• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Виникнення та характерні особливості класичної школи політичної економії.

Загальна характеристика класичної політичної економії

З’ясувавши розвиток ринкового господарства в суспільствах Європейської цивілізації переходимо до вивчення його відображення в економічній думці.

Одним із наукових напрямів світової економічної думки другої половини ХVІІ – першої половини ХІХ ст. виступає класична школа політичної економії. На відміну від меркантилізму класики політичної економії предметом дослідження обрали сферу виробництво та об’єктивні закони економічного життя. Економічна наука з появою класичної політичної економії стає самостійною галуззю знань. Карл Маркс підкреслював, що дійсна наука сучасної політичної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Він перший ужив термін «класична політична економія», маючи на увазі школу, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Карл Маркс під класичною політичною економією розумів всю політичну економію, починаючи з Уільяма Петті, яка досліджує внутрішні закономірності буржуазних відносин виробництва. Саме класична школа, зокрема праці Адама Сміта перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.

Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктивних економічних законів, принцип економічної свободи, економічного лібералізму.

Західні економісти віддають належне класичній школі, проте не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвитку економічних ідей. В останній чверті ХІХ ст. австрійські, англійські, американські економісти доповнили економічну теорію так званим маржиналізмом. Це привело до зміни терміну “класична економічна теорія” терміном “неокласична економічна теорія” Найбільший внесок у формування та розвиток класичної політичної економії зробили англійські та французькі вчені – У. Петті, П.Буагільбер, Р. Кантільон, Ф. Галіані, Ф.Кене, А.Тюрго, А.Сміт, Т.Мальтус, Д. Рікардо, Дж. С. Мілл та ін.

У розвитку класичної політичної економії виокремлюють такі етапи:

Перший – етап зародження. Він пов’язаний з іменами таких видатних дослідників як У.Петті, П.Буагільбер, Р.Кантільон, Д.Юм, а також фізіократів Ф.Кене та А.Тюрго.

Другий повністю охоплює період творчості засновника економічної науки А.Сміта.

Третій – етап розвитку і розгалуження класичної школи, це період творчості видатних послідовників та інтерпретаторів вчення А.Сміта (дослідження Ж.-Б. Сея, Т.Мальтуса, Д.Рікардо та наукова дискусія між ними).

Четвертий – етап завершення. Він пов’язаний із занепадом класичних принципів у дослідженнях Ж.Сісмонді, Н.Сеніора, Ч. Кері, Ф.Бастіа, Дж.С.Мілля та ін.

Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції

Класична політична економія зародилася в Англії, що обумовлено швидким розвитком у ХVІІ ст. капіталізму, зростанням торгівлі, грошового обігу, промислового виробництва, випередження в економічному розвитку інших країн. Усе це створило сприятливі умови для теоретичного аналізу ринкової економіки, яка розвивалась бурхливими темпами.

Засновником класичної політичної економії в Англії став Уільям Петті (1623-1687). Народився в м. Рамсі (Англія) в родині ткача. Здобув освіту в Лейдені, Парижі, 3 роки навчався в Оксфордському університеті. У 27 років здобув ступінь доктора. Через 10 років став великим землевласником. У 1658р. був обраний до парламенту, де висунув ідеї реформування податкової системи, організації статистичної служби, поліпшення торгівлі.

Перший серйозний економічний твір Петті – “Трактат про податки і збори” (1662). Серед інших відомих творів називають такі: “Політична анатомія Ірландії” (1672), “Політична арифметика” (1676), “декілька слів з приводу грошей”.

Вважається, що У.Петті був економістом перехідного періоду від меркантилізму до класичної політичної економії. Але на відміну від меркантилістів намагався проникнути в суть економічних явищ і процесів, дослідити їх причинну залежність.

Він довів, що багатство створюється працею в матеріальному виробництві, а торгівля його тільки розподіляє. Він вперше проголосив джерелом багатства працю і землю, що стало його історичною заслугою. Він писав: “Труд – батько, найактивніший чинник багатства, а земля – його мати”.

У.Петті застосував новий метод економічних досліджень – метод наукової абстракції (на відміну від меркантилістів, які використовували емпіричний, описовий метод). Він одним із перших висловив ідею про необхідність вивчення об’єктивних економічних законів, які порівнював з природними.

Досліджуючи матеріальне виробництво У.Петті першим у Європі сформулював положення трудової теорії вартості. Основним джерелом вартості (багатства) він вважав працю. Вартість визначав витраченою працею, встановив кількісну залежність величини вартості від продуктивності праці. Однак на думку У.Петті вартість створює не будь-як праця, а тільки та, яка затрачена на виробництво золота і срібла, тоді як інші товари виявляють свою вартість тільки при прирівнюванні до грошей (золота і срібла). Петті, таким чином не відокремлював вартість товару від його ціни.

У. Петті обґрунтував свою концепцію заробітної плати як ціни праці. Вона стала одним з класичних варіантів в економічній теорії. Він довів, що рівень заробітної плати визначається економічним, а не правовим чинником, і що працівник отримує тільки частину створюваної ним вартості, а решту присвоює власник підприємства. Таким чином, він виокремив категорію додаткового продукту і пов’язаного з ним необхідного продукту.

Значну увагу Петті приділяв розгляду проблем земельної ренти і ціни землі, останню він розглядав як капіталізовану ренту, ввів поняття “диференціальна земельна рента”.

З ім’ям Петті пов’язане створення нової наукової дисципліни – економічної статистики, яку він назвав “політичною арифметикою”. Він перший виокремив категорію національного доходу і здійснив його розрахунки. Він вважав, що національний доход створюється і у сфері матеріального виробництва і у сфері послуг. Все це він зробив застосовуючи економіко-математичні методи дослідження.

Позичковий відсоток Петті вважав платою за незручності, які має кредитор при позичені грошей. Він довів, що величина проценту залежить від розмірів земельної ренти й кількості грошей в обігу. Петті сформував та намагався вирішити проблему грошового обігу, звернувши увагу на кількість грошей в обігу як фактор економічної стабільності. Тому його вважають найближчим попередником кількісної теорії грошей. Петті дослідив проблеми оподаткування і фінансів, розкрив структуру і джерела податків і державного бюджету.

Виникнення класичної політичної економії у Франції пов’язане з ім’ям П’єра Буагільбера (1646-1714 рр.).У ХVII ст. Франція, як відомо, відставала в розвитку від Англії, в цей період там ще існували феодальні відносини. В економічній теорії і економічній політиці панував меркантилізм – теорія, яка обґрунтовувала, що багатство створюється в торгівлі, особливо в зовнішній.

У першій половині ХVIIІ ст. з втратою військової могутності, Франція втрачає і свої позиції в зовнішній торгівлі. Ідеї меркантилізму в цих умовах також втрачають своє значення. У Франції формується класична політична економія як альтернатива меркантилізму.

Засновник класичної політичної економії у Франції П.Буагільбер народився в Руані в родині дворянина, здобув юридичну освіту, займав посаду судді. У творах “Роздрібна торгівля у Франції” (1688 р.), “Дослідження про рідкісність грошей” (1696 р.), “Роздуми про природу багатства” (1707 р.), “Звинувачення Франції” (1707 р.) він виступав з різкою критикою меркантилізму і довів, що причиною занепаду економіки Франції (зокрема сільського господарства) є неправильна економічна політика. Він став на захист селян, вважаючи, що багатство нації полягає не в грошах, а в матеріальних благах, які створюються у виробництві, головним чином у землеробстві.(Франція на той час була аграрною країною і економічна думка це відображала). У грошах він вбачає основне зло і причину народних страждань. Для викоренення влади грошей Буагільбер радив звести їх роль до простого знаряддя обміну і тому вважав можливим замінити металеві гроші паперовими.

П’єр Буагільбер крім того обґрунтував ще й наступні ідеї:

– трудову теорію вартості, (незалежно від У.Петті) в якій величина “істинної вартості” визначається витратами праці; на його думку суспільний поділ праці зумовлює обмін продуктами праці, а обмін здійснюється відповідно до затрат праці;

– об’єктивну сутність економічних законів ( як і У.Петті);

– виступав прихильником господарської свободи і вільної торгівлі, вимагаючи відмови від політики протекціонізму, втручання держави в економічні процеси;

– метою товарного виробництва проголошував споживання, застосовував поняття національного доходу, хоча вважав, що він являє собою сукупний доход від сільського виробництва;

– обґрунтував необхідність рівноваги в ринковій економіці, тобто він перший в економічній науці почав використовувати макроекономічний підхід, розглядаючи економіку як єдине ціле.

Багато уваги Буагільбер приділяв податковій політиці, підкреслюючи, що доцільними є тільки ті податки, які сприяють розвитку економіки.

Економічна теорія фізіократів (Ф.Кене, А.Тюрго)

Економічні ідеї Буагільбера сприйняли і розвинули фізіократи. Фізіократія - з грецької перекладається як “влада природи”.

Фізіократи– це невелика група французьких економістів-теоретиків другої половини ХVІІ ст., які на основі спільності вчення вперше в історії економічної думки об’єдналися в наукову школу. Ця школа виникла як негативна реакція на меркантилізм, вона належить до класичної політичної економії.

У другій половині ХVIIІ ст. у Франції визначилося дві проблеми, що гальмували розвиток капіталістичних відносин: панування меркантилізму і збереження феодальних відносин на селі. Фізіократи, виступаючи проти меркантилізму, висунули на перший план аграрну проблему. Вони розробили основи, хоча і суперечливої, проте прогресивної реформи, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського господарства.

Представниками школи фізіократів були Ф.Кене, А.Тюрго, В.Мірабо, В.де Гурно, П.Мерсьє, де Рів’єр та ін. Особливий інтерес викликають погляди Кене та Тюрго. Фізіократів вперше в історії економічної думки почали називати економістами. Їх школа створила першу в історії політичної економії систематизовану наукову концепцію, тобто економічне вчення.

Одночасно слід зауважити, що економічне вчення фізіократів має недоліки, що доводить його обмеженість. Вони полягають в помилковості його центральної ідеї про сільське господарство – як єдину сферу створення багатства. Це привело до ряду помилок, як в теорії, так і в практичних рекомендаціях.

Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене (1694-1774), придворний медик короля Людовика XV, проблемами економіки почав займатися у 60 років. Економічну програму фізіократів він виклав у працях “Загальні принципи економічної політики землеробської держави” (1758 р.), “Економічна таблиця” (1758 р.), “Природне право” (1765 р.) та ін.

У теоретичній системі Франсуа Кене дослідники виокремлюють кілька елементів:

Вчення про “природний порядок”. В ньому викладена філософська платформа економічного світогляду фізіократів. Вони розглядають “природний порядок” в тому сенсі, що суспільство підкоряється природним законам, які є універсальними та незаперечними, вічними і незмінними, встановленими богом для щастя і блага людей. Основою “природного порядку” в суспільстві є визначення права власності та поваги до влади. Це повинні всі не тільки знати, а й діяти за його вимогами. Це мало в ті часи практичне значення, тому що сприяло руйнуванню старих порядків у Франції. Теоретичне значення концепції “природного порядку” в тому, що вона доводила природність і об’єктивність економічного життя, яке розвивається за своїми внутрішніми закономірностями.

Другим центральним елементом наукової системи Кене стало його вчення про “чистий продукт”, Вважається, що в ньому закладена найбільш помилкова і водночас найбільш характерна теза вчення фізіократів.

Як розуміє Кене “чистий продукт”? Він вважав, що чистий продукт – це надлишок вартості продукту, створеного в землеробстві, над продуктом спожитим (витрати виробництва). Виходячи з цього можна зробити висновок, що по Кене “чистий продукт” утворюється виключно в землеробстві, єдиній галузі, як він вважав, де вироблене багатство (життєві блага) перевищує вартість споживання. Інші галузі він вважав такими, де людська праця нічого не створює, там вона є “непродуктивною”. Кене також вважав, що «чистий продукт» створюється не працею самою по собі, а працею разом з землею, природою. Оскільки «чистий продукт» є дарунком природи, то єдиною його формою фізіократи вважали земельну ренту, яку фермери і селяни змушені віддавати власникам землі у вигляді орендної плати.

Існування прибутку Кене не визнавав, доходи промислових підприємців і ремісників він розглядав як заробітну плату, яку їм виплачують фермери за виконану роботу та послуги. Ці доходи Кене включав до витрат виробництва. З цього виходило, що вартість продукції промисловості дорівнювала витратам її виробництва без всякого прибутку. Торговельний прибуток Кене взагалі не вважав економічною категорією і розглядав його як результат нееквівалентного обміну та обману покупців.

Концепція “продуктивної праці” Кене тісно пов’язана з його вченням про “чистий продукт”. Фізіократи перші в економічній науці поставили питання про критерії “продуктивної” праці. І хоча вони стояли на позиції, що продуктивною є праця тільки в землеробстві, але не зневажали промисловість, торгівлю та ін. Працю в цих галузях вони вважали “безплідною” у тому розумінні, що вона не створює нового багатства.

Вчення фізіократів про капітал. Якщо меркантилісти ототожнювали капітал з грошима, то фізіократи зосереджували дослідження на продуктивному капіталі, єдиною формою якого вважали той, що задіяний у сільському господарстві і застосовується для створення “чистого продукту”. Фізіократи дали досить глибоке (як на ті часи) визначення капіталу. Вони, на відміну від меркантилістів розглядають капітал в уречевленій формі. Капітал у Кене – не гроші, а ті засоби виробництва, які можна придбати за гроші. Він започаткував поділ капіталу на основний (він його назвав “початкові аванси”) та оборотний (“щорічні аванси”), але не тільки в землеробстві, а й у всіх галузях матеріального виробництва.

Теорію кругообігу багатства (теорія суспільного відтворення) – це найважливіший елемент теоретичної системи Кене, вважають дослідники. Кене висунув та обґрунтував ідею, що багатство (сукупний продукт) рухається по колу між суспільними класами і безперервність цього обігу “дає життя економічному організму”. Ідея господарського кругообігу Кене нині знаходиться в основі усіх моделей макроекономічної рівноваги.

Кене вперше в історії політекономії ввів поняття “відтворення”, під яким розумів процес безперервного повторення виробництва та збуту. Теорію відтворення і схему (таблицю Кене) господарського кругообігу Кене розглянув у трактаті “Економічна таблиця”. В ній він показав процес відтворення на прикладі розподілу сукупного річного продукту між трьома класами суспільства:

1) “продуктивним”, до якого відносив селян і фермерів;

2) земельних власників, які одержують “чистий продукт” (король, поміщики, церква);

3) “безплідним” класом – підприємці, наймані працівники у промисловості, ремісники, торговці, міщани, священники та ін.

В своїй “Економічній таблиці” Кене визначив основні пропорції, що забезпечують рівноважний розвиток економіки; побудував схему реалізації річного продукту і формування передумов для повторення процесу його виробництва, тобто відтворення. Це була перша спроба макроекономічного аналізу в історії економічної науки.

Подальшого розвитку ідеї фізіократів набули в працях Анн Робер Жака Тюрго (1727-1781 рр.), який народився в Парижі в дворянській родині. Здобув ґрунтовну духовну освіту, займався філософією, філологією, географією, політичною економією. У 1774-1776рр. займав посаду генерального контролера фінансів. Співробітничав із просвітителями в Енциклопедії Д. Дідро.

Вважається, що фізіократична система Тюрго була найбільш розвинена і реально відображала зародження нових економічних відносин, розвиток капіталізму. Теоретична доктрина Тюрго викладена в його головній праці “Роздум про створення і розподіл багатства” (1766 р.), а також у трактаті “Цінність та гроші” (1789). В них він узагальнив фізіократичну систему, розглянув проблеми ціноутворення, вартості та грошей, проаналізував капітал і доходи.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
4. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
5. XVII ст.). Виникнення козацтва.
6. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
7. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
8. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
9. Аграрне виробництво і його особливості
10. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
11. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
12. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ

Переглядів: 2870