• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СТРАХУВАННЯ ТА СТРАХОВИЙ РИНОК

ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

Основні питання теми.

1. Економічна суть державного кредиту.

2. Види державного кредиту.

3. Державний борг.

4. Форми внутрішнього державного кредиту.

структури, тобто фізичні і юридичні особи - кредитодавцями.

Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету. Джерелом його повернення і сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки від вигідного розміщення кредиту.

При наданні банківського кредиту у якості забезпечення виступають конкретні коштовності - товари на складі, незавершене виробництво. При позичанні коштів державою забезпеченням кредиту служить все майно, яке знаходиться у його власності.

За своєю економічною сутністю державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Його доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції:

· розподільчу;

· регулюючу;

· контрольну.

Через розподільчу функцію державного кредиту здійснюється формування ценралізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах терміновості, платності, поверненості. У якості позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування своїх видатків.

В промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту. В сучасних умовах надходження від державних позик стали другим після податків методом фінансування видатків бюджету. Останнє пояснюється більш швидким темпом росту видатків у порівнянні з збільшенням податкових надходжень.

Регулююча функція державного кредиту: вступаючи у кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на грошовому ринку і ринку капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовучи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити ту чи іншу фінансову політику.

Контрольна функція державного кредиту тісно пов'язана з контрольною функцією фінансів. Але ж вона має свої специфічні особливості:

1) тісно пов'язана з діяльністю держави та станом централізованого фонду грошових коштів.

2) охоплює рух вартості в двустороньому порядку оскільки передбачає поверненість і відплатність отримання коштів.

У своїй більшості контролює цільове використання коштів, строки їх повернення та своєчасність сплати процентів.

В основі класифікації державних кредитів існує ряд ознак:

В залежності від емітенту-кредити розподіляють на кредити розташовані:

· центральними органами управління;

· місцевими органами управління.

В залежності від місця розташування:

· внутрішні;

· зовнішні.

В залежності від обертання на ринку:

· ринкові;

Вільно продаються та купуються. Вони є основними при фінансуванні бюджетного дефіциту.

· неринкові.

Не можуть вільно змінювати своїх володарів. Не підлягають обігу на ринку цінних паперів. Як правило випускаються державою, для того, щоб залучити визначених інвесторів, специфічним інтересам яких і відповідають. Так, неринкові державні облігації випускаються на заході для мобілізації коштів недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, дрібних інвесторів.

В залежності від строку залучення коштів:

· короткострокові (до 1 року);

· середньострокові (1-5 років);

· довгострокові (понад 5 років).

Короткострокові займи використовуються для фінансування тимчасових розривів в надходженні доходів і здійсненні видатків. Як правило, випускаються векселя. Центральний уряд випускає казначейські векселя, місцеві органи влади - муніципальні.

Для залучення коштів на більш довгий період, як правило, випускаються облігації.

В залежності від забезпеченості долгові зобов'язання поділяються на:

· заставні;

Забезпечуються конкретною заставою, наприклад, визначеним майном. Такі облігації найбільш часто випускаються місцевими органами влади.

· беззаставні.

Не забезпечуються ні чим визначеним: забезпеченням служить все майно держави.

Центральні органі управління, зазвичай, випускають беззаставні облігації. Іх надійність дуже висока і тому інвестори не потребують ні яких додаткових гарантій.

По характеру виплачуємого доходу:

· виграшні;

· процентні;

· з нульовим купоном.

Виплата доходів по виграшним облігаціям здійснюється на підставі лотереї. Ці облігації не користуються великим попитом. Інвестори намагаються отримвти стабільний дохід. Тому головним видом є процентні облігації, дохід по яким виплачується один, два, або чотири рази на рік. Більшісь інвесторів віддають перевагу саме таким борговим зобов'язанням.

Облігації з нульовим купон продаються із знижкою з номіналу, а викупаються по номіналу.

В залежності від способу визначення доходуборгові зобов'язання поділяються на зобов'язання:

· з твердим доходом;

· з плаваючим доходом.

В ряді випадків фіксована ставка по цінних паперах є причиною росту видатків держави на виплату процентів, в інших випадках вона може відпугнути інвесторів, які очикують підвищення проценту.

В залежності від зобов'язання позичальника дотримуватись строків погашення позики, встановлених при її випуску:

· з правом дострокового погашення;

· без права дострокового погашення.

Існують два засоба повернення заборгованості: одноразово та поступово. Якщо позика повертається поступово виділяють три варіанти:

· равними частинами;

· зростаючими долями;

· знижуючими долями.

боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним підприємствам.

Державний борг має економічно обгрунтовані межі. Величина боргу характерезує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом у населення податки.

У більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавчо. В Україні в 1992 р. прийнято Закон "Про державний внутрішній борг України", яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання Уряду України в грошовій формі.

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержвній власності.

До складу державного внутрішнього боргу України входять:

· позики, здійснені при безумовній гарантії Уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм;

· заборгованість минулих років та заборгованість, що виникає за борговими зобов'язаннями Уряду України.

· випущені цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити.

· частина боргових зобов'язань Уряду колишнього Союзу РСР, прийнята на себе Україною.

Умови і порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їхнього обігу визначаються відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

виступає, як правило, в грошовій формі, а саме: державні позики, вклади населення в ощадних банках, використання державного кредитного фонду, грошові лотереї.

Найпоширенішею формою державного кредиту є позики. За допомогою їх мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансуванн потреб держави. Держава випускає і розповсюджує цінні папери, як правило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються і гасяться. Виходячи з номінальної вартості облігації, виплачуються проценти.

Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевимиорганам і розповсюджуватись тільки серед населення або тільки серед юридичних осіб. Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпроцентні, безпрограшні.

За виграшними позиками власники облігацій одержують твердий доход у формі процента від номінальної вартості облігації. При виграшних позиках весь доход власники облігацій одержують у формі виграшу. Доход виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш. Безпрограшні позики випускаються за умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть всі облігації. Безпроцентні займи не передбачають виплату доходу, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо).

Місцеві органи влади можуть проводити цільові позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлене населення цього регіону.

За строками погашення позики поділяють на коротко- (до 5 років) і довгострокові (понад 5 років).

За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігції добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами. Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігційними. Безоблігаційні позики оформляються підписними зобов'язаннями.

Другою формою державного кредиту є передавання ощадними установами часини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави, для покриття своїх витрат. Таке передавання може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик.

Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

Питання для самоконтролю:

1. Сутність державного кредиту, його відємність від банківського кредиту.

2. Функції державного кредиту.

3. Розкрити класифікацію державних кредитів.

4. Як поділяються державні кредити в залежності від строку залучення. В якій формі і на які цілі використовуються.

5. Як розподіяляються державні кредити по характеру виплачуємого доходу.

6. Способи погашення державного кредиту.

7. Суть державного боргу, його склад.

Література:

1. Василик О.Д. Державні фінанси України. - К.: Виша шк., 1997, стор. 356-361.

2. Дробозина Л.А. Финансы. - М.: Финансы, 1999, стр. 183-196.

3. Финансы /Под ред. Радионовой В.М. - М.:1994, 333-351.

Тема 9

Основні питання теми.

1. Економічна необхідність і роль страхування в забезпеченні безперервності суспільного виробництва.

2. Форми й методи страхового захисту.

3. Класифікація страхування за об΄єктами та ознакою ризику. Види страхування.

4. Доходи й витрати страховика.

втрати капіталу у своїх постачальників, споживачів або посередників. Працівник в умовах ринку може втратити роботу, здоров'я , працездатність, свої заощадження, майно. Різко зростає потреба у страховому покритті збитків, виникаючих при порушенні фінансових та кредитних зобов'язань неплатоспроможності контрагентів, коливань валютних курсів та інших економічних факторів, які можуть призвести до зменьшення прибутків і реальних доходів.

Забезпечення зберегання матеріальних і нематеріальних благ за рахунок коштів окремо взятого володаря майна є екномічно не вигідним. Наявність ймовірного, випадкового характеру настання надзвичайних подій стало підставою для відшкодування збитків за допомогою його розділення між окремими зацікавленими особами. Саме на цій основі й функціонує страхування.

Страхування - це економічні відносини по захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються із сплачених цими особами страхових внесків.

Страхування є економічною категорією і входить в економічну систему держави. Як і фінансові відносини в цілому, страхування зумовлено рухом грошових засобів у процесі розподілу і перерозподілу грошових доходів та нагромаджень усіх суб'єктів виробництва й обміну. Разом з тим, для страхування властиві економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів та коштів для нагромадження лише з метою відшкодування матеріальних чи інших витрат (здоров'я, працездатності тощо). Тобто в основі страхування лежить ймовірний рух грошової форми вартості.

Зміст страхових відносин найбільш повно відображають наступні функції:

1. Ризикова функція. Ії зміст виражається в перерозподілі частини страхового фонду серед постраджалих учасників страхування у зв'зку з негативними наслідками страхових подій.

2. Попереджувальна функція відображає відносини по використанню частини страхового фонду для запобігання або зменьшення можливої шкоди шляхом здійснення попереджувальних і репресивних заходів.

3. Зберегаюча функція притаманна довгостроковим видам страхування життя, в яких накоплюється страхова сума, обумовлена в договорі, та виплачується страхувальнику по закінченню строку зберігання. Але в умовах інфляціїї ця функція втрачає свого значення.

4. Контрольна функція страхування обумовлена строго цільовим напрямком використання і формування страхових фондів і резервів.

Взаємодія сторін, зацікавлених в укладанні страхових угод і досягненні результативності страхових опреацій, відбувається на страховому ринку.

Страховий ринок - це сфера грошових взаємовідносин, де об'єктом куплі-продажу є специфічний товар - страхова послуга, де формується пропозиція і попит на неї.

Основними учасниками страхових відносин є:

1. Страхувальники - юридичні особи і дієспроможні фізичні особи, які мають страховий інтерес і які вступають у взаємовідносини із страховиками в силу закону або на підставі двустороньої угоди, оформленої договором страхування. Вступивши в страхові відносини страхувальники отримують страхове свідотство (поліс) з додатком правил страхування, в якому визначається перелік страхових ризиків, розмір страхової суми і страхової премії, порядок зміни або зупинки дії договору та інші умови, які регулюють взаємовідносини сторін.

2. Страховики- юридичні особи, створені для здійснення страхової діяльності, які отримали у встановленому порядку державний дозвіл (ліцензію) на проведення оперецій страхування. Предметом безпосередньої діяльносі страховика не можуть бути виробнича, торгівельно-посередницька та банківська діяльності.

3. Страхові агенти - це фізичні або юридичні особи, які діють від імені страховика і по його дорученню у відповідності з наданими повноваженнями. Страхові агенти, як правило, представляють інтереси однієї страхової компанії і отримують за свою працю комесійну винагороду. Вони виконують значний обсяг операцій на страховому ринку.

4. Страхові брокери - юридичні та фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку в якості підприємців, які здійснюють діяльність по страхуванню від свого ім'я та представляють інтереси страховика або страхувальника.

Сукупність структур, організацій та суб'єктів, які приймають участь або зацікавлені у здійсненні страхування, складають єдину інфраструктуру страхового ринку.

Колись єдина на страховому ринку України організація Укрдержстрах, яка діяла в системі державного страхування, вже не повністю визначає страхову політику. Поряд з державним страхуванням в Україні виникло і розвивається страхування, що здійснюється акціонерними товариствами, кооперативними та іншими організаціями.

Державна форма страхування - відображає відносини між державною страховою організацією і застрахованим. Ця форма страхування може здійснюватись як в умовах абсолютної монополії держави на проведення всіх видів страхування, так і тоді, коли немає будь-якої державної монополії.

На сучасному етапі спостерегається тенденція до розвитку недержавного варіанту страхування в Україні. Що ж являють собою недержавні варіанти страхування?

Під акціонерною формою страхування розуміється така організація страхової діяльності, коли страховиками виступають акціонерні товариства, що формують свій статутний фонд шляхом випуску переважно акцій (інколи облігацій). Така форма дозволяє засновникам з відносно невеликими власними коштами за рахунок залучення грошових ресурсів забезпечити швидке зростання обсягу страхових операцій.

Взаємне страхуавння - така організаційна форма відносин, коли кожний застрахований є одночасно і членом страхового товариства, тобто всі разом вони створюють об'єднання з метою забезпечення взаємодопомоги. Для цієї форми страхування властива меньша комерційна зацікавленність у кінцевих результатах, ніж для акціонерного страхування.

Страховий пул - це об'єднання страхових компаній для сумісного страхування певних, переважно особливо великих, небезпечних та малознайомих ризиків. Діяльність пула будується на основі страхування. Кожна компаія отримує частину зібраних пулом внесків і в тій чи іншій частині несе відповідальність по відшкодуванню збитків.

Страхові послуги можуть бути наданими на умовах обов'язковості або добровільності, відповідно форма проведення страхування може бути обов'язковою і добровільною.

Обов'язкове страхування здійснюється в силу закона, з позиції суспільної доцільності. При його проведенні діє необмежена в часі страхова відповідальність по встановленим законодавством об'єктам страхування і колу страхувальників, вона наступає автоматично при виникненні страхового випадку.

Стаття 6 Закону України "Про страхування" подає перелік видів страхування, які є обов'язковими у нашій державі:

· медичне страхування;

· державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

· державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

· державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту

· під час виконанння ними службових обов'язків;

· державне обов'язкове особисте страхування працівників митних органів;

· державне обов'язкове особисте страхування працівників прокуратури;

· державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;

· державне особисте страхування службових осіб державної контрольно ревізійної служби в Україні;

· державне особисте страхування службових осіб державних податкових інспекцій;

· держане обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

· особисте страхування працівників відомчої та сільскої пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

· державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

· державне страхування спортсменів вищіх категорій;

· державне страхування працівників державної лісової охорони;

· страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеренарної медицини;

· страхування життя і здоров'я суддів;

· державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;

· особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

· страхування членів екіпажу і авіаційного персоналу;

· страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

· страхування ризикових процесів народного господарства від нещасних випадків;

· страхування відповідальності повітряного перевізника і викрнавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошти, вантажу;

· страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збітки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

· страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

· страхування авіаційних суден;

· обов'язкове страхування врожаю сільскогосподарських культур і багаторічних насаджень у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах;

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Ним, як правило, охоплюються ті юридичні та фізичні особи, які не підпадають під обов'язкове страхування і бажають застрахуватись. Загальні умови та порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно. Конкретні умови добровільного страхування визначаються під час укладання договору страхування.

Як ми вже з'ясували, страхування проводиться спеціалізованими страховими організаціями - як державними, так і недержавними. Послуги, що надаються ними, охоплюють різноманітні, як правило, незіставні види страхового захисту. Разом з тим, усе розмаїття їх можна розмежувати за допомогою класифікації за об'єктами страхування та видами небезпек.

Таким чином, страхові відносини можна розподілити на дві класифікації - за об'єктами і за видами небезпеки. Перша класифікація є загальною, а друга стосується лише майнового страхування.

За об'єктами стархування - є загальною і передбачає розподіл страхування за галузями, підгалузями і видами об'єктів.Виділяють:

· майнове страхування;

· страхування економічних ризиків (кредитних і фінансових);

· особове страхування;

· страхування відповідальності;

За видами небезпек - є частковим і охоплює тільки майнове страхування. Виділяються чотири елементи страхування за видами небезпек:

· страхування від вогню та інших стихійних лих матеріальних об'єктів, зокрема будівель, споруд, транспортних засобів, устаткування, сировини, готової продукції, домашнього майна, тощо;

· страхування врожаю сільськогосподарських культур від погодно-кліматичних лих;

· страхування сільськогосподарських тварин у державних, колективних та приватних господарствах на випадок падежу їх чи змушеного забою.

· страхування засобів транспорту від аварій, крадіжок та інших ймовірних небезпек.

Майнове страхування. Захищає інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, використанням, розпорядженням майном та товарно-матеріальними коштовностями. До традиційних видів майнового страхування відносяться:

· сільськогосподарське страхування;

· страхування засобів повітряного, наземного та водного транспорту;

· страхування майна громадян;

· страхування майна підприємств різних форм власності;

· страхування вантажів та інших видів майна.

Раніше майнове страхування поширювалося тільки на об'єкти особистого споживання. У зв'язку з цим все майно громадян розподілялося на дві категорії:

перша категорія - пріоритетне майно, втрата якого зачіпає інтереси не тільки власника - громадянина, а й суспільні інтереси (житло, сільськогосподарські тварини);

друга категорія - майно, втрата якого зачіпає насамперед особисті інтереси громадян.

Втрата громадянами майна, віднесеного до першої категорії, не може не зачіпати інтереси держави. З метою підвищення відповідальності громадян за збереження цього майна і забезпечення захисту державаорганізовує обов'язкове страхування майна першої категорії, інша ж його частини підлягає добровільному страхуванню.

Нині діючий Закон України "Про страхування" не включає в перелік обв'язкового страхування майна громадян і називає тільки два різновиди обов'язкового страхування майна:

· страхування авіаційних суден;

· страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень в радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах.

Страхування економічних ризиків. Підприємницька діяльність і страхування - це тісно пов'язані категорії ринкового господарювання. виділяють страхування від:

· комерційних;

· технічних;

· правових;

· політичних ризиків;

· ризиків фінансово-кредитної сфери.

Необхідність страхування фінансово-кредитних ризиків обумовлена достатньо високим ступенем ймовірності їх прояви. Страховий ризик виявляється з специфіки руху фінансових і кредитних потоків. Нейтралізувати можливі втрати дозволяють наступні види страхування:

· страхування експортних кредитів (на випадок банкрутства імпортера або його тривалої неплатоспроможності);

· страхування видатків по вступу експорту на новий ринок;

· страхування банківських кредитів від ризику неплатежу позичальника (страховиком виступає банк);

· страхування комерційного кредиту;

· страхування заставних операцій;

· страхування валютних ризиків (можливих втрат від коливань валютних курсів);

· страхування біржових операцій та угод;

· страхування від інфляції;

· страхування ризику неправомірного застосування фінансових санкцій органами податкового контролю.

Світової практикою було опрацьовано ряд страхових гарантій по захисту від специфічних ризиків в банківській сфері. З цією метою використовуїться стандартний банківський поліс, який гарантує банку відшкодування збитків, заподіяних:

· злочиною діяльністю банківських працівників при виконанні ними службових обов'язків;

· крадіжкою або підробкою грошових документів та цінних паперів (векселів, чеків, депозитних сертифікатів, акцій, облігацій, закладних, гарантій, касових ордерів і т.і.);

· прийняттям банком фальшивих грошових знаків;

· комп'ютерним шахрайством (злочинним введенням або перекрученням електроної інформації);

На відчизняному страховому ринку є пропозиції послуг по страхуванню кредитних ризиків, але об'єм операцій по даному виду страхування незначний. Це пояснюється високим ступенем ризику і непередбачаємістю коливань валютного і фінансового ринків, відсутністю страхової статистики і універсальної методики проведення подібних страхових операцій.

Особове страхування виступає формою соціального захисту та укріплення матеріального добробуту населення. Переважна доля операцій по особовому страхуванню проводиться на добровільній основі. Найбільш поширеним та адаптованим на відчизняному страховому ринку вважаються:

· страхування життя з широким об'ємом страхової відповідальності;

· страхування здоров'я громадян при поїздці за кордон;

· страхування пенсій;

· страхування дітей від нещасних випадків;

· страхування від нещасних випадків професійних груп;

· медичне страхування;

· страхування ритуальних послуг.

По договору особового страхування страховик зобов'язується за обумовлену договором платню (страхову премію) сплатити одночасну або періодично оговорену договором суму у разі завдання шкоди життю або здоров'ю самого страхувальника або застрахованої особи, а також досягнення їм визначеного віку або настання в його житті передбаченої договором події.

Особої уваги треба приділити медичному страхуванню. Воно може бути обов'язковим і добровільним. Обов'язкове державне страхування регламентується законодавством щодо сфери його поширення. Механізм визначення страхової суми, правил надходження та способів використання страхових фондів.

За своїм призначенням медичне страхування є формою соціального захисту інтересів громадян у разі втрати ними здоров'я з будь-якої причини. Воно пов'язане з компенсацією витрат громадянам, зумовлених оплатою медичної допомоги та інших витрат, пов'язаних із підтримкою здоров'я.

Страхування відповідальності. На відміну від майнового та особистого страхування захищає інтереси як самого страхувальника, оскільки збитки за нього відшкодовує страхова організація, так і заподіяний наслідок дій або не дій страхувальника незалежно від його майнового положення. Таким чином страхування відповідальності забезпечує захист економічних інтересів можливих винуватців шкоди і третіх фізичних або юридичних осіб, яким в конкретному випадку заподіяно шкоди.

В банківській діяльності, пов'язаній з високим ризиком активних кредитних операцій по наданню позик, доцільно страхування відповідальності позичальника за несплату кредиту.

Договір страхування заключається між страховою компанією (страховиком) і позичальником (страхувальником). Об'єктом страхування є відповідальність перед банком, який надав позику.

Перестрахування - це страхування особливого виду. Зміст його полягає у передачі частини ризику у відповідальність іншому спеціалізованому страховику, тобто перестраховику.

Читайте також:

1. Аудит розрахунків з оплати праці й за соціальним страхуванням.
2. Біржове страхування (хеджування) учасників біржової торгівлі від несприятливих для них коливань цін
3. Валютний ринок
4. Валютний ринок
5. Валютний ринок, основи його функціонування. Основні види валютних операцій
6. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку
7. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку
8. Виведення нових товарів на ринок
9. Види загальнообов’язкового державного соціального страхування
10. Види і форми страхування
11. Види майнового страхування
12. Види майнового та особистого страхування

Переглядів: 709