Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Мал. 1. Функціонально-галузева структура АПК

В основу даної структури покладена класифікація галузей, що безпосередньо впливають на створення кінцевого продукту, а також градація виробничого процесу на окремі ланки. Відповідно до цього в АПК, згідно найбільш поширеної в науковій літературі класифікації, виділяється три сфери основного виробництва:

- І сфера включає ті галузі, що виробляють засоби виробництва та інші матеріально-технічні ресурси промислового походження для сільського господарства: тракторне, комбайнове та сільськогосподарське машинобудування; машинобудування для легкої та харчової промисловості, тваринництва, кормовиробництва; виробництво мінеральних добрив і засобів захисту рослин і тварин; мікробіологічна промисловість; ремонт сільськогосподарської техніки та капітальне будівництво.

- ІІ сфера АПК охоплює безпосередньо сільське та лісове господарство та інші джерела одержання сировини для виробництва продовольчих і непродовольчих товарів сільськогосподарського походження.

- ІІІ сфера – галузі промисловості, що переробляють сільськогосподарську та іншу сировину для одержання продовольства і непродовольчих товарів і забезпечують їх зберігання та реалізацію. Сюди входять легка, харчосмакова, м’ясо-молочна, рибна, борошномельно – круп’яна, комбікормова промисловість, а також торгівля продовольчими товарами і громадське харчування.

Ключовою складовою частиною АПК є продовольчий комплекс, який не включає в себе галузі переробки сільськогосподарської сировини нехарчового призначення.

Важливу сферу підприємницької діяльності в АПК займають галузі виробничої та соціальної інфраструктури. У кожній сфері АПК функціонують об’єкти інфраструктури.

Виробнича інфраструктура забезпечує виробничо-технічне обслуговування підприємстві галузей основного виробництва. Вона включає дорожньо-транспортне господарство, зв’язок, інформаційні служби, об’єкти зберігання продукції тощо.

Соціальна інфраструктура включає об’єкти, що використовуються для створення необхідних умов для відтворення робочої сили і нормального функціонування людського фактора в інтегрованому виробництві.

Рівень розвитку АПК, результативність його ланок і оптимальності міжгалузевих зв’язків характеризує такий узагальнюючий показник, як кінцевий продукт. Його вартісна структура показує джерела формування, відтворювальні зв’язки багатогалузевої виробничо-економічної системи, якою є АПК. Кінцева продукція АПК (КП) – це продукція, створена за певний період (як правило, за рік), що надходить в особисте або виробниче споживання за межами даного комплексу.

У натуральному виразі КП включає:

- сільськогосподарську продукцію, що надійшла на споживання у свіжому вигляді;

- продукцію сільського господарства і переробних галузей, спожиту в інших комплексах;

- резерв продукції;

- експорт готової продукції і сировини.

У вартісному виразі КП АПК складається з наступних частин:

- КП, створена у сільському господарстві;

- КП, створена у сфері обігу при реалізації сільськогосподарської і переробленої продукції;

- КП, створена при виробничо-технічному обслуговуванні;

- амортизаційні відрахування і вартість предметів праці ресурсозабезпечувальних галузей;

- різниця між вартістю спожитих засобів сільськогосподарського походження та їх запасами на початок наступного року.

Вартісна структура КП АПК дає можливість оцінити внесок кожної галузі у формування кінцевого результату та визначити головні галузі основного виробництва АПК.

Так, в АПК розвинених країн світу ключову роль в АПК відіграють галузі ІІІ сфери. В АПК США частка ІІ сфери становить понад 60 %, в АПК Німеччини приблизно по2 % відповідно припадає на І і ІІ сфери, а понад 90% - на ІІІ сферу. В АПК України на І сферу припадає до 16 %, на ІІ сферу – 52 %, на ІІІ сферу – 32 %. Висока питома вага сільського господарства в кінцевому результаті АПК України свідчить з одного боку про ключову роль сільського господарства у забезпеченні населення в товарах аграрного походження, а з іншого - про недостатній розвиток агропромислової інтеграції, про відсталість переробної промисловості

соціальна

4. Економічний механізм функціонування системи агробізнесу

Перехід до ринкової економіки вимагає формування відповідного механізму функціонування АПК. Ринковий механізм, охоплюючи провідну ланку АПК, якою є сільське господарство, обумовлює появу такого явища, як агробізнес. Забезпечення ефективного функціонування агробізнесу в Україні можливе за умови вивчення суті, характерних ознак та складових механізму його функціонування на сучасному етапі у країнах з розвиненою ринковою економікою та дотримання законів його розвитку.

Агробізнес уявляє собою підприємницьку діяльність у сфері АПК. Він охоплює виробництво і переробку продукції рослинництва і тваринництва, виробництво засобів виробництва для галузей АПК, сервісне обслуговування, комерційну діяльність, що спрямована на доведення до споживачів продукції підприємств АПК тощо.

Важливими ознаками бізнесу є ризик, економічна свобода у виборі сфери і виду економічної діяльності, діяльність з метою одержання прибутку, а об’єктивною основою виступають приватна власність на засоби виробництва та потреба підприємця у самовираженні, реалізація підприємливості як характерної властивості людини в умовах конкурентної боротьби. Конкуренція спонукає кожного підприємця до безперервного удосконалення процесу виробництва з метою здобуття переваг над найближчими конкурентами за рахунок власних досягнень, до пошуку шляхів скорочення витрат та підвищення ефективності виробництва. Механізм підприємницької діяльності в системі апк (агробізнесу) є багатоплановим. Він включає в себе складну систему взаємовідносин між сільськогосподарськими товаровиробниками з одного боку, та державою, приватними компаніями – з іншого. У системі механізму регулювання агробізнесу провідне місце займає економічний механізм як найбільш виражена динамічна складова економічної політики держави. Економічний механізм становить сукупність методів і форм, інструментів і важелів впливу на економічну і соціальну стабілізацію апк через систему державної підтримки – фінансово-бюджетну, кредитну, цінову, податкову, страхову, інвестиційну, інноваційну, інформаційну, кадрову. Головним регулятором, що визначає напрям діяльності підприємств апк, є попит і пропозиція на їх продукцію, конкуренція. Ринковий механізм повинен обов’язково поєднуватися з державною підтримкою агропромислового комплексу. Під державним регулюванням сільськогосподарського виробництва розуміють систему економічних, фінансових, юридично-правових, організаційних, і соціальних заходів, здійснюваних державою з метою забезпечення ефективного і стабільного розвитку сільськогосподарського виробництва та повного забезпечення населення якісним продовольством за прийнятними ринковими цінами.

У процесі державного регулювання сільськогоспордарського виробництва здійснюється економічна підтримка доходів агараних товаровиробників з тим, щоб вони за нормального господарювання мали необхідний рівень доходності в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури, а також були матеріально заінтересованими вести сільськогосподарське виробництво в такому обсязі й асортименті продукції та її якості, які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.

Важелі економічного механізму мають сприяти забезпеченню насиченості ринку продукцією, усуненню коливання цін, забезпеченню їх стабільності та прийнятності для споживачів і товаровиробників.

Структура економічного механізму АПК в узагальненому вигляді включає наступні елементи: економічні важелі та стимули, економічні санкції, організаційно-правові заходи (мал. 2).

Ціни на продукцію та ресурси

Надбавки за високу якість продукції
Пільгові кредити
Механізм оподаткування
Дотації, субсидії, асигнування, інвестиції
Механізм взаєморозрахунків

Економічні важелі та стимули

Мал. 2 – Структура економічного механізму АПК

Серед найголовніших важелів економічного механізму, через які держава активно регулює діяльність АПК, слід виділити ціни, систему оподаткування, кредити, надання субсидій для сільського господарства.

В країнах з розвиненою ринковою економікою нагромаджений позитивний досвід державного регулювання та підтримки розвитку аграрного виробництва. Серед найголовніших важелів економічного механізму, через які держава активно регулює діяльність АПК, слід виділити ціни, систему оподаткування, кредити, надання субсидій для сільського господарства.

Наприклад, у США в разі падіння ринкової ціни нижче гарантованого мінімуму підтримка та захист виробників аграрного сектору забезпечується шляхом надання субсидій з бюджету. В цих випадках Товарно-кредитна корпорація приймає від фермерів сільськогосподарську продукцію під заставу за гарантованими цінами. Регулювання цін здійснюється шляхом виділення субсидій на відшкодування витрат на закупівлю насіння, добрив, сільськогосподарської техніки, проведення меліоративних робіт тощо. Стимулюванню експорту сільськогосподарської продукції, підвищенню її конкурентоспроможності й тим самим зниженню рівня ціни імпорту сприяє вплив держави на формування експортних цін. Уряд виплачує експортні субсидії, які становлять в США 25-30 % і є доплатою до експортної виручки з метою урівняти експортні ціни з внутрішніми.

В Європейському Союзі мінімальними гарантованими цінами є ціни підтримки, за якими здійснюються закупки фермерської продукції. Національним економікам країн такий механізм цінового регулювання дав змогу досягти значних результатів, особливо в умовах фінансової нестабільності.В країнах ЄС дієспільна аграрна політика (САП), яка передбачає дотації на 1га, 1 голову тварин, 1 тонну продукції; підтримку цін на продукцію; діюча на даний час нова аграрна політика передбачає підтримку розвитку сільських територій. Так, в розрахунку на 1 га землі в обробітку в країнах ЄС виділяється близько 331 євро., в США – 340 дол., в Росії – 70,5 дол., в Україні – 15,4 дол.

В україні з кінця 1991 р. Розпочався відхід від командно-адміністративних методів державного регулювання аграрного виробництва і зроблені перші кроки з формування ринкових відносин. Проте ринкові реформи здійснювалися непослідовно, некомплексно на тлі втрат управління економікою через адміністративні важелі. Найбільших втрат аграрні товаровиробники зазнали через неконтрольовану лібералізацію цін на матеріально-технічні ресурси (ціни на сільськогосподарську продукцію підвищувалися значно нижчими темпами). В результаті глибокого диспаритету цін втрати сільського господарства за період 1991-1998 рр. Оцінюються вітчизняними економістами в сумі 95,5 млрд. Грн. Сільське господарство довгий час, і особливо в 1991-2000 р., як відзначає перважна більшість провідних вчених економістів-аграрників, було головним донором інших галузей народного господарства. За вказаний період державне регулювання сільськогосподарського виробництва здійснювалося головним чином у напрямі лібералізації цінової політики і надання все більшої самостійності аграрним підприємствам у здійсненні господарської діяльності і лише рідко робилися спроби економічної підтримки доходів аграрних підприємств. У ці роки були збережені традиційні важелі державної підтримки аграрних товаровиробників: селекція і насінництво, племінна і ветеринарна справа, охорона земель і довкілля, підготовка і перепідготовка кадрів. Але в цілому масштаби економічної підтримки аграрного виробництва були надзвичайно малі і непорівнянні з втратами, що понесло сільське господарство за часи економічної кризи. Однією з причин неефективності економічної підтримики доходів аграрних товаровиробників була відсутність справжнього господаря (серед форм господарювання домінували ксп, які не були адаптованими до умов ринку).

більш дієвий сучасний механізм регулювання і підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників став формуватися в 1998 р.:

· З 1.01.1999 р. Вводиться фіксований сільськогосподарський податок, що істотно зменшило податковий тиск на сільськогосподарських товаровиробників;

· 17.06.1999 р. Приймається закон україни “про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”, який визначає правові та організаційно-економічні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту і роздрібної торгівлі цукром;

· 11.06.98 р. Прийнято указ президента україни “про заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників , який передбачає спрямовувати суми податку на додану вартість, що сплачувалась до бюджету переробними підприємствами за реалізоване молоко, молочні продукти, м’ясо та м’ясопродукти, на виплату дотацій с.г. Товаровиробникам. Дотація – одна з форм субсидій, за якої з державного або місцевого бюджетів виділяються грошові кошти для надання фінансової допомоги збитковим галузям, підприємствам. Завдяки дотаціям покривається частина витрат виробника, що дає змогу запобігти їх банкрутству або зберегти галузь, яка є збитковою.

· В грудні 1998 р. Почав діяти указ президента україни “про підтримку сільськогосподарських товаровиробників”, згідно якого аграрні товаровиробники звільняються від сплати до бюджету суми податку на додану вартість з операцій продажу продукції власного виробництва (крім підакцизних товарів) за виключенням операцій з продажу переробними підприємствам молока та живої маси тварин.

· В травні 1999 р. Прийнято закон україни “про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства”, який встановлює одновідсотковий збір від суми виручки, одержану на кожному етапі реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та в мережі громадського харчування алкогольних напоїв і пива. Кошти від даного збору (70% - на розвиток виноградарства, 20% - на розвиток садівництва, 10% - на розвиток хмелярства) мають чітке цільове використання. Ця форма економічної підтримки набуває ознак субвенції – грошової допомоги, що виділяється державою на цільове фінансування відповідної програми і повертається державі лише в тому разі, коли допущені порушення в її цільовому використанні.

· Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна” (червень 2000 р. ) започатковано заходи щодо регулювання ринку зерна. Головна мета державного регулювання ринку зерна – оптимізація сезонних коливань обсягу його продажу і цін реалізації та забезпечення економічної підтримки доходів с.г. Товаровиробників. З цією метою запроваджено механізм заставних цін та фінансових інтервенційних закупок зерна. Фінансові інтервенції – виплати уповноваженим державним органам регулювання продовольчого ринку, що пов’язані з придбанням сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку, або строкових контрактів, укладених на цьому ринку, з метою недопущення неконтрольованого зниження цін на неї і зменшення доходів с.г. Товаровиробників. Механізм заставних операцій на зерно повинен поєднуватися із здійсненням товарних інтервенцій, під якими розуміють продаж державним органом регулювання продовольчого ринку с.г. Продукції, або раніше укладених (придбаних) строкових контрактів з метою недопущення неконтрольованого цін на неї.

· у 2000 р. Держава стала здійснювати підтримку доходів аграрних підприємств через компенсацію за рахунок державного бюджету частини кредитних ставок за кредити комерційних банків, одержаних сільськогосподарськими товаровиробниками.

· 18.01.2001 р. Приймається закон україни “про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр.”, який визначає шляхи забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства і законодавчо закріплює важелі державного регулювання та підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, закріплює режим спеціального кредитування, введений в 2000 р., передбачає чіткі орієнтири використання коштів державного бюджету україни на розвиток сільського господарства. (частка видатків бюджету на фінансування сільського господарства має бути не меншою 5% його видаткової частини).

· В листопаді 2005 р. Прийнято закон україни “про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року”, який визначає шляхи реалізації основних пріоритетів державної аграрної політики, зокрема розвиток фінансово-кредитних механізмів, удосконалення системи підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників шляхом запровадження дотацій, удосконалення податкової політики тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.02. 2008 р. розмір дотацій, які виділятимуться для стимулювання виробництва окремих видів продукції тваринництва та рослинництва, зокрема за 1 кг живої маси молодняку великої рогатої худоби вагою 390 кг - 2,9 грн., за 1 кг приросту живої маси свиней - дотація 2,15 грн.

В постанові передбачено дотації з розрахунку на 1 га посіву озимих та ярих культур – 100 грн., 1 га посіву цукрового буряку – 550 грн.

Узагальнення досвіду країн з високорозвиненим сільським господарством дозволяє виділити такі основні напрями державного регулювання агарного сектору через важелі економічного механізму:

- регулювання цінового механізму та встановлення підтримуючих та гарантованих цін з метою забезпечення підтримки доходів аграрних товаровиробників в роки з несприятливими умовами та кон’юнктурою ринку. У діючій системі цінового регулювання в розвинених країнах одним із основних орієнтирів при визначенні рівня підтримки сільського господарства є паритет цін, тобто співвідношення фермерських цін і цін на всі застосовувані аграрними товаровиробниками засоби виробництва і використовувані ними послуги. Паритетні ціни є орієнтиром при встановленні обсягів, форм і напрямів субсидування сільського господарства;

- встановлення квот, обмеження обсягів виробництва окремих видів

продукції та оптимізація його структури з метою неприпущення перевиробництва;

- стимулювання розвитку аграрних підприємств шляхом податкового

регулювання та зменшення податкового тиску, переведення частини одержаних державою податків у сферу сільського господарства;

- сприяння кредитній підтримці шляхом здешевлення відсотків і відшкодуванням (відстроченням) платежів;

- економічна підтримка аграрних підприємств, які функціонують у

несприятливих природно - кліматичних умовах;

- регулювання експорту та імпорту сільськогосподарської продукції і

сировини;

- розробка та державне фінансування найважливіших програм розвитку аграрного сектора (меліорації, зрошення, боротьби з ерозією ґрунтів тощо);

- консультаційне, інформаційне, наукове забезпечення аграрного виробництва;

- соціальна підтримка сільськогосподарських товаровиробників.

Зазначені напрями державного регулювання і підтримки сільського господарства як ізольовані заходи малоефективні. Забезпечити умови для стабільного і високоефективного розвитку АПК вони здатні тільки діючи в єдиній системі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сучасна агропромислова інтеграція та агропромисловий комплекс	\|	Нагромадження та інвестиції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.