• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні типи дивідендної політики акціонерного товариства

Таблиця 7.1

Рис. 7.1. Система базових елементів оцінки та управління вартістю власного капіталу підприємства

Власне вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді визначається за формулою:

(7.1)

, де СКФП – вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді, %; СКФО – вартість функціонуючого власного капіталу; ПВТ – планований темп росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом.

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді визначається як:

(7.2)

, де СКФО – вартість функціонуючого власного капіталу; ЧПС – сума чистого прибутку, сплачена власникам підприємства у процесі його розподілу за звітний період; – середня сума власного капіталу підприємства у звітному періоді.

2. Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду оцінюється з урахуванням певних прогнозних розрахунків. Оскільки нерозподілений прибуток представляє собою ту капіталізовану його частину, яка буде використана у майбутньому періоді, то ціною сформованого нерозподіленого прибутку виступають плановані на його суму виплати власникам, яким він належить.

З урахуванням такого підходу вартість нерозподіленого прибутку (СНП) прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства у плановому періоді:

(7.3)

.

Процес управління вартістю нерозподіленого прибутку визначається передусім сферою її використання – фінансовою діяльністю. Тому цілі управління цією частиною капіталу підпорядковані цілям фінансової політики підприємства і відповідно норма фінансового прибитку (внутрішня ставка доходності, IRR) завжди повинна співвідноситись із рівнем вартості нерозподіленого прибутку.

3. Вартість додатково залучуваного акціонерного (пайового) капіталу розраховується в процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями і за простими акціями (або додатково залучуваними паями).

Вартість додатково залучуваного капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій визначається з урахуванням фіксованого розміру дивідендів, який за ними завчасно визначений:

(7.4)

, де ССКпр – вартість власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії привілейованих акцій, %; Дпр – сума дивідендів, передбачених до сплати у відповідності до контрактних зобов’язань емітента; Кпр– сума власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії привілейованих акцій; ЕЗ – витрати з емісії акцій, виражені десятковим дробом у відношення до суми емісії.

Розрахунок вартості додаткового капіталу, залучуваного за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв), здійснюється за наступною формулою:

(7.5)

, де ССКпа – вартість власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії простих акцій, %; Ка– кількість додатково емітованих акцій; Дпа– сума дивідендів, сплачених на одну просту акцію у звітному періоді, %; ПВТ – планований темп сплати дивідендів (відсотків за паями), виражений десятковим дробом; Кпа – сума власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії простих акцій; ЕЗ – витрати з емісії акцій, виражені десятковим дробом у відношення до суми емісії.

З урахуванням оцінки вартості окремих складових елементів власного капіталу й питомої ваги кожного з цих елементів у загальній сумі його залучення може бути розрахований показник середньозваженої вартості власних фінансових ресурсів підприємства.

2. На практиці були вироблені три підходи до формування дивідендної політики – «консервативний», «помірний» («компромісний») та «агресивний». Кожному з цих підходів відповідає певний тип дивідендної політики (таблиця 7.1):

З урахуванням розглянутих принципів дивідендна політика акціонерного товариства формується за наступними основними етапами (рис. 7.2).

Важливим етапом формування дивідендної політики є вибір форм сплати дивідендів. Основними з таких форм є:

1. Сплата дивідендів готівковим грошима (чеками). Це найбільш проста і розповсюджена форма здійснення дивідендних виплат.

2. Сплата дивідендів акціями. Така форма передбачає надання акціонерам знов емітованих акцій на суму дивідендних виплат. Вона представляє інтерес для акціонерів, менталітет яких орієнтований на зростання капіталу в майбутньому періоді.

3. Автоматичне реінвестування. Ця форма сплати надає акціонерам право індивідуального вибору – отримати дивіденди готівкою, або реінвестувати їх у додаткові акції (у цьому випадку акціонер укладає з компанією або обслуговуючою її брокерською конторою відповідну угоду).

4. Викуп акцій компанією. Розглядається як одна з форм реінвестування дивідендів, у відповідності до якої на суму дивідендного фонду компанія скуповує на фондовому ринку частину акцій, що вільно обертаються. Така форма використання дивідендів вимагає згоди акціонерів.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
3. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
4. Активний характер соціальної політики.
5. Акціонерний капітал і акціонерні товариства
6. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
7. Акціонерні товариства як механізм трансформації
8. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
9. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
10. Аналіз посередників в системі розподільчої політики
11. Антиінфляційної політики
12. Аншлюс Австрії. Мюнхенська конференція та її наслідки. Крах політики західних держав щодо умиротворення агресора

Переглядів: 654