Специфіка педагогічних конфліктів

Грунтовний аналіз специфіки конфліктів в освітніх процесах подає Б.І.Хасан, підкреслюючи, що „реалізація складної функції трансляції і відтворення культури й одночасно розвитку людини і цивілізації можлива лише за умови продуктивного розв’язання низки ключових суперечностей”(15, с.72). До них автор відносить протиріччя основних цільових установок освіти( передача новим поколінням досвіду попередніх і подолання стереотипів, забезпечуючи розвиток і прогрес, що продукує суперечності між поколіннями); протиріччя між нормативно побудованою системою освіти і включеної в неї особистості, яке ставить проблему: хто є суб’єкт освіти; протиріччя у системі оцінювання (предмет оцінки, відповідальність вчителя).

Автор представляє п’ятифакторну модель педагогічних конфліктів, що грунтується на трьох підсистемах: зовнішніх(міжособистісних) відносинах і взаємодіях(вертикальних і горизонтальних); внутрішніх (внутрішньоособистісних) самовідносин і взаємодій (вертикальних і горизонтальних); зовнішніх предметних перетворюючих дій. Провідним фактором п’яти типів конфліктних ситуацій слугує предмет конфлікту (15, с.73-75).

У чому специфіка педагогічного конфлікту системи „вчитель-учень”??

Перше. Соціальна нерівність суб’єктів конфлікту. У педагогічному конфлікті стикаються представники різних соціальних груп, які мають різний статус, як кажуть, „різні вагові категорії”. Суперечливість їхньої взаємодії часто детермінована різницею життєвого досвіду, культури, виконанням різних соціальних ролей. Педагог має розвинену здатність до осмислення ситуації, має досвід поведінки в таких обставинах. У дитини невеликий життєвий досвід, її поведінка імпульсивна, воля слабка, здатність до аналітичної діяльності розвинута слабо. Саме тому педагог повинен взяти на себе відповідальність за хід конфлікту. Йому треба довести його до логічного завершення, щоб допомогти дитині піднятися на новий рівень розвитку.

Друге. Складність процесу розвитку вихованцяяк одного із суб’єктів конфлікту. Дитина інтенсивно росте, процес становлення проходить у постійній боротьбі між прагненням до дорослості, самостійності й інфантильністю, між бажанням самоствердитися і неадекватними засобами його реалізації. Ш.О.Амонашвілі підкреслює, що вчитель повинен допомогти дитині отримати перемогу над собою, подолати суперечності, які супроводжує процес зростання.

Третє. Необхідність спільного інтересув педагогічному конфлікті. Принципова відмінність цього конфлікту полягає в тому, що в ньому, „інтереси педагога як суб’єкта конфлікту обертаються на інтереси дитини. Створюється парадоксальна ситуація – розгортається конфлікт, суб’єкти якого мають спільний інтерес. За рахунок чого це відбувається? Дитина , в наслідок слабкого розвитку своєї самосвідомості, живе й діє, виходячи із ситуативного інтересу, інтересу типу „хочу тут і зараз”. Коли педагог говорить їй про майбутнє, вона не хоче , а інколи й не може ще побачити це „далеке” майбутнє. Їй потрібно тут і зараз реалізувати свої інтереси. ...Педагог, займаючи професійну позицію, реалізує інтерес, який пов’язаний із розвитком дитини , його майбутнім становленням. Позначимо цей інтерес як інтерес розвитку"(9, с.40-41). Ситуативний інтерес дитини (хочу гратися на уроці, розмовляти з сусідом по парті) часто протистоїть соціокультурній нормі ( треба думати, слухати, не заважати, вчитися), бо вона не завжди усвідомлює, що дотримання цієї норми і є її інтерес. Тобто ми бачимо: відбувається зіткнення інтересів в полі дитини, а не між інтересами дитини й вчителя. Тоді педагогічний конфлікт можна представити схематично:

Інтерес розвитку дитини

Ситуативний інтерес дитини

s1 – дитина s2 – педагог

Конфлікт розгортається в полі інтересів дитини, там відбувається зіткнення. Педагогові потрібно стимулювати цю боротьбу, яка є великою духовною працею дитини , боротьбою мотивів в її свідомості. Отже, педагог, який допомагає дитині усвідомити її справжні інтереси, який переводить конфлікт у поле інтересів дитини, сприяє духовному розвиткові вихованця. Інакше може здійснюватися пригнічення волі і розуму дитини або закріплення дикого свавілля в поведінці.

Наведемо приклад із книги „Конфліктологічний етюд для вчителя”:

Учитель просить учня переписати неохайно оформлену роботу. І несподівано зустрічає опір: „Не буду – і так добре!”. Не аналізуючи, вчитель може вдатися до шаблону: „Як можна заперечувати вчителю?” або „ Я змушена поставити незадовільну оцінку”, тим самим загострюючи суперечності між своєю вимогою й інтересами учня. А можна й перевести у протиріччя між інтересами самого учня, і тоді з’являються нові стимули у поведінці вихованця: „Не хочеться? Надзвичайно зайнятий зараз чимось важливим? Чи не поважаєш свою працю? Чи не цінуєш те, що зробив власними зусиллями...?”( 4, с.43-44). Напевне, учень погодиться переоформити роботу на знак поваги до власної особистості, свого Я.

Четверте. Специфікою педагогічного конфлікту слід вважати його публічність, розгортання , як правило, у присутності інших учнів, що робить їх із свідків учасниками. Конфлікт набуває виховного сенсу і для них, про що завжди доводиться пам’ятати вчителю.

П’яте. Вихід із педагогічного конфлікту потребує перемоги двох сторін. Усяка помилка вчителя при розв’язанні конфлікту - це й поразка учня, усяка поразка учня – це поразка вчителя. Тому вихід із конфлікту в педагогічній діяльності може бути лише такий, який забезпечує перемогу обом - вчителю й учневі.

Педагогічний конфлікт має специфічні детермінанти. Виникненню його сприяють певні чинники - конфліктогени. Стосовно вчителя – це певні умови, які він створює, що призводять до захисних реакцій учнів, виникнення непорозумінь, зіткнень.

Вчитель стає ініціатором, якщо виявляє (12, с.145):

- Грубість, приниження гідності, наклеювання ярликів(„незграба”, „нероба”, „тупиця”);

- публічна компрометація учня, розголошення довірених таємниць;

- приховане приниження особистості( іронія, кепкування). Відчуття влади над учнем часом привносить учителю усвідомлення власної безкарності і надає можливості самоутверджуватися за рахунок того, що учні змовчать. Дотримання такої манери спілкування призводить до ескалації жорсткості жартів, що неминуче викличе опір дітей;

- упереджене ставлення, виокремлення „любимчиків” і „цапів відпущення”, образливе порушення педагогічного етикету – до одних ласкаве звернення за ім’ям, до інших - офіційне за прізвищем;

- прямий диктат ( „Я сказав робити так ...”). Категоричність і безапеляційність є не просто проявом надмірної впевненості у своїй правоті, а й очікуванням певного підкорення співрозмовника, що провокує опір;

-помста, пряме або непряме зведення рахунків („Я попереджала, але ти не слухав”, „Отримуй, що заслужив”), нагадування про неприємні для учня ситуації, щоб йому дошкулити;

- залякування( „Ти ще жалкуватимеш!”, „Я слів на вітер не кидаю, запам’ятай!”, „Думаю, що твій батько не зрадіє, коли дізнається про це”);

- демонстрація зверхності ( „Не розумію, як можна не розбиратися в елементарних речах”, „У твої роки я вже...”, „Невже ви не розумієте?”) .Конфліктогеном може бути й поблажливий тон вчителя ;

- лицемірство, розходження слів і справ;

- зловживання порадами, нав’язування їх. Вони можуть сприйматися як тиск і викликають бажання діяти навпаки;

- використання третіх осіб (класного керівника, батьків, адміністрації для розправи над учнем);

- байдужість до навчальних успіхів школярів.

ВИСНОВКИ:

1. Як бачимо, цей неповний список містить серйозні загрози для нормальної педагогічної взаємодії. Усі наведені конфліктогени є виявом авторитаризму вчителя, його педагогічної позиції примусу, що породжена нерозумінням мети діяльності, невмінням будувати свої стосунки на ненасильницькій, рівнопартнерській основі. Така поведінка вчителя не лише спонукає до загострення взаємин. Вона може сприяти схваленню учнями моделі агресивної реакції як допустимої поведінки, що провокує вироблення звички до насилля у відстоюванні своєї позиції. За це вчитель мусить нести відповідальність.

2. Сторони педагогічного конфлікту не рівні у ступені відповідальності за його наслідки. За педагогом - перший крок до розв’язання суперечностей і відповідальність за використання цього засобу в особистісному розвитку вихованця.

3. У педагогічному конфлікті суперечність не між суб’єктами, як у звичайному конфлікті, а між різними інтересами дитини. Завдання вчителя - допомогти дитині усвідомити сутність цих суперечностей.

4.Вихід із конфлікту вчителю й учневі необхідно шукати разом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Детермінанти конфлікту	\|	Експертиза педагогічних конфліктів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.