• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економічні потреби та інтереси.

Економічні потреби — передумова матеріального і духовного виробництва, еконо­мічних зв'язків і відносин між людьми.

Економічні потреби — ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.

Експерти ООН стверджують, що найточніше добробут розкривається за допомогою такого узагальнюючого по­казника, як індекс розвитку людини. Цей індекс вимірю­ються показником середньої тривалості життя, рівня до­ходу на душу населення та рівня грамотності. За показ­ником добробуту Україна, за оцінкою ООН, належить до слаборозвинутих країн світу.

Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Необхідність задоволення цих потреб спонукає до виробництва необхідних життєвих благ. У свою чергу, виробництво, створюючи та послуги, стимулює розвиток потреб людини Так, винайдення телевізора, магнітофона тощо значно розширило коло економічних потреб людини. Такий же діалектичний характер має взаємодія потреб і обміну та розподілу. Задоволення економічних потреб здійснюється в процесі споживання. Спожитий продукт або послуга народжує нові потреби. Таким чином відбувається відтворення економічних потреб.

Завдяки економічним потребам здійснюється взає­мозв'язок інтересів, цілей людини, з одного боку, засобів та умов життя людей — з іншого. Потребами і прагнен­нями до їх задоволення зумовлені економічні відносини між людьми, країнами.

За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби.

Абсолютні економічні потреби визначаються макси­мально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за найсприятливіших умов, які могли б бути спожиті суспільством. Так, у розвинутих країнах світу незавантажені майже 25% виробничих потужностей, є мільйони безробітних та десятки мільйонів тих, що живуть у бідності й злиденності. Тому там існує можливість значно збільшити виробництво матеріальних благ і по­слуг і спожити їх.

Дійсні економічні потреби — це потреби, які задо­вольняються за оптимальних масштабів виробництва, у даному випадку за значного недовантаження виробничих потужностей та армії безробітних.

Фактичні економічні потреби виявляються у формі задоволення платоспроможного попиту. Вони визнача­ються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

Розрізняють також економічні потреби суспільства, класів, соціальних верств, прошарків і груп, економічні потреби окремих людей. З-поміж останніх виокремлюють фізіологічні, соціальні та духовні потреби.

1.До фізіологічних належать основні потреби в товарах і послугах, без яких неможливе існування людини. Це певний набір про­довольчих товарів (споживання яких забезпечує певну ка­лорійність для працюючих та непрацюючих осіб) і товарів широкого вжитку.

2.До соціальних належать потреби у здобутті освіти, медичних послуг, соціальному страхуванні, вихованні дітей тощо.

3.До духовних відносять потреби людини у відвідуванні кіно, театру, картинних галерей, читанні художньої літератури, розвитку особистості.

Розвиток та задоволення потреб у кінцевому підсумку залежать від ступеня зрілості економічної системи. За пер­віснообщинного ладу людина задовольняла лише найелементарніші фізіологічні потреби. В наш час у розвинутих країнах світу західні вчені налічують майже 11 тис. потреб, з-поміж яких переважна більшість — економічні.

Залежність між типом товарів і послуг, які купує лю­дина, родина, і рівнем доходів споживачів розкриває закон Енгеля. У XIX ст. німецький економіст Е.Енгель довів, що із зростанням величини доходів частка витрат на придбання товарів першої необхідності (насамперед про­дуктів харчування) скорочується, водночас зростає част­ка витрат на інші товари і послуги. У багатьох країнах розробляються раціональні норми споживання матері­альних благ, передусім продуктів харчування, які задо­вольняють фізіологічні потреби.

Економічні потреби окремої людини, трудового колективу й сукупного працівника слід групувати навколо потреб людини-працівника і людини-власника.

Потреби людини-працівниканароджуються у виробництві й пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати.

З-поміж них — насамперед потреби в якісному вдоскона­ленні умов праці: передусім санітарно-гігієнічні умови (ступінь забруднення повітря, вібрація, освітленість, во­логість, рівень температури, наявність або відсутність кондиціонерів, інтенсивність шуму); фізичні небезпеки; контакти з іншими людьми. Близькі до цих умов фізич­ні вимоги, серед яких важливу роль відіграють встанов­лений темп роботи, тривалість робочого циклу, прив'яза­ність до робочого місця тощо.

Умови праці повинні стимулювати робітника до ефективної, високо-продуктивної праці, до творчого пошуку в процесі виробництва. З розгор-танням НТР, розвитком автоматизованого виробництва з-поміж потреб лю-дини вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній і творчій праці, власному вдосконаленні, виявленні здібностей і талантів, максимально мож-ливому подовженні активного життя. У цей етап вступили розвинуті країни світу. Україна з її технологічним способом виробництва відстає на кілька десятиліть у формуванні таких потреб і створенні умов для їх реалізації.

Потреби людини-власника — це потреби в отриманні гідної для сучасного суспільства величини заробітної плити, у привласненні частини прибутку через механізм володіння акціями підприємства, в отриманні частини прибутку від вкладених в ощадні банки трудових заощаджень та ін. Крім того, потреби людини-власника передбачають, що вона забезпечена окремою пристойною квартирою, товарами пристойного користування (автомобілем, телевізором, відеомагнітофоном та ін.), а в міру можливості — і дачною ділянкою.

У структурі потреб сучасного працівника розрізняють також потреби у товарах повсякденного попиту та трива­лого користування, потреби у послугах та духовні потре­би. До середини 50-х років, тобто до початку формуван­ня технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, у розвинутих країнах світу пере­важали потреби першого виду. Тому на їх задоволення витрачалася більша частина сімейного бюджету. З 50-х років починають переважати потреби в послугах (у побу­товому обслуговуванні, спорті, відпочинку, освіті, меди­цині тощо). Тому й переважна частина працівників на­родного господарства у цих країнах зайнята створенням саме таких послуг, а з їх сімейного бюджету на ці послу­ги витрачається більша частина коштів. Із середини 70-х років, тобто з початку інформаційної революції, все по­мітнішу роль для сучасного працівника починають відігравати духовні потреби — потреби в розвитку творчих здібностей та обдарувань людини тощо.

Потреби слід розглядати в процесі відтворення, що передбачає необхідність аналізу взаємозв'язку виробниц­тва і споживання. Роль споживання полягає в тому, що воно створює, отже відтворює, потребу. Якщо, скажімо, в робітника сформувалася потреба у творчій, самостійній праці, а рівень споживання низький, то деформується на певному рівні й потреба в такій праці.

Логічним завершенням залежності потреб від рівня розвитку продуктивних сил, здібностей, споживання та інших факторів є всезагальний закон зростання потреб, що діє в усіх суспільно-економічних формаціях.

Закон зростання потреб — закон, який виражає внутрішньо не­обхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил, суспільним виробництвом, з одного боку, і досягнутим рівнем за­доволення потреб (або особистим споживанням), а також зростанням потреб суспільства, їх кількісно-якісним зростанням і вдосконаленням — з іншого.

Внутрішніми суперечностями цього закону є досягнутий рівень виробництва і споживання і зрослі на цій основі потреби людей. Підтвердженням цього є под­воєння в сучасних умовах в розвинутих країнах світу різ­них видів споживчих товарів і послуг за кожні десять ро­ків. Дія цього закону зумовлена прогресом продуктивних сил, і насамперед основної продуктивної сили, всього технологічного способу виробництва, еволюцією відносин економічної власності, зростанням згуртованості робітни­ків, їхньої свідомості, розвитком почуття людської гід­ності та іншими факторами. Внутрішніми суперечностя­ми закону зростання потреб є суперечність між зростан­ням потреб і можливістю їх задоволення старими засоба­ми виробництва; між виробництвом і споживанням, насамперед особистим споживанням; між потребами і за­хопленнями індивідів. Потреби передусім народжуються у виробництві й пов'язані з процесом праці, з можли­вістю працювати. Тому добровільна творча виробнича ді­яльність •— вища насолода для людини.

Економічні інтереси — усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних верств, груп та класів, які знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досяг­нення.

Економічні інтереси є також формою вияву відносин економічної власності, різних їх типів, форм. Тому залеж­но від кількості типів, форм власності розрізняють відповідну кількість типів і форм економічних інтересів. Так, існування трьох основних типів власності (приватної, колективної та державної) зумовлює існування приватних, колективних та суспільних (у разі розвитку державної власності в інтересах всіх членів суспільства) інтересів. Державна власність може задовольняти насамперед інте­реси окремих груп населення. Наприклад, у колишньому СРСР її розвиток узгоджувався передусім з інтересами верхівки партійного, радянського та державного апаратів, а інтереси населення відходили на задній план.

Названі типи власності існують у різних формах. Приватна власність — у формі приватної трудової та при­ватної нетрудової (рабовласницької, феодальної та капі­талістичної) власності. Тому виділяють приватні еконо­мічні інтереси дрібного ремісника, фермера тощо, які є формою вияву трудової приватної власності, та інтереси капіталіста, феодала та інших, що є формою вияву не­трудової приватної власності.

Економічні інтереси більшості сучасних працівників спрямовані на отримання предметів споживання та послуг, а інтереси власників засобів виробництва — на збільшення різних видів власності (цінних паперів, неру­хомого майна, коштовних металів тощо). Тому засобом реалізації економічних інтересів працівників є отриман­ня заробітної плати, а власників засобів виробництва — привласнення прибутків. В останні десятиліття в розвинутих країнах світу з широким розповсюдженням акцій, впровадженням нових форм заробітної плати (наприклад, участі у прибутках) економічний інтерес деяких найкваліфікованіших працівників певною мірою реалізу­ється в отриманні частини прибутку (у формі дивідендів). Засобом реалізації суспільних інтересів є збільшення на­ціонального доходу, державної власності на засоби вироб­ництва та частки одержавленого національного доходу.

Економічні інтереси більшості найманих працівників є особистими інтересами (на відміну від приватних, які є формою вияву приватної трудової власності). Засіб реалізації особистих інтересів — отримання заробітної плати, а приватних інтересів — отримання доходу від реалізації створених товарів і послуг.

Колективні інтереси також існують у двох основних фрмах:

1) трудові колективні інтереси, тобто інтереси працівників, які викупили підприємство;

2) колективна капіталістична власність, що утворюється внаслідок злиття капіталів кількох підприємців.

Економічні інтереси стають могутньою рушійною си­лою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (в тому числі приватні), колектив­ні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави. На рів­ні підприємства воно здійснюється через впровадження прогресивних форм заробітної плати, раціонального роз­поділу прибутку та стимулювання праці, розширення масштабів виробництва й відрахувань до державного бюджету тощо. Світова практика засвідчує, що оптималь­не поєднання колективних та суспільних інтересів має місце в тому випадку, коли до державного бюджету ви­лучається менша частка отриманих доходів.

Оптимальне поєднання економічних інтересів на рів­ні держави відбувається тоді, коли отримані державою через механізм оподаткування кошти раціонально розпо­діляються на соціальні витрати (розвиток освіти, охоро­ни здоров'я, захист навколишнього середовища, розви­ток економіки, оборону тощо).

З-поміж різних типів економічних інтересів нині до­мінують колективні інтереси, і насамперед трудові ко­лективні інтереси. Це зумовлено тим, що на підприємст­вах, де переважає колективна праця, створюються мате­ріальні та нематеріальні блага. При цьому повинні опти­мально поєднуватися особисті та колективні інтереси, ко­жен член трудового колективу має бути впевнений, що створений спільними зусиллями дохід підприємства, в тому числі частина прибутку, будуть раціонально розпо­ділені відповідно до кількості та якості праці.

Читайте також:

1. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
2. V. Економічні цикли.
3. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
4. Акціонерна власність в економічній системі
5. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду
6. Безробіття: сутність, види, соціально – економічні наслідки.
7. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
8. Блага поділяють на економічні та неекономічні.
9. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
10. Видатки на господарські потреби та інші поточні видатки
11. Визначення поняття «Економіка підприємства» у сучасній економічній літературі
12. Визначення потреби в матеріалах

Переглядів: 5617