Новий етап політичного руху в Росії пов’язаний з діяльністю різночинців - молоді, переважно вихідців Із дрібно-буржуазних верств населення, в тому числі з селянства, духовенства, чиновництва, дрібнопомістного дворянства, міської буржуазії. Завдяки своїй освіті молодь прилучалась до політичного життя. Поштовхом до активізації суспільної діяльності стала поразка російської імперії в Кримській війні та реформи Олександра II-
Головними теоретичними постулатами народників стала боротьба за соціалізм, залучення селянства до цієї боротьби, боротьба проти капіталізації Росії, збереження селянської общини. Частина народників обмежувалась пропагандою серед селянства, друга - намагалась підняти селянство на збройну боротьбу, бунти.
Серед відомих народників, що діяли вУкраїні, - браги Жебуньови, В. Дебогорі-Мокрієвич, Я. Стефанович, Л. Дейч. Найбільшим виявом народницької діяльності стала т.зв. "Чигиринська змова". Групою народників була створена в селах Чигиринського та Черкаського повітів підпільна селянська організація "Таємна дружина", числом понад тисячу учасників. Жандарми розгромили цю організацію ще до її активного виступу.
Втративши віру в селянство, яке не розуміло, чому воно має виступити проти "царя-батюшки", народники переглянули тактику боротьби і звернулися до терору. Ця тактика не виправдала себе, але мала великий вплив на подальший розвиток політичного руху в Росії.
Поряд з різночинським, революційно-демократичним рухом, поступово розгортається ліберальний рух, який знаходить свою основу в діяльності земств, В цих органах місцевого самоврядування зосереджується ліберальна інтелігенція, що прагнула мирних перетворень, поступового і поміркованого реформування існуючого ладу.