• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Етапи етнополітичної історії України

Для того, щоб охопити надзвичайно складні процеси етногенезу використовують метод узагальнення і схематизації. Використання схеми дозволяє узагальнити знання; виділити основні етапи розвитку народу і держави, поклавши в основу важливі події, які змінювали напрямок розвитку української історії; з’ясувати особливості і основні характеристики цих етапів.

Перший етап, досить умовно, можна визначити з IV-III тис. до н.е. по І-ІІ ст. н.е. цей етап можна назвати неслов’янським. Основну роль, в цей час, відігравали інші народи і цивілізації. В цей час зароджуються, розвиваються, співіснують на землях України землеробські і кочові цивілізації.

Найвідомішою культурою цієї доби є трипільська культура. Її назва походить від с. Трипілля на Київщині. Поряд з ним, відомий археолог В.Хвойко, у 1893 р. виявив пам’ятку цієї культури. Пам’ятки трипільської культури поширені від України до Молдавії і Румунії. Але найбільша кількість пам’яток зосереджені в Україні на Середній Наддністрянщині, Надпрутті і Надбужжі.

Вчені до цього часу не дійшли згоди щодо походження трипільців, але більшість з них вважає, що цей народ належить до середземноморської раси. Трипільці стали першою землеробською цивілізацією.

Трипільська культура зникла внаслідок вторгнення інших племен і перш за все - кочових. Україна завжди була територією, де перехрещувались шляхи багатьох племен і народів. Серед них такі, як племена шнурової кераміки, індоарійські, праіранські, племена сабатинівської культури Ноа і т.д. В лісовій зоні проживали осідлі праслов’янські племена.

Самими відомими стали кочові племена кіммерійців, скіфів, сарматів. І якщо про кіммерійців відомо небагато, то завдяки грекам, скіфи і їх життя змальовані досить докладно. Скіфи – один з найвідоміших народів стародавнього світу. Ці давньоіранські племена з’явились на території України в VII ст. до н.е. В VI-V ст. до н.е. була утворена перша держава на території України – Велика Скіфія. Згодом на нижньому Дніпрі і в Криму була утворена Мала Скіфія. Ці царства проіснували до ІІ ст. н.е. і припинили своє існування, поглинуті іншими племенами – сарматами, готами, аланами. Скіфо-сарматські впливи на культуру осідлих слов’янських племен беззаперечні, тим більше, що слов’яни були підкорені цими кочовиками.

Ще одним великим народом стародавньої України були греки. Грецькі міста і селища в Північному Причорномор’ї утворились в VIII-VI ст. до н.е. під час "Великої грецької колонізації". У другій половині VII ст. до н.е. на острові Березань, поблизу сучасного м.Очаків, заснували місто Борисфеніду – перше еллінське поселення. Пізніше з’явились міста : Ольвія, Тіра, Пантикапей, Херсонес, Феодосія та інші.

Еліни-колоністи принесли з собою традиційну форму соціально-економічного і політичного устрою-поліс. Грецькі міста-поліси були, в основному, рабовласницькими республіками. Поряд з містами-полісами було утворено Боспорське царство. Воно охоплювало територію Керченського і Таманського півостровів, а також південне узбережжя Азовського моря до гирла Дону. Центром і столицею царства було місто Пантікапей (сучасна Керч). Цю державу створили не лише греки, а і місцеві племена. Колоністи займались землеробством, скотарством, добуванням солі. Основним предметом грецького експорту з України була пшениця. З І ст.. до н.е. по IV ст. н.е. грецькі міста, потрапляють під владу Римської імперії. А смертельним ударом по полісам стали навали готів (ІІІ ст. н.е.) і гуннів (IV ст. н.е.).

Грецька колонізація Північного Причорномор’я тривала тисячу років. З цей час на півдні України утворилась унікальна етнокультурна і економічна зона, в якій етнічний світ уживався із варварським світом. Спочатку це була периферія античної цивілізації, але досить швидко греко-скіфське Причорномор’я стало оригінальним явищем в історії Стародавнього Світу.

Таким чином зазначений період відзначався особливим динамізмом подій. Економічний і соціальний розвиток відбувався паралельно із формуванням культури і етносів давніх греків, фракійців, скіфів, іллірійців, кельтів, германців, балтів. Зоною контактів цих і інших народів була і Україна. Праслов’яни знаходились в центрі цих процесів, ніби готуючись до виходу на арену історії.

Другий етап охоплює період з І-ІІ ст. н.е. до ІХ ст. н.е. Його можна назвати давньослов’янським. В І-ІІ ст. н.е. згадки про ранньослов’янські племена зустрічаються в творах римських і грецьких авторів. Прадавні назви слов’ян: венеди, анти, склавіни. Саме в цей час слов’яни включаються в рух народів, шукаючи своє місце в Європі. В цей період відбувається розділ слов’ян на Західних, Східних і Південно-Східних.

Паралельно етнічному розвитку у східних слов’ян в III-VI ст. н.е. утворюється і існує протодержава антів у Північному Причорномор’ї, а пізніше, протодержава волинян на заході України. Згодом, арабські географи і мандрівники подають звістки про три східнослов’янські держави: Куявію – можливо Київщина, Славію – землі давнього Новгорода, Артанія ( Арсанія) – можливо Таманська Русь, або інші землі.

Процес утворення протодержав супроводжувався війнами слов’ян з готами, гунами, візантійцями. Але ці протодержави не встояли перед навалами інших орд кочовиків - аварів і хозар.

Таким чином, перед утворенням першої східнослов’янської держави і першої української держави у східних слов’ян існувало 14 великих слов’янських об’єднань. Вони мали свою систему влади, визначені соціальні і економічні відносини, освоєну територію від Новгорода до Чернігова, Києва і Карпат. Цей час пов’язаний з іменами легендарних князів Божа, Мезомира, Кия, Аскольда і Діра.

Третій етап охоплює ІХ- ХІІ ст.. це час утворення, розквіту і занепаду першої української держави - Київська Русь. В історії Київської Русі вирізняються кілька періодів:

1)Кінець ІХ – кінець X ст. – виникнення і становлення Давньоруської держави, пов’язаний з діяльністю перших князів: Олега, Ігоря, Ольги, Святослава;

2)Кінець Х ст. – середина ХІ ст. - піднесення і розквіт Київської Русі, пов’язані з діяльністю Володимира Великого і Ярослава Мудрого;

3)Кінець ХІ – початок ХІІ ст.. – політична роздрібненість і занепад єдиної держави.

Розпад єдиної держави був об’єктивним процесом, викликаний політичними, економічними і навіть культурними причинами. Нащадки Ярослава Мудрого вирішили "тримати свої отчизни", але це не спинило численні міжусобні війни. Певна стабілізація постала в 1113-1125рр., коли Київський престол посів Володимир Мономах. Але ніщо вже не могло зупинити процеси утворення нових етнічних і політичних спільнот на Північному Сході, Півночі і Південному Заході.

На територій Полоцької землі, Псковщини і Смоленщини формується білоруська етнічна спільність. Ростово-Суздальке, Володимирське, а згодом Московське князівство стає територіальною основою формування руського (московського) народу.

На території України в цей час, утворюються і розвиваються Чернігівське, Київське, Переяславське, Галицьке, Волинське князівства. До середини ХІІІ ст. Україна була вперше поділена між Галицько-Волинським і Чернігівським князівствами. Але вистояло в боротьбі з татарами лише Галицько-Волинська земля. Незважаючи на окупацію українських земель монголами, Галицько-Волинська земля об’єднала навколо себе більшість українських земель.

Четвертий етап історії України охоплює час з ХІІ ст. по ХІV ст. Це, час утворення і існування другої української держави – Галицько-Волинської Русі. Галицько-Волинська Русь підхопила і продовжила політичні, економічні і культурні традиції Київської Русі. Незважаючи на васальну залежність від Золотої орди, складні стосунки з Польщею і Угорщиною, Галицько-Волинська Русь залишалась основою розвитку українських земель. В цьому заслуга таких князів, як Ярослав Осмомисл, Данило Галицький та його нащадки – Юрій І Львович, Лев ІІ, Андрій.

Разом з тим постійне протистояння князя і галицького боярства підривало основи політичної стабільності держави. Це призвело до занепаду сильної централізованої влади, а згодом і поділу Галицько-Волинської землі між Польщею, Угорщиною, Литвою.

П’ятий етап охоплює XIV-XVII (1340-1648рр.). Це недержавний період в історії України. Більш ніж на триста років Україна попала під владу Литви, Польщі, Угорщини, Молдавії. Землі України були поділені між цими країнами.

Більшість земель – Берестейщина, Пінщина, Волинь, Чернігово-Сіверщина, а з 1362р. Київ, а потім Поділля перейшли під владу Литовської держави. Протягом XIV ст.. склалася унікальна держава: офіційна мова – білоруська, більшість населення – білоруси і українці, більшість земель – українські, кордони держави проходили по території сучасної Миколаївської області. Лише князь був литвином за походженням.

Приєднання українських земель до Литви відбувалось без особливих потрясінь і конфліктів. Литва змогла витіснити ослаблених татар з Центральної України і Поділля. Українці підтримали литовську владу, яка була м’якшою і толерантною, а українські князі ще певний час зберігали автономію. За литовської доби відбувалось відродження ремесла і торгівлі, закріпачення селян.

Смерть останнього галицько-волинського князя в 1340 році призвела до боротьби між Польщею, Угорщиною і Литвою за ці землі. В 1349р. Польща захопила Галичину, 1377р – частину Західної Волині, 1430р.- Західне Поділля.

Польща, на відміну від Литви, намагалась перетворити ці землі на свою провінцію, нав’язати політичну і правову систему, обмежити вплив православної церкви через поширення католицизму. До 1569р. ці впливи відчувала досить обмежена територія України. Полонізація і окатоличення не зачіпали більшу частину України.

Ситуація докорінно змінилась після Люблінської Унії (1569р.), яка об’єднала Польщу і Литву в одну державу – Річ Посполиту. Тепер Польща могла і поширювала свої впливи на всю територію України. Українська верхівка швидко перейняла культуру польських колонізаторів, ополячившись і прийнявши католицизм.

Запровадження фільваркової системи в господарстві, культурний і релігійний тиск - утворення греко католицької церкви, вже через кілька десятків років викликає активний спротив з боку українського козацтва, селянства і частини міщанства. На початку 90-х років ХVІ ст. починається масові козацько-селянські повстання, які продовжувались до 30-х років ХVІІ ст.

Цей етап можна поділити на такі періоди: 1)1340-1569рр.- Україна, відносно автономна територія під владою Литви і їй вдається зберегти свої традиції, церкву, культуру;2)1569-1648-українське суспільство починає відчувати активні впливи Польщі в усіх сферах життя, українців поставили перед вибором або асиміляція, або активний захист своєї унікальності.

Треба вказати на зародження і існування ще двох явищ нашої історії, які мали визначний вплив на розвиток України.

Протягом ХV-XVІ ст. формується нова соціальна верства - козацтва. Це була маргінальна верства, що утворилась на межі землеробської і кочової цивілізації, між слов’янськими та тюркськими народами, між християнством та магометанством. Козацтво протягом своєї історії істотно впливало на українське суспільство.

Важливим фактором українського життя протягом більш ніж трьохсот років стало Кримське ханство - держава татар, нащадків Золотої Орди. Ханство було засноване в 1449 році , а в 1475р. стало васалом Турецької імперії. Характерною рисою економічного життя ханства стало регулярне пограбування, взяття в полон і продаж невільників з українських земель. Вже в 1482р. кримський хан спустошив і пограбував Київ. Загалом від 1450р. до 1556р. татари зробили 86 великих грабіжницьких походів на Україну. Існування Кримського ханства загрожувало поступовому розвитку українських земель.

Шостий етап охоплює 1648-1657рр. Це була спроба відновлення української держави після більш ніх трьохсот років. Ідея відновлення української держави почала реалізовуватись в ході війни, яку очолив Б.Хмельницький. Б.Хмельницький і його соратники почали будувати центральну і місцеву систему влади, налагоджувати організацію війська і дипломатичної служби. Але боротьба за незалежність йшла в несприятливих зовнішніх умовах і багато в чому трималась на авторитеті і неабияких здібностях і енергії Б.Хмельницького.

Незважаючи на Переяславський мир 1654р., за життя Б.Хмельницького, Україна зберігала самостійність в своїй внутрішній і зовнішній політиці.

Сьомий етап охоплює 1657-1917рр. Це черговий недержавний етап в історії України. Після смерті Б.Хмельницького українська пануюча верства не змогла обрати такого-ж активного, хитрого і розумного лідера. В умовах посилення соціального протистояння, захисту власних егоїстичних інтересів відбувається розкол владної верхівки. Формується три табори: один – пропольський, на чолі з І.Виговським, другий – промосковський, на чолі з І.Брюховецьким, третій – протурецький , на чолі з П.Дорошенком.

За кожним з цих угрупувань стояли тисячі озброєних українців. Зіткнення цих угруповань призвели до Руїни – першої громадянської війни, яка точилась то затухаючи, то розгортаючись до 1687р. Підсумком цієї Руїни став поділ України на три частини між Московщиною, Польщею, Туреччиною. Лівобережна Україна відійшла до Москви, Правобережна – Польщі, Південна Україна – Туреччині.

Разом з тим на території Лівобережної України, сучасні Полтавська, Чернігівська і Сумська області, з 1687 по 1785рр. існувала українська автономія під назвою Гетьманщина.

Коли ми говоримо про Гетьманщину то маємо на увазі те, що незважаючи на постійні обмеження політичної і економічної самостійності з боку Московської держави і Російської імперії на цій території існувала своя особлива система органів влади, свій адміністративний лад, своя система права.

За цей час свідомість української панівної верхівки трансформувалась від боротьби за збереження автономії до мовчазної підтримки ліквідації цієї автономії в обмін на права російського дворянства.

З 1687 по 1917рр. відбувався ряд важливих подій. Після поділу Польщі, до Росії, а значить до України приєднано Правобережжя. Українська земля розширилась до р. Збруч. Після російсько-турецьких війн приєднано чорноморські степи і Крим, а згодом Бессарабія. Таким чином продовжилось формування території України.

В другій половині ХІХ ст. на сході і півдні України починає формуватись потужний промисловий центр, який відіграв вирішальну роль в економічному розвитку Росії і СРСР. В центрі і на півдні України розвиваються капіталістичні відносини в аграрному секторі.

В соціальній сфері відбувається повільне формування української інтелігенції, яка самоідентифікується через українську літературну мову, національну культуру (література і мистецтво), а згодом – утворення політичних організацій. Останні з’являються на Великій Україні на початку ХХ ст. і заявляють про себе в ході революції 1905-1907рр. і національно-демократичної революції 1917-1920рр.

На Західній Україні процеси політичного розвитку українського суспільства проходили швидше ніж на Східній Україні. В економічному відношенні всі українські землі залишались малорозвинені і бідні. Саме з Буковини, Закарпаття і Галичини, що знаходились під владою Австро-Угорщини, почалась масова еміграція українців за океан, до Бразилії, Аргентини, США і Канади.

Восьмий етапохоплює 1917-1920рр. Двісті шістдесят років українці не мали своєї держави. Події революції і громадянської війни засвідчили великий потенціал українського суспільства в політичній сфері. За чотири роки українці створили чотири держави: 1) УНР – періоду Центральної Ради (листопад 1917р. – квітень 1918р.); 2) Українська держава під керівництвом гетьмана П.Скоропадського (квітень 1918 – грудень 1918рр.); 3) УНР періоду Директорії (грудень 1918 – листопад 1920рр.); ЗУНР ( листопад 1918 – липень 1919рр.). Але українське суспільство було розколоте на багатих і бідних. Тому цілком зрозумілим є підтримка частиною українців радянської влади з її радикальними соціальними гаслами. Протягом 1917-1920рр. радянська влада в Україні проголошувалась тричі і остаточно утвердилась в 1920р.

За роки громадянської війни на території України перебували німецькі, австрійські, французькі, румунські війська, війська ,"білого" генерала А.Денікіна.

Виявом соціальної активності українців став масовий селянський рух під керівництвом Н.Махно, Н.Григор’єва та інших т.зв. "отаманів".

Показовим в ці роки було ставлення т.зв. світової демократії – США, Франції, Британії до української незалежності. Ці держави не визнали незалежної України і системою міжнародних дооговорів закріпили черговий поділ України. Найбільша частина України – УСРР - УРСР стала складовою частиною Радянського Союзу ( СРСР ); Галичина ввійшла до складу Польщі; Закарпаття – Чехословаччини; Бессарабія і Буковина – Румунії.

Дев’ятий етапохоплює 1920 – 1991рр. Україна в черговий раз втратила свою державу, але отримала особливий автономний статус у складі СРСР. Однозначно оцінювати цей період не можливо, адже він містив в собі іноді взаємовиключні процеси і явища. За роки радянської влади остаточно сформувались територія і кордони України. В 1939р. – Закарпаття, в1954р. - Крим увійшли до складу України. До позитивних явищ слід віднести формування промислового, інтелектуального, робітничого потенціалу. Українські політичні діячі, науковці, митці могли завжди розраховувати на продовження своєї кар’єри в Москві.

Разом з тим за сімдесят один рік на Україні тричі був голод: 1921-1922рр., 1932-1933рр., 1946-1947рр. Можемо сміливо говорити, що голод використовувався владою як інструмент насилля, залякування і примусу населення. Голод і Велика вітчизняна війна мали катастрофічні демографічні наслідки.

Слід згадати про важкі екологічні і соціальні проблеми нагромаджені за роки радянської влади, які зараз вимушені вирішувати українці. Серед них наслідки Чорнобильської катастрофи, техногенне забруднення, бідність шахтарських регіонів, викривлена структура промислового виробництва.

Але головна складність та, що за роки царського, а згодом московського (радянського) правління українська верхівка фактично втратила навички самостійного мислення і почуття соціальної відповідальності перед тим, ким управляє.

Десятий етап починається в 1991р. З проголошення незалежності України. Аналіз цього періоду завдання майбутніх істориків і студентів.

Основні етапи етнополітичної історії України

Хронологія подій

Читайте також:

1. III. Етапи розробки програмного забезпечення
2. V. Постанови Пленуму Верховного Суду України
3. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
4. VI. Накази Генерального прокурора України
5. А/. Верховна Рада України.
6. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
7. Аграрні закони України
8. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
9. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
10. Адвокатура України.
11. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
12. Адміністративно-територіальний устрій України

Переглядів: 2566