Створення К.Марксом і Ф.Енгельсом пролетарської політекономії. Структура та основні проблеми „Капіталу” К. Маркса

Економічна теорія марксизму була найбільш впливовою економічною концепцією другої половини XIX – початку XX ст. Продовжуючи і доповнюючи основні положення економічної класичної школи в політичній економії, марксизм звернув увагу на необхідність розроблення соціальних проблем, соціальних аспектів економічних явищ і процесів. Теоретичний внесок цього вчення у розвиток економічної теорії визначається передусім принципово новим методом дослідження (метод матеріалістичної діалектики), застосуванням класового аналізу в дослідженні виробничих відносин капіталістичного суспільства і обґрунтуванням радикального (революційного) способу зміни існуючого політико-економічного устрою капіталізму.

У виникненні й формуванні марксистської політичної економії вирішальну роль відіграли соціально-економічні та ідейно-теоретичні умови суспільного життя, пов’язані з занепадом феодальних та становленням капіталістичних ринкових відносин. Зокрема, промисловий переворот початку XIX ст. в Англії та інших країнах Західної Європи сприяв стрімкому зростанню продуктивності праці, суспільного багатства, але разом з цим спричинив гострі соціально-економічні проблеми: економічні кризи, безробіття, погіршення становища робітничого класу. З розвитком машинного виробництва посилюються суперечності між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичним способом привласнення, між буржуазією та робітниками. Розвиток капіталістичних відносин в цей період засвідчує неможливість покращання становища робітничого класу – класу, що створює матеріальне багатство і водночас умови для погіршення власного становища. Виникла потреба в теорії, яка б змогла пояснити ці проблеми, знайти шляхи їх подолання. Скориставшись ідейно-теоретичними основами німецької філософії (Г. Гегель, Л. Фейєрбах), англійської політичної економії (А. Сміт, Д. Рікардо), утопічного соціалізму (К.А. Сен-Сімон, Ш. Фур’є), К. Маркс та Ф. Енгельс започаткували економічну теорію робітничого класу – марксистську політичну економію.

Головним твором економічного вчення марксизму стала праця К. Маркса „Капітал”. Метою цього твору стало узагальнене і систематизоване пояснення „законів руху” капіталізму, розкриття суті капіталістичного способу виробництва і обміну.

За своєю структурою „Капітал” складається з чотирьох томів. Перший том, що вийшов з друку в 1867 р. під назвою „Процес виробництва капіталу”, присвячено розгляду змісту самого процесу виробництва стосовно до умов вільної конкуренції. Назва другого тому – „Процес обігу капіталу” – визначає мету дослідження. У третьому томі, що має заголовок „Процес капіталістичного виробництва, взятий в цілому, у єдності всіх його сторін” аналізуються конкретні форми капіталістичних відносин, в яких ці форми „виступають на поверхні суспільства”. Четвертий том „Теорія додаткової вартості” розглядає історію економічних концепцій, містить їх критичний огляд.

Структура „Капіталу” не випадкова, вона відповідає методу дослідження від абстрактного до конкретного, а також матеріалістичному підходу до вчення економічних процесів, якого дотримувався К. Маркс. Так, у першому томі вивчаються початкові економічні категорії в їх найбільш загальній формі; у другому – процес відтворення окремого капіталу в масштабі суспільства, в третьому аналізується, процес розподілу додаткової вартості між різними групами капіталістів та землевласників.

В першому томі розкриття змісту процесу виробництва капіталу К. Маркс починає з товару як елементарної клітини капіталістичної системи господарювання. Аналізуючи властивості товару, він вказує на дві його сторони – споживчу і мінову вартість, які є результатом двоїстого характеру праці – конкретної та абстрактної, розкриває суперечності між товаром і товарним виробництвом.

Після завершення аналізу товару, К. Маркс переходить до дослідження процесу виникнення грошей, їх обігу та функцій. Підкреслюючи, що їх обіг є початковим пунктом капіталу, а самі гроші є останнім продуктом товарного обігу, він розглядає процес перетворення грошей на капітал, досліджує додаткову вартість, її суть і умови виникнення. Тут же наводиться характеристика робочої сили як товару, з’ясовуються суть і форми заробітної плати за капіталізму.

Завершальні розділи першого тому присвячені процесу капіталістичного нагромадження. К. Маркс показує, як відтворюються капіталістичні виробничі відносини, з’ясовує сутність капіталістичного відтворення, розглядає вплив зростання капіталу на стан робітничого класу, формулює і всебічно обґрунтовує закон капіталістичного нагромадження, а також історичну тенденцію капіталістичного нагромадження.

Другий том „Капіталу” був опублікований Ф. Енгельсом у 1885 р. Предметом його дослідження є проблема обігу капіталу. Він складається з трьох розділів: 1) метаморфози капіталу і їх кругообіг; 2) обіг капіталу; 3) відтворення і обіг усього суспільного капіталу.

Третій том „Капіталу” (1894 р.) досліджує процес капіталістичного виробництва, взятий в цілому.

На поверхні явищ капіталістичного суспільства, на думку К. Маркса, економічні закони і категорії виступають у змінених і спотворених формах (прибуток, заробітна плата, процент і земельна рента), тому завдання полягає в поясненні об’єктивної зумовленості саме цих форм.

Починається текст з дослідження прибутку як найзагальнішої конкретної форми додаткової вартості, з’ясовується механізм перетворення додаткової вартості в прибуток і норми додаткової вартості – в норму прибутку, а також прибутку – в середній прибуток і вартості – в ціну виробництва.

К. Маркс аналізує закон тенденції норми прибутку до зниження, поглиблюючи характеристику основної суперечності капіталізму – між суспільним характером праці і приватним характером привласнення, показує конкретні форми його прояву.

Детальному розгляду піддано торговий і позиковий капітал, сутність капіталістичного кредиту і його форми, грошовий обіг.

Аналізом капіталістичної ренти К. Маркс завершує розгляд тих перетворених форм, в яких проявляється додаткова вартість. К. Маркс розглядає два види ренти: диференційну і абсолютну, пояснює механізм ціноутворення на землю, розглядає становлення капіталістичних відносин у сільському господарстві.

Підбиваючи підсумок своїм дослідженням, К. Маркс дає характеристику класів буржуазного суспільства та джерел їх доходів. Тільки праця, на думку К. Маркса, є джерелом доходів, а тому пояснення їх походження за допомогою триєдиної формули Сея (земля – рента, капітал – прибуток, праця – заробітна плата) є помилковим.

Остання глава третього тому залишилась незакінченою, але логіка дослідження К. Маркса свідчить, що його кінцевою метою було показати, що розвиток капіталістичного виробництва неминуче призводить до його загибелі.

Четвертий том „Капіталу” присвячений критичному розгляду матеріалів з історії політичної економії. В ньому К. Маркс аналізує і досліджує теорії меркантилістів, фізіократів, А. Сміта та Д. Рікардо. Основні теоретичні помилки представників цих шкіл, на думку К. Маркса, полягали в тому, що вони не бачили суті додаткової вартості, а лише аналізували її форми (прибуток, процент, ренту).

Особлива увага приділена розгляду теорії трудової вартості Д. Рікардо, його поглядів на прибуток, абсолютну ренту, нагромадження і кризи. Проаналізовані напрями еволюції політичної економії, що виникли після періоду класичної школи політичної економії.

Таким чином, основний задум „Капіталу” К. Маркса – обґрунтувати неминучу загибель капіталізму на основі розвитку внутрішніх суперечностей – був виконаний. Економічні проблеми, проаналізовані в „Капіталі”, стали вагомим внеском у розвиток економічної теорії.

Серед послідовників марксистських поглядів чітко визначилися два напрямки: ревізіоністський (представники – німецькі соціалісти Едуард Берштейн(1850–1932) і Карл Каутський (1854–1938), австрієць Рудольф Гільфердінг (1887–1941)) та ортодоксальний (Володимир Ілліч Ленін (1870–1924)).

Перший напрямок, знайшовши очевидну невідповідність низки теоретичних позицій життєвим реаліям, намагався внести в теорію деякі корективи. Сумніву було піддано Марксову теорію трудової вартості. Зберігши вірність соціалістичному ідеалу як кінцевій меті руху, шлях до нього ревізіоністи вбачали не в революційному перетворенню порядків, а в поступовому реформуванні.

Ортодоксальний напрямок в марксизмі відстоював справедливість і незмінність висновків Маркса щодо характеру економічного розвитку капіталізму і неминучості його революційної ліквідації.

Наукова економічна спадщина марксизму залишається предметом дискусій, обговорень, суперечок. Окремі економісти намагаються ігнорувати це вчення, акцентуючи увагу на його трагічній помилковості, інші відстоюють його досконалість і необхідність практичного використання окремих положень. Проте марксистське вчення стало невід’ємною частиною сучасних наукових уявлень про суспільство. І, як пише відомий американський економіст, дослідник історії економічної думки М. Блауг, характеризуючи теоретичні заслуги К. Маркса, „потрібно мати досить слабкі розумові здібності, щоб не захопитися героїчною спробою Маркса дати узагальнене і систематизоване тлумачення „законів руху” суспільних формацій”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Німеччина на шляху до індустріального суспільства (ХІХ ст.). Відображення особливостей становлення її ринкового господарства представниками історичної школи	\|	Утворення США й особливості становлення ринку в країні. Теорія „гармонії інтересів” Г.Ч. Кері

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.