оптимальне поєднання економічних інтересів на рів­ні держави відбувається тоді, коли отримані державою через механізм оподаткування кошти раціонально розпо­діляються на соціальні витрати (розвиток освіти, охоро­ни здоров'я, захист навколишнього середовища, розви­ток економіки, оборону тощо).

З-поміж різних типів економічних інтересів нині до­мінують колективні інтереси, і насамперед трудові ко­лективні інтереси. Це зумовлено тим, що на підприємст­вах, де переважає колективна праця, створюються мате­ріальні та нематеріальні блага. При цьому повинні опти­мально поєднуватися особисті та колективні інтереси, ко­жен член трудового колективу має бути впевнений, що створений спільними зусиллями дохід підприємства, в тому числі частина прибутку, будуть раціонально розпо­ділені відповідно до кількості та якості праці.

 


Читайте також:

  1. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  2. V. Економічні цикли.
  3. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
  4. Акціонерна власність в економічній системі
  5. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду
  6. Безробіття: сутність, види, соціально – економічні наслідки.
  7. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
  8. Блага поділяють на економічні та неекономічні.
  9. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
  10. Видатки на господарські потреби та інші поточні видатки
  11. Визначення поняття «Економіка підприємства» у сучасній економічній літературі
  12. Визначення потреби в матеріалах




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Соціально-економічний аспект сутності людини. | Вплив НТР на навколишнє середовище та особливості відтво-рення робочої сили.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.