Осушити стіни можна за допомогою природного повітрообміну, провітрюванням приміщень, гарячим повітрям, тепловими променями електричних і газових установок.

Для усунення капілярного руху рідини в стіні застосовується електрохімічний спосіб, заснований на явищі электроосмоса.При цьому використовують різниця електричних потенціалів, що виникають при зануренні в електроліт, яким є капілярна волога стіни, двох стрижнів з різних металів, що виявляються електродами.

У розчинах електрика переміщається разом з частками речовини електроліту в напрямку від менш негативного електрода до більш негативного. З обліком цього конструкція для осушення стіни буде являти собою ряд стрижнів з менш негативно заряджених стрижнів, розташованих вище вимощення будинку, і ряду більш негативно заряджених стрижнів, розташованих у підошви фундаменту. Ці два ряди стрижнів з'єднують ізольованими проводами. У результаті цього в вологій стіні утвориться замкнутий ланцюг електричного струму: електрод менш негативний (наприклад, мідь) — електроліт (стіна) — електрод більш негативний (наприклад, алюміній) — ізольований провід — електрод менш негативний.

Таким чином, капілярний підйом води в стіні між двома рядами стрижнів-електродів буде зменшуватися, чи врівноважуватися переборюватися электроосмотиченим рухом стіновой вологи.

Такий вид электроосмоса називається пасивним. Для посилення його дії доцільно ввести в ланцюг електричного струму довгостроково діючі гальванічні елементи у виді заглиблювачей із сильним негативним зарядом — протекторів.

Протектори являють собою сталеві стержни, поміщені в спеціальні магнієві склади, укладені в поліетиленові оболонки. У конструкції гальванічного электроосмоса зберігається верхній ряд електродів, але їх з'єднують ізольованими проводами горизонтального зв'язку, а через 4 — 6 м (і до 15 м, що залежить від виду стенового кістяка будинку) розташовуються згадані протектори, що мають сильний негативний заряд. Їх можна розташовувати як усередині будинку, так і з зовнішньої сторони, нижче глибини промерзання ґрунту.

Найбільший ефект осушення стін досягається электроосмосом з накладеним струмом — за допомогою підключення до рядів електродів джерела постійного струму, що підсилює потенціали і верхнього, і нижнього рядів.Сушіння з накладеним струмом дають необхідні результати протягом декількох тижнів, після чого джерело струму можна відключити, і подальше осушення чи підтримка досягнутого стану буде продовжуватися по першому виді.

Гідроізоляція в приміщеннях, підлоги яких заглиблені нижче поверхні землі, при відсутності напірних ґрунтових вод, тобто при їхньому рівні нижче підлоги приміщення, улаштовується по поверхні стін, звернених убік приміщення (рис. 101, а), і під конструкцією підлоги. Гідроізоляцію виконують у виді обмазки бітумними чи кремні-фтористими складами з захисним шаром штукатурки чи шаром штукатурки з добавкою хлорного заліза, а також облицюванням стін керамічними плитками.

Вертикальну і горизонтальну гідроізоляцію приміщень при наявності напірних ґрунтових вод забезпечують шляхом застосування противонапірних конструкцій.

При рівні ґрунтових вод до 0,5 м вище підлоги заглибленного поверху гідроізолюючу конструкцію виконують у виді обмазки холодною асфальтовою мастикою чи обклеювання рулонними матеріалами (рис. 101, б). Гідроізолюючий матеріал захищають шаром бетону М 50 при товщині в залежності від рівня ґрунтових вод над оцінкою підлоги: до 100 м — шар товщиною 30—50 мм, більше 300 мм — товщиною 50—70 мм.

Рис. 101. Конструкції гідроізоляції стін і підлоги приміщень, заглибленних у землю:

а— при відсутності напірних ґрунтових вод; б— при рівні ґрунтових вод до 0,5 м і вище підлоги; в— те ж, вище 0,5 м; /— конструкція підлоги; 2— бетон; 3— гідроізоляційний шар; 4— щебенева підготовка; 5— спланований і утрамбований ґрунт; 6— противонапірна залізобетонна плита; 7— штирі через 0,3—0,5 м; 8— рівень наявної підлоги.

Гідроізоляційний матеріал накладають на вирівняну поверхню існуючої підлоги і стіни, а при відсутності надійної підлоги влаштовують підстава під гідроізолюючий матеріал у виді щебеневої підготовки і шару бетону.

Можлива гідроізоляція у виді водонепроникного цементо-бетонного шару зі спеціальних сортів цементу товщиною шару порядка 50 — 80 мм.

При рівні ґрунтових вод вище 0,5 м від оцінки підлоги поверху, що захищається, гідроізоляційну конструкцію влаштовують також, але замість шару бетону застосовують монолітну залізобетонну плиту (рис. 101, в) товщиною, установлюваної розрахунком у залежності від існуючого напору ґрунтових вод, для протидії масою бетону напору води. Приблизно на кожні 100 мм перевищення рівня ґрунтових вод над підлогою приміщення додають 100 мм товщини плити.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Удосконалення конструкцій перекриттів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.