• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Собівартість продукції, їх види та структура

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості.

Собівартість – це сукупність витрат, виражених в грошовій формі, яка йде на виробництво і збут продукції. Со­бівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції.

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витра­ти необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворен­ня всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Розрізняють повну собівартість і виробничу собівартість. Повна собівартість складається з сукупності витрат на виробництво і збут продукції. Виробнича собівартість складається лише з витрат на виробництво продукції.

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне і повне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов со­бівартість має найповніше відображати витрати на виробництво про­дукції (робіт, послуг).

Залежно від часу розрахунку розрізняють:

Планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресив­них норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент скла­дання плану.

Фактичну собівартість, яка відображає фактичні витра­ти на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку.

Нор­мативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів.

Кош­торисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, виробничу собівартість.

Технологічна собівартістьвключає витрати, пов'язані з технологіч­ним процесом виготовлення продукції.

Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву.

Індивідуальна собівартістьвідбиває витрати на виготов­лення продукції в умовах окремого підприємства, середньогалузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналі­зу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньогалузева — головним чином для ціноутворення.

Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва.

Кошторис виробництва — це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис вироб­ництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

1)матеріальні витрати;

2)витрати на оплату праці;

3)відрахування на соціальні заходи;

4)амортизація основних фондів і матеріальних активів;

5)інші витрати, пов'язані з основною діяльністю.

Таке групування для всіх підприємств промисловості є однаковим. До складу елемента "Матеріальні витрати" включається вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва).

Отже, до матеріальних витрат належать:

- витрати на сировину і матеріали, які купують у сторонніх підприємств та організацій;

- витрати на придбані матеріали, які використовуються у процесі виробництва продукції, запасні частини для ремонту обладнання, знос інструментів, спецодягу тощо;

- витрати на придбані комплектуючі вироби і напівфабрикати, що потребують додаткової обробки;

- витрати на роботи і послуги виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами;

- витрати, пов’язані з використанням природної сировини;

- витрати на придбання палива та енергії всіх видів, що використовуються на технологічні та інші виробничі потреби підприємства;

- витрати на придбання тари і тарних матеріалів.

Із витрат на матеріальні ресурси, що входять до кошторису, вирахо­вується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабри­катів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції. Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів неналежать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встанов­леної технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний ма­теріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг).

До складу елемента "Витрати на оплату праці" входять:

- витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, включаючи будь-які види грошових і матеріальних доплат;

- виплати, передбачені законодавством про працю, за невідпрацьований на виробництві час, оплата щорічних відпусток, та інші виплати, які пов’язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів;

- виплата звільненим працівникам вихідної допомоги і середнього заробітку;

- компенсаційні виплати;

- інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" належать:

- відрахування на пенсійне забезпечення;

- відрахування на соціальне страхування;

- страхові внески на випадок безробіття;

- відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприєм­ства;

- відрахування на інші соціальні заходи.

До амортизації основних засобів і нематеріальних активів належать:

- витрати на повне відновлення основних засобів, капремонт;

- амортизаційні відрахування на надані в оперативну і фінансову оренду основних засобів;

- амортизація інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструмен­ти та пристосування, тимчасові споруди та природні ресурси, інвентар­на тара).

До інших витрат належать:

- витрати на службові відрядження;

- оплата робіт консультаційного, інформаційного характеру;

- оплата робіт із сертифікації продукції;

- платежі по обов’язковому страхуванню майна;

- оплата відсотків по фінансових кредитах;

- витрати на реалізацію продукції.

Виробнича собівартість валового випуску продукції розрахову­ється так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збіль­шенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні -- додається.

Виробнича собівартість виготовленої продукцїїобчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільше­на) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків не­завершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збіль­шення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування. На стадії прогнозування величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за мину­лий період.

Поелементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

Структура собівартості-- це поелементний її склад, обчис­лений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто пито­ма вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

На основі аналізу структури собівартості розрізняють:

а) матеріаломісткі виробництва, у собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на сировину і матеріали (підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої та харчової промис­ловості);

б) енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких знач­ною є частка витрат на енергію (підприємства кольорової металургії, органічного синтезу);

в) фондомісткі (капіталомісткі) виробництва (підприємства нафтопереробної промисловості, виробництво електроенергії);

г) трудомісткі виробництва (підприємства вугільної та металооб­робної промисловості, машинобудування, точне приладобудування).

Показник собівартостідає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.

У сільськогосподарському виробництві розрізняють кілька видів собівартості.

Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природних умов.

Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі форми її, як середньогалузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньозональна і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу — по району, області.

За економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартість.

Виробничу собівартість формують витрати, пов’язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до франко-місця зберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм). В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції.

Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну й очікувану собівартість.

Планова собівартістьвизначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.

Фактична собівартістьвизначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з’ясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.

Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
4. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
5. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
6. Атомно-кристалічна структура металів
7. Аудит витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг
8. Базова алгоритмічна структура
9. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
10. Безцехова виробнича структура.
11. Будова систем: підсистема, елемент, структура, зв'язок.
12. Бухгалтерська оцінка капіталу банку. Структура капіталу

Переглядів: 10638