• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Німеччина на шляху до індустріального суспільства (ХІХ ст.). Відображення особливостей становлення її ринкового господарства представниками історичної школи

З 70-х pp. XVІІІ ст. до поч. XIX ст. німецькі землі залишалися найвідсталішою в економічному й політичному відношенні територією Європи з причин феодально-політичної роздробленості, засилля кріпацтва й цехового устрою, і, як наслідок, неконкурентоздатності її економіки як на зовнішніх, так й на внутрішніх ринках. Перший удар по феодально-кріпацьким відносинам був нанесений під час наполеонівських війн, коли на захоплених німецьких землях скасовувались феодальні повинності селян. Згодом за ініціативою Прусії (найбільш розвиненої території) був прийнятий митний закон (1818 р.) й організований Митний союз (1833 р.), що поступово ліквідувало політичну роздробленість. Подекуди стали виникати мануфактури, з’являлась можливість використання іноземної техніки і технології (німці виявилися сприйнятливими до іноземних технологій, на основі яких спромагалися й до власних винаходів). Все це стало передумовами промислового перевороту в Німеччині, знаменувало його перший, підготовчий етап (поч. XIX ст. - 1850 p.). Другий - етап промислового піднесення (1850 - 1870 рр.) характеризується виникненням великого машинного виробництва (тоді як в Англії, Франції, Нідерландах промисловий переворот завершився), а також урядовим скасуванням цехової системи (1869 р.) Третій, завершальний етап промислового перевороту в Німеччині розпочався в рік політичного об’єднання країни (з 1871 р.) й переплітався зі створенням перших в світі монополій в 70-х pp. XX ст.

Самі історичні особливості розвитку Німеччини, що зумовили відповідну реакцію німецької економічної думки на вже розроблені засади класичної школи (з їх проголошенням ідей невтручання держави в приватні справи, принципів вільної конкуренції, індивідуалізму та свободи торгівлі), не могли не привести до прямо протилежних висновків – відстоювання національної ідеї як антипода індивідуальних інтересів, теоретичного обґрунтування протекціоністської політики, проголошення потреби утворення спочатку митного союзу, а потім економічного та політичного об’єднання розрізнених державних утворень в єдину конфедерацію за національною ознакою. Звідси намагання створити саме національну економічну науку, підвищена увага до національних особливостей народногосподарського розвитку, підміна політекономічного підходу підходом народногосподарським та звинувачення теорій класиків у космополітизмі. Піонером такого підходу став Ф. Ліст.

Фрідріх Ліст (1789–1846 рр.), у своїх працях яскраво відтворив ідею національної єдності Німеччини, організації митного союзу німецьких держав.

У книзі „Національна система політичної економії” (1841 р.), засуджуючи вимогу невтручання держави в економіку, він закликає до економічного об’єднання Німеччини, звинувачує уряди німецьких держав у бездіяльності. Шлях до об’єднання і розквіту Німеччини він убачає в зростанні німецької промисловості, у її захисті від іноземної конкуренції заходами державного впливу. Ідеї Ф. Ліста були спрямовані проти інтересів прусського юнкерства, яке вивозило хліб в Англію і було згодне на безмитне ввезення англійських промислових товарів. На думку Ф. Ліста, треба навпаки – в інтересах зростання вітчизняної промисловості ввести високі мита. Цю ж саму точку зору поділяли і німецька буржуазія, а також кола інтелігенції.

За Ф. Лістом, економіка кожної країни розвивається за власними законами, кожній країні властива своя „національна економія”, що полягає у визначенні сприятливих умов для розвитку продуктивних сил, а отже, теорія А. Сміта про існування загальних для всіх країн закономірностей об’єктивного розвитку є неправильною, космополітичною.

На думку Ф. Ліста, народи в своєму розвиткові проходять такі фази: варварство, скотарський, аграрний, аграрно-мануфактурний та аграрно-мануфактурно-комерційний періоди, що відрізняються один від одного ступенем розвитку продуктивних сил. Водночас розвиваються різноманітні суспільні інститути: уряд, преса, духівництво, суд тощо. Цьому повинна сприяти і протекціоністська політика держави, яка захищає молоду вітчизняну промисловість від іноземної конкуренції. Але цей захист має створити умови для виникнення конкурентноспроможної індустрії, а далі конкуренція потрібна як стимул прогресу. Отже, врешті-решт, Ф. Ліст доходить висновку, з якого почав критику А. Сміт – лише створення потужної промисловості дозволить не лякатися конкуренції і провадити політику свободи торгівлі. Таким чином, за Ф. Лістом виходить, що протекціонізм виправданий лише за певних історичних умов, а загальна лінія соціально-економічного розвитку полягає в економічному лібералізмі. Це ще один доказ могутнього впливу класичної школи навіть на тих, хто відстоював прямо протилежні погляди.

Державі відводиться функція поєднання та захисту нації. Ця ж остання повинна об’єднати різних індивідуумів, розвивати всі галузі праці, поширювати свій моральний, розумовий, промисловий, торговий і політичний вплив на інші, відсталі нації й узагалі на весь світ. Німеччина, вважає Ф. Ліст, має всі умови для цього, крім розміру території, яку врешті можна розширити за рахунок інших держав (наприклад Данії чи Голландії), які не мають таких перспектив.

Отже, основний принцип економічної системи Ф. Ліста – націоналізм, що переростає у шовінізм, згодом і був використаний фашистською ідеологією.

Представники так званої історичної школи, що виникла в Німеччині в 40-60-х роках XIX ст., Вільгельм Рошер (1817–1849 рр.), Карл Кніс (1821–1898 рр.) та Бруно Гільдебранд (1812–1878 рр.) намагались вивчати закономірності національного господарства з позицій економічного розвитку, виникнення та еволюції економічних і правових інститутів. Докладно їх науковий спадок розглянуто у [6, с. 70-72].

Історичний метод дослідження, взятий німецькими професорами на озброєння, сприяв широкому використанню історичного та статистичного матеріалу, а висновки, отримані ними в результаті конкретних економічних досліджень, не зважаючи на суб’єктивні оцінки авторів, багато в чому підтверджували висновки класиків.

Методологію історичної школи поділяли багато німецьких вчених, що належали до так званої нової історичної школи та інших теоретичних течій кінця XIX– початку XX ст., тому їх погляди доцільно розглянути в зв’язку з положеннями старої історичної школи.

Між старою та новою історичною школами існує певна спадкоємність. Обидві вони відстоювали позиції зміцнення ролі держави аж до виправдання агресивної політики; намагалися пояснювати реалії свого часу з позицій історичного методу; підміняли політекономічний аналіз історико-народногосподарським підходом; визнавали потребу еволюційного суспільно-політичного розвитку; трактували явища матеріального життя з етичних, психологічних і політичних позицій. Обидві заперечували об’єктивно закономірний характер економічного життя суспільства, перебільшували значення національних особливостей, протиставляючи їх закономірностям об’єктивного розвитку. Їм обом, нарешті, не зважаючи на самі їх назви, характерний саме антиісторичний підхід до суспільних явищ.

Нову історичну школу, що виникла в умовах переходу до монополістичного капіталізму та зростання класових суперечностей у суспільстві, очолив професор Берлінського університету Густав Шмоллер (1838–1917 рр.). Виразник інтересів великої буржуазії та землевласників, він був гарячим прибічником прусської монархії, яку він вважав „найбільш вагомим речовим капіталом”. Економічні процеси розглядаються ним поза аналізом суспільних відносин, в етико-правовому плані. У праці „Народне господарство, наука про народне господарство та її методи” (1879 р.) він заперечував загальні об’єктивні економічні закономірності розвитку суспільства. Народне господарство, на його думку, поєднується в єдине ціле під впливом однорідних психоетичних вдач у кожній нації.

Серед представників цієї школи накреслились дві течії – консервативна та ліберальна. Консерватори стояли на позиціях збереження всіх існуючих основ ладу, у тому числі й віджилих. Ліберали ж припускали можливість застосування суспільних порядків до потреб зростаючого капіталізму, не виключаючи їх часткових змін.

Читайте також:

1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
2. IV. ВИМОГИ ПРОФЕСIЇ ДО IНДИВIДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГIЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФАХIВЦЯ
3. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
4. XVII ст.). Виникнення козацтва.
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
7. Античний (від с. І тис. до н. е. до с. V ст.).
8. Атрибути громадянського суспільства
9. Багатомірність системи світового господарства
10. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
11. Білорусь. Характеристика положення та господарства країни.
12. Біологічні методи боротьби з шкідниками сільського й лісового господарства

Переглядів: 1188