• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економічне життя Тюрго розглядав як результат дії універсальних законів природи і суспільства, пов’язував різні форми політичного устрою з етапами господарського розвитку.

Він значно глибше від усіх фізіократів аналізує капіталістичні відносини, ліпше за інших розуміє класову структуру капіталістичного суспільства. На відміну від Кене, який поділяв суспільство на три класи, Тюрго в середині промислового класу й класу фермерів виділяв підприємців і найманих робітників. Умовою виникнення найманої праці він вважає відокремлення виробника від землі, як основного засобу виробництва.

Тюрго мав свою точку зору і з приводу сутності “чистого продукту”, його попередники (фізіократи) вважали, що “чистий продукт” – це дар природи. Тюрбо обґрунтував, що “чистий продукт” – це результат більшої продуктивності праці робітника в сільському господарстві. Він проголошував, що праця сільськогосподарського робітника є єдиною працею, яка виробляє понад те, що йде на її оплату.

Тюрго розглядав капітал як «нагромаджену цінність». Однак основною формою капіталу він вважав землеробський капітал, а основною формою доходу – земельну ренту.

Слід звернути увагу на те, що Тюрго не сприйняв теорію трудової вартості. Він започаткував основи теорії корисності. Тюрго вважав, що основою вартості блага є його корисність, яка суб’єктивно визначається покупцями і продавцями. З цього можна зробити висновок, що Тюрго, з його ідеями корисності – є найперший попередник маржиналізму (теорії граничної корисності благ).

Заслугою Тюрго є й те, що він розробив “закон зменшення землеробського продукту”. Суть його обґрунтував тим, що зростання затрат праці на землі приводить до того, що кожна наступна одиниця праці виявляється менш продуктивною. Це означає, що Тюрго сформулював закон спадної родючості землі, який згодом було покладено в основу розробки більш універсального економічного закону – закону спадної віддачі ресурсів.

Тюрго завершив економічну теорію фізіократів. У цілому їх вчення створило умови для подальшого розвитку економічної думки, яка реалізується в ученні Адама Сміта.

Економічне вчення А.Сміта

Найбільшого розквіту класична політична економія досягла в Англії у період мануфактурного капіталізму і промислового перевороту другої половини XVIII ст. Це обумовлено суспільною потребою в теоретичному обґрунтуванні нових явищ і процесів, які відбувалися в ті часи – формування ринкових відносин; вільного підприємництва; поява буржуазії, яка стала панівною силою в усіх сферах господарства; її боротьби проти пережитків феодалізму. Зазначені фактори сприяли розкриттю генія видатного англійського економіста, справжнього творця економічної науки, в працях якого, та його послідовника Д.Рікардо, класична політична економія досягла найбільшого розквіту.

Адам Сміт (1723-1790) народився в Шотландії в родині митного чиновника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорда, де вивчав філософію, літературу, історію, фізику, математику. У 1751р. був обраний професором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральної філософії. У 1764р. Сміт залишає університет і стає вихователем англійського герцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох років. У цей час він особисто знайомиться з французькими вченими Ф.Кене, А.Тюрго і починає роботу над головною працею “Дослідження про природу і причини багатства народів”. Її було опубліковано у 1776р. і вона здобула Смітові світову славу. Його стали називати «шотландським мудрецем», творцем нової науки – політичної економії.

В ній А.Сміт чітко визначив предмет, методологію і загальну основу політичної економії, як особливої галузі знань. Його вчення більше як на 100 років стало керівництвом і відправною точкою для наукових досліджень кількох поколінь економістів, які або розвивали, або критикували його.

Дослідники історії економічної думки вважають, що Сміт своїм економічним вченням зробив першу спробу системного аналізу ринкової економіки. Вчення А.Сміта будувалось на наступних методологічних основах:

Він виокремив центральну проблему дослідження економічного розвитку нації – зростання її багатства. Багатство країни за Смітом створюється сукупною працею працівників усієї сфери матеріального виробництва, а не лише селян і фермерів, як вважали фізіократи. Багатство – це не гроші, а матеріальні блага – доводив Сміт, воно створюється працею, яка є його суттю і природою

Аналізуючи багатство він довів, що причиною зростання продуктивності праці є поділ праці. Він обґрунтовував це на прикладах англійської мануфактури. Величину багатства нації Сміт поставив у залежності від кількості зайнятого у виробництві населення і рівня продуктивності праці, вважаючи останній фактор головним.

Вихідним положенням теоретичної системи Сміта стало з’ясування спонукальних мотивів людини до економічної діяльності. З цією метою він вводить поняття “економічної людини”, виділяє в ній лише господарську сторону діяльності і абстрагується від будь-яких інших мотивів її поведінки. Сміт розглядає здатність “економічної людини” до обміну, водночас характеризуючи її як закінченого егоїста, який прагне до особистого збагачення. Одночасно людина дбаючи про власну вигоду, сприяє збільшенню суспільного продукту, зростанню загального блага. Це досягається за Смітом за допомогою “невидимої руки” ринкових законів. Вона спрямовує до мети, що зовсім не входить до намірів окремої людини. Сміт показав, таким чином, спонукальну силу і значення особистого інтересу як внутрішньої пружини конкуренції і механізму господарювання.

“Природним порядком” він вважав теоретичну модель економіки вільного підприємництва, що ґрунтується на принципах свободи - вільної гри ринкових сил і конкуренції. Отже, у кожному “цивілізованому суспільстві”, за Смітом, діють всесильні та невідворотні економічні закони (це важливе методологічне положення А.Сміта), неодмінною умовою їх дії він вважав вільну конкуренцію. Таким чином, складною взаємодією господарської діяльності людей керує “невидима рука”, тобто економічне життя людей підпорядковується об’єктивним законам.

“Невидимій руці” економічних законів А.Сміт протиставляв “видиму руку” державного управління. Він проповідував економічний лібералізм – невтручання держави у господарське життя. Державі він відводив три вельми важливих обов’язків:

– витрати на громадські роботи;

– витрати на забезпечення зовнішньої безпеки;

– витрати на правовий захист, включаючи охорону прав власності.

Для розуміння сутності економічного вчення А.Сміта важливо з’ясувати його погляди на низку окремих теоретичних положень.

Перш за все це стосується його теорії вартості і капіталу. Власну теорію вартості він створив на ґрунті дослідження поділу праці і необхідністю в зв’язку з цим обміну результатами праці. Слід мати на увазі, що А.Сміт, як і інші економісти тієї доби, користувались терміном “цінність”, а не “вартість”. Цінність у Сміта має два значення:

– корисність (він її називає цінність у споживанні);

– можливість придбання інших предметів (“цінність в обміні”).

Фактично це визнання споживчої і мінової вартості.

Сміт довів, що товар має дві властивості: споживна вартість (корисність) і мінова вартість (здатність обмінюватися на інші товари в певній пропорції). Він аналізував у своїх працях мінову вартість (споживну вартість він залишив без глибокого аналізу). Теорія мінової вартості Сміта дуалістична. Це означає , що в одному варіанті цієї теорії він стояв на позиціях трудової теорії вартості – тобто єдиним загальним і точним мірилом вартості він вважав працю, величину якої визначав не індивідуальними затратами праці окремих виробників товарів, а середніми за цих умов затратами праці. Він вказував також, що кваліфікована і складна праця створює в одиницю часу вартість більшу, ніж некваліфікована і проста праця.

В другому варіанті мінову вартість Сміт розглядав як ту кількість живої праці, на яку можна обміняти певний товар. Виходить, що він в одному випадку мінову вартість визначав затратами праці на виробництво товару, а в іншому – купленою працею.

Дослідники доводять, що у Сміта є ще один варіант визначення величини вартості товару – на основі витрат виробництва. Тобто він обґрунтовує положення про те, що праця не є єдиним джерелом і єдиною мірою вартості, оскільки капітал і земля також створюють вартість, яка приєднується до вартості, створені працею, тобто вартість створюється працею, капіталом і землею. Вони на думку Сміта породжують доходи – заробітну плату, прибуток і ренту, сума яких і визначає вартість (ціну) виробництва. Саме ціна виробництва стає і джерелом і мірою мінової вартості (цінності) товару. Сам Сміт більше схилявся до теорії витрат виробництва.

Ціну, яка встановлюється на рівні виробництва, Сміт назвав природною ціною. Ціну, яка відхиляється від природної під впливом попиту і пропозиції – ринковою ціною.

Теорія вартості А.Сміта тісно пов’язана з його концепцією продуктивної праці, вона є продовженням вчення фізіократів з цього питання, які вважали продуктивною лише працю у сільському господарстві. Сміт довів, що джерелом багатства є сукупна праця всіх працівників сфери матеріального виробництва, вона і є продуктивною.

До непродуктивної (тобто тієї, що не створює вартості) він відносив працю, яка оплачується з доходів. Це послуги, які “зникають у момент їх надання”. Тобто праця матеріалізована в певній речі за Смітом – є продуктивною, не матеріалізована – непродуктивною. Пізніше Д.Рікардо та К.Маркс абсолютизували положення А.Сміта про те, що продукт створюється тільки у сфері матеріального виробництва.

Сучасні дослідники західної економічної думки, зокрема М.Блауг вважає, що розмежування продуктивної і непродуктивної праці, введене А.Смітом є однією з найбільш згубних концепцій в історії економічної думки, але вона не двозначна і не безглузда.

Що стосується теорії капіталу А.Сміта, то вона є більш прогресивною, ніж у фізіократів, які продуктивним вважали лише капітал, зайнятий у сільському господарстві. Сміт доводив, що продуктивним є капітал, зайнятий у всій сфері матеріального виробництва. Капітал він розглядав з двох сторін:

1) як вартість, що приносить прибуток;

2) як запаси засобів виробництва, потрібні для продовження процесу виробництва.

Сміт поділив капітал на основний, який називав постійним та оборотний, він перший ввів ці категорії до наукового обігу. Відмінності між двома частинами капіталу Сміт вбачав у тому, що основний капітал (знаряддя праці та машини, будівлі і споруди торгово-виробничого призначення, трудовий досвід і здібності робітників) приносить прибуток, не переходячи від одного власника до іншого, тоді як оборотний капітал (матеріали; готові вироби; продовольство, необхідне для робітників; гроші, які потрібні для обігу товарів) приносить прибуток, постійно залишаючи свого власника в одній формі, а повертаються до нього в іншій, перебуваючи в безперервному русі.

Одним її найважливіших джерел збагачення нації Сміт вважав нагромадження капіталу, тому закликав до ощадливості (пізніше Дж.М.Кейнс довів, що не ощадливість, а споживання є благом для нації у макроекономічному розумінні).

Певний вклад вніс Сміт і в теорію відтворення, розвиваючи вчення Ф.Кене. А.Сміт розмежував валовий і чистий дохід. Під валовим доходом він розумів вартість сукупного продукту чи витрат на його виробництво. Чистий дохід – новостворена за рік вартість, тобто національний дохід, сукупний дохід нації. У зв’язку з визначенням цих категорій, він вивчав ціну річного продукту праці і зробив висновок, що в неї не входять амортизація засобів праці (ціна товару за Смітом – це сума усіх доходів). Маркс пізніше піддав це сумніву і охарактеризував як «неймовірну догму Сміта». (“Догму Сміта” широко використовують на Заході в багатьох видах економічного аналізу).

Здійснив вклад А.Сміт і в теорію доходів та їх розподіл. У теорії розподілу доходів А.Сміт виходить з того, що в суспільстві є три основні класи: капіталісти, землевласники і наймані робітники. Вони основні, тому що доходи, які вони отримують є первинними. Капіталісти отримують прибуток, землевласники – ренту, наймані робітники – заробітну плату. Доходи решти груп населення – вторинні, їх джерелом є перерозподілені первинні доходи. Заробітну плату він визначав “продуктом праці”, що “становить природну винагороду за працю”. Він доводив, що за умов первісного стану суспільства, коли у виробництві застосовувалися власні засоби виробництва і не було найманої праці, працівник одержував повний продукт своєї праці (тобто йому не доводилося ділитися ні з землевласником, ні з роботодавцем).

В умовах капіталістичного виробництва і найманої праці заробітна плата стає “природною ціною праці”, величина якої визначається вартістю засобів існування, необхідних для робітника та його сім’ї. Сміт намагався розкрити ринковий механізм коливання рівня заробітної плати навколо природної ціни праці. Він вважав, що причиною зміни рівня заробітної плати є коливання попиту і пропозиції на ринку праці. Сміт виділив чинники, які впливають на рівень заробітної плати, серед них: національні традиції, культурний рівень нації, норми споживання продукції, організованість робітників у боротьбі за свої інтереси.

Читайте також:

1. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
2. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
3. VIII. Реакції, в результаті яких утворюються високомолекулярні сполуки
4. А. 5-7 день життя.
5. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
6. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
7. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
8. Австрії: мистецтво повсякденного життя.
9. Автоматизовані форми та системи обліку.
10. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
11. Адаптації до паразитичного способу життя
12. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.

Переглядів: 1084