• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 4. Інформаційно-методичне забезпечення викладання економічних дисциплін.

1. Поняття інформаційного та методичного забезпечення процесу навчання. Характеристика збірника інформаційно-методичних матеріалів (ІММ) із вивчення економіки.

2. Навчальна програма з предмета й особливості її розробки для економічних предметів.

3. Методика розроблення моделі засвоєння бази знань з економічних дисциплін.

1.Інформаційно-методичні матеріали та їх дидактичні функції

Проведення занять вимагає забезпечення певних, досить специфічних умов навчання із використанням відповідних ресурсів. Такі умови можна розділити на кілька найважливіших груп: засоби навчання, у тому числі й інформаційно-методичне забезпечення процесу, приміщення та обладнання для проведення навчальних занять.

Збірник інформаційно-методичних матеріалів (ІММ) – це сукупність джерел інформації, настанов та навчальної документації, що забезпечує оптимальні умови для активної пізнавальної діяльності студента.

Саме інформаційно-методичні матеріали забезпечують основу для ефективного проведення навчання. Вони висвітлюють базові теоретичні положення, містять описи випадків та практичних ситуацій, є своєрідними віхами на шляху засвоєння інформації, надають статистичні дані, висвітлюють результати діяльності самих груп у ході занять.

Таблиця 4.1. Основні види ІММ

У розробці інформаційно-методичних матеріалів можуть бути різні підходи. Як основні матеріали використовуються відомі, апробовані й науково обґрунтовані підручники й навчальні посібники. Вони є основою для розробки програми. Головним питанням, яке має вирішити викладач, - це узгодити вибір підручників та концептуальних теоретичних положень із баченням та розумінням стратегії закладу.

Збірник інформаційно-методичних матеріалів повинен виконувати такі дидактичні функції:

­ створювати мотиваційну основу навчання.

­ забезпечувати інформаційну базу навчання відповідно до програми дисципліни.

­ формувати нові й закріплювати наявні вміння і навички.

­ орієнтувати на проблемно-цілісне сприйняття змісту предмета.

­ розвивати навички систематичного контролю та корекції ходу і результатів навчання.

­ сприяти розвитку навичок розуміння та аналізу інформаційних джерел: розпізнавати поняття, наводити приклади, пояснювати зв’язки і залежності.

2.Навчальний план – це документ, який визначає склад навчальних предметів, котрі вивчаються в навчальному закладі при підготовці студентів за конкретною спеціальністю, розподіл навчальних предметів по роках і семестрах навчання, річна і тижнева кількість часу, який відводиться на предмет.

В навчальному плані подається перелік дисциплін, кожна з яких представляє відповідну науку (область наукових знань). Навчальна програма відображає комплекс наукових знань для вивчення в навчальному закладі.

В програмі представлений перелік питань, обов’язкових для студентів, котрі вивчають відповідний предмет. При цьому потрібно враховувати, що економічні дисципліни вивчаються в середніх професійних навчальних закладах студентами різних спеціальностей.

Економічну підготовку отримують студенти всіх сільськогосподарських спеціальностей. В примірних програмах навчальних дисциплін перераховуються уявлення, знання, вміння, які повинні отримати студенти в результаті їх вивчення. Примірна програма кожної з великої кількості навчальних дисциплін, які вивчаються призначена для реалізації державних вимог до мінімуму змісту, до рівня підготовки випускників за конкретною спеціальністю.

Програми розробляються і рецензуються досвідченими спеціалістами, викладачами; отримують згоду Навчально-методичної ради з відповідної спеціальності; затверджуються Управлінням освіти і науки України.

Такі примірні програми є єдиними для всіх форм навчання, а також для всіх видів і типів освітніх закладів, які реалізують основні професійні освітні програми середньої професійної освіти і є основою для розробки робочої програми дисципліни самим освітнім закладом.

При розробці робочої програми навчальної дисципліни освітній заклад в залежності від особливостей галузі і специфіки підготовки спеціалістів може вносити свої доповнення і зміни в зміст, послідовність вивчення навчального матеріалу і розподіл навчальних годин по розділах (темах), а також перелік практичних занять при умові виконання вимог до рівня підготовки випускників. робоча програма розглядається предметною (цикловою) комісією і затверджується заступником директора (проректором) з навчальної роботи.

Навчальна програма - це нормативний документ, який визначає в кожній навчальній дисципліні об’єм змісту знань, умінь та навиків, які підлягають засвоєнню, їх розподіл за часом і періодами (роками навчання).

Є дисципліни, вивчення навчального матеріалу яких розраховано більше, ніж на рік.

Програми навчальних дисциплін визначаються і розробляються на основі навчальних закладів, для яких в свою чергу, базою є Державний стандарт освіти підготовки спеціаліста за конкретною спеціальністю і професією.

Програма дисципліни містить наступні основні параметри. які дозволяють викладачу проектувати навчальний процес і орієнтуватись на рівні засвоєння змісту навчального матеріалу.

1. Передмова (вступ або пояснювальна записка)

2. Опис предмету навчальної дисципліни.

3. Мета та завдання курсу.

4. Програма навчальної дисципліни.

5. Зв’язки між дисциплінами.

6. Структура навчальної дисципліни.

7. Вимоги до знань і вмінь студентів (цілі навчальної програми).

8. Форми контролю.

9. Тематичне планування навчальної дисципліни.

10. Планування теоретичного курсу.

11. Планування практичних занять.

12. Планування самостійної роботи студентів.

13. Перелік питань, які винесені на залік.

14. Бібліографія.

15. Критерії підсумкового оцінювання знань, умінь і навичок студентів.

16. Методичне забезпечення дисципліни.

В передмові коротко визначається роль і значення даного предмета і необхідність його вивчення для конкретного напрямку практичної діяльності.

В третьому пункті визначаються цілі та завдання у відповідності з державним освітнім стандартом професійної освіти. При цьому вказується шифр спеціальності і кваліфікація. В пункті «Вимоги до знань і вмінь студентів» вказуються вимоги до знань, вмінь і навиків студентів, які з’являються в результаті вивчення дисципліни.

Наприклад, знати теоретичні основи і закономірності функціонування ринкової економіки, вміти виявляти резерви, володіти спеціальною економічною термінологією і навиками самостійного здобутку нових знань. Об’єм дисципліни в годинах і видах навчального навантаження може бути представлений в програмі у формі таблиці, в якій показується розподіл годин по семестрах для кожного виду навчальної роботи: загальна трудомісткість, аудиторна робота, практичні заняття, самостійна робота, підсумковий контроль. Аналогічно будується таблиця, де перераховуються назви розділів і тем дисциплін і загальна кількість аудиторних годин, в тому числі, на практичні заняття. Основна змістова частина програми дає викладачу орієнтир для підготовки навчального матеріалу, назв тем і питань в межах розділу.

Зміст кожної теми в програмі викладається коротко, із дотриманням логіки економічної проблеми з формулюванням основних знань і умінь

Робота з навчальними програмами, аналіз їх змісту з теоретичного і практичного навчання – обов’язкова частина професійної діяльності викладача.

При знайомстві та аналізі змісту навчальних програм викладач вирішує завдання:

- співставляє назву теми і зміст;

- вивчає цілі, задачі та рівні засвоєння змісту навчального матеріалу;

- вивчає тематичний план та бюджет часу;

- передбачає і обґрунтовує в цьому зв’язку зміни в розподілі бюджету часу, не змінюючи годин всього і на практичні заняття;

- вивчає зміст тем і вимоги програми до практичних занять;

- формулює основні питання (3-5) для викладу нового матеріалу передбачає підпитання;

- вибирає навчальну літературу із списку рекомендованої, звертає увагу на застарілий матеріал (в основному, цифри, інструкції, положення, нормативи).

3.Використання моделі засвоєння бази знань теми, як одного із найважливіших елементів інформаційно-методичного забезпечення процесу навчання, дозволяє вирішити кілька завдань:

­ конкретизувати та стандартизувати вимоги до знань студентів з певного обсягу навчального матеріалу.

­ усвідомлено вибрати форми, методи, засоби, прийоми навчання відповідно до поставленої мети.

­ вибрати темп та рівень засвоєння навчального матеріалу з урахуванням індивідуальних особливостей тих, хто вчиться.

­ відповідно обирати форми і методи контролю успішності навчання на різних рівнях засвоєння знань.

­ надати можливість студентові самостійно складати індивідуальний план навчання на основі запропонованого модуля.

­ підвищити об’єктивність та аргументованість контролю в цілому та окремих його елементів (перевірки, оцінювання, обліку).

­ модель засвоєння знань може використовуватися:

­ для уточнення цілей навчання з теми;

­ для визначення форм і методів навчання з теми з урахуванням соціально-психологічних особливостей групи навчання та забезпечення необхідних рівнів засвоєння елементів бази знань;

­ для розробки дидактичних матеріалів викладання теми;

Таблиця 4.2.Модель засвоєння бази знань навчальної теми — це перелік елементів змісту навчання з визначенням рівня засвоєння.

Таблиця 4.3.

Особливості психологічної структури вмінь на різних рівнях засвоєння знань та формування компетентності

Питання для самоконтролю:

1. Збірник ІММ – це…

2. Основні види інформаційно-методичних матеріалів.

3. Дидактичні функції збірника ІММ.

4. Навчальний план – це…

5. Характеристика навчальної програми дисципліни.

6. Основні пункти, які є обов’язковими для робочої програми.

7. Які завдання вирішує модель засвоєння бази знань?

8. Рівні засвоєння елементів бази знань.

9. Охарактеризуйте особливості психологічної структури вмінь на різних рівнях засвоєння знань та формування компетентності.

Тема 5. Методи та прийоми навчання економічних дисциплін.

1. Методи навчання: сутність, природа, функції.

2. Класифікація, основний зміст методів навчання.

3. Оптимальний вибір методів навчання

1.Успіх викладання фінансово-економічних дисциплін залежить як від правильного визначення його мети та змісту, так і від способів досягнення цілей, тобто від методів навчання. Не дивлячись на те, що методи навчання застосовуються на практиці впродовж багатьох століть, їх теоретична розробка продовжує залишатись однією із найбільш складних проблем для сучасної дидактики.

Методи –це впорядковані способи взаємопов’язаної, цілеспрямованої діяльності педагога й студентів, спрямовані на ефективне розв’язання навчально-виховних завдань. Вони реалізуються через систему прийомів і засобів навчальної діяльності.

Прийоми навчання — це складова методу, конкретні дії педагога й студентів, спрямовані на реалізацію вимог тих чи тих методів.

У викладацькій практиці прийо­ми використовуються для активізації сприйняття студентами навчального матеріалу, поглиблення знань, стимулювання пізнавальної діяльності. Методи навчання нерозривно пов'язані з методами мислення, які у процесі організації навчальної взаємодії викладача і студентів забезпечують можливості проникнення у сутність предметів та явищ. Серед них індукція та дедукція, сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез, порівняння і співставлення, диференціація та інтеграція.

Засоби навчання — це різноманітне навчальне обладнання, що використовується у системі пізнавальної діяльності (книги, пись­мове приладдя, лабораторне обладнання, технічні засоби та ін.).

Щоденне емпіричне наукове пізнання включає такі методи, як спостереження (упорядкована, цілеспрямована система сприймань досліджуваних явищ, їх властивостей, зв'язків, відношень, яке дає вихідний емпіричний матеріал для пізнання), вимірювання (визначається відношенням однієї вимірювальної величини до іншої, що приймається за постійну стосовно вимірювальної), порівняння (робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання), абстрагування (мислене відволікання від неістотних властивостей явища, котрі вивчаються), аналогія (метод, у відповідності з яким на підставі подібності предметів і явищ за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками), моделювання (дослідження об’єктів за їх моделями), формалізація (метод, за допомогою якого повне знання відображається у формалізованій мові).

Методи навчання виконують такі функції:

- освітню,

- виховну,

- розвиваючу,

- мотиваційну,

- контрольно-керуючу.

Розглянемо основний зміст названих функцій.

Освітня функція методів навчання сприяє гармонійному цілеспрямованому розвитку особистості спеціаліста в галузі економіки та фінансів. Ця функція найбільш успішно здійснюється в умовах цілеспрямованого вузівського навчання, при оптимальному виборі методів і прийомів викладання їх дидактичних структур та засобів, з обліком змісту навчального матеріалу

Виховна функціяневіддільна від освітньої. Застосування методів навчання сприяє організації правильних взаємовідносин між викладачем і студентами, між самими студентами. Органі­зація самостійної роботи з постійною перевіркою та оцінкою навчально-пізнавальної діяльності та корекцією їх результатів виховують у студентів наполегливість, почуття відповідальності за доручену роботу, за успіх виконання професійних завдань, акуратність та сумлінність.

Розвиваюча функціяметодів навчання тісно пов’язана з ос­вітньою та виховною функціями. Нема спеціально розвиваючої діяльності та розвиваючих методів, кожний метод навчання здійснює розвиваючу функцію, одні більше, інші менше. На­приклад, проблемний, пошуковий характер спостереження, ла­бораторної або практичної роботи сприяє більше розумовому роз­витку, ніж репродуктивний або просто виконавчий.

Мотиваційна функціяметоду навчання передбачає формування спонукальних сил навчання, свідомості, підтримання та укріплення пізнавального інтересу на конкретному занятті. Метод навчання повинен включати такі прийоми, які б викликали внутрішні імпульси, спонукали студентів до вирішення складних завдань, успішного подолання перешкод та труднощів при вивченні фінансово-економічних дисциплін.

Контрольно-корекційна функціязабезпечує успішне здійснення усіх інших функцій методів навчання. Якщо викладач не знає, як здійснюється та чи інша функція, він не може правильно корегувати методи навчання і керувати процесом викладання та навчально-пізнавальною діяльністю студентів.

2. Розглянемо особливості класифікації методів навчання, вихо­дячи з традиційних підходів: за джерелами набуття знань, харак­тером логіки пізнання, рівнем самостійної розумової діяльності.

Варто зауважити, що треба розглядати загальнодидактичні методи, які використовують як у загальноосвітній, так і вищій школі. Тому, коли вживаємо поняття "учитель", "учні", то в пер­шому випадку маємо на увазі педагога, який займається органі­зацією навчального процесу в загальноосвітніх навчально-вихов­них закладах і вищій професійній школі; у другому випадку — особу, яка вчиться в загальноосвітній або вищій школі. Усім, хто навчає, треба знати сутність загальнодидактичних методів на­вчання, щоб творчо підходити до їх використання у професійній діяльності.

Щодо методів навчання за джерелами знань, то поділ за зовніш­німи проявами їх форм, тобто за джерелами інформації, яку за­своюють студенти, найбільш поширений і зрозумілий. На основі такого підходу розмежовують три групи методів навчання: сло­весні, наочні, практичні (рис. 5.1).

Розповідь — це метод навчання, який передбачає оповідну, описову форму розкриття навчального матеріалу з метою спону­кання студентів до створення в уяві певного образу. Інколи цей метод називають "малювання словом".

Пояснення — вербальний метод навчання, за допомогою яко­го педагог розкриває сутність певного явища, закону, процесу. Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мислен­ні з використанням попереднього досвіду студентів.

Бесіда передбачає використання попереднього досвіду сту­дентів з певної галузі знань і на основі цього приведення їх за до­помогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтво­рення вже наявних. З цього погляду виділяють два види бесіди: евристичну й репродуктивну. Наприклад, педагог на основі ви­вченого студентами матеріалу про закони гідростатики має намір підвести їх до розуміння основ кораблебудування. За місцем у навчальному процесі розрізняють вступну, поточну й підсумко­ву бесіди.

Лекція — це метод, за допомогою якого педагог у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, ло­гічно пов’язаних, об’єднаних загальною темою. Лекція викори­стовується, як правило, у вищих навчальних закладах і старших класах загальноосвітньої школи.

Таблиця 5.1. Структура методів навчання за джерелами знань

Важливе місце у навчальному процесі займає інструктаж. Він передбачає розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання правил безпеки під час виконання навчальних операцій. Це важливий етап в оволодінні методами самостійної пізнавальної діяльності. Адже важливо, щоб студенти розуміли не лише, що треба робити, а і як це робити.

Чільне місце серед групи словесних методів посідає метод ро­боти з книгою. Віднесення його до цієї групи дещо умовне. Сту­денти мають розуміти, що основне джерело отримання наукової інформації — не викладач, а книга. Тому так важливо навчити студентів методів і засобів самостійної роботи з книгою: читан­ня, переказу, виписування, складання плану, рецензування, кон­спектування, виготовлення таблиць, схем, графіків та ін.

Ефективне навчання неможливе без широкого використання наочних методів. Вони зумовлені діалектичними закономірностя­ми пізнання і психологічними особливостями сприймання. Наочні методи передбачають насамперед використання демонстрації та ілюстрації. При цьому варто зауважити, що ці методи можуть за­стосовуватись як прийоми реалізації вимог інших методів.

Демонстрація — це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у натурі, динаміці.

Ілюстрація — метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення (світлини, ма­люнки, схеми, графіки та ін.).

Сутність цих двох методів близька між собою в етимологічно­му плані.

Спостереження як метод навчання передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному й виробничому середовищі без втручання у ці явища і процеси.

Усі методи цієї групи тісно переплетені. Використання у на­вчальному процесі тих чи тих методів зумовлене різними чинни­ками: психологічними особливостями учнів певного віку, дидак­тичними цілями, рівнем матеріального забезпечення навчальних закладів.

Досить суттєвим у використанні наочних методів навчання є володіння технологією і технікою виготовлення й використання засобів демонстрації та ілюстрації. Особливої уваги потребує ви­користання технічних засобів навчання, й зокрема комп’ютерної техніки. Усі ці питання мають детально розглядатись у про­цесі вивчення фахових методик.

Практичні методи навчання спрямовані на досягнення завер­шального етапу процесу пізнання. Вони сприяють формуванню вмінь і навичок, логічному завершенню ланки пізнавального про­цесу стосовно конкретної теми, розділу.

Лабораторний метод передбачає організацію навчальної робо­ти шляхом використання спеціального обладнання та певної тех­нології для набуття нових знань або перевірки наукових гіпотез на рівні досліджень.

Практична робота спрямована на використання набутих знань у розв’язанні практичних завдань. Наприклад, виготовлен­ня моделі якогось пристрою.

У навчальній практиці значне місце відводиться вправам. Вправа — це метод навчання, сутність якого полягає у цілеспря­мованому, багаторазовому повторенні студентами окремих дій чи операцій з метою формування умінь та навичок.

У дидактиці за характером навчальної праці виділяють різні види вправ: письмові, графічні, технічні та ін. Щодо навчальної мети вирізняють такі вправи: підготовчі, пробні (попереджу­вальні, коментовані, пояснювальні), тренувальні (за зразком, інструкцією, завдання без докладних вказівок), творчі. Вибір системи вправ зумовлюється дидактичними завданнями. Варто уникати застосування одноманітних вправ механічного характе­ру, тому що вони швидко стомлюють студентів і не сприяють підтриманню їхніх навчальних інтересів. Різноманітність вправ, особливо творчого характеру, ігрової спрямованості позитивно впливає на підтримання інтересу до навчальної діяльності.

Кількість вправ має бути достатньою і розміщеною в часі, щоб уміння й навички були стійкими.

Використовуючи практичні методи, варто зважати на низку передумов: забезпечення розуміння студентами сутності науко­вих знань як базового компонента практичної діяльності; оволо­діння алгоритмами застосування знань відповідно до дидактич­ної мети; створення оптимальних умов для самостійної діяльності студентів у процесі формування умінь і навичок. Адже уміння і навички — це результат індивідуальної дії особистості.

Виробничо-практичні методи покликані включати студентів у процеси застосування теоретичних знань під час продуктивної праці. Це особлива діяльність, а тому й різновиди цих методів специфічні, оскільки залежать від виду конкретної праці, облад­нання, соціально-природних умов та ін. Але вони мають бути інструментом самостійної виробничої праці студента. Виробни­чо-практичні методи можуть бути ефективними тільки тоді, коли оптимально поєднані з іншими (словесними, наочними і т. ін.).

Методи навчання за характером логіки пізнання.Основним "інструментом" пізнання є мозок людини. Тому в навчальному процесі природно використовуються методи, відповідні логіці. Це — аналіз, синтез, індукція, дедукція. Вони можуть діяти й у певному взаємозв’язку.

Аналітичний метод передбачає мисленнєвий або практичний розклад цілого на частини з метою вивчення їх суттєвих ознак. Але це лише початковий компонент пізнання. Наприклад, у мові є за­гальне поняття "слово". У процесі пізнання у слові виділяють його складові: основу і закінчення, корінь, префікс, суфікс, ознайом­люються із сутністю цих морфем, їх значенням для словобудови.

Для розуміння цілісності явища, процесу, сутності окремого поняття необхідно перейти до наступної логічної операції — син­тезу. Синтез як метод ґрунтується на мисленнєвому або практич­ному з’єднанні виділених аналізом елементів чи властивостей предмета, явища в одне ціле. Синтез є органічним продовженням аналізу й може будуватися лише на його основі. Це гносеологіч­на закономірність навчального процесу. Отже, у процесі пізнан­ня конкретного предмета, явища, категорії є діалектична взає­модія і взаємозумовленість аналізу й синтезу.

Поряд з аналізом і синтезом у процесі пізнання використову­ють такі логічні методи, як індукція, дедукція, традукція. Індук­тивний метод — це шлях вивчення предметів, явищ від одинично­го до загального. У результаті розуміння сутності ознак, власти­востей одиничних предметів чи явищ, понять є можливість усві­домити істотні, типові закономірності чи властивості однопорядкових предметів або явищ. Проте, використовуючи індуктивний метод, варто не змушувати студентів завчати велику кількість оди­ничних понять, а лише ту інформацію, що дасть змогу виділити у споріднених поняттях суттєве, загальне, типове.

Дедуктивний метод, навпаки, базується на вивченні навчаль­ного матеріалу від загального до окремого, одиничного. Студен­ти ознайомлюються із загальною закономірністю, а потім на ос­нові цієї закономірності, правила, закону характеризуються інші явища, предмети. Індуктивний і дедуктивний методи перебува­ють у діалектичному взаємозв´язку.

Традуктивний метод передбачає висновки від одиничного до одиничного, від часткового до часткового, від загального до за­гального.

Методи навчання за логічними ознаками не відокремлені від методів навчання за джерелами знань. У процесі використання словесних, практичних та наочних методів викладач і студенти не можуть обійтися без індукції, дедукції, традукції, аналізу й синтезу.

Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяль­ності.Ефективність навчання багато в чому зумовлена способом організації мислення. Залежно від рівня розумової активності студентів виділяють такі методи навчання: проблемний виклад (проблемно-інформаційний), частково-пошуковий, дослідниць­кий (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Структура методів навчання за рівнем самостійної розу­мової діяльності

Використання цих методів ґрунтується на послідовній і ціле­спрямованій постановці перед студентами проблемних завдань, розв’язуючи які, вони під керівництвом викладача активно засвою­ють нові знання. Застосовуючи названі методи, необхідно дотри­муватися таких основних вимог: формулювати пізнавальні завдан­ня відповідно до змісту навчального матеріалу та вікових особли­востей студентів; висувати гіпотези, мобілізувати резерви знань та способів пізнання; включати студентів в активну пізнавальну діяльність; аналізувати й оцінювати результати навчальної праці.

Проблемний виклад передбачає створення викладачем про­блемної ситуації, допомогу студентам у виділенні та "прийнятті" проблемного завдання, використанні словесних методів (лекції, пояснення) для активізації мисленнєвої діяльності студентів, спрямованої на задоволення пізнавального інтересу шляхом отри­мання нової інформації. Класичний приклад використання про­блемно-інформаційного методу навчання — блискучі лекції К. А. Тімірязєва з курсу "Життя рослин".

Частково-пошуковий метод включає студентів у пошук шля­хів, прийомів і засобів розв’язання пізнавального завдання. Для забезпечення дієвості цього методу необхідно створити проблем­ну ситуацію і спонукати студентів до розуміння і "прийняття" пізнавального завдання; керувати ходом пошукової мисленнєвої діяльності студентів з використанням системи логічно вмотиво­ваних запитань; стимулювати і схвалювати пізнавальну діяль­ність студентів у процесі розв’язання навчальних завдань; ана­лізувати успіхи і помилки, труднощі.

Дослідницький метод спрямований на включення студентів у самостійне розв’язання пізнавального завдання з використанням необхідного обладнання. Для ефективності цього методу вар­то дотримуватися низки вимог: створення проблемної ситуації; керівництво студентами при виділенні пізнавального завдання; спонукання студентів до пошуків гіпотези, перевірки її достовір­ності; надання допомоги у пошуках ефективних методів і резер­ву знань, необхідних для розв’язання задачі; орієнтація студентів на проведення досліджень і систематизація результатів проведе­ної роботи; включення студентів у самостійний аналіз перебігу та результатів проведеної роботи.

Проблемні методи навчання тісно пов’язані з іншими метода­ми, вони набувають втілення у словесних, наочних та практич­них методах (рис. 5.2.).

Рис. 5.2. Структура взаємозв’язку проблемних методів з іншими методами навчання

Зупинимося ще на одному підході до класифікації методів навчання за характером (ступенем самостійності та творчості) діяльності того, хто навчається. Цю досить продуктивну класи­фікацію ще в 1965 р. запропонували І.Я. Лернер і М.М. Скаткін. Вони справедливо зазначили, що багато колишніх підходів до методів навчання ґрунтувалися на відмінності їх зовнішніх струк­тур чи джерел. Оскільки успіх навчання значною мірою залежить від спрямованості та внутрішньої активності тих, хто навчається, характеру їхньої діяльності, то саме характер діяльності, са­мостійності, прояв творчих здібностей і мають слугувати важли­вим критерієм вибору методу. І.Я. Лернер і М.М. Скаткін запро­понували виділити п´ять методів навчання, причому в кожному з них ступінь активності й самостійності в діяльності тих, хто на­вчається, зростає. Ця класифікація більше стосується загально­освітньої школи, але може бути використана і на молодших кур­сах вищого навчального закладу.

Пояснювально-демонстраційний метод. Студенти отримують знання на лекції, з навчальної або методичної літератури, через ек­ранний посібник у "готовому" вигляді. Сприймаючи й осмислюючи факти, оцінки, висновки, студенти діють у рамках репродуктивно­го (відтворювального) мислення. У ВНЗ цей метод набуває найширшого застосування для передання великого масиву інформації.

Репродуктивний метод. До нього відносять застосування ви­вченого матеріалу на основі зразка або правила. Діяльність тих, хто навчається, має алгоритмічний характер, тобто провадиться за інструкціями, правилами в аналогічних, схожих зі зразком, ситуаціях.

Метод проблемного викладання. Використовуючи різно­манітні джерела та засоби, педагог, перш ніж викладати матері­ал, ставить проблему, формулює пізнавальне завдання, а потім, розкриваючи систему доведень, порівнюючи погляди, різноманітні підходи, показує способи розв’язання поставленого завдання. Сту­денти стають свідками і співучасниками наукового пошуку. І в минулому, і нині такий підхід широко застосовується.

Частково-пошуковий, або евристичний, метод полягає в організації активного пошуку розв’язання поставлених або само­стійно сформульованих пізнавальних завдань, над якими студен­ти працюють самостійно під керівництвом педагога або на основі евристичних програм та вказівок. Процес мислення набуває про­дуктивного характеру, але при цьому поетапно спрямовується і контролюється педагогом або самими студентами на основі робо­ти над програмами (у тому числі комп’ютерними) та навчальни­ми посібниками. Такий метод, одним із різновидів якого є еври­стична бесіда, — надійний спосіб активізації мислення, пробу­дження інтересу до пізнання на семінарах та колоквіумах.

Дослідницький метод. Після аналізу матеріалу, постановки проблем і визначення завдань та короткого усного або письмово­го інструктажу ті, хто навчаються, самостійно опрацьовують наукові джерела, проводять спостереження і виміри, виконують інші дії пошукового характеру. Ініціатива, самостійність, твор­чий пошук виявляються в дослідницькій діяльності найбільш повно. Методи навчальної роботи безпосередньо переростають у методи наукового дослідження.

3. Аналіз літературних джерел, практики викладання фінансово-економічних дисциплін свідчить, що оскільки поняття методу багатоаспектне, різноманітне, тому метод навчання у кожному конкретному випадку повинен бути сконструйований викладачем. На кожному етапі викладацької діяльності завжди поєднується декілька методів. Методи завжди взаємопов’язані і характеризують з різних сторін одну і ту ж взаємодію - викладача і студента. Вибираючи той чи інший метод навчання, викладачу необхідно щоразу враховувати різноманітні залежності.

На вибір методів суттєво впливає зміст навчального матеріалу. Так, складний теоретичний навчальний матеріал, раніше невідомий студентам, краще вивчати репродуктивними методами (лекція, семінар, тощо) у їх системно-структурному варіанті; навчальний матеріал меншої складності, який студенти частково знають, дозволяє формулювати проблеми та створювати проблемні ситуації .

Важливе значення має і фактор часу при виборі методів навчання. Якщо відрізок часу, який виділяє відомі і невідомі знання навчальної фінансово-економічної дисципліни значно великий, доцільно обрати проблемне викладання теми або рішення пізнавальних завдань. Крім цього, необхідно пам'ята­ти важливу вимогу оптимізації навчального процесу: не пере­більшувати ліміт часу. Організація проблемного навчання на перших порах вимагає більше часу, але з оволодінням досвідом творчої діяльності, студенти проходять етапи проблемного по­шуку все швидше, а їх знання стають більш усвідомленими і дійовими. Дидактична гра на заняттях також дозволяє реалізу­вати у єдності освітні, виховні та розвиваючі функції методів навчання, сприяє посиленню мотивації, дозволяє контролюва­ти навчально-пізнавальну діяльність студентів.

У сучасній дидактиці вищої школи все більше реалізується ідея компенсаційних можливостей методів. Її сутність полягає в тому, що одна і та ж мета може бути досягнута різними мето­дами. Відомо, що різні за методикою навчання, творчо працю­ючі викладачі мають свої улюблені системи методів та прийомів, домагаються ефективних результатів в економічно-фінансово­му навчанні. Очевидна неповнота якоїсь однієї методики "ком­пенсується" майстерністю викладача та високими навчальними можливостями студентів. Це одна із важливіших умов при ви­борі та поєднанні методів навчання.

Таким чином, за останні десятиріччя, починаючи з 60-х років минулого століття, дидактики-методологи та методисти опрацювали досить розгалужену класифікацію методів навчан­ня у вищій школі. Їх оптимальний вибір у практичній діяльності викладача дає йому змогу ефективно організувати навчально-пізнавальну роботу студентів. Тільки правильний вибір і засто­сування методів навчання можуть забезпечити високий рівень знань студентів і виховати у них потребу в систематичній, свідомій, творчій навчальній праці.

Отже, можна дійти висновку, що методи навчання – надзвичайно складні психолого-педагогічні та соціально-педагогічні утворення. При розкритті їх суті виявляється, що їм властиві не одна, а кілька істотно важливих ознак, і через те будь-якій з них можна віддати перевагу лише в цілком конкретних педагогічних умовах.

На даний час немає жодної класифікації методів навчання, яка охопила б широкий та різноманітний діапазон традиційних та нетрадиційних методів навчання. Неможливо зупинятися на використанні тих чи інших методів навчання окремо. Лише інтегруючись одні в другі, поєднуючись та взаємодоповнюючись, традиційні та нетрадиційні методи навчання у вищих навчальних закладах можуть привести до очікуваних результатів.

Питання для самоконтролю:

1. Методи навчання - що це? Яка їх структура?

2. Які загальні функції методів навчання?

3. Використовуючи схему класифікації методів навчання, покажіть відносно цілісний їх характер.

4. Розкрийте зміст словесних методів навчання.

5. У чому єдність та особливості методів ілюстрації та де­монстрації?

6. Визначте сутність, значення методу вправ.

7. Дайте характеристику лабораторного методу.

8. У чому ефективність методу пізнавальної гри?

9. Як розуміти метод стимулюючого змісту навчання?

10. Розкрийте зміст та особливості методів заохочення та осудження.

11. Доведіть необхідність виділення групи методів стимулю­вання учіння.

12. Охарактеризуйте методи навчання за логікою передання і сприймання навчального матеріалу.

13. Розкрийте зміст методів контролю та самоконтролю.

14. Які методи характеризують міру керівництва учінням сту­дентів?

15. Як здійснюється вибір методів навчання?

Тема 6. Засоби навчання в економічній освіті.

1. Поняття про засоби навчання, класифікація їх в економічній освіті.

2. Сутність, значення та основні види засобів наочності під час викладання економічних дисциплін.

3. Інструкційні карти

4. Технічні засоби навчання. Умови застосування їх у викладанні економічних дисциплін.

5. Використання інформаційних систем і технологій у вивченні економічних дисциплін.

6. Робота з підручником з економіки Підручник як комплексний засіб вивчення економіки

1. Навчальний процес обов’язково передбачає використання дидактичних засобів навчання, які дозволяють його інтенсифікувати, застосувати основні принципи дидактики, активізувати пізнавальну діяльність студентів, реалізувати цілі занять.

Дидактичні засоби навчання полегшують роботу і студентів, і викладачів. Набуває розповсюдження друкування, розмноження і роздача студентам текстів лекцій, підбору вправ, задач, переліку основних економічних категорій, схем, таблиць із статистичними даними та ін. Засоби навчання входять до системи разом із цілями, змістом, методами та організаційними формами. В професійній економічній підготовці основними засобами навчання є підручники та посібники (традиційні, програмовані, модульні, електронні), збірники задач, інструкційні карті, структурно-логічні системи, тестові завдання, наочні посібники, наочні засоби, засоби для демонстрації наочності, технічні засоби навчання.

Навчання економічних дисциплін відрізняється специфікою дидактичних засобів, які застосовуються у порівнянні з вивченням, наприклад, технічних дисциплін. де широко використовуються матеріальні засоби (обладнання, інструменти, пристрої, муляжі) і передбачено лабораторний практикум, який потребує відповідних засобів навчання. В навчанні економічним дисциплінам використовуються зображальні засоби.

Програми економічних дисциплін разом із рекомендованою літературою містять необхідний перелік засобів для забезпечення вивчення дисципліни (комп’ютерні програми, навчальні та контролюючі тести, статистичні збірники та ін.), а також матеріально-технічне забезпечення (комп’ютерні класи, аудіовізуальні засоби). Це дає можливість вивчати методику їх використання і підготовку необхідного методичного матеріалу за змістом відповідної дисципліни.

Невід’ємною складовою і одним із чинників ефективності навчального процесу є засоби навчання. До них відносяться всі матеріалізовані знаряддя, які забезпечують цілеспрямовану взаємодію викладача і студентів. Метою використання засобів навчання є організація ефективного сприймання навчальної інформації із залученням усіх інформаційних систем і каналів.

Виділяють візуальну, аудіальну, кінетичну та змішану(логічну) системи. Провідною є та, через яку отримують найбільше інформації.

Людина сприймає інформацію через різні канали: слуховий(доповіді, бесіди, обговорення), зоровий(схеми, діаграми, плакати, тести), моторний(задачі, завдання, виконання конкретних предметних дій).

Існує кілька класифікацій засобів навчання, які використовуються в економ освіті. Так за видами навчальних дій і за призначенням наочності навчальні посібники та технічні засоби навчання поділяються на:

- інформаційні (настановчі), які забезпечують наочність навчання. До них відносяться плакати, макети, підручники, роз даткові матеріали. Допомагають зорієнтуватись в навчальному матеріалі, забезпечити ефективність сприйняття складних явищ і процесів, прискорюють оброблення інформації;

- операційні – сприяють реалізації пізнавальної діяльності (задачники, методичні рекомендації, опорний конспект), дають змогу ефективно виконати навчальні вправи в аудиторний і поза аудиторний час, обробити інформацію, закріпити і систематизувати знання, формувати практичні навички;

- контрольні – забезпечують здійснення контрольних заходів за допомогою тестів, збірників задач і завдань. Містять широке коло завдань різних типів і рівнів складності, виконання яких дає змогу реалізувати навчальні цілі. Забезпечують систематичність і об’єктивність контролю, надають можливість для самоконтролю.

2. Наочні дидактичні засоби дозволяють реалізовувати один із принципів навчання – наочність, активізувати пізнавальну діяльність, полегшити засвоєння нових знань, використати можливості зорової пам’яті. Підбираючи їх для демонстрації, слід дотримуватись певних умов:

- враховувати особливості предмета, який вивчається і спеціальності студентів;

- використовувати ціленаправлено для розкриття змісту теми згідно вимог програми дисципліни;

- поновлювати періодично та своєчасно;

- оптимально поєднувати з іншими дидактичними засобами навчання;

- вони повинні задовольняти навчально-економічні і естетичні потреби;

- повинні сприяти підвищенню якості навчання.

Можна виділити дві основні групи наочних засобів:

1) інформаційні навчально-наочні посібники;

2) посібники для вправ і контролю знань.

У першому випадку з економічних дисциплін, наприклад, зображають класифікацію інфраструктури, принципи планування сільськогосподарського виробництва, функції ринку, класифікацію ринків, фактори попиту і пропозиції, розподіл валової продукції і валового прибутку сільськогосподарського підприємства, склад агропромислового комплексу, формули розрахунку показників використання капіталовкладень, використання основних і оборотних засобів. Вони представляють зображувальні засоби наочності. Ці та інші наочні зображення є обов’язковою умовою навчання економічної галузі. Поряд з плакатами в групу інформаційних навчально-наочних засобів включають різні дидактичні матеріали. Це таблиці, схеми, графіки, формули. Вони в певній тематичній підбірці роздаються студентам, які використовують їх по мірі викладу нового матеріалу, в процесі самостійної роботи з його вивчення і обговорення, а також для закріплення.

Використання нових інформаційних (мультимедійних) технічних засобів дозволяє використовувати серії слайдів. Переваги цієї групи інформаційних навчально-наочних посібників в тому, що вони скорочують час, який затрачається викладачем для зображення на дошці і одночасне копіювання студентами при конспектуванні. Крім того, наявність комп’ютерів і сучасної копіювальної техніки дозволяють з меншими затратами праці готувати та поновлювати наочний роздатковий матеріал, можливості якого ширші, ніж у плакатів і зображень на дошці.

Використання комп’ютерної техніки спрощує демонстрації наочності.

Друга група «Навчально-наочні посібники доля вправ та контролю знань» включає методичні вказівки, інструкційні карти, збірник вправ, навчальні програми, типові завдання, тести. Тестові завдання, незалежно від методик їх розробки, включаються в систему наочних посібників для вправ і контролю знань.

Узагальнюючи питання про наочні дидактичні засоби, необхідно відмітити, що при їх використання викладач повинен звертатись до методу пояснення, активації уваги студентів, які на питання і завдання викладача можуть коротко переказати зміст наочного посібника за даною темою, порівняти, обґрунтувати причину, виявити тенденцію, знайти відповідь на питання, зробити висновки, поставити питання. Таким чином використання засобів наочності не повинне обмежуватись їх ілюстрацією. Обов’язково необхідні контрольні завдання. Це розвиває аналітичне мислення, вчить підтверджувати теоретичні положення цифрами або узагальнювати цифрові дані, розкриваючи ту чи іншу соціально-економічну тенденцію. Інформаційні навчально-наочні посібники демонструються своєчасно, по мірі необхідності і в оптимальній кількості і співвідношенні з іншими дидактичними засобами. Прийоми демонстрації могуть бути різноманітними: роздатковий матеріал, плакати, використання дошки і крейди, екрану і проекційного пристрою. Щоб навчити студентів правильно читати таблиці та інші інформаційні наочні посібники, аналізувати і робити висновки, викладач в якості домашнього завдання пропонує звернути увагу на конкретні таблиці у відповідному розділі підручника і відповідати на ряд запитань, які він формулює.

3. Ефективним дидактичним засобом для практичних занять є інструкційні карти. Ціллю їх використання у викладанні економіки галузі продиктовано певними перевагами та особливостями. Інструкційні карти економлять навчальний час на вступний і поточний інструктажі; в них об’єднані завдання і порядок їх виконання; їх використання дозволяє забезпечити індивідуальний підхід до роботи студента і варіантність завдань; вони слугують засобом активації і самоконтролю роботи студентів.

Основні параметри інструкційної карти наступні:

- тема;

- номер уроку в темі та зміст практичної роботи у відповідності з програмою;

- ціль роботи для студента;

- перелік вмінь і навичок, які здобуває студент;

- оснащеність заняття (техніка, зошити для практичних занять; нормативно-довідникові дані, річні звіти підприємства, базові показники по району або передовому підприємству для порівняння);

- завдання (їх може бути кілька);

- вихідні дані для кожного заняття (річні цифри або вказівки форм річної бухгалтерської звітності і плану виробничо-фінансової діяльності організації (підприємства), з яких слід вибрати дані для розрахунків);

- таблиці з переліком показників, які студентам слід розрахувати;

- методичні вказівки для визначення найбільш складних показників та інших елементів завдань;

- заключення за результатами роботи (висновки, пропозиції)

При збереженні загального призначення та основних положень і параметрів цього важливого методичного засобу викладач із врахуванням досвіду, особливостей дисципліни і практичного заняття по конкретній темі вносить доповнення, коригує, скорочує, посилює або знімає методичні вказівки, якщо є порядок розрахунку показників, котрий вивчений на теоретичному занятті. Розроблюючи свій варіант інструкційної карти, він може сформулювати питання для контролю, вказати тривалість роботи. Цей своєрідний наочний письмовий інструктаж оформлюють у вигляді таблиць.

4. Важлива умова ефективного навчання в середніх спеціальних навчальних закладах – це наявність навчально-матеріальної бази, яка відповідає цілям теоретичної і практичної підготовки студентів та їх наступної самостійної роботи. Особлива роль належить технічним засобам навчання різного призначення. Вони інтенсифікують процес навчання, забезпечуючи його найбільшу наочність, підвищують результативність праці викладача, дозволяють при необхідності індивідуалізувати пізнавальну діяльність студентів.

Майбутній викладач коледжу, отримавши в вузі практичні навики роботи на персональних комп’ютерах, повинен освоїти технічні особливості та методику застосування ЕОМ в навчальному процесі на прикладі конкретних тем економічних дисциплін. Це відповідає задачі комп’ютеризації навчального процесу у вузах.

Для технічних засобів навчання існує наступна кваліфікація:

1). за впливом на органи чуттів осіб студентів: звукові, зорові (візуальні) та комбіновані (аудіовізуальні);

2). за навчальними цілями: контроль знань, вправи і самопідготовка.

Крім того, вони можуть бути різними за принципом пристрою (від механічних до електронних) і керуватись як вручну, так і автоматично. Одні з технічних засобів розраховані на індивідуальне, інші на групове використання.

З першої групи технічних засобів при вивченні економічних дисциплін в основному використовують візуальні, наприклад діапроектори для зображення на екрані з діапозитивів та слайдів, кодоскопи для зображення на екран формул розрахунку, схем, графіків, визначення понять, які вивчаються, як правило, наперед підготовлених викладачем і показуваних в процесі викладу нового матеріалу або його закріплення.

Із другої групи технічних засобів, які виокремлюють за ознакою навчальних цілей, в професійному навчанні економічних дисциплін слід відмітити обчислювальну техніку як засіб виконання вправ та інших завдань практичного характеру. Обчислювальна техніка – необхідна умова проведення практичних занять отримання вмінь та навиків, контрольних робіт, домашніх завдань, курсових робіт з економіки галузі та інших дисциплін економічної підготовки. Зростає значення різних засобів програмованого навчання та його змістового та методичного забезпечення. Одні із засобів дозволяють отримувати вміння та навички в умовах самостійної роботи, інші діють у відповідній дидактичній схемі програмованого навчання.

Прогресивний розвиток навчально-наочних посібників і технічних засобів навчання, підвищення їх дидактичних можливостей та зміцнення матеріально-технічної бази потребують комплексного і оптимального використання їх у викладанні економічних дисциплін. У цьому зв’язку викладачам необхідно знати можливості основних видів засобів і посібників для досягнення цілей навчання; володіти раціональними способами їх використання у навчальному процесі, конкретних навчальних ситуаціях, різних елементах заняття; вміти відбирати і застосовувати готові наочні посібники; вміти розробляти навчальні матеріали для різних технічних засобів з економічної дисципліни, яка викладається; вчасно обновляти інформацію; кваліфіковано організовувати та проводити заняття із застосуванням навчальних наочних засобів навчання. Оптимізація їх використання, передусім означає, що вони не можуть замінити викладача, але знижують надмірну інтенсивність його праці, полегшують і пришвидшують обробку інформації, полегшують сприйняття студентами складних соціально-економічних процесів і явищ, сприяють міцності засвоєння знань, вмінь та навичок.

Оптимізація використання засобів навчання – це основний фактор їх ефективності. Але, саме використання потребує вивчення технічних і дидактичних можливостей, умов раціонального застосування із врахуванням специфіки економічних дисциплін за такими напрямами функціонального призначення в навчальному процесі:

- покращення засвоєння економічної інформації, складних явищ, процесів, взаємозв’язків в поєднанні абстрактного і конкретного, теоретичного і практичного матеріалу;

- закріплення знань і вироблення вмінь і навиків у вправах;

- вдосконалення контролю знань (об’єктивність, регулярність, скорочення часу перевірки результатів їх засвоєння).

5. Інформаційні системи й технології набувають дедалі більшого поширення в економічній освіті. Оскільки сучасна професійна діяльність економіста неможлива без застосування новітніх досягнень комп’ютерної техніки, то й професійна підготовка майбутніх фахівців потребує відповідного підходу

Історія використання інформаційно-обчислювальної техніки в навчальному процесі налічує всього кілька десятків років, тому пошуки способів оптимального її поєднання з традиційними засобами й методами навчання знаходяться на самому початку шляху.

Накопичений у багатьох навчальних закладах, зокрема в КНЕУ, досвід вивчення економічних дисциплін, дає змогу зробити деякі узагальнення:

1. Комп’ютерні технології навчання (КТН) пов’язані з усіма етапами освітнього процесу та є важливим фактором якості навчання.

Застосування КТН безпосередньо залежить від умов навчального закладу й підпорядковується його дидактичним цілям.

Ефективність використання КТН прямо обумовлена конкретними завданнями вивчення циклу дисциплін або професійної підготовки майбутнього економіста в цілому.

2. Як і будь-які інші засоби навчання, КТН можуть бути використані на всіх етапах навчального процесу: для здійснення мотиваційно-настановчої функції («що, як і для чого вчити?»), для викладу й пояснення нової інформації, для закріплення й узагальнення вивченого, виконання вправ і завдань, різних видів самостійної аудиторної та позааудиторної роботи, усіх елементів контролю й самоконтролю, для навчальних проектів з використання інформації з усіх доступних мережевих джерел.

6. Підручник є основним засобом реалізації змісту освіти, обсяг якого передбачений програмою. Він є також одним з основних джерел знань для роботи в аудиторний і позааудиторний час, тому від якості підручника значно залежить успішність процесу навчання.

Серед основних вимог до сучасних підручників з економіки виділяють такі:

Повна відповідність матеріалу навчальній програмі.

Адекватність глибини і складності змісту віковим особливостям студентів (учнів).

Підпорядкованість змісту навчального матеріалу цілям навчання, формуванню й розвитку відповідних умінь.

Чітке відображення основних знань, найважливіших досягнень економічної науки та практики.

Скорочення обсягів складного або другорядного матеріалу.

Доступний виклад матеріалу, що сприяє формуванню стійкого інтересу до предмета.

Наявність достатньої кількості компонентів змісту (тексти основний і додатковий, історичні довідки, статистичні матеріали, текстові таблиці, словник основних понять, схеми, інші зображення навчальної інформації), які розкривають економічну тему з допомогою різних підходів і забезпечують усі рівні її сприйняття.

Відповідний методичний апарат (рекомендації «як працювати з підручником», завдання для актуалізації опорних знань, для закріплення та поглибленого вивчення теми, вправи й завдання різних рівнів складності тощо).

Типова структура навчального матеріалу, послідовність викладу, що відображає логіку економічної науки.

Як відомо, ефективність вивчення предмета значно залежить від того, наскільки добре студенти (учні) вміють опрацьовувати матеріали підручника.

Уміння працювати з підручником належить до найважливіших загальнонавчальних умінь студента (учня): вони забезпечують засвоєння програмових знань і є основою для самонавчання в позааудиторний час.

Цілеспрямована робота з підручником сприяє формуванню вмінь раціонально працювати з інформацією, сприяє підвищенню самостійності, створює умови для органічного зв’язку класної та домашньої роботи, приводить до зниження навчального навантаження.

У практиці масового навчання ефективними є такі види роботи з підручником:

коментоване читання;

складання плану тексту;

складання конспекту — схеми теми;

просте переказування змісту, виділення головного;

самостійний відбір доказів і прикладів;

структурування змісту питання або теми у вигляді таблиці;

виконання завдань для актуалізації опорних знань, для закріплення й узагальнення вивченого;

аналіз малюнків, фотографій, схем;

самостійна робота з завданнями;

виділення логічних частин тексту, їхніх назв, визначення головної думки текстової частини;

робота з додатками до підручника (наприклад, зорієнтуватися, знайти той, що відповідає темі, вибрати показники тощо).

Специфіка змісту навчальної економічної теми полягає в тому, що її неможливо засвоїти без опори на історичні та статистичні матеріали, конкретні приклади й випадки проявів явищ і закономірностей. Тому робота з підручником охоплює всі його компоненти — від текстових пояснень до статистичних додатків і словників.

Питання для самоконтролю:

1. Засоби навчання – це…

2. Як поділяються технічні засоби за видами навчальних дій?

3. Який із принципів навчання дозволяє реалізовувати наочні дидактичні засоби?

4. Назвіть умови, яких потрібно дотримуватись при підборі наочних дидактичних засобів.

5. Групи наочних засобів.

6. Інструкційна карта – це…

7. Параметри інструкційної карти.

8. Кваліфікація технічних засобів навчання.

9. Оптимізація використання засобів навчання – це…

10. Чим обумовлена ефективність використання комп’ютерних технологій навчання?

11. Назвіть основні вимоги до сучасних підручників з економіки.

12. Види роботи з підручником.

Тема 7. Методичні вимоги до організації лекційних занять з економіки

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. I. Введення в розробку програмного забезпечення
3. II.1 Програмне забезпечення
4. III. Етапи розробки програмного забезпечення
5. А) Структура економічних відносин.
6. Авалювання векселів. Видача гарантій на забезпечення оплати векселів
7. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
8. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
9. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
10. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
11. АНАЛІЗ ЛІНІЙНИХ МОДЕЛЕЙ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАДАЧ
12. Аналіз макроекономічних показників

Переглядів: 5780