• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Української мови і літератури як дослідника

Підготовка майбутнього вчителя

ОСНОВИ ТА ТЕХНОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ СТУДЕНТІВ-ФІЛОЛОГІВ

Потреби суспільства, загальноосвітніх закладів у розвитку наукової культури майбутніх педагогів зумовлюють доцільність короткого огляду окресленого виду діяльності в історико-педагогічному аспекті.

Окремі аспекти студентської науково-дослідної роботи розглядали А.Алексюк, Н.Дем'яненко, І.Зязюн, В.Майборода. Нещодавно Н.Пузирьовою захищено дисертаційне дослідження, присвячене теорії і практиці організації науково-дослідної роботи студентів (на матеріалах університетів України ХІХ ст.), з'явилось монографічне дослідження О.Микитюк, присвячене розвитку і становленню наукової роботи у вищих педагогічних закладах України.

Дослідники аналізують форми і методи роботи провідних науковців і викладачів ХІХ-ХХ століття, зокрема зазначають, що в навчально-виховний процес вищої школи впроваджувались форми науково-дослідної роботи, які стимулювали розвиток інтелектуального творчого мислення студентів: “елементи бесіди”, “короткі диспути”, “діалоги на лекціях”, повторення з розмірковуванням”, “порпання в наукових книгах”, “репетиції”, “співбесіди”, “наукові бесіди” тощо.

У ”правилах” університету Св. Володимира від 1844р. (тепер - Національного університету імені Т.Г.Шевченка) вказувалось на обов’язкове написання студентами наукових творів (курсових, дисертацій), починаючи з першого курсу. Завдання студентської науково-дослідної роботи полягали у “формуванні вмінь вільно висловлювати думки латинською мовою”, в “оволодінні ґрунтовними знаннями з основ наук”. Студенти історико-філологічних факультетів університету Св. Володимира, Харківського університету брали участь у колоквіумах (“критично розбирали першоджерела”), виконували письмові завдання з порівняльної граматики, слов’янської філології, здійснювали граматичний розбір стародавніх текстів [3, С.189, С.194].

Підготовка до занять передбачала не лише відтворення записаного в конспекті матеріалу, а й роздум над прочитаним, доповнення додатковою літературою. Практичні заняття мали на меті “розвинути, загострити розум слухачів”: студенти читали, аналізували, розмірковували над текстами творів російської, грецької, латинської літератури, таким чином, формувались як мовні особистості того часу.

На вибір тематики наукових досліджень суттєво впливали літературні вечори, де тривали наукові бесіди про історію, літературні традиції рідного краю, мистецтво. Уже в 1817 р. вийшов збірник “Сочинения студентов и вольнослушателей Харьковского университета”, пізніше з’явився “Український журнал”, де друкувались студентські літературні твори наукового характеру.

Вища школа турбувалась про наукову зміну. Серед тих, хто вважав науково-дослідну роботу головною умовою підготовки майбутнього фахівця, ефективним засобом формування вченого, допомагав становленню студентів як науковців, навчав методиці наукових пошуків були відомі літературознавці, мовознавці, етнографи, педагоги І.Галятовський, І.Гізель, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка, М. Максимович, О. Потебня, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, І. Срезневський.

У колишньому Радянському Союзі, зокрема в Україні науково-дослідна робота студентів була започаткована у тридцятих роках ХХ ст., але до початку п?ятдесятих років відзначалась непослідовністю і стихійністю. В архівах бібліотек університетів України зберігаються документи, що характеризують наукову діяльність вищих навчальних закладів, звіти про науково-дослідну роботу студентів, аспірантів, докторантів.

Отже, цілісна система організації науково-дослідної роботи студентів формувалась поступово, на ґрунті інтенсивного розвитку наукової роботи у вищих навчальних закладах, зміцнення творчих зв'язків зі школами тощо і виконувала частково функцію удосконалення навчального процесу, виховувала риси дослідника, підвищувала якість професійної підготовки фахівців.

Якісне проведення НДРС забезпечується нормативно-законодавчими документами, серед яких - Державна національна програма “Освіта“ (Україна ХХІ століття)”, Закони України “Про наукову і науково-технічну діяльність“, “Про вищу освіту”, “Національна доктрина розвитку освіти” та ін. За останнє десятиріччя з'явилася низка ґрунтовних праць, автори яких з'ясовують особливості організації та методики науково-дослідницької діяльності у вищій школі та загальноосвітніх закладах нового типу, розвиток науково-дослідницької культури педагога в умовах вищої школи, вплив інтеграції навчальної і наукової діяльності викладача вищої школи на якість підготовки фахівців, аналізуються форми колективної наукової творчості (Г.Артемчук, В.Борисова, О.Глузман, О.Глущенко, Д.Зербіно, С.Кисельов, Т.Климова, Г.Кловак, Л.Куровська, В.Лазарев, Е.Лузік, О.Мороз, М.Свердан, В.Сидоренко, Н.Сердюкова, Н.Сидорчук, О.Школа, А.Філіпенко, О.Ястребов та ін.). Організовуючи науково-дослідну роботу студентів на факультетах української філології, вважаємо за доцільне враховувати й історико-педагогічний досвід, відображений у працях А.Алексюка, Н.Дем?яненко, В.Майбороди, О.Микитюка.

Важливу роль у її належній організації та проведенні відіграють скоординовані навчальні плани спеціальності, реалізація положення про систему НДРС в університеті, орієнтація на потребу науково-методичного забезпечення самостійної роботи студентів.

Вітчизняний і зарубіжний досвід має допомогти у становленні і розвитку студентської науково-дослідної роботи на філологічних факультетах педуніверситетів, мета якої - через систематизацію теоретичних і практичних знань із фундаментальних (сучасної української літературної мови, історії української літератури, історії зарубіжної літератури, українознавство) та професійно-орієнтованих дисциплін (методики викладання української мови, української, зарубіжної літератури, українознавства) глибше і повніше розкрити світ рідної мови, рідного слова, допомогти молодим дослідникам оволодіти методикою наукових досліджень, розвинути навички самостійної пошукової роботи, виховувати творче ставлення, прищеплювати смак до наукового пошуку, підвищувати власну наукову активність, розумові здібності, проявляти інтелектуальну ініціативу.

Слід зазначити, хоча відповідна робота в педагогічних університетах проводиться активно (студенти є учасниками Всеукраїнських наукових конкурсів та предметних олімпіад, виступають на Міжнародних конференціях), все ж частка студентського набутку в цілому залишається недостатньою. Частина студентів Інституту філології Бердянського державного педагогічного університету, наприклад, указує на серйозне бажання займатись науковою роботою і в той же час нарікає на відсутність вільного позааудиторного часу для задоволення своїх наукових інтересів, що гальмує розвиток особистості майбутнього спеціаліста, його професійних якостей.

На сьогодні існує також нагальна потреба у забезпеченні наступності творчої наукової роботи з обдарованими учнями, особливо представниками шкіл з поглибленим вивченням філологічних предметів, які невдовзі отримають статус студента. Залучення школярів до науково-дослідницької діяльності є одним із головних завдань освітньо-виховного процесу інноваційних і багатьох звичайних загальноосвітніх шкіл. Це дозволяє якомога швидше, результативніше виявляти учнів, котрі мають здібності до самостійного наукового пошуку.

Маємо погодитись, що досить часто університетське викладання, так звана стандартизованість змісту і методів аудиторних занять, розраховане на середній рівень студентів, обмежений доступ до науково-методичної інформації, зовнішня мотивація науково-пізнавальної діяльності “сприяє” зниженню наукового потенціалу студентської молоді.

Прикро констатувати також, що й статус викладача, котрий займається науковою роботою зі студентами, є “генератором нових ідей, вихователем нових поколінь учених”, і викладача, який не працює в цьому напрямку, здебільшого, однаковий. Наукова робота в університеті продовжує залишатись своєрідним додатком, а не основним інтегративним компонентом навчального процесу, а, отже, майбутній учитель-дослідник не спрямований на творчість, на новаторство. (Примітка: у французьких університетах на виконання курсової роботи відводиться сімдесят годин самостійної роботи і дванадцять – тридцять годин консультацій з науковим керівником; уже кількість годин вказує на вагомість наукової підготовки вчителя, її значення у практичній діяльності школи).

З цим слід згадати В.Вернадського, котрий, характеризуючи роботу викладача вищої школи в “Листах про вищу освіту” (1913 р.), наголошував: “У вузі наукова робота така ж важлива, як і навчальна, і з цією останньою взаємопов’язана і переплетена...Лише поступово усвідомлення нерозривності наукової роботи з правильно поставленим викладанням у вищій школі стає пануючим в академічному середовищі”. На жаль, період “поступового усвідомлення нерозривності” достатньо затягнувся.

Причина – у невідпрацьованому дійовому організаційно-економічному механізмі залучення до наукової роботи талановитої молоді, забезпечення розвитку студентської наукової діяльності (див. проект «Концепції наукової, науково-технічної та інноваційної політики в системі вищої освіти України»). Сучасна система навчально-наукової діяльності вищого педагогічного закладу повинна бути особистісно-зорієнтованою, тобто виховання наукової культури особистості з максимально можливою індивідуалізацією, створенням умов для саморозвитку, утвердженням педагогічної етики. У педагогічному університеті має бути створене наукове середовище, яке б сприяло формуванню і розвитку у студентів науково-дослідницьких умінь, залучення їх до активної самостійної наукової діяльності.

У належній організації та проведенні науково-дослідної роботи упродовж усіх років навчання майбутніх учителів-словесників у педагогічному університеті важливу роль має відігравати системний підхід, суть якого - у скоординованих чітких навчальних планах спеціальності, переорієнтації вищого навчального закладу на потребу науково-методичного забезпечення фахових, професійно-орієнтованих, психолого-педагогічних дисциплін, самостійної роботи студентів, створенні положення про науково-дослідницьку роботу студентів (далі НДРС) з визначенням функцій структурних підрозділів в університеті, на факультетах, дієвому організаційно-економічному механізмі залучення талановитої студентської молоді до наукової роботи.

Система НДРС в університеті повинна реалізуватися Радою з науково-дослідної роботи студентів і здійснюватися за органічно поєднаними напрямами: науково-дослідницька робота студентів у навчальному процесі та науково-дослідна робота студентів у позанавчальний період, котрі в комплексі забезпечують підготовку спеціалістів-дослідників. Окреслені напрями включаються в загальні плани навчально-виховної, наукової роботи університету, факультету, кафедри.

Навчально-дослідницька (або науково-навчальна) робота студентів є обов’язковою і визначається навчальними планами спеціальності.

Мета цього виду діяльності, обов'язкової на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях, - формувати науковий світогляд, сприяти молодим дослідникам в опануванні методології і методів наукового пошуку. Її ефективність залежить від скоординованості всіх компонентів системи професійної підготовки, спрямованості потребово-мотиваційної сфери студента на дослідницький пошук з першого до випускного курсу, особистісно-діяльнісного підходу до навчання. Виконання науково-навчальної роботи у процесі навчальних дисциплін відбувається при оптимальному співвідношенні репродуктивних і творчих завдань, індивідуальних і колективних форм організації процесу навчання, максимальному насиченні занять ситуаціями спільної творчої діяльності.

Крім того, студенти з допомогою викладачів повинні набути умінь користуватися науковою, довідковою, методичною літературою, що видана рідною та іноземними мовами, перекладати тексти із спеціальності з іноземної мови на рідну, з рідної на іноземну, а також редагувати дані тексти; володіти методикою перекладу і реферування тексту, володіти навичками комп’ютерної обробки даних; володіти методами інформаційного пошуку ( також і в системі Інтернет).

Освітні технології, запроваджені в педагогічному університеті, повинні забезпечувати не лише отримання майбутніми вчителями української мови і літератури повноцінного якісної освіти, але й професійної компетентності в галузі філології, методики, оволодіння культурою мислення, потребу в постійному оволодінні новими знаннями, використовуючи бібліотечні фонди, комп’ютерну й аудіовізуальну техніку.

Таким чином, система професійної підготовки повинна бути спрямована на підготовку вчителя-дослідника нового типу мислення, якому притаманний високий динамізм, для якого головним є культ пошуку пізнання, а не лише культ знань.

Враховуючи кардинальні зміни в навчально-виховному процесі – перехід до багатоваріантних освітніх систем – важливим завданням науково-навчальної роботи студентів-філологів є формування в особі майбутнього вихователя молодих громадян і патріотів української держави, національно-мовної особистості. Під поняттям “мовна особистість” ми розуміємо багатокомпонентний набір мовних здібностей, умінь, характеристик людини до здійснення мовних вчинків. Цій особистості притаманні висококультурне мовленням, образне мислення, високі інтелектуальні і моральні якості, володіння лінгвістичними знаннями та високим рівнем комунікативних умінь і навичок, виявлення мовного чуття естетичної цінності рідного слова, мовний смак, мовна стійкість тощо.

Разом з тим у студентів необхідно розвивати високу вимогливість до себе, толерантне ставлення до опонента. Узагальнення досвіду науковців, викладачів вищих педагогічних закладів стосовно організації студентської науково-дослідницької діяльності, опитування студентів-дослідників, бесіди з учителями української мови і літератури навчальних закладів різних типів акредитації дало можливість з’ясувати як прогресивні тенденції у практичній реалізації навчально-дослідницької роботи, так і її недоліки.

Як показує аналіз, проведення студентами наукових досліджень впливає на якість навчального процесу: з’являються нові форми і методи проведення лекцій, практичних, семінарських занять. У той же час маємо констатувати надто пізнє (у більшості випадків на третьому-четвертому курсах) залучення студентів до науково-дослідницької діяльності, її недостатню мотивацію, нечіткий характер зв’язку з майбутньою професійною діяльністю, відсутність наукової ініціативи з боку самих студентів.

Суттєвих змін можна чекати, якщо перебудувати зміст і методику викладання фахових, професійно-орієнтованих дисциплін. Серед факторів, що сприяють формуванню відповідних якостей дослідника у процесі навчально-дослідницької діяльності студентів, виділяємо особистісно-діяльнісний підхід до навчання, проблемне навчання, діалогізацію навчального процесу, оптимальне співвідношення індивідуальних і колективних форм організації процесу навчання.

Зміст готовності до виконання науково-дослідницької роботи мають складати такі елементи, як знання, уміння, творчість, бажання.

Обговорення проблем НДРС у колективах кафедр Інституту філології Бердянського державного педагогічного університету, інших вищих педагогічних закладів підтверджують, що навчальний план, навчальні програми філологічних дисциплін філологічних повинні бути спрямовані на те, щоб майбутній учитель-словесник з першого до випускного курсу на всіх етапах професійної підготовки фахівця (бакалавра, спеціаліста, магістра) мав змогу розвивати себе як дослідника.

Наприклад, спеціалізуванню з різних проблем мовознавства, сприятимуть курси сучасної української літературної мови, лінгвістичного аналізу художнього тексту, культури мови, історичної граматики, стилістики української мови, історії української мови, загального мовознавства тощо.

Враховуючи, що національний компонент змісту освіти має включати знання історії, традицій, особливостей рідної культури, усної народної творчості, знання про суспільний і державний устрій України, майбутні вчителі української мови й літератури опановують такі дисципліни, як “Літературне краєзнавство”, “Народознавство”, “Російська діалектологія”, “Українознавство”, “Лінгвокультурологія” тощо.

На розвиток наукового професійного потенціалу майбутнього вчителя української мови і літератури впливає участь у фольклорних, діалектологічних, етнографічних, літературно-краєзнавчих експедиціях, педагогічній практиці, позааудиторній виховній роботі. Ефективність науково-дослідницької роботи залежить від скоординованості всіх компонентів системи професійної підготовки, сформованості спонукально-мотиваційної сфери студента.

Розглянемо змістове наповнення науково-дослідницької роботи студентів на кожному з етапів професійної підготовки.

Науковці та практики слушно зауважують, що перший курс для студента філологічного факультету є своєрідною школою основ наукової культури, самопізнання, саморегуляції майбутнього вчителя-дослідника й мовної особистості. З цією метою в лекційних курсах необхідно застосовувати проблемний виклад матеріалу, на практичних заняттях - частково-пошуковий і дослідницький методи, які сприяють розвитку зацікавленості предметом дослідження. Важливо практикувати навчально-творчі завдання, підготовку рефератів і повідомлень, уведення елементів наукового пошуку у філологічні та загальноосвітні дисципліни.

У навчальній програмі першокурсників корисний пропедевтичний курс “Вступ до наукових досліджень” або розділ "Методи науково-педагогічного дослідження", "Наукова лабораторія студента" в курсі "Педагогіка", при вивченні яких студенти в загальних рисах ознайомлюються із сутністю дослідження, правилами опису бібліографії, способами читання й обробки тексту (складання плану, конспекту, тез, анотацій, рефератів тощо).

Запропоновані форми підвищують ефективність пізнавальної діяльності студентів, впливають на формування в молодих дослідників умінь і навичок пошуково-інтелектуального характеру, які знаходять найкращий вияв під час фольклорної практики, коли здійснюється збір і оформлення матеріалів фольклорного архіву кафедри української літератури.

Другий курс - школа наукового мислення і гуманістичного виховання. Подальшому ознайомленню майбутніх педагогів із системою науково-дослідної роботи, забезпеченню внутрішньої мотивації до наукового пошуку сприяють такі курси, як “Російська діалектологія”, “Культура мови”, “Народознавство”, “Основи українознавства”. Студенти також проводять соціолінгвістичні спостереження, наукові дискусії, ділові ігри. В навчальному процесі використовується рейтингова оцінка знань, пропонуються заліки у формі творчих звітів, конкурсів, захисту рефератів, пошукової роботи. Важлива роль курсу "Нові інформаційні технології", опановуючи який, студенти філологічних факультетів засвоюють комп?ютерні технології, комп?ютерні та навчаючі програми та ін. Серед дослідницьких завдань відзначимо також збір і оформлення матеріалів до Лексичного атласу української мови в період діалектологічної практики.

Третій – четвертий курси мають бути школою опанування освітніх інновацій. На цьому етапі передбачається виконання курсових робіт із сучасної української мови, історії української (зарубіжної) літератури, методик викладання цих дисциплін, тому доцільним є включення до навчальних планів наукових семінарів з фахової підготовки, навчальних курсів "Основи лінгвістичних та літературознавчих досліджень" або інтегрованого спецкурсу “Філологічний аналіз художнього тексту”. Становлення студента-дослідника продовжується в період педагогічної практики, яка забезпечує оптимальне поєднання фахової, психолого-педагогічної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури з їх практичною діяльністю в освітніх закладах різних типів, визначає рівень професійної компетенції, інтенсифікує процес формування професійних і особистісних якостей. У наукових роботах, присвячених шкільним проблемам формування мовної особистості учня, студенти аналізують концепції кращих учителів (учасників конкурсу “Учитель року” тощо), проводять педагогічний експеримент (констатувальний, пошуковий, навчальний, контрольний), пропонують власне бачення навчальних тем.

П'ятий курс вважається школою науково-педагогічної майстерності і творчості, "дослідницької пристрасті". Науково-навчальна діяльність для майбутніх фахівців, які успішно виконали навчальний план і виявляють здібності та бажання не лише опановувати готові знання, а й самостійно мислити, робити власні висновки, завершується написанням дипломних робіт. Такі кваліфікаційні дослідження виступають результатом набутих теоретичних і практичних знань, сформованого абстрактно-теоретичного мислення. Зовнішня мотивація дослідницької діяльності змінюється внутрішньою морально-вольовою регуляцією. Якісній підготовці студентів до написання дипломних робіт, публічного захисту сприяють курси основ науково-педагогічних досліджень, стилістики і риторики української мови.

(Примітка: На сьогодні у зв’язку із введенням бакалаврату у багатьох педагогічних університетах на передостанньому році навчання студенти можуть виконувати т.зв. бакалаврські роботи, що, в основному, є ідентичними дипломним.)

Освітньо-кваліфікаційний рівень магістра передбачає оволодіння теорією і технологіями науково-дослідницької діяльності, спеціалізацією із наукової проблематики, розробку власного шляху наукового пошуку для вирішення обраної проблематики. Найважливішим системостворюючим механізмом індивідуального професійного становлення на цьому етапі є магістерська робота. Це самостійна науково-дослідницька робота, спрямована на дослідження перспективних і актуальних проблем, розкриття творчого потенціалу виконавця, його вмінь інтерпретувати різні концепції і теорії, здатності до творчого осмислення аналізованого матеріалу. На відміну від дипломних робіт написання магістерських згідно з вимогами навчального плану є обов'язковим.

Розвитку дослідницької компетенції сприяють такі дисципліни, як “Актуальні проблеми літературознавства”, “Методика викладання української мови і літератури у вищих навчальних закладах”, “Основи наукових досліджень”, “Педагогіка вищої школи”, "Психологія вищої школи" та ін. Вимоги соціокультурної дійсності вмотивовують введення до плану науково-дослідницької підготовки спеціалістів і магістрів низки нових дисциплін, зокрема соціолінгвістики, етнолінгвістики, лінгвокультурології, мікро-, макротехнологій навчання мови та літератури тощо. Крім належної підготовки до педагогічної діяльності, магістр має бути готовий до дослідницької роботи з навчальних предметів в освітніх закладах нового типу, тобто розробляти новий зміст навчання, авторські програми тощо.

Критеріями наукових досягнень студентів мають стати такі: на першому курсі - критерій правильності, на другому – критерій достатності, оптимальності, на третьому-п’ятому – критерій адекватного вибору, на магістерському – критерій оволодіння технологією наукового пошуку. Така структуралізація етапів наукового-дослідницького становлення, формування дослідницької компетенції все ж умовна і лише накреслює загальний рух від навчального до усвідомленого пошуку.

Дослідницька робота в позанавчальний час виступає продовженням навчально-дослідницької і є ефективним засобом об'єктивного вияву обдарованої студентської молоді, реалізації її творчих здібностей, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, активізації навчально-пізнавальної діяльності. Серед форм наукових досліджень, до яких залучаються студенти в позанавчальний час, виділяють гуртки, проблемні групи, проблемні майстерні, наукові лабораторії, дискусійні клуби тощо. Початковою формою позааудиторної наукової роботи є предметні гуртки, метою яких є ознайомлення із проблематикою науки, глибше вивчення окремих питань цієї науки, опанування принципів, методів, прийомів ведення наукової роботи, формування у студентів основних навичок, необхідних для подальшої самостійної роботи. Студенти старших курсів працюють у проблемних групах, у науковій лабораторії під керівництвом викладача, виконують критичний аналіз існуючих наукових концепцій, збирають і обробляють емпіричний матеріал, опановують методологію і логіку наукового дослідження.

Викладач має право здійснювати диференційований підхід у науковому керівництві, приділяючи більшу увагу студентам, котрі прагнуть наукового розвитку. Це здійснюється, як правило, з урахуванням психологічних особливостей студента, його філологічного чи педагогічного інтересу. Такі студенти-дослідники беруть участь у лекторській роботі з популяризації знань у галузі мовознавства, літературознавства, народознавства, освітніх технологій, виступають перед учителями української мови та літератури, учнів старших класів з питань власного наукового пошуку. Кращі студентські роботи після їх обговорення на засіданнях гуртка, проблемної студентської групи за рекомендацією наукового керівника, кафедри пропонуються на звітну студентську наукову конференцію.

У роботі конференції чи конкурсу варто передбачити участь не лише студентів даного університету, а також, за відповідним узгодженням, і студентів з інших вищих навчальних закладів. Виступ молодого науковця-дослідника бажано супроводжувати доречним використанням ілюстративного матеріалу (таблиць, плакатів, фотографій, аудіо -, відеозаписів тощо).

Проведення студентських олімпіад, конференцій, оглядів-конкурсів дипломних і курсових робіт, виставок-конкурсів навчальних (діалектологічної, фольклорної, літературно-краєзнавчої, етнографічної) та педагогічних практик, оглядів-конкурсів на кращу організацію НДРС у групі, на факультеті, університеті є ефективним засобом об’єктивного виявлення та відбору обдарованої студентської молоді, реалізації творчих здібностей студентів, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, активізації навчально-пізнавальної діяльності. Підведення підсумків конкурсів, конференцій, олімпіад та нагородження їх переможців відбувається на підсумковій конференції у День науки.

Важливу роль у роботі з науково обдарованою студентською молоддю відіграє, на наш погляд, система заохочень. Кращі студенти повинні мати постійну і відчутну мотивацію щодо відмінного навчання, творчих наукових пошуків, досягнення високих пізнавальних результатів, які виходять за межі середнього студентського стандарту. Вважаємо, що існуючий так званий спектр матеріальних і моральних заохочень студентів потрібно суттєво розширити.

Серед організаційних заходів цілком виправдано слід передбачити рейтингову оцінку загального рівня студентів (кращі студенти курсу, факультету, конкурс на кращу студентську групу), затвердження індивідуальних планів для студентів, що успішно займаються науковою роботою; введення в навчальні плани спеціального дня наукової роботи за індивідуальним планом; надання рекомендації стосовно користування бібліотеками м. Києва з оплатою проїзду і добових тощо.

Незважаючи на прагматизм сучасної студентської молоді, вважаємо, що в силі залишаються такі моральні стимули, як подяки ректора університету, декана факультету, завідувачів кафедр, особисті урочисті зустрічі з ними кращих студентів; публікація наукової статті за результатами дослідження у збірнику студентських наукових праць; рекомендація стосовно впровадження результатів дослідження у практику педагогічної діяльності ( з урахуванням запитів загальноосвітніх закладів, відділів освіти); участь у Всеукраїнських, Міжнародних конкурсах, конференціях тощо.

Система науково-дослідної роботи як складової професійної підготовки повинна бути спрямована на формування особистості вчителя української мови і літератури, який, використовуючи набуті у вищій школі проектувальні (уміння планувати будь-який вид роботи), адаптаційні (уміння застосувати даний план у конкретних навчальних умовах), організаційні, мотиваційні, комунікативні, пізнавальні уміння, допоможе формувати мовну особистість школяра.

Якісне проведення студентської науково-дослідної роботи повинно забезпечуватись нормативно-законодавчими документами, серед яких - Державна національна програма “Освіта “ (Україна ХХІ століття)” (1994р.), Закони України “Про наукову і науково-технічну діяльність “(1999р.), “Про вищу освіту”(2002р.), “Національна доктрина розвитку освіти” (2002р.) та ін.

Активізація роботи з обдарованими студентами, крім указаного вище, вимагає певних додаткових матеріальних витрат. Лист Міносвіти №1/9-216 від 5.06.97 р. дозволяє використати в цьому напрямку частину базового бюджетного фінансування. В університеті слід попрацювати і над реалізацією такого напрямку проекту Концепції наукової, науково-технічної та інноваційної політики в системі вищої освіти України, як включення керівництва студентською науковою роботою (а це також і методичне забезпечення гуртків, проблемних груп, олімпіадних та конкурсних завдань, робота із студентами за індивідуальним планом тощо) у навчальне навантаження наукових і науково-педагогічних працівників. Практика підтверджує: лише спільними зусиллями, скоординованими діями можна забезпечити безперервність ланцюжка: здібний школяр – активний студент-дослідник - обдарований магістрант - талановитий аспірант - видатний науковець.

Читайте також:

1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
2. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
3. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
4. Аудіювання на уроках української мови
5. Боротьба Директорії за відродження УНР. Занепад Української державності.
6. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60- 80-х роках XVII ст.
7. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
8. Братства та їх роль в розвитку української культури.
9. В 30-х роках було зроблено спробу систематизувати курс методики викладання літератури. Виходять такі праці.
10. В чому була провідна роль української шляхти як верхівки українського суспільства в політичному житті XIV-XVI ст.
11. В.М.Шоботов. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 438
12. Вимоги до бібліографічного опису наукової літератури

Переглядів: 1106